6.Характеристика сонетів Шекспіра

Шекспірові належить цикл з 154 сонетів, опублікований (без відома і згоди автора) в 1609 р., і що став одним з блискучих взірців західноєвропейської лірики епохи Відродження. Ця форма під пером Шекспіра стала популярною серед англійських поетів. Вона вміщає в себе величезну гамму відчуттів і думок – від інтимних вболівань до глибоких філософських роздумів і узагальнень. Дослідники давно звернули увагу на тісний зв’язок сонетів і драматургії Шекспіра. Цей зв’язок виявляється не тільки в органічному сплаві ліричного елементу з трагічним, але і в тому, що ідеї, пристрасті, запалюючі шекспірівські трагедії, живуть і в його сонетах.

Основним змістом сонетів є розповідь поета про своє глибоке почуття дружби до юнака довершеної краси і своє сповнене пристрасті кохання до «смуглявої леді». Сонети Шекспіра становлять сюжетний цикл. Хоч кожний з сонетів це завершений вірш, важливий [346] сам по собі, але взяті разом вони створюють певний сюжет, який будується на розвитку відносин між поетом, другом і «смуглявою леді».

Вічна невичерпна тема кохання, одна з центральних в сонетах, тісно переплетена з темою дружби. У коханні і дружбі поет знаходить справжнє джерело творчого натхнення незалежно від того, чи приносять вони йому радість і блаженство або ж муки ревнощів, печаль, душевні терзання.

Тематично весь цикл прийнято ділити на дві групи: вважається, що перша (1 – 126) звернена до приятеля поета, друга (127 – 154) – до його коханої – "смуглявої леді".

Лейтмотив скорботи про тлінність всього земного, такого, що проходить через весь цикл, чітко усвідомлювану поетом недосконалість світу не порушує гармонійність його світовідчування. Ілюзія замогильного блаженства чужа йому – людське безсмертя він бачить в славі і потомстві, радячи другу побачити свою молодість відродженою в дітях.

У літературі Відродження тема дружби, особливо чоловічої, займає поважне місце: вона розглядуєтся як вищий вияв людяності. У такій дружбі гармонійно сполучаються веління розуму з душевною схильністю, вільною від плотського початку.

Не менше важливі сонети, присвячені коханій жінці. Її образ підкреслено нетрадиційний. Якщо в сонетах Петрарки і його англійських послідовників (петрарківців) звично славилася золотоволоса схожа на ангела красуня, горда і неприступна, то Шекспір, навпаки, посвящає ревниві докори смуглявій брюнетці – непослідовній, що покоряється тільки голосу пристрасті.

Шекспір писав свої сонети в перший період творчості, коли ще зберігав віру в торжество гуманістичних ідеалів.. Найприкметніше в сонетах Шекспіра – постійне відчуття внутрішньої суперечності людського почуття: те, що є джерелом найвищого блаженства, неминуче породжують страждання і біль, і, навпаки, в тяжких муках народжується щастя.

Це протиборство почуттів самим природним чином, якою б складною не була метафорична система Шекспіра, вкладається в сонетну форму, якій діалектичність властива "від природи".

Звернувшись до строгої форми сонета, Шекспір вийшов за межі традиційних тем і поетичних норм. Він наповнив свої сонети багатим змістом, глибокою думкою, хвилюючим людським почуттям; надав їм різноманітного звучання, високої поетичної довершеності. Всі ці особливості підносять сонети Шекспіра над тогочасною англійською лірикою і дають підставу розглядати їх як новий і вищий її етап, як «вінець англійської лірики доби Відродження».