40. Соціальна політика.

Соціа́льна полі́тика — комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.

41. Політичні аспекти міжнаціональних відносин.

"Міжнародні відносини" – найбільш загальне теоретичне поняття, яке характеризує взаємодію країн, народів і міжнародних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соціальних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства.

Сьогоднішній міжнародний порядок грунтується на принципах і нормах міжнародного права, зафіксованих у статуті ООН, документах Гельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової Європи, а також документів засідань Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ).

Сутність цього порядку виражається в таких принципах:

– повага до державного суверенітету й суверенної рівності;

– незастосування сили чи погрози силою;

– непорушність кордонів і територіальної цілісності держави;

– мирне врегулювання суперечок;

– повага до прав і свобод людини;

– право нації на самовизначення;

– сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;

– невтручання у внутрішні справи.

Другий рівень суб'єктів міжнародних відносин утворюють територіальні організації (урядові й неурядові), партії, національно-визвольні рухи, економічні організації тощо.

42.Принципи та зміст етнополітики в Україні.

Концепція державної етнонаціональної політики є правовим актом, яким визначається зміст державної етнонаціональної політики, її основні принципи, цілі, пріоритетні напрями, механізми реалізації.

Державна етнонаціональна політика України є органічною складовою внутрішньої і зовнішньої політики держави і являє собою сукупність послідовних рішень і дій органів влади та управління по регулюванню етнополітичної сфери суспільства, по забезпеченню національних потреб громадян та етнічних спільнот. Вона є важливою і вагомою умовою формування і функціонування в Україні соціальної правової держави відповідно до сучасних світових і європейських стандартів в галузі прав людини, консолідації Українського народу задля створення сучасного суспільства, яке базується на засадах гуманізму, демократії і забезпечення всебічного розвитку кожної окремої особи та етнічних спільнот.

Концепція державної етнонаціональної політики покликана як забезпечити втілення в життя положень Конституції та законів України, що належать до етнонаціональної сфери, так і сприяти постійному вдосконаленню відповідного законодавства з урахуванням норм міжнародного права.

1. Принципи державної етнонаціональної політики

1.1. Визнання поліетнічності і полікультурності українського суспільства його спільною цінністю, яка потребує захисту і збереження; недопущення примусової асиміляції та акультурації етнічних спільнот.

1.2. Неухильне дотримання при здійсненні етнополітики загальновизнаних норм людської етики, гуманізму, демократичності, поваги до національних мов, культур, до національної гідності громадян, етнічних спільнот.

1.3. Поєднання державного регулювання етнополітичних процесів зі створенням умов для вільного органічного розвитку етнічних спільнот.

1.4. Вільна етнічна самоідентифікація особи.

1.5. Пріоритетність загальнонаціональних інтересів в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики в поєднанні з повагою до інтересів етнічних спільнот України.

1.6. Відповідність українського законодавства з етнонаціональних питань загальновизнаним світовим стандартам.

1.7. Нероздільність громадянських прав особи та її національних прав, які вона може реалізовувати окремо або в групі, а саме: права на захист від дискримінації, на національно-культурну автономію, на освіту та отримання інформації рідною мовою, на Батьківщину, на контакти з історичними вітчизнами і міжнародними організаціями.

1.8. Визнання етнічних спільнот самостійними суб'єктами етнополітичної сфери з колективними правами, які не зводяться до сукупності громадянських прав осіб, що входять до їх складу, і являють собою окрему категорію права.

1.9. Паритетність між індивідуальними і груповими правами, а також між правами різних етнічних спільнот при одночасному визнанні державоутворюючої ролі титульного українського етносу.

1.10. Рівного ставлення до всіх громадян незалежно від їх етнічної, культурної, мовної, конфесійної ідентичності, расових ознак.

1.11. Надання преференційної підтримки етнічним спільнотам у тих випадках, коли самі вони неспроможні вирішити життєво важливі проблеми свого самозбереження і розвитку.

1.12. Пріоритет самостійного фінансування етнічними і етноконфесійними спільнотами своїх мовних і культурних потреб у поєднанні з державною підтримкою їх мовно-культурного розвитку.

1.13. Визнання етнічних конфліктів суспільною небезпекою.

1.14. Пріоритетність запобігання і профілактики міжетнічних і міжконфесійних конфліктів у поєднанні з рішучими заходами з негайного припинення таких конфліктів у стадії зародження.

1.15. Конкретність постановки задач та програмність їх розв'язання при здійсненні державної етнонаціональної політики.

1.16. Чітке визначення правового статусу суб'єктів етнонаціональної сфери та об'єктів державної етнонаціональної політики з урахуванням їх автохтонності або давності проживання на території України та громадянської приналежності.