40. Политические и правовые идеи патриарха Никона и протопопа Аввакума: политико- правовая идеология церковного раскола.

Патриарх Никон и протопоп Аввакум были главными идеологами двух течений в рамках русской православной церкви – никонианства и старообрядчества, возникших в середине XVII в. и ознаменовавших собой церковный раскол – одно из самых главных событий русской истории указанного столетия, во многом предопределившее последующую историческую судьбу России.

Непосредственной причиной раскола русской церкви на никониан и старообрядцев стала осуществленная патриархом Никоном в 50-х гг. XVII в. реформа церковных обрядов и исправление богослужебных книг. Протопоп Аввакум и его сторонники выступили против данной реформы, т.е. за старые обряды и книги, оттого и были названы "старообрядцы". Расхождение по поводу церковных обрядов и богослужебной литературы составляло, однако, лишь внешнюю сторону церковного раскола.

Глубинный смысл церковного раскола в. России в середине XVII в. заключался в столкновении двух различных воззрений на историческое будущее Русского государства, его предназначение, сущность царской власти в России. Главные идеологи обоих течений – и Никон и Аввакум – выступали за независимость церкви от государственной власти, однако пути достижения этой независимости представляли по-разному.

Таким образом, в сущности своей русский церковный раскол середины XVII в. был расколом в политической идеологии русской православной церкви, конфликтом политических воззрений никониан и старообрядцев, хотя внешне представал в качестве раскола религиозного, обрядового.

Избранный на пост патриарха Никон должен был стать орудием церковной реформы, задуманной при царском дворе и являвшейся по своей сущности политической реформой.

Главное сочинение Никона, в котором выражены его политические и правовые взгляды, было написано им в монастырском уединении после его низвержения с патриаршего престола.

Главная тема данного сочинения – соотношение церкви и государства. Никон исходит прежде всего из того, что "священство" и "царство" представляют собой две самостоятельные власти в обществе, каждая из которых исполняет свою функцию. " В соответствии с этим своим воззрением Никон отвергал теорию "Москва – Третий Рим", т.е. учение о "православном Ромейс-ком царстве", согласно которому носителем истинного христианского идеала становилось Московское государство. Из этих различий между церковью и государством Никон делает вывод о превосходстве церкви над государством.

Реформу церковных обрядов и движителя ее патриарха Никона Аввакум оценивал как ересь.

Аввакум поэтому выказывает себя в своих сочинениях убежденным сторонником концепции "Москва – Третий Рим". " Нигде нет такой непорочной православной веры, как в России, считал Аввакум. Нигде нет такого православного государства, как Русское. Аввакум был, в сущности, идеологом русского национального государства, русской национальной церкви. В его понимании Русское государство и русская церковь должны служить России, русским национальным интересам, а не каким-то вселенским организациям. Россия, наконец, должна жить по собственным законам.

Аввакум считал, что, затеяв церковную реформу, царская власть предала Россию.

Аввакум постоянно обращал внимание в своих сочинениях и на недопустимость жестокого насилия при проведении реформы.

41. Политико-правовая мысль Украины XIV – XVII вв. (И. Вышенский, С. Ореховский-Роксолан, П. Скарга, П. Могила).

Іван Вишенський (бл. 1550 - після 1620). У «Книжці» гнівно засуджує суспільний лад Речі Посполитої, де усе продажно, у тому числі державні і церковні посади. Мислитель засуджує Брестську унію. Папа Римський узурпував право абсолютної влади, зне­важає природні права людей. Адже всі люди від природи рівні. Він впевнений: іс­тинна християнська віра - православ'я. Важливий предмет міркувань полеміста - питання про сутність влади, законні способи її реалізації. Не відступаючи від трактування походження влади від Бога, він водночас під­креслює рівність носія влади і всіх людей, верховенство його лише в переданих йому владних повноваженнях. З цього робить висновок: особа, що є носієм владних повноважень, повинна відповідати за свої помилки, прагнути до загального блага, підкорятися законам, що не суперечать природі людини. Вишенський виступає за беспастирську церкву, за вільне об'єднання віруючих, не підлеглих церковній ієрархії. Вимагає де­мократизації православної церкви. Суспільно-політичний ідеал Вишенського - «чернеча республіка», «собор рівних» за зразком громад ранніх християн, де всі люди рівні і живуть колективно в згоді один з одним і Богом. Власність - ярмо. Шлях до ідеалу він бачив за Біблією: самовдосконалення, моральне очищення людини, відродження освіти і наук в Україні, вихован­ня народу як складової політичного і національного відродження.

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513— 1566) у своїх творах «Напучення польському королеві Сигізмунду-Августу» (1543 р.), «Про природне право» та ін. розглядав історію не як промисел божий, а як діяль­ність людей в історичному процесі, дійсних творців історії. С. Оріховського по праву можна вважати одним з перших європей­ських прихильників концепції суспільного договору. У «Напученні» він писав: королівська влада походить не від Бога, а є результатом угоди між людьми, добровільно слухняних королю. Причина виникнення дер­жави - вроджена потреба людей у взаємодопомозі, їх приязні. Владу королю дає народ. Його обов'язок — турбота про підданих, їх захист. Влада повинна спиратися не на страх, а на повагу і любов підданих, без чого немає сильної державної влади. Держава - союз громадян, об'єднаних узгодженим правом і загальною вигодою, де щастя народу є вищим правом. Як і у Цицерона, в нього держава є правовим утворенням. Мета держави - гарантія прав і користі кожного індивіда. І держа­ва, і індивід мають взаємні зобов'язання. Обов'язок останнього — піклу­ватися про інтереси суспільства і держави. С. Оріховський засуджував теологічну теорію походження влади, вважав неприпустимим підпорядкування світської влади духовній, як і змішання їх функцій. Основний зміст напучень королю: 1) тільки та людина здатна здійснювати владні повноваження, що прагне до правди і справедливості, до того ж сама вміє вчитися. 2) Для Оріховського зразковою формою держави була «Польська політія» з її республіканським ладом. У ній забезпечені особиста свобода, полі­тичні й юридичні права повноправних громадян — шляхти. 3) Закон у державі вище короля, адже король обмежений законом. 4) у короля дві фортеці: справедливість і віра. Вони втілені в праві. Право захищає свободу. Вона зумовлена природ­ним правом, є природною властивістю людини, тому що особистість може реалізувати себе тільки завдяки свободі. Реальна свобода громадян можлива лише за рахунок правових регламентацій влади. Закон - душа і розум держави. Закони повинні відповідати принципам природного права і змінюватися у випадку невідповідності їм. 5) необ­хідність чіткого поділу влади в державі. король здійснює виконавчу владу, що реалізує закони й обмежена ними. Становий представницький дво­палатний орган (Сенат і Сейм) — законодавча влада, де панує не одно­думність, а право творити закони, «вільно говорити тобі правду в вічі». Суд повинен становити виборні судді, рішення яких остаточні.

Петро Могила (бл. 1596 — 1647). у своїх полемічних, філософських, церковно-теологічних творах («Ново-канон», «Православне сповідання віри» та ін.) відстоював ідею верховен­ства в суспільстві духовної влади - православної церкви. Виступав за примирення православних з католиками й уніатами. П. Могила вважав головним для світської влади - благо людей. Верховна влада, на його думку, діє в трьох напрямках: політичному, мирсько­му і духовному. До політичних і мирських справ відносив управління, суд, законодавство. Рішення внутрішніх політичних проблем тісно пов'язував із зовнішньополітичними, захистом суверенітету країни. Закон - дар божий, який потрібно берегти. Закони він поділяв на природні, людські, божественні. Людські, в яких повинні втілюватися приписи природних законів, обов'язкові для усіх, у тому числі для правителя. Ідеальним правителем вважав православ­ного, що одержує владу від Бога і відповідальний перед ним. Правитель повинен бути носієм політичних і морально-духовних функцій, уособлювати чесність, правду і справедливість, піклуватися про благо підда­них. Модель української державності - за зразком польської монархічної республіки. Могила захищав й ідею відродження вітчизняної державності в союзі з інши­ми православними народами. відстоював перспективу політичного союзу з Росією, єдності всіх слов'янських народів.

Скарга Повенский (Петр) —восставал против польских порядков, требуя подчинения светской власти — власти духовной, короля — папе; с другой стороны, он настаивал на необходимости усиления королевской власти. Успел С. только в одном: он воспламенил религиозную нетерпимость в католическом населении, повлекшую за собою гонение на православное население в Польше и Литве. Доказывает, что по трем причинам в русской церкви порядка быть не может: 1) брак священников, которые пекутся только о мирском, а не заботятся о пастве; 2) язык славянский; 3) унижение духовенства через вмешательство в дела церковные лиц мирских. Для унии нужно только: 1) чтобы митрополит Киевский принимал благословение не от патриарха, а от папы, 2) чтобы каждый во всех "артикулах" веры был согласен с римскою церковью и 3) чтобы признавалась верховная власть Рима как столицы. Обряды у униатов могут оставаться те же, какие были до воссоединения. Был сторонником абсолютной монархи.