- •2.Поняття світогляду його структура та історичні типи : міфологія релігія філософія.
- •3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- •4. Основне питання філософіїта специфіка його розв”язання в історії філософії : матеріалізм, ідеалізм, дуалізм.
- •5.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •6,Суспільно-історичний характер філософії. Філософія в системі культури.
- •7.Методологічна функція філософії. Діалектика та метафізика.
- •8. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •9. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •10.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку."
- •11. Космоцентризм ранней древнегреческой ф.
- •12.Вчення про буття та пізнання, проблема людини і суспільства у філософії Платона.
- •13. Філософія Арістотеля та її вплив на розвиток філософської думки.
- •14.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- •15. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- •16.Соціальні теорії єпохи Відродження (н.Макіавеллі, т.Мор, т.Кампанелла)
- •17.Формування філософського мислення нового часу. Ф.Бекон і його роль у розробці емпіризму та індуктивного методу пізнання.
- •18.Філософські погляди р.Декарта
- •19.Проблема сутності буття і пізнання філософського вчення б.Спінози
- •20. Ідеалістична філософія XVIII ст. Г.Лейбніц, Дж.Беркалі
- •21.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- •22.Французький матеріалізм 18 ст (ламетрі гольбах дидро гельвеций) отт
- •23.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- •24.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- •25. Антропологічний матеріалізм фейербаха. Отт
- •29.Загальна характеристика некласичної західної філософії XIX та XX ст.
- •30.Позитивізм та його історичні форми.
- •31. Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм.
- •32. Філософія екзистенціалізму
- •33. Релігійна філософія. Неотомізм.
- •34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.
- •35.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- •36.Філософські роздуми г Сковороди про людину і світ
- •37.Проблема визволення людини і нації у поглядах мислителів Кирило-Мефодіївського братства(Шевченко Костомаров та ін)
- •38.Розвиток філософської думки в кінці XIX початку XX ст.(і.Франко, л.Українка, н.Драгоманов, м.Грушевський)
- •39, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- •40.Наукрве поняття матерії , його світоглядне та метологічне значення. Сучасна наука про будову матеріального світу.
- •42. Простір та час – форми існування матеріального світу. Сучасні наукові уявлення про простір і час.
- •34. Пространство и время - формы существования материи
- •43, Відображення – загальна властивість матерії. Розвиток форм відображення. Свідомість як вища форма відображення дійсності.
- •44.Виникнення свідомості. Природні та соціальні передумови виникнення свідомості.
- •45. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- •46.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- •47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- •48.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині. Критерії істини.
- •49.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- •50. Наукове та буденне пізнання їх особливості. Специфіка і структура наукового пізнання.
- •51. Діалектика як найзагальніша теорія розвитку та пізнання. Об`єктивна та субєктивна діалектика. Структура субєктивної діалектики.
- •52.Взаємозв’язок та розвиток як визначальні принципи діалектики.
- •53.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •54.Діалектичні протиріччя їх різновиди та розвиток
- •55. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Кількість, якість, міра. Діалектичні стрибки та їх різновиди.
- •56. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- •57. Категорії діалектики, що відібражають універсальні зв”язки буття: одиничне, особливе, загальне. Явище та сутність.
- •58.Категорії, що відображають структурні зв”язки : частина і ціле, елемент і система, форма і зміст.
- •59. Категорії, що розкривають зв”язки детермінації : причина і наслідок, необхідність та випадковість, можливість і дійсність.
- •27. Причина и следствие, их взаимосвязь.
- •60.Сутність наукового методу. Класифікація наукових методів пізнання.
- •61.Загальна характеоистика методів емперичного рівня пізнання.
- •62.Методи теоретичного пізнання їх загальна характеристика.
- •63.Філософська методологія та її значення для розвитку науки.
- •64.Соціальна філософія, її предмет і функції. Специфіка соціального пізнання.
- •65. Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи.
- •66.Сутність матеріалістичного розуміння суспільного розвитку. Категорії “суспільне буття” , “суспільна свідомість”.
- •67. Суспільне буття, як діяльність. Різновиди людської діяльності.
- •68. Матеріальне виробництво як основа існування і розвитку суспільства. Поняття способу виробництва.
- •69. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- •70. Поняття суспільно-єкономічної формації і його значення для наукової періодизації історичного процессу.
- •71.Базис і надбудова, їх діалектичний вза’ємозв’язок.
- •72.Соціальна структура суспільства.
- •73. Історичні форми спільності людей: рід, плем’я, народність, нація.
- •74. Поняття політичної системи суспільства. Місце і роль держави, політичних партій і громадських організацій в розвитку суспільства.
- •75. Держава її походження і сутність.
- •76. Історичні типи держави, форми правління і державного устрою.
- •77. Джерела, рушійні сили та суб”єкти суспільного розвитку.
- •78.Проблема суб’єкта історичного процессу. Роль народу і особистості в історії.
- •79.Суспільний прогрес та його критерії.
- •80. Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість та їх структура. Суспільна псиологія та ідеологія, їх роль у розвитку суспільства.
- •81. Суспільна та індивідуальна свідомість і її взаємозв”язок.
- •82. Політична свідомість та її роль у житті суспільства. !!!у жени!!!
- •83. Людина як мета і вища цінність історичного розвитку.
- •84.Цінності в житті людини і суспільства. Соціальні норми і життєва позиція особистості.
- •85.Історична необхідність і свобода особистості.
- •86.Культура як міра розвитку людства. Культура і цивілізація.
- •87.Соціальний прогноз і глобальні проблемми сучасності.
- •88.Діалектика класового, національного і загальнолюдського у розв’язанні глобальних проблемм сучасності.
- •89.Гуманістична місія соціального прогнозування.
- •90.Майбутнє людства і реальний історичний процесс.
- •61.Загальна характеристика методів емпірічного рівня пізнанняю
- •62.Методи теоретичного пізнання їх загалльна характеристика.
34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.
35.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Кисво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалась 2–3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії XVII–XVIII ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І. Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.
36.Філософські роздуми г Сковороди про людину і світ
Григорій Савич Сковорода – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. За Сковородою, Бог і природа – єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», во на піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незни-щуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві матеріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, його філософію не можна тлумачити однозначно як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється своєрідним поглядом на реальність навколишнього світу, його предмети і явища. Явища – це видима тлінь «одяг», який постійно змінюється і оновлюється, за ним ніби ховаг ться сутність, яку він називає вічністю. Визнаючи мінливість зов нішньої природи, мислитель утверджував ідею вічності внутрішньої натури, яку ототожнював з Богом як початком і причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.
Вивчення праць Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато науь вивчає природу і приносить користь людям для задоволення їхніх тілесних потреб, але не тілесне, не матеріальне є головним у світі і і людині. Тому науки про матеріальний світ навчають головного – як бути щасливим. Хто хоче бути щасливим, той насамперед пови нен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона – від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвуч ний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю, його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення.