58. Просветительский характер политико-правовых взглядов я. Козельского и г. Сковороды.

Демократичний, антикріпосницький напрямок просвітницьких ідей був характерний для філософії Григорія Моральний ідеал Сковороди — високоморальний, духовний індивід, що знайшов себе, своє місце в суспільстві, сенс життя в праці. Таким чином, розумний суспільно-політичний устрій відповідно до філософії Сковороди повинен вибудовуватися на основі принципів, виведених із природи людини. Серед них — «неравное равенство»: нерівність здібностей доповнюється юридичною рівністю в державі.

Самодержавну, кріпосницьку систему він називає «миром темным, миром прескверным». Він засуджує спосіб життя панів, їх моральну низькість, прагнення до наживи. Сковорода засуджує кріпосне право, застарілу феодальну систему. На його думку, зосередження багатства у небагатьох, різка соціальна нерівність — шлях до загибелі держави. Станові привілеї, сваволю і беззаконня розглядав як суперечні людській природі, природному праву і законам.

Особливий гнів у Сковороди викликало існуюче неправосуддя. Засуджуючи нерівність у суді, формалізм судочинства, він оцінює діюче право як право сильного.

У своїх поетичних творах Сковорода — ворог самодержавства, тиранії.

Г. Сковорода обґрунтовував своє уявлення про суспільно-політичний ідеал, ідею «горней республики» (тобто «духовної республіки»), «християнском государстве» (імовірно, за типом ранньохристиянських громад). Республіка за своєю сутністю є первісною формою влаштування людського суспільства. В його республіці майбутнього відсутні майнова нерівність, гніт, тріумфують свобода, рівність і любов, «сродность труда». Закони тут зовсім «противны тиранским», які забезпечують права всіх громадян. Громадський мир і злагода, взаємна повага, колективізм життя і праці, на його думку, приведуть до поступового відмирання законів. При республіканському ладі всі посади, до самих вищих, будуть виборними за принципом «сродности труда», що стане запорукою гармонії особистих і суспільних інтересів і умовою успішного функціонування всіх органів у державному механізмі.

Я. Козельського.У своїх міркуваннях Козельський дотримувався концепції природних прав людини і договірного походження держави. В його праворозумінні становить інтерес чітко проведений ним поділ права і закону. Право він класифікує на чотири види: божественне (від самого Бога, вічне, необхідне, для всього живого); загальне, яке він ділить на натуральне (природне) і всесвітнє, чи право народів; громадянське. Усі закони, що видає держава, повинні відповідати цим видам права: «якщо закони не будуть на них засновані, то вони не можуть бути справедливі». Для Козельського такими законами були, зокрема, акти, що закріпачують селян. Вони суперечать ідеї природного права і не відповідають «правости» закону.

Закон — правило або веління, за яким людина зобов´язується діяти страхом покарання чи надією нагороди. Правило без зобов´язання Козельський називає порадою. Громадяни повинні знати закони. Чим менше законів, тим їх легше знати і виконувати. Законодавець — «батько народу», що дає йому закони.

Я. Козельський згодний з концепцією суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, але його суть і наслідки трактує по-своєму. Через договір із суспільством людина втрачає природну свободу, рівність, але набуває моральну свободу, моральну і законну рівність, що робить її паном над собою. Його концепція суспільного договору містить ідеї рівності громадян перед законом і взаємної відповідальності верховної влади, посадових осіб і громадян за дотримання умов договору. У суспільстві і державі філософ цінує гармонію взаємної користі, її відповідність природі людини.

Філософ високо цінував принципи правління і закони республіки, сформульовані Ш.Монтеск´є. І хоча Козельський спочатку був прихильником концепції освіченої монархії, у «Философических предложениях» він формулює однозначний висновок: «У республіканському правлінні загальна користь є підставою всіх людських чеснот і законодавств». З чотирьох форм правління, названих тут — демократична, аристократична, монархічна і деспотична — перевага явно віддається першій, у якій з´єднується користь «кожної людини із загальною користю всіх».