38. Системні характеристики людини - Людина - багаторівнева жива система. - Людина - жива система, що відрізняється від усіх небіологічних систем ознаками життя і своєю поведінкою. Це постійна неперервна система, яку зупинити неможливо. Вона виникає, руйнується за особливими законами. > Людина - система, яка саморегулюється, їй притаманні адаптивні механізми саморегуляції, що дозволяють реагувати зміною своєї поведінки на будь-яку зміну навколишнього середовища. - Людина - соціально інтегрована жива система. Ця здібність в ній з'явилася під зростанням впливу соціальних факторів у процесі еволюції. Праця, свідомість, мовлення, мислення та інші атрибути людини вплинули на всі елементи та рівні системи, надавши їй соціального інтегративного характеру. - Людина - відкрита система, яка не може існувати в розриві з навколишнім світом, природним і соціальним середовищем, без безперервного обміну з ними речовиною, енергією та інформацією. Людина і середовище - це нова система, між елементами якої в процесі еволюції склалася своєрідна динамічна рівновага. Будь-яке відхилення від неї служить головним джерелом активності живої системи. Зазначимо, що всі рівні людини-системи залучено до виконання центрального завдання - підтримання цілісності, стійкості і здатності до розвитку всієї системи. Як структурний, так і функціональний рівень - це функціональні об'єднання певного числа структурних елементів, призначених еволюцією для виконання життєво важливих завдань. Основними структурно-функціональними підсистемами є такі: опорно-рухова, серцево-судинна, дихальна, травленева, сечовидільна, статева, ендокринна, гуморальна і нервова. Наступний психічний рівень, матеріальним носієм якого є центральна нервова система, яка має специфічну форму відображення реальної дійсності, а також складнішу інтегруючу функцію. Саме ці властивості дають підстави розглядати психічну діяльність людини як особливий, більш високий рівень функціонування живої системи. Завдяки центральній нервовій системі людина швидко й адекватно відтворює реальну дійсність, ефективніше пристосовується до середовища існування, врешті-решт нервова система об'єднує, організовує і коригує діяльність усіх інших систем організму на виконання поставлених перед ним завдань. Зазначимо, що у корі великих півкуль головного мозку знаходиться головний центр управління свідомою діяльністю людини. Рівень свідомості - це соціально інтегрована система психічних функцій людини, за допомогою якої вона отримує можливість в ідеальній формі адекватно відтворювати всі прикмети, явища і процеси реальної дійсності й перетворювати світ за своїми інтересами. Свідомість - це продукт людського мозку, яка має глибокі внутрішньо необхідні зв'язки з іншими елементами живої системи й зумовлена ними. Збагативши людину новими, соціальними формами життєдіяльності, вона не втратила зв'язку з попередніми рівнями живої системи. Підвівшись над ними у ході еволюції, свідомість об'єднала всі рівні, чим надала всій системі соціально інтегрованого характеру. Із рівнем свідомості пов'язано й формування особистості під впливом факторів соціального середовища. Однак, будучи соціально зумовленим, її формування нерозривно пов'язано з попередніми рівнями людини - структурним, функціональним, психічним. Наприклад, характер пов'язаний з темпераментом, а значить, і з типами нервової діяльності, які безпосередньо залежать від структури нервової системи. Звідси особистість у загальнолюдському плані має свою стійку структуру, яка включає в себе такі компоненти, як емоції, волю, характер, здібності, мовлення. Ці компоненти є основними, на їх основі будуються всі інші характеристики особистості - свідомість, ідеали, спрямованість тощо. Усі компоненти особистості виконують різні функції, але спрямовані на посилену і швидку реалізацію виникаючих потреб. У свою чергу, потреби пов'язані не тільки з рівнем свідомості, але і з усіма іншими рівнями живої системи. Це дає підстави для виділення в особистості, поряд із свідомими, й інших рівнів - структурного, функціонального, психічного.

39. Поняття діяльності

Серед усіх категорій, що характеризують людське буття, найважливішою вважається саме категорія діяльності. Діяльність становить собою основу життя людини. Великий внесок у розуміння психофізіологічної сутності діяльності зробили праці І.М. Сеченова, 1.11. Павлова, О.О. Ухтомського, М.О. Бернштейна, П.К. Анохіна, В.Б. Швиркова. Вивчення діяльності, з одного боку, сприяло виявленню її ролі в формуванні і розвитку психіки, а з іншого - вирішенню фундаментальної практичної проблеми підвищення ефективності трудової діяльності людини.

Поняття "діяльність" формувалося в філософії, фізіології, соціології і внаслідок перехресних взаємозапозичень набуло чотирьох основних значень: праця} робота, активність і поведінка [9].

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети; основна відмінність однієї діяльності від іншої полягає у специфічності їх предметів [6J.

Специфічними рисами діяльності є:

♦ цілеспрямованість;

♦ продуманість;

♦ її усвідомлений і соціальний характер;

♦ її двоспрямований характер (в діяльності людина змінює не тільки навколишній світ, а й себе, в ній формується її власна психіка).

Слід відокремлювати сутність понять діяльності й активності, які дуже часто ототожнюються, хоча і тісно пов'язані між собою та в багато чому "перекривають" зміст одне одного.

40. Види і структура діяльності

У психологічній літературі є декілька підходів до класифікації видів діяльності. Загальноприйнятим вважається поділ діяльності залежно від мети, змісту і форм діяльності на три основні різновиди: гру, навчання і працю (С.Л. Рубінштейн).

Пізніше Б.Г. Ананьєв до зазначених видів додав ще такі, як бойова, спортивна, комунікативна, управління, пізнання, самодіяльність; а також виділив індивідуальну та спільну діяльність.

Згідно з С.Б. Каверіним, все, що робить людина впродовж життя, все безкінечне різноманіття форм життєдіяльності повністю вичерпується й описується всього чотирма основними видами діяльності: праця, спілкування, пізнання та рекреація.

До основних понять, що виражають різноманіття діяльностей, відносяться:

♦ у гносеологічному смислі - матеріальна та ідеальна (духовна);

♦ у смислі найважливіших категорій діалектики - реальна (актуальна), зовнішня і внутрішня, теоретична і практична;

♦ у смислі роду чи виду занять, галузі чи сфери діяльності - трудова і нетрудова, професійна;

♦ у смислі якості - ефективна (продуктивна) і неефективна;

♦ у смислі інших особливостей - свідома, творча, спільна і багато ін. [9].

Діяльність як узагалі, так і окремі її види, має певну структуру. Існує кілька підходів до визначення складових структури діяльності:

♦ за В.В. Давидовим до складових структури діяльності відносяться: нужди, потреби, емоції, завдання, дії, мотиви, засоби, плани дій і воля;

♦ В.Д. Шадриков виділяє такі функціональні блоки психологічної системи діяльності: мотивів діяльності, цілей діяльності, програми діяльності, інформаційної основи діяльності, прийняття рішень, підсистеми діяльнісно важливих якостей;

♦ Б.А. Душков вважає, що будь-яка діяльність включає такі компоненти, як постановка мети, планування роботи, вибір найбільш доцільних її прийомів, виконання діяльності, перевірка результатів, виправлення помилок, підбиття підсумків;

♦ згідно з М.О. Леонтьєвим кожна діяльність має кільцеву структуру: вихідна аферентація ® ефекторні процеси, що реалізують контакти з предметним середовищем ® корекція і збагачення за допомогою зворотних зв'язків вихідного аферентуючого образу;

♦ відповідно до теорії функціональних систем П.К. Анохіна психічна діяльність людини будується через систему центральної архітектури, яка включає: аферентний синтез, прийняття рішення, акцептор результату дії, еферентний синтез і постійну оцінку через акцептор результату дії параметрів досягнутих результатів на основі зворотної аферентації [1].

Зазначені підходи хоча й не можуть вважатися універсальними, але не суперечать і не виключають один одного. їх можна вважати взаємодоповнюючими і водночас застосовувати при вирішенні завдань теоретичних та експериментальних досліджень.