87. Психологическая теория права л. Петражицкого.

Лев Іванович Петражицький був основоположником психологічної концепції праворозуміння. Ця концепція поділяє право на позитивне й інтуїтивне. Позитивним визнавалася сукупність нормативно-правових актів держави, а інтуїтивним було чисто психологічне явище, стан душі людини, яким охоплювалось його ставлення до існуючого права. Петражицький вважав, що інтуїтивне право є не тільки в окремої

людини, але й в окремого класу, родини, гуртка, у дітей, у злочинців тощо. Це право виробляється на основі спілкування і викликаних ним емоцій. Концепція вбачала в психології і навіть у корисній уяві в хворих споконвічне джерело правовідносин, яке і породжує реальні права й обов'язки. Психологічна теорія дуже вплинула на правовий реалізм.

Л.И. Петражицкий сосредоточил внимание на психологиче­ской стороне формирования правомерного поведения, выводя эту сторону даже за рамки интеллектуальной стороны. Он полагал, что специфическая природа явлений права коренится в области эмоционального, импульсивно­го, в области переживаний, а не в области разума

Согласно теории Л.И. Петражицкого, роль государства в отношении пра­ва незначительна, практически ничтожна. Критикуя взгляд на право как ве­ление государства, автор отмечал, что реально правом оказывается не только многое такое, что находится вне ведения государства, не пользуется положи­тельным официальным признанием и покровительством, но и многое такое, что со стороны государства встречает прямо враждебное отношение, подвер­гается преследованию и искоренению, как нечто противоположное и проти­воречащее праву в официально-государственном смысле.

Достоинством теории Л.И. Петражицкого является то, что она обращает внимание на психологическую сторону действия права, тесно связана с про­блемой психологического механизма формирования правомерного поведе­ния.

88. Реалистическая теория права сша.

Карл Ллевелін (1893—1962), викладач Колумбійського уні­верситету, і Джером Френк (1889—1957), адвокат з Чикаго, бу­дували свою доктрину правового реалізму на принципах праг­матизму, поєднання соціологічногоі психологічного підходів до вивчення права. Вони піддали критиці юридичний позитивізм і закликали досліджувати не тільки правові норми, встановлені в законах і судових рішеннях, але й сам процес впливу права на поведінку людей. За їх загальною думкою, формально-догматичні прийоми вивчення правових актів вже не відповідають вимогам сучасної науки: вони повинні бути «ретельно вивчені, — писав Ллевелін, — з погляду інструменталізму, під кутом зору їх праг­матичного і соціально-психологічного змісту». Саме судова й адміністративна практика утворює, на його думку, «кістяк пра­вової системи». Юристам слід не сперечатися про зміст загаль­них принципів і норм права, а насамперед узагальнити існуючу юридичну практику.

Дж. Френк визнає фундаментальні принципи природного пра­ва як основу сучасної цивілізації, аде вважає за необхідне на­близити юридичну систему «до прийнятих в суспільстві спосо­бів рішення проблем справедливості». Дія високоморальних норм тоді набирає сили, коли суддя, завдяки своїйпсихологи, інтуїції, виносить правильне рішення. Своєрідність реалістичної доктрини права полягає, таким чи­ном, в тому, що практико-прикладна проблематика в ній прева­лює над теоретичним змістом. Основні думки сучасних реаліс­тів можна звести до трьох тез: 1) позитивний юридичний матеріал практично завжди є недостатнім, щоб наслідок кожної конкре­тної справи на рівні винесення рішення і апеляції був визначе­ний логічно; 2) у таких випадках судді вирішують правові спори з допомогою досвіду суддівського розсуду; 3) у невизначених ви­падках судові рішення можуть бути результатом політичних і моральних, а не юридичних міркувань судді.