38. Політика русифікації та дисидентський рух.

39. Польсько-литовська доба в культурі України.

40. Поняття «культура» в його історичному та сучасному значеннях.

41. Поняття і сутність національної культури.

Слово "культура" має не тільки досить широкий семантичний спектр у багатьох сучасних мовах, у тому числі і в українській, а й тривалу та складну суто лінгвістичну історію. В сучасні європейські мови це слово безпосередньо або опосередковано (як у випадку з українською) прийшло з латини. Латинське ж cultura, в свою чергу, походило від латинського соїеге. Слово соїеге мало безліч значень ("поклонятися", "шанувати", " покровительству -вати", "плекати", "населяти", "обробляти", "виховувати" і т.д.). Деякі з цих значень із часом закріпилися за самостійними словами і термінами, генетично пов'язаними, як і слово "культура", з соїеге. Так, через латинське colonus з соїеге (у значенні "населяти") пов'язане сучасне слово "колонія" та похідні від нього. Такі значення соїеге, як "поклонятися", "шанувати", через cultus утілились у сучасному слові "культ" (культ релігійний, культ особистості, культ речі тощо). Англійське coulter (леміш) походить від слова соїеге в значенні "обробляти", запозиченого через форму culter (nop. "культиватор" у сучасній українській). Класичний спектр значень латинського слова cultura передається в сучасній українській мові словами "оброблення", "виховання", "створення", "формування", "розвиток", "шанування". Загалом найбільш рання історія слова culture так чи інакше пов'язана з діями, намірами, ставленням людини до землі, рослин, тварин тощо. Причому йшлося не просто про фізичні дії, спрямовані на обробку або вирощування, — малася на увазі наявність особливого позитивного емоційного тла цих дій та його усвідомлення, так би мовити, ритуалізації, сакралізації, "одуховлення" землеробських, сільськогосподарських процесів. Певною мірою прадавнє значення слова "культура" відбивається в характері народних ритуалів, якими протягом тривалого часу супроводжувався весь цикл сільськогосподарських робіт. Показово, що у трактаті Марка Порція Катона (234— 149 до н.е.) "Агрикультура" (переклад українською подається зазвичай як "Про сільське господарство" або "Про землеробство") можливість гарного догляду за земельною ділянкою, тобто її cultura, обумовлюється тим, що ця ділянка має насамперед подобатись хазяїну, приваблювати, викликати у нього стійкі позитивні емоції. Підтверджує саме такий первісний відтінок значення слова "культура" і те, що ще в середньовічній англійській мові воно вживалося в значенні "розвивати", "плекати" з відтінком служіння, шанування, певного навіть благоговіння. Як видно із значень слова, в лінгвістичному плані воно мало виступати головним у словосполученнях, другим елементом яких мало бути слово в родовому відмінку. Майже з самого початку існування слова cultura почало практикуватись і його метафоричне, переносне вживання в контексті тематики суто духовних аспектів людської життєдіяльності. Вже Марк Туллій Ціцерон (106—43 до н.е.) говорив про "культуру духу і розуму". У його роботі "Тускуланські бесіди" стверджується, що "культура розуму є філософія". І хоча навіть Френсіс Бекон (1561 — 1626) ще писав про "культуру й удобрювання умів" (безперечно, поєднання тут слів "культура" і "удобрювання" як однорідних членів свідчить про те, що ще не забувся "землеробський" контекст використання слова "культура"), але подібні метафори поступово ставали все більш звичними і загальновживаними, аж доки словосполучення на зразок "культура розуму", "культура поведінки", "культура мови" і т. п. не втратили остаточно свій початковий метафоричний відтінок і почали сприйматися прямо і безпосередньо, а не в переносному значенні. Таким чином, еволюція семантики слова "культура" пов'язана насамперед з перенесенням уявлень про особливе, так би мовити, "одухотворене" виконання певних фізичних, переважно землеробських, робіт (тобто діяльність, спрямовану на природні процеси та об'єкти) на суто людський розвиток і життєдіяльність. Іншим важливим моментом стало те, що слово, яке спочатку застосовувалось для означення конкретних дій і процесів, з часом почало використовуватись для означення процесів розвитку і вдосконалення взагалі, тобто набуло характеристик абстрактного поняття. Деякі дослідники відносять початок історії сучасного поняття "культура" до другої половини XVII ст., коли воно було використано в працях С. Пуфендорфа (1632— 1694) для означення результатів діяльності суспільної людини. При цьому німецький автор демаркував (відділяв) і навіть протиставляв "природну" людину і людину культурну, внаслідок чого поняття культури набуваю значення чогось позаприродного, штучного. Слід сказати, що такий сенс поняття культури (як чогось протиприродного) зберігався тривалий час. Одне з найвідоміших і найпопулярніших визначень культури навіть стверджує, що культура — це те, що не є природою. І тільки у XX ст. (точніше — у його другій половині) почали набувати поширення наукові концепції, в яких культура в цілому (і навіть технічний розвиток) не протиставлялася природі, а розумілась як етап або варіант її розвитку. Однак, повертаючись до історії сучасного поняття "культура", слід зауважити, що більшість науковців сходяться на тому, що цю історію все ж таки слід починати не раніше кінця XVIII — початку XIX ст., коли воно стає загальновживаним принаймні в кількох європейських мовах, насамперед німецькій, англійській, французькій. У східнослов'янських мовах слово "культура" починає активно вживатись ще пізніше. В Російській імперії вперше воно було зареєстровано в "Кишеньковому словнику іншомовних слів", виданому в 1845 р. Разом з тим у публікації 1853 р. в "Москвитянине" під назвою "Пам'ятний лист помилок у російській мові" це слово ще було названо серед непотрібних. Тільки в 60-ті роки XIX ст. слово "культура" нарешті з'являється у більшості російськомовних словників, а від 80-х набуває справді значного поширення як у російській, так і в українській мовах. У сучасних європейських мовах поняття "культура" є одним з найуживаніших як у повсякденному, так і у науковому (переважно гуманітарному) дискурсі і, разом з тим, залишається одним з найбільш складних і неоднозначних у розумінні.