3. Філософські засади наукового пізнання

Основним завданням наукового пізнання є знаходження об’єктивних законів дійсності — природних, соціальних (суспільних), законів самого пізнання, мислення тощо. Звідси орієнтація дослідження головним чином на загальні, суттєві властивості предмета, його необхідні характеристики й їх вираз у системі абстракції, у вигляді ідеалізованих об’єктів. Якщо цього немає, то немає і науки, оскільки саме поняття науковості передбачає відкриття законів, поглиблення у сутність досліджуваних явищ. Це — основна ознака науки.

Поняття «філософські засади наукового пізнання» виражає філософські ідеї та принципи, які утримуються в даній науці й надають найбільш загальні орієнтири для пізнавальної діяльності. Філософські основи наукового пізннаня поряд із функцією обґрунтування вже отриманого знання виконують також евристичну (беруть участь у побудові нових теорій) і методологічну функції. Будучи засобом (знаряддям) приросту нового знання, вони сприяють формуванню нових методів наукового дослідження. Філософські засади наукового пізнання різнорідні й історичні: при переході від одного етапу розвитку науки до іншого протягом наукових революцій один їх набір змінюється іншим, проте певна наступність при цьому зберігається.

Філософські обгрунтування науки забезпечують: своєрідне «стикування» нового наукового знання з панівним світоглядом, культурою, включаючи його у соціокультурний контекст епохи; функцію обгрунтування вже здобутих знань;

• евристичну функцію, беручи участь у будівництві нових теорій, розбудові нормативних структур науки і картин реальності.

У структурі філософських засад можна виділити, щонайменше, дві взаємопов’язані підсистеми:

• онтологічну, представлену сіткою категорій, які служать матрицею розуміння і пізнання досліджуваних об’єктів (категорії «річ», «властивість», «ставлення», «процес», «стан», «причинність», «необхідність», «випадковість», « простір »,« час »і т. п.);

• епістемологічних, виражену категоріальними схемами, які характеризують пізнавальні процедури і їх результат (розуміння істини, методу, знання, пояснення, докази, теорії, факту і т. п.).

Обидві підсистеми історично розвиваються в залежності від типів об’єктів, які освоює наука, і від еволюції нормативних структур, що забезпечують освоєння таких об’єктів. Розвиток філософських підстав виступає необхідною передумовою експансії науки на нові предметні області. Дуже часто від вихідних філософських ідей залежить ступінь обгрунтованості гіпотези і концепції.

Аналізуючи історію розвитку наукової думки, А. Койро стверджує, що:

• наукова думка ніколи не буде повністю відділена від філософської думки;

• великі наукові революції завжди визначалися катастрофою або зміною філософських концепцій;

• наукова думка розвивалася не у вакуумі, цей розвиток завжди відбувався в рамках певних ідей, фундаментальних принципів.

На думку А. Уайтхеда, філософський висновок не тільки виробляє картину світу і будує на цій основі світогляд, він має і науково-евристичне значення, справляє зворотний вплив на хід наукового дослідження, коли вироблені з його допомогою категорії стають стимулами й орієнтирами теоретичного пошуку.

Крім того, філософське узагальнення наукових ідей з різних областей знань здатне намітити міждисциплінарні зв’язки наук, виявити і обгрунтувати близьку інтеграцію наук, раніше далеко віддалених один від одного. На думку акад. А.Б. Мігдал, серйозна наукова праця неможлива без прикладної філософії, якісної сторони досліджень, що допомагає намітити контури передбачуваного рішення і в кінці роботи осмислити отримані результати і дати їм правильну інтерпретацію.

Але філософська позиція вченого не гарантує, а значить і не забезпечує знаходження ним істини. Успіх наукового пізнання, перш за все, визначається компетенцією вченого як фахівця в певній галузі. Але при цьому слід наголосити, що філософське знання формує спільну культуру мислення дослідника.

В історичному розвитку природознавства особливу роль у розробці проблематики, повязаної з формуванням і розвитком науки філософських підстав, відіграли видатні натуралісти, що з’єднали у своїй діяльності конкретно-наукові та філософські студії. Звичайно, вплив філософсько-світоглядних передумов на наукову творчість, на інновації в галузі науки не можна трактувати надмірно спрощено і категорично. Філософські роздуми над наукою формують самосвідомість науки, сприяють кращому розумінню її можливостей і перспектив, механізмів і рушійних сил зростання наукового знання, характеру його взаємин з іншими формами суспільної свідомості, способом життя і культурою.

Філософські засади наукового пізнання поряд з функцією обгрунтування уже здобутих знань виконують також евристичну функцію. Вони беруть активну участь у побудові нових теорій, цілеспрямованих нормативних перебудов структур науки і картин реальності. Використовувані в цьому процесі філософські ідеї та принципи можуть застосовуватися і для обгрунтування отриманих результатів.

Формування та трансформація філософських основ науки вимагають як філософської, так і спеціальної наукової ерудиції (розуміння особливостей предмета відповідної науки, її традицій, зразків діяльності і т. п.).

Стверджуючи вплив філософії на науку, слід зазначити, що

• філософія не повинна нав’язувати природознавству відірвані від реальності принципи і гіпотези або відкидати бездоказово ті або інші наукові концепції;

• філософія не повинна приймати образ ідеологічного ментора, який має повноваження відкидати чи, навпаки, утверджувати в правах, давати можливість розвитку тих чи інших наукових гіпотез та теорій;

• філософські положення не можуть виступати критеріями істинності чи хибності будь-яких результатів наукового пізнання.