33.Етнонаціональна політика

Етнополітика (від грец. ethnos - народ, плем'я і politika- держ. або сусп. справи) - система тактико-стратег. дій, заходів і накрес­лень певного політ, суб'єкта (д-ви, політ, партії, громадсько-політ. руху та ін.) в галузі етно-іст., етико-культурницьких та ін. взаємин народів-етносів між собою та в їхніх стосунках з д-вою. Об'єктом Е. є досить складна сукупність політико-етнічних (етнополітичних) явищ, а саме: політ, життя народів-етносів, що є громадянами даної д-ви (державотворчість, електо­ральні кампанії, референдуми, пле­бісцити, місцево-регіональне са­моврядування, муніципальна гро­мадсько-політ. діяльність); геополіт. розташування народів-етносів і етногруп на юрисдикційному терені даної д-ви; соц.-екон. і полі-тико-культурницькі взаємини са­мих народів-етносів і етногруп між собою, з одного боку, та їхні взає­мини з д-вою - з іншого; взаємо­стосунки народів-етносів і етно­груп, підданих даної д-ви, з їхніми етнородичами, геополіт. сусідами і суміжними етносуб'єктами, тоб­то «міжнародне життя» у широко­му значенні цього поняття.

Як і будь-яка ін. галузь політи­ки, Е. побутує на двох сутнісних рівнях - теоретичному (ідеальні уявлення, умоглядні накреслен­ня, концепт, розробки) та прак­тичному (організац. заходи, праг­матичні експерименти, праксеолог. апробації). У зіставленнях цих двох рівнів перший завжди має передувати другому, тобто Е. має бути науково, теоретично об­грунтованою, що дасть змогу уникнути волюнтаризму урядо­вих сил, з одного боку, та екстре­мізму, анархізму, охлократизму, етносепаратизму та ін. аполітич­них проявів у етномасиві під­данського громадянства - з іншо­го, а також сподіватися на актив­ний рух у бік політичне стабіль­ного, консенсусного громадянсь­кого сусп-ва. Особливо ж виваже­ною в теорет. сенсі має бути Е. в поліетнічних сусп-вах, країнах і д-вах. Тут Е. є не просто специф. галуззю політики, а «найпроклятішою політичною діяльністю в найделікатнішій сфері життя» (Р.Люксембург).

Поряд з необхідністю теоретич­ного обгрунтування сучасна Е. стосовно сусп.-політ, розвитку України має повсякденно вирішу­вати ряд буденно-практичних за­вдань, зокрема: виявивши стадії соціоцивілізаційної зрілості наро­дів-етносів, забезпечувати соц.-політ. умови для їхнього послідов­ного просування в напрямку по­дальшого етноіст. і соц. прогресу; сприяти всім народам-етносам в автохтонному розташуванні на геополіт. площині нинішньої д-ви у максимальній адекватності до їхніх колишніх етноплацент і ет-ноойкумен; культивувати пози­тивні етновалентні симпатії й упо­добання народів-етносів і сприя­ти їм у налагодженні консенсусу і загальногромадян. злагоди; ви­робляти загальногуманні критерії оцінки і вирішення т.зв. «історич­них несправедливостей» стосовно окремих народів-етносів країни, що заподіяно в минулому (насиль­ницьке роздержавлення, агресивні війни, ініціація конфліктів, тер. анексії, майнові контрибуції, де­портації і т.ін.); забезпечувати умови для реалізації всіма народа­ми-етносами країни загально­людських прав громадянина і ет­нічності у внутрішньодерж. і міжнароднозовн. стосунках з ін. етно­іст. і політ, суб'єктами.