27.Релігія і політика

(від лат. religio - набожність, святиня, предмет культу) - одна із форм суспільної свідомості у взаємозв'язках з однією із основних підсистем суспільства. Багатоманітні погляди щодо взаємозв'язку релігії і політики грунтуються на трьох змістових центрах. Перша точка зору полягає в тому, що релігія і політика абсолютно не співмірні, що це два різних світи, які не перетинаються. Її прибічники стверджують принципову відмінність між релігією та ідеологією (політичною), яка пов'язана з практичною діяльністю. Вони заперечують будь-яке їх зближення, мотивуючи це тим, що християнством надто часто зловживали для відстоювання вузькогрупових цілей. З іншого боку, християнство згуртовувало людей для відбиття ворожих нападів, подолання внутрішніх криз. Християнство тим самим включалося до кола політичне значущих явищ і в масовій свідомості сприймалось як ідеологія. Через це в свідомості деякої частини людей заперечувалась його претензія на абсолютну істину, можливу вже за межею наукової емпірії. Усвідомлене таким чином християнство стало політичне утилітарним явищем. Це стосується не лише християнства, а й інших релігій. І, нарешті, ще одна точка зору полягає в прямому ототожненні релігії і політики. Вона утвердилась у марксизмі, особливо сталінського зразка. Так, у Маркса критика теології перетворювалась на критику політики, критика релігії пов'язувалась з критикою політпорядків, «які вона освячує і захищає». Це призвело до того, що за Леніна служителі церкви розглядалися як політсупротивники, а антирелігійна боротьба набула політхарактеру. Отже, неприйнятними й невідповідними дійсності є ані протиставлення, ані ототожнення релігії і політики. Найбільш коректною є теза про їх взаємовплив на кількох рівнях:

духовних явищ, організацій, окремих людей. Важливо також розрізняти в політсфері роль релігії як світогляду і роль церкви як соціального інституту.

У сучасних умовах за релігійною ознакою створюються і діють громадські об'єднання і партії, складовою програм яких є релігійні ідеї або вчення. Названі інститути можна поділити на дві групи. Одна з них висуває на передній план релігійну належність як ознаку даного об'єднання (ісламські партії в мусульманських країнах). Друга передбачає згуртування людей з різними поглядами (навіть світських, вільнодумно настроєних громадян, якщо вони визнають значення християнських цінностей).

28.Збройні сили

Військові формування, що являють собою осн. структурний елемент воєнної могутності д-ви; одне з найваж­ливіших знарядь політичної вла­ди, що створюється й утримуєть­ся д-вою чи держ. утворенням для захисту й забезпечення політ, та ін. цілей. Поняття З.с., як загаль­не для означення армії і флоту, вперше було вжите Ф.Енгельсом. Сучас. поняття З.с. включає: ар­мію (сухопутні війська, флот, аві­ацію і протиповітряну оборону), національну гвардію, службу без­пеки, прикордонні та внутрішні війська. Поняття «армія» інколи використовується у визначенні З.с., однак це різні поняття, які не збігаються. З.с. можуть включа­ти до себе і народне ополчення, тому вони є не тільки державною належністю, але й належністю громадян, сусп-ва. З.с., по-перше, зобов'язані захищати загально-держ. інтереси, а також загально-нац. інтереси. По-друге, гол. озна­кою З.с., яка відрізняє їх від ін. держ. і громад, орг-цій, є те, що вони є сукупністю озброєних орг-цій, як об'єднань озброєних лю­дей. По-третє, З.с. -це держ. війсь­кова орг-ція особливого призна­чення, здатна вести війну, озброє­ну боротьбу на всіх рівнях - так­тичному, оперативному і страте­гічному. Ця здатність досягаєть­ся забезпеченням високого рівня бойової могутності З.с., заснова­ної на таких факторах, як кількість і якість зброї та бойової тех­ніки, професійно підготовленого, високосвідомого, патріотично на­строєного особистого складу, від­повідної організац. структури, розвиненої воєнної науки.

З.с. як соц.-політ. ін-т суспільст­ва виникають на терені сусп. жит­тя одночасно зі створенням д-ви. Виникнувши в давні часи, З.с. без­перервно розвивалися і удоскона­лювалися як невід'ємний елемент д-ви. Виникнення й розвиток З.с. - закономірний процес. Існує дві групи закономірностей, дії яких підпорядковані розвиток і вдос­коналення З.с. Перша з них - за­кономірності соціально-полі­тичні, які відображають залеж­ність З.С. від сусп-ва, його окре­мих сфер. Закономірності першої групи вивчаються різними сусп. науками, в т.ч. й політологією. Друга група закономірностей -це специфічні, воєнно-технічні закономірності, які поряд з пер­шими визначають розвиток орга­нізації З.с., їх озброєння, техн. ос­нащення, комплектування, війсь­кового управління і т.п. З.с. є од­ночасно об'єктом і суб'єктом політики. При цьому дуже важ­ливо, щоб суб'єктивність З.с. за­вжди залишалась на рівні її пов­ної відповідності Конституції д-ви, в ін. випадку вони можуть перетворитися в антиконституц., наддержавну силу. З.с. -дуже не­безпечний інструмент політики. Тому в сучас. умовах необхідно підтримувати й розвивати тен­денцію посилення держ. і особли­во громадського контролю над З.с., забезпечувати повну відпо­відність їх діяльності Конституції та чинному законодавству Укра­їни.

(також дивись питання № 3 “теорія сили у політиці”)