- •2.Поняття світогляду його структура та історичні типи : міфологія релігія філософія.
- •3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- •4. Основне питання філософіїта специфіка його розв”язання в історії філософії : матеріалізм, ідеалізм, дуалізм.
- •5.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •6,Суспільно-історичний характер філософії. Філософія в системі культури.
- •7.Методологічна функція філософії. Діалектика та метафізика.
- •8. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •9. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •10.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку."
- •11. Космоцентризм ранней древнегреческой ф.
- •12.Вчення про буття та пізнання, проблема людини і суспільства у філософії Платона.
- •13. Філософія Арістотеля та її вплив на розвиток філософської думки.
- •14.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- •15. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- •16.Соціальні теорії єпохи Відродження (н.Макіавеллі, т.Мор, т.Кампанелла)
- •17.Формування філософського мислення нового часу. Ф.Бекон і його роль у розробці емпіризму та індуктивного методу пізнання.
- •18.Філософські погляди р.Декарта
- •19.Проблема сутності буття і пізнання філософського вчення б.Спінози
- •20. Ідеалістична філософія XVIII ст. Г.Лейбніц, Дж.Беркалі
- •21.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- •22.Французький матеріалізм 18 ст (ламетрі гольбах дидро гельвеций) отт
- •23.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- •24.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- •25. Антропологічний матеріалізм фейербаха. Отт
- •29.Загальна характеристика некласичної західної філософії XIX та XX ст.
- •30.Позитивізм та його історичні форми.
- •31. Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм.
- •32. Філософія екзистенціалізму
- •33. Релігійна філософія. Неотомізм.
- •34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.
- •35.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- •36.Філософські роздуми г Сковороди про людину і світ
- •37.Проблема визволення людини і нації у поглядах мислителів Кирило-Мефодіївського братства(Шевченко Костомаров та ін)
- •38.Розвиток філософської думки в кінці XIX початку XX ст.(і.Франко, л.Українка, н.Драгоманов, м.Грушевський)
- •39, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- •40.Наукрве поняття матерії , його світоглядне та метологічне значення. Сучасна наука про будову матеріального світу.
- •42. Простір та час – форми існування матеріального світу. Сучасні наукові уявлення про простір і час.
- •34. Пространство и время - формы существования материи
- •43, Відображення – загальна властивість матерії. Розвиток форм відображення. Свідомість як вища форма відображення дійсності.
- •44.Виникнення свідомості. Природні та соціальні передумови виникнення свідомості.
- •45. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- •46.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- •47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- •48.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині. Критерії істини.
- •49.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- •50. Наукове та буденне пізнання їх особливості. Специфіка і структура наукового пізнання.
- •51. Діалектика як найзагальніша теорія розвитку та пізнання. Об`єктивна та субєктивна діалектика. Структура субєктивної діалектики.
- •52.Взаємозв’язок та розвиток як визначальні принципи діалектики.
- •53.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •54.Діалектичні протиріччя їх різновиди та розвиток
- •55. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Кількість, якість, міра. Діалектичні стрибки та їх різновиди.
- •56. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- •57. Категорії діалектики, що відібражають універсальні зв”язки буття: одиничне, особливе, загальне. Явище та сутність.
- •58.Категорії, що відображають структурні зв”язки : частина і ціле, елемент і система, форма і зміст.
- •59. Категорії, що розкривають зв”язки детермінації : причина і наслідок, необхідність та випадковість, можливість і дійсність.
- •27. Причина и следствие, их взаимосвязь.
- •60.Сутність наукового методу. Класифікація наукових методів пізнання.
- •61.Загальна характеоистика методів емперичного рівня пізнання.
- •62.Методи теоретичного пізнання їх загальна характеристика.
- •63.Філософська методологія та її значення для розвитку науки.
- •64.Соціальна філософія, її предмет і функції. Специфіка соціального пізнання.
- •65. Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи.
- •66.Сутність матеріалістичного розуміння суспільного розвитку. Категорії “суспільне буття” , “суспільна свідомість”.
- •67. Суспільне буття, як діяльність. Різновиди людської діяльності.
- •68. Матеріальне виробництво як основа існування і розвитку суспільства. Поняття способу виробництва.
- •69. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- •70. Поняття суспільно-єкономічної формації і його значення для наукової періодизації історичного процессу.
- •71.Базис і надбудова, їх діалектичний вза’ємозв’язок.
- •72.Соціальна структура суспільства.
- •73. Історичні форми спільності людей: рід, плем’я, народність, нація.
- •74. Поняття політичної системи суспільства. Місце і роль держави, політичних партій і громадських організацій в розвитку суспільства.
- •75. Держава її походження і сутність.
- •76. Історичні типи держави, форми правління і державного устрою.
- •77. Джерела, рушійні сили та суб”єкти суспільного розвитку.
- •78.Проблема суб’єкта історичного процессу. Роль народу і особистості в історії.
- •79.Суспільний прогрес та його критерії.
- •80. Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість та їх структура. Суспільна псиологія та ідеологія, їх роль у розвитку суспільства.
- •81. Суспільна та індивідуальна свідомість і її взаємозв”язок.
- •82. Політична свідомість та її роль у житті суспільства. !!!у жени!!!
- •83. Людина як мета і вища цінність історичного розвитку.
- •84.Цінності в житті людини і суспільства. Соціальні норми і життєва позиція особистості.
- •85.Історична необхідність і свобода особистості.
- •86.Культура як міра розвитку людства. Культура і цивілізація.
- •87.Соціальний прогноз і глобальні проблемми сучасності.
- •88.Діалектика класового, національного і загальнолюдського у розв’язанні глобальних проблемм сучасності.
- •89.Гуманістична місія соціального прогнозування.
- •90.Майбутнє людства і реальний історичний процесс.
- •61.Загальна характеристика методів емпірічного рівня пізнанняю
- •62.Методи теоретичного пізнання їх загалльна характеристика.
6,Суспільно-історичний характер філософії. Філософія в системі культури.
КУЛЬТУРА (от лат. cultura — возделывание, воспитание, образование, развитие, почитание), специфический способ организации и развития человеческой жизнедеятельности, представленный в продуктах материального я духовного труда, в системе социальных норм и учреждений, в духовных ценностях, в совокупности отношений людей к природе, между собой и к самим себе. В понятии Культура фиксируется как общее отличие человеческой жизнедеятельности от биологических форм жизни, так и качеств. своеобразие исторически-конкретных форм этой жизнедеятельности на различных этапах обществ, развития, в рамках определенных эпох, общественно-экономических формаций, этнических и национальных общностей (напр., античная Культура, социалистическая Культура). Культура характеризует также особенности поведения, сознания и деятельности людей в конкретных сферах обществ, жизни. В Культуре может фиксироваться способ жизнедеятельности отд. индивида (личная Культура)
Первоначально понятие Культура подразумевало целенаправленное воздействие человека на природу (обработка земли и пр.), а также воспитание и обучение самого человека. Хотя само слово «Культура» вошло в обиход европейской социальной мысли лишь со 2-й пол. 18 в., более или менее сходные представления могут быть обнаружены на ранних этапах европейской истории и за её пределами Эллиы видели в «пайдейе», т. е. «воспитанности», главное своё отличие от «некультурных» варваров. В поздне-римскую эпоху, наряду с представлениями, передаваемыми основным смыслом слова «Культура», зародился, а в средние века получил распространение иной комплекс значений, позитивно оценивавший гор. уклад социальной жизни и более близкий к возникшему позднее понятию цивилизации. Слово «Культура» стало ассоциироваться с признаками личного совершенства. В эпоху Возрождения под совершенством Культуры начали понимать соответствие гуманистическому идеалу человека, а в дальнейшем — идеалу просветителей.Вместе с тем уже в рамках Просвещения возникала «критика» Культуры и цивилизации (Руссо), противопоставляющая испорченности и моральной развращённости «культурных» наций простоту и чистоту нравов народов, находившихся на патриархальной ступени развития. Эта критика была воспринята немецкой классической философией, придавшей ей характер общетеоретического осмысления противоречий и коллизий буржуазной цивилизации. Выход из этой ситуации немецкие философы искали в сфере «духа», в сфере морального (Кант), эстетического (Шиллер, романтизм) или философского (Гегель) сознания, которые и выдаются ими за область подлинно культурного существования и развития человека. Культура с этой точки зрения предстаёт как область духовной свободы человека, лежащая за пределами его природного и социального существования. Немецкому философско-историческому сознанию свойственно признание множества своеобразных типов и форм развития Культуры, располагающихся в определенной исторической последовательности и образующих в совокупности единую линию духовной эволюции человечества.С последней трети 19 в. изучение Культуры развивалось и в рамках антропологии и этнографии. При этом складывались различные подходы к Культуре. Положив начало т. н. культурной антропологии, английский этнолог Тайлор определял Культуру путём перечисления её конкретных элементов, но без уяснения их связи с организацией общества и функциями отд. культурных институтов. Американский учёный Боас в нач. 20 в. предложил метод детального изучения обычаев, языка и др. характеристик жизни примитивных обществ и их сравнения, позволявший выявить исторические условия их возникновения. Американский антрополог А. Крёбер перешёл от изучения культурных обычаев к понятию «культурного образца»; совокупность таких «образцов» и составляет систему Культуре. В функциональных теориях Культуры, ведущих своё начало от английских этнологов и социологов Малиновского и Радклифф-Брауна (т. н. социальная антропология), основным становится понятие социальной структуры, а Культура рассматривается как органическое целое, анализируемое по составляющим его институтам. Структуру социальные антропологи рассматривают как формальный аспект устойчивых во времени социальных взаимодействий, а Культура определяется как система правил образования структуры при таких взаимоотношениях. Функции Культуры состоят во взаимном соотнесении и иерархическом упорядочении элементов социальной системы. Постулаты этой теории были подвергнуты критике Парсонсом, Мертоном, использовавшими понятие Культура для обозначения системы ценностей как органической части социальной системы, определяющей степень её упорядоченности и управляемости (см. Структурно-функциональный анализ).В культуроведении получают развитие и др. подходы к изучению Культуры. Так, на основе возникшей в рамках культурной антропологии тенденции рассматривать роль Культуры при передаче социального наследия от поколения к поколению было развито представление о коммуникативных свойствах Культуры. При этом язык стал считаться основой для изучения строения Культуры, что способствовало внедрению в культуроведение методов семиотики, структурной лингвистики, математики и. Однако структурная антропология неправомерно рассматривает Культуру как чрезвычайно стабильную конструкцию, не учитывает динамики исторического развития Культуры, связь Культуры с актуальным состоянием общества, роль человека как творца Культуры. С попыткой решить проблему «Культура — личность» связано возникновение особого направления психологии К. [Р. Бенедикт, М. Мид, М. Херсковиц (США) и др.]. Опираясь на концепцию Фрейда, истолковавшего Культуру. как механизм социального подавления и сублимации бессознательных психических процессов, а также на концепции неофрейдистов Г. Рохейма, К. Хорни, X. Салливана (США) о Культура как знаковом закреплении непосредственно психических переживаний, представители этого направления интерпретировали Культуру как выражение социальной общезначимости свойственных человеку основных психических состояний.