37. Особливості політичної культури в умовах сучасної України.

Піддансько-активістська політична культура.

Підданська політична культура. Носії цього типу віддають перевагу підкоренню владі. Не намагаються впливати на владу політичними методами, що є в їхньому розпорядженні.

Представникам даного типу властива відсутність активної цивільної позиції, прагнення до самовідсторонення від яких-небудь механізмів політичної системи. Вони не готові до активної участі в політичному житті. Для таких людей характерні також надії, що їхні проблеми вирішить хто-небудь інший.

Активістська політична культура. Відмінною рисою цього типу є виразна орієнтація громадянина на діючу особисту роль у політичному житті суспільства, на знаходження достатнього особистого статусу в політичній системі.

Третій, четвертий і п'ятий типи політичної культури відносяться до категорії “чистих”, тобто досить яскраво виражених. Поряд з ними існують і “змішані” типи політичної культури:

38. Особливості молодіжної політичної субкультури.

е) молодіжна політична субкультура. Її основними носіями є молодь, що навчається (і, в першу чергу, студентська).

Даній субкультурі притаманні: емоційне сприйняття політичного життя суспільства, суперечливе різноманіття політичних інтересів і поведінки.

Через відсутність достатнього життєвого досвіду носіїв цій субкультурі властива також політична нерозбірливість, високий рівень “сугестивності”, еклектичність, тобто механічне з'єднання різнорідних політичних поглядів, теорій, ідейних напрямків.

Але саме в надрах молодіжної політичної субкультури нерідко визрівають багато майбутніх політичних нововведень, що згодом затверджуються в суспільстві.

Саме молодіжна субкультура виступає як принципова опозиція будь-якої влади. Саме молодь потенційно є однією з найбільш ініціативних і активних суспільно-політичних сил.

Важливо і те, що первинна політична соціалізація практично всіх професійних політиків і суспільних діячів відбувається саме в рамках молодіжної політичної субкультури.

39. Економічна політика.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення. Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулюючу економічну політику. Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання. Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання. Велику роль у формуванні економічної політики відіграє економічна теорія.

Економічна політика повинна базуватися на певних принципах:

• принцип науковості, який передбачає, що ця політика повинна враховувати вимоги об'єктивних економічних законів

• принцип комплексності, який передбачає здійснення заходів у взаємозв'язку між собою

• принцип збалансованості, який полягає в оптимізації співвідношення цілей та засобів їх досягнення

• принцип конкретно-історичного підходу, адже економічна політика не може бути єдиною як для всіх народів, так і для окремих етапів розвитку суспільства

• принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів розвитку.

Економічна політика підприємства — це загальні, незалежні від часу орієнтири, які визначають напрями економічної діяльності підприємства. Економічні комерційні цілі допускають максимізацію прибутку і мінімізацію витрат. Економічну політику можна розглядати як сукупність таких політик — маркетингової, промислової і фінансової.