Питання № 1. Охорона праці в Україні. Місце системи управління охороною праці в галузі в загальнодержавній системі охорони праці.

Охорона праці – це цілий комплекс заходів, спрямованих на уникнення аварійних ситуацій, запобігання нещасних випадків, створення умов для праці. Закон України “Про Охорону Праці" дає наступне визначення:

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і

лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на

збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Охорона праці поділяється на різні галузі, всього їх 67.

Система управляння охороною праці в галузі- це сукупність органів управління підприємством, яка на підставі комплексу нормативної документації проводить цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці. Головною метою управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням.

До основних функцій управління охороною праці належать:

1)    прогнозування і планування робіт з охорони праці;

2)    організація роботи;

3)    оперативне керівництво і координація;

4)    стимулювання;

5)    контроль, облік, аналіз роботи з охорони праці.

Основні завдання управління ОП:

• навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань ОП;

• забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівельних споруд;

• нормалізація санітарно-технічних умов праці;

• забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

• організація лікувально-профілактичного обслуговування;

• професійний добір працівників з окремих професій;

• удосконалення нормативної бази з питань ОП.

У сфері освіти управління охороною праці в галузі має наступну схему

Міністерство освіти і Науки

Управляння освіти(відділи освіти: обласні та міські)

Керівник навчального закладу (директор школи, ректор університету)

Керівник структурного підрозділу (декан)

Завідувач кафедри

Викладач, вчитель

У Законі України "Про охорону праці" вказується, що управління охороною праці здійснює власник підприємства або уповноважені ним особи, які створюють відповідні служби для організації і контролю виконання законодавства з ОП. Законом встановлено порядок економічної відповідальності за недодержання вимог охорони праці: стягнення штрафів з порушників, відшкодування збитків потерпілому або його родині.

Якщо на підприємстві працює 50 і більше чоловік, то створюється служба охорони праці.

50-20 чол. обов’язки виконує один із працівників, що пройшов відповідне навчання.

20 і менше – то ці функції може виконувати людина, що працює в іншому місці.(на договірних засадах)

На державному рівні контроль за дотриманням норм охорони праці та соц. страхування здійснює Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. (Держгірнагляд).

Питання № 2 Законодавчі акти з охорони праці: характеристика основних документів.

Законодавство про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і праце­здатності людини в процесі праці.

Законодавство України про охорону праці складається із за­гальних законів: Конституції України, Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших, Закону України «Про пожежну безпеку», основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України «Про дорожній рух», Зако­ну України «Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення», Закону України «Про цивільну оборону України», Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Закону України «Про колектив­ні договори і угоди», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виро­бництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Кримінального кодексу України.

Так, зокрема, у ст. 26 Закону України «Про освіту» сказано: «Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у закладах освіти покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника закладу освіти».

Закон «Про охорону праці» є одним із найважливіших зако­нодавчих актів. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і вста­новлює єдиний порядок охорони праці в Україні. Закон був написаний у 1992 році, опрацьовувався, до нього вносилися поправки. Остання редакція 2009 р у червні. Містить ( розділів.44 статті.

Кодекс законов про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.Є основним документом для кадровиків. Містить 18 розділів та 256 статей.

Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виро­бництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Підприємці відраховують проценти у Фонд соціального страхування , чим вище клас небезпеки, тим більше виплати.

Питання № 3 Права і обов’язки працівників щодо охорони праці

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім праців­никам, а також передбачає додаткові гарантії для певних катего­рій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких категорій належать працівники, які пра­цюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують пра­вове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавст­ву про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реа­лізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів ви­робництва, стан засобів колективного та індивідуального захис­ту, що використовуються працівником, а також санітарно-побу­тові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією захисту права працівника на охорону праці є надання працівнику ін­формації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочо­му місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов'язаний проінформувати громадянина про наявні на майбут­ньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі факто­ри, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідоми­ти майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров'я та озна­йомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму вико­наного роботодавцем обов'язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встанов­лено виду документа, у якому майбутній працівник розписуєть­ся про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим доку­ментом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Про­понується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця.

Обов'язкове інформування працівника про зміни законо­давства щодо охорони праці та приведення умов праці у відпо­відність до нього покладається на роботодавця. Таке інформу­вання здійснюється шляхом проведення навчання з питань охо­рони праці, наприклад, позапланового інструктажу.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усу­нення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Гарантією захисту права працівників на безпечні і нешкідливі умови праці є вико­нання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров'я, що забезпечується встановленням законодав­чих обмежень при укладенні трудових договорів і переведенні працівників на легшу роботу.

Законодавством України передбачено гарантії у випадках ви­никнення загрози життю і здоров'ю працівників, нестворення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх без­пеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовити­ся від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю, право працівника розірвати тру­довий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної від­повідальності роботодавця за порушення законодавства про охо­рону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з дер­жавних принципів у сфері охорони праці — пріоритету життя і здоров'я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля (ст. 6 Закону України «Про охорону праці»). Така відмова буде правомірною, якщо працівник негай­но повідомить про цей факт безпосереднього керівника чи робо­тодавця. За необхідності факт її наявності підтверджується спе­ціалістами з охорони праці підприємства за участю представни­ка профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового агента з питань охорони праці. У випадку виникнення конфлік­ту факт її наявності підтверджується відповідним органом дер­жавного нагляду за охороною праці і представником профспіл­ки.

Дії працівника, який відмовився від виконання дорученої ро­боти з дотриманням підстав та порядку відмови, не вважаються порушенням трудової дисципліни. За ним зберігається місце праці, а за час простою, що виник не з його вини, виплачується середній заробіток.

Працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 18. Обов'язок працівника виконувати вимоги

нормативних актів про охорону праці – из Закона про охрану труда

Працівник зобов'язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону

праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням

та іншими засобами виробництва, користуватися засобами

колективного та індивідуального захисту;

додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених

колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами

внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні

медичні огляди;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і

нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо

усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його

життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому

природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого

безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Питання № 4 Державний, відомчий, громадський нагляд за охороною праці

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України. Державні інспектори або контролери органів державного нагляду мають право: - відвідувати в будь-який час підприємства, що контролюються, перевіряти стан охорони праці, знайомитися з документацією та отримувати інформацію і пояснення роботодавця з питань, що перевіряються тощо; - видавати керівникам підприємств, керівним посадовим особам міністерств, комітетів, об'єднань підприємств та ін., відповідальним за охорону праці працівникам держадміністрацій приписи (розпорядження), обов'язкові для виконання про виявлені порушення і недоліки в галузі охорони праці і про строки їх усунення; - призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені небезпечні для життя та здоров'я працюючих порушення норм і правил охорони праці; - притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; - подавати позов до прокуратури для притягнення до кримінальної відповідальності винних у порушенні вимог охорони праці, що призвело до матеріальних збитків або завдало шкоди працюючим; - надсилати роботодавцям або відповідальним посадовим особам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на них стягнення за порушення вимог охорони праці.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-право­вих актів про охорону праці здійснюють:

— Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнагляд-охоронпраці);

— органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Мініс­терства екології та природних ресурсів України;

— органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожеж­ної безпеки Міністерства внутрішніх справ України;

— органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників (контролерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень. Уповноважені (контролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодавства. Вони звільняються на час навчання і здійснення контролю від своїх безпосередніх трудових обов'язків зі збереженням середньої заробітної плати, що зазначається в колективному договорі. Уповноважені трудових колективів (контролери) діють відповідно до Типового положення, затвердженого Держнаглядохорон-праці і погодженого з профспілками. Представники профспілок, вибрані на загальних зборах профспілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику звіт про виявлені порушення і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від роботодавця виконання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони праці й пояснення по цим питанням. Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами (міністерства, Державні комітети, об'єднання підприємств та ін.) та посадові особи держадміністрацій, що відповідають за охорону праці в регіоні. Ці організації та посадові особи мають адміністративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення порушень законодавства, правил та норм з охорони праці. Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні. Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою: 1 ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву. 2 ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 ступені контролю та 2 ступені контролю, ліквідуються, а за неможливості записуються в журнал 2 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву підприємства. 3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін, визначений колективним договором) в обсязі кожного робочого місця всього підприємства керівництвом підприємства (роботодавцем, головним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманих працівників підприємства або профспілкою). Контролюючі знайом ляться з записами журналів 1 і 2 ступенів контролю по стану охоронни праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, а випадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3 ступеня контролю. Виявлені порушення обговорюються на технічних радах підприємства, де розробляються заходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносяться до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору. Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного забезпечення, що містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, призначені для визначення безпеки промислового обладнання та технологічних процесів.

Питання № 5

Система охорони праці

на підприємстві,

в установі,

організації.

Забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умо­ви праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні.

На роботодавців покладається обов'язок на­давати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представ­никами працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати ви­никнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; прово­дити навчання працівників з питань охорони праці та ін.

Закон України «Про охорону праці» містить ок­ремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;

досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єк­тів і засобів виробництва;

проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх прове­дення;

проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попере­дження виробничого травматизму;

усунення причин, що призводять до нещасних випадків, про­фесійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін.

На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з ор­ганізації охорони праці.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці з урахуванням реко­мендацій нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про працю.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого створює відповідні служ­би і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення кон­кретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій; розробляє за участю профспілок і реалізує ком­плексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охо­рони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробниц­тва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних ви­падків, професійних захворювань; організовує проведення атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законо­давством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення нега­тивних чинників; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства; здійснює постійний контроль за додержанням працівниками правил з техніки безпеки і виробничої санітарії.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідли­вих для здоров'я чинників, що визначають умови праці, влас­ник зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці. Орган державного нагляду за наяв­ності підстав може прийняти рішення про встановлення вик­лючного порядку застосування відповідного нормативу з охоро­ни праці з визначенням строків та умов тимчасового припинення чинності нормативного акта. Власник повідомляє відповідних працівників про рішення органу державного нагляду за охоро­ною праці.

Державні міжгалузеві і галузеві нормативні акти про охоро­ну праці є обов'язковими для виконання у виробничих лабора­торіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і про­фесійного навчання молоді, обладнаних у школах, міжшкільних комбінатах, училищах, вищих навчальних закладах, будинках самодіяльної технічної творчості тощо.

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємстві під керівниц­твом його персоналу, застосовується законодавство про охоро­ну праці в такому ж порядку, що й до працівників підприєм­ства.

Фінансування охорони праці здійснює власник.

Фонд охорони праці на підприємстві використовується тільки для виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існую­чого рівня охорони праці на виробництві.

У колективному договорі сторо­ни передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому, ніж передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охоро­ни праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, про­фесійних захворювань і аваріям.

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

Забороняється застосування у виробництві шкідливих ре­човин, на які не розроблені гранично допустимі нормативи (кон­центрації), методика, засоби метрологічного контролю і які не пройшли токсиологічної експертизи.

На власника також покладається обов'язок за свої кошти організувати проведення попереднього і періодичних медичних оглядів працівників.

Обов'язковим медичним попереднім та періодичним огля­дам підлягають працівники, які приймаються на роботу або працюють у контакті з шкідливими речовинами та несприятли­вими виробничими чинниками; працівники усіх професій, що , додаються до Положення про медичний огляд працівників пев­них категорій.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 було запроваджено обов'язковий профілактичний нарко­логічний огляд працівників, які під час виконання своїх функ­ціональних обов'язків повинні використовувати певні види сировини, речовини і матеріалів. До таких працівників належать особи, які під час роботи повинні використовувати етиловий спирт; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних зак­ладів; анестезіологи та інші медичні працівники закладів охо­рони здоров'я, які за специфікою роботи повинні використо­вувати фторотан і ефір; працівники підприємств, які працюють в умовах підвищеного атмосферного тиску; чергові працівники підприємств, які обслуговують, налагоджують, монтують і про­водять роботи в електромережах та електроустановках під на­пругою 127 вольт і більше; працівники підприємств, які прова­дять роботи, пов'язані з використанням вибухових матеріалів; працівники транспортних засобів усіх видів транспорту тощо. Метою проведення профілактичного наркологічного огля­ду громадян є виявлення хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, а також визначення наявності чи відсутності нар­кологічних протипоказань до виконання функціональних обо­в'язків і провадження певних видів діяльності.

Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії. Додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником або уповноваже­ним ним органом своїх обов'язків, а й від того, наскільки кож­ний працівник знає і виконує їх під час роботи. Законом Ук­раїни «Про охорону праці» на працівника покладається обов'я­зок знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, устаткуванням та інши­ми засобами виробництва, користуватися засобами колектив­ного та індивідуального захисту; додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; співробітничати з власником у справі органі­зації безпечних і нешкідливих умов праці; особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-яких виробничих ситу­ацій, які створюють загрозу для працюючих.

Тому усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охоро­ни праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виникненні аварій згідно з Типовим положенням, затвердженим наказом Держав­ного комітету України по нагляду за охороною праці

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці

і провадиться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяль­ності.

Розслідування нещасного випадку провадиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії, і його результати оформляються актом за формою НТ. Акт складається у трьох примірниках, підписується головою і членами комісії і затвер­джується керівником організації.

Організація, відповідальна або зобов'язана забезпечити без­печну життєдіяльність людини на території чи об'єкті, де став­ся нещасний випадок, здійснює запропоновані комісією захо­ди щодо усунення причин подібних випадків. Про здійснення зазначених заходів керівник організації у письмовій формі по­відомляє відділ (службу) охорони праці місцевого органу вико­навчої влади в термін, зазначений в акті за формою НТ.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відпо­відно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, за­подіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному

підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог

нормативних актів, а також забезпечити додержання прав

працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи

управління охороною праці, для чого:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які

забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує

інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за

виконання покладених на них функцій;

розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи

для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує

прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби

механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки,

позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних

випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних

заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих

причин;

організовує проведення лабораторних досліджень умов праці,

атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про

охорону праці в порядку і строки, що встановлюються

законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення

небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні

акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та

встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на

території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних

майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і

галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує

безплатно працівників нормативними актами про охорону праці;

здійснює постійний контроль за додержанням працівниками

технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами,

устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням

засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт

відповідно до вимог щодо охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та

співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.

Питання № 6 обов'язки адміністрації в забезпеченні здорових умов праці, зокрема в закладах освіти

Обов'язки працівників закладу освіти з охорони праці

Керівник освітньої установи: • організує роботу зі створення та забезпечення умов проведення освітнього процесу відповідно до чинного законодавства про працю, міжгалузевими і відомчими нормативними документами та іншими локальними актами з охорони праці та статутом освітньої установи; • забезпечує безпечну експлуатацію інженерно-технічних комунікацій, обладнання і вживає заходів щодо приведення їх у відповідність з діючими стандартами, правилами і нормами з охорони праці. Своєчасно організовує огляди й ремонт приміщень освітнього закладу; • призначає наказом відповідальних осіб за дотримання вимог охорони праці в навчальних кабінетах, майстернях, спортзалі тощо, а також у підсобних приміщеннях; • затверджує посадові обов'язки із забезпечення безпеки життєдіяльності для педагогічного колективу та інструкції з охорони для працюючих і службовців освітнього закладу; • вживає заходів із впровадження пропозицій членів колективу, спрямованих на подальше поліпшення та оздоровлення умов проведення освітнього процесу; • виносить на обговорення ради (педагогічної, піклувальної), виробничої наради або зборів трудового колективу питання організації з охорони праці; • звітує на зборах трудового колективу про стан охорони праці, виконання заходів з оздоровлення працюючих, учнів і вихованців, покращення умов освітнього процесу, а також прийняті заходи щодо усунення виявлених недоліків; • організовує забезпечення працівників освітньої установи спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до діючих Типових норм та інструкцій, а також учнів і вихованців при проведенні суспільно корисного продуктивної праці, практичних та лабораторних робіт тощо; • здійснюється заохочення працівників освітніх установ за активну роботу зі створення та забезпечення здорових і безпечних умов при проведенні освітнього процесу, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про працю правил і норм з охорони праці; • проводить профілактичну роботу щодо попередження травматизму і зниження захворюваності працівників, учнів і вихованців; • оформляє прийом нових працівників тільки за наявності позитивного висновку медичного закладу. Контролює своєчасне проведення диспансеризації працівників, учнів і вихованців; • організовує в установленому порядку роботу комісії з приймання освітнього закладу до нового навчального року. Підписує акти приймання освітнього закладу; • забезпечує виконання директивних і нормативних документів з охорони праці, приписів органів управління освітою, державного нагляду і технічної інспекції праці; • негайно повідомляє про груповий важкий нещасний випадок із смертельним наслідком безпосередньо керівникові органу управління освітою, батькам потерпілого (потерпілих) або особам, що їх замінюють, вживає всіх можливих заходів до усунення причин, що викликали нещасний випадок, забезпечує необхідні умови для проведення своєчасного та об'єктивного розслідування згідно з діючими Положеннями; • укладає й організовує спільно з профкомом виконання щорічних угод з охорони праці. Підводить підсумки виконання угоди з охорони праці один раз на півріччя; • затверджує за погодженням з профспілковим комітетом інструкції з охорони праці для працюючих, учнів та вихованців. У встановленому порядку організовує перегляд чинних інструкцій • проводить вступний інструктаж з охорони праці з знову вступниками на роботу особами, інструктаж на робочому місці з працівниками освітнього закладу. Оформляє проведення інструктажів у журналі; • планує в установленому порядку періодичне навчання працівників освітньої установи з питань забезпечення безпеки життєдіяльності на короткотермінових курсах і семінарах, що організовуються органами управління освітою та охороною праці; • вживає заходів спільно з профкомом, батьківською громадськістю щодо поліпшення організації харчування, асортименту продуктів, створення умов для якісного приготування їжі в їдальні, буфеті; • вживає заходів спільно з медичними працівниками щодо покращення медичного обслуговування та оздоровчої роботи; • забезпечує навчально-трудове навантаження працюючих, учнів і вихованців з урахуванням їхніх психофізіологічних можливостей, забезпечує оптимальні режими праці та відпочинку; • забороняє проведення освітнього процесу за наявності небезпечних умов для здоров'я учнів чи працюючих; • визначає фінансування заходів щодо забезпечення безпеки життєдіяльності, проводить оплату лікарняних листів непрацездатності та доплату особам, які працюють у несприятливих умовах праці; • несе персональну відповідальність за забезпечення здорових і безпечних умов освітнього процесу. Заступник директора з навчально-виховної роботи: • дозволяє проведення навчального процесу з учнями, вихованцями за наявності обладнаних для цих цілей навчальним приміщень, що відповідають правилам і нормам безпеки життєдіяльності і прийняті за актом в експлуатацію; • організовує за участю заст. директора з адміністративно-господарської роботи своєчасне та якісне проведення паспортизації навчальних кабінетів, майстерень, спортзалу, а також підсобних приміщень; • складає на підставі отриманих від медичного закладу, списки осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, із зазначенням факторів, які зумовлюють необхідність ведення періодичного медичного огляду; • організовує розробку і періодичний перегляд не рідше 1 разу на 5 років інструкцій з охорони праці, а також розділів вимог безпеки життєдіяльності в методичних вказівках до виконання практичних та лабораторних робіт; • контролює своєчасне проведення інструктажів для учнів, вихованців, їх реєстрацію у журналі; • визначає методику, порядок навчання правил дорожнього руху, поведінки на воді й вулиці, пожежної безпеки. Здійснює перевірку знань учнів, вихованців; • проводить спільно з профкомом адміністративно-громадський контроль безпеки використання, зберігання навчальних приладів та обладнання, хімічних реактивів, наочних посібників, шкільних меблів. Своєчасно вживає заходів щодо вилучення хімічних реактивів, навчального обладнання, приладів, передбачених Типовими переліками, у т. ч. саморобних, встановлених у майстернях, навчальних та інших приміщеннях без відповідного акту-дозволу, призупиняє освітній процес у приміщеннях навчального закладу, якщо там створюються небезпечні умови для здоров'я працівників, учнів і вихованців; • виявляє обставини нещасних випадків, що сталися з працюючими, які навчаються, вихованцями; • несе відповідальність за виконання посадової інструкції в частині забезпечення безпеки життєдіяльності. Заступник (помічник) директора з адміністративно-господарської роботи: • забезпечує дотримання вимог охорони праці при експлуатації основного будівлі та інших приміщень освітнього закладу, технологічного, енергетичного обладнання, здійснює їх періодичний огляд і організовує їх поточний ремонт; • забезпечує безпеку під час переміщення вантажів, вантажно-розвантажувальних робіт, експлуатації транспортних засобів на території освітнього закладу; • організовує дотримання вимог пожежної безпеки будівель і споруд, слідкує за справністю засобів пожежогасіння; • забезпечує поточний контроль за санітарно-гігієнічним станом навчальних кабінетів, майстерень, спортзалу, житлових та інших приміщень, а також їдальні відповідно до вимог норм і правил безпеки життєдіяльності; • несе відповідальність за складання паспорта санітарно-технічного стану освітнього закладу; • забезпечує навчальні кабінети, майстерні, побутові, господарські та інші приміщення обладнанням та інвентарем, які відповідають вимогам правил і норм безпеки життєдіяльності, стандартам безпеки праці; • організовує проведення щорічних замірів опору ізоляції електроустановок та електропроводки, заземлювальних пристроїв, періодичних випробувань і оглядів водогрійних і парових котлів, посудин, що працюють під тиском, балонів для стислих і зріджених газів, аналіз повітряного середовища на вміст пилу, газів і парів шкідливих речовин, вимірювання освітленості, радіації, шуму в приміщеннях навчального закладу відповідно до правил і норм щодо забезпечення безпеки життєдіяльності; • організовує не рідше 1 разу на 5 років розробку інструкцій з охорони праці за видами робіт для технічного персоналу; • організовує навчання, проводить інструктажі на робочому місці (первинний і періодичний) технічного та обслуговуючого персоналу, обладнує куточок безпеки життєдіяльності; • набуває згідно з заявкою спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту для працівників, учнів і вихованців навчального закладу; • забезпечує облік, зберігання протипожежного обладнання, просушування, прання, ремонт і знезараження спецодягу, спецвзуття та засобів індивідуального захисту; • зобов'язаний мати 4 групу допуску з електробезпеки, якщо в штаті немає електрика. Голова профкому освітньої установи: • організовує громадський контроль за станом безпеки життєдіяльності, діяльністю адміністрації щодо створення та забезпечення здорових умов праці, побуту і відпочинку працюючих, учнів і вихованців; • бере участь у розробці перспективних і поточних планів роботи, інструкцій щодо забезпечення безпеки життєдіяльності, підписує їх і сприяє втіленню в життя; • контролює виконання колективних договорів, угод щодо поліпшення умов і охорони праці; • здійснює захист соціальних прав працюючих, учнів і вихованців навчального закладу; • проводить аналіз травматизму і захворюваності, бере участь у розробці та реалізації заходів щодо їх попередження і зниження; • представляє спільно з членами органів, уповноважених навчаються, вихованцями та їх батьками, інтереси членів профспілки у спільній З адміністрацією комісії з охорони праці, включаючи і участь у розслідуванні нещасних випадків. Заступник директора з виховної роботи: • забезпечує виконання класними керівниками, вихователями покладених на них обов'язків щодо забезпечення безпеки життєдіяльності; • бере участь у проведенні адміністративно-громадського контролю з питань забезпечення безпеки життєдіяльності, у розслідуванні нещасних випадків, що сталися з працівниками, які навчаються або вихованцями; • несе відповідальність за організацію виховної роботи, суспільно корисної праці учнів, вихованців у суворій відповідності до норм і правил охорони праці; • надає методичну допомогу класним керівникам, керівникам груп, гуртків, спортсекцій, походів, екскурсій, трудових об'єднань, суспільно корисного, продуктивної праці і т. п. з питань забезпечення охорони праці учнів, вихованців, попередження травматизму та інших нещасних випадків, організовує їх інструктаж ; • контролює дотримання і вживає заходів щодо виконання санітарно-гігієнічних норм, вимог, правил з охорони праці, пожежної безпеки при проведенні виховних заходів та робіт поза освітнього закладу з учнями, вихованцями; • організовує з учнями, вихованцями та їх батьками (особами, які їх замінюють) заходи щодо попередження травматизму, дорожньо-транспортних пригод, нещасних випадків, що відбуваються на вулиці, воді і т.д. Завідувач навчальним кабінетом, майстерні, керівник суспільно корисної праці, гуртка, спортсекцій і т. п.: • здійснює організацію безпеки і контроль за станом робочих місць, навчального обладнання, наочних посібників, спортивного інвентарю; • не допускає проведення навчальних занять, роботи гуртків, секцій в необладнаних для цих цілей і не прийнятих в експлуатацію приміщеннях, а учнів, вихованців до проведення занять чи робіт без передбаченої спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту; • розробляє і періодично переглядає (не рідше 1 разу на 5 років) інструкції з охорони праці, подає їх на затвердження керівнику навчального закладу; • контролює оснащення навчального приміщення протипожежним майном, медичними та індивідуальними засобами захисту, а кожного робочого місця - інструкцією, наочною агітацією з питань забезпечення безпеки життєдіяльності; • проводить або організовує проведення викладачем інструктажу з охорони праці учнів, вихованців з обов'язковою реєстрацією в класному журналі або журналі встановленого зразка; • вносить пропозиції щодо покращення і оздоровлення умов проведення освітнього процесу (для включення їх в угоду з охорони праці), а також доводить до відома керівника освітньої установи про всі недоліки в забезпеченні навчального процесу, які знижують працездатність організму працюючих, учнів та вихованців (заниженість освітленості, шум пускорегулювальної апаратури, люмінесцентних ламп, порушення екології на робочих місцях та ін); • подає в установленому порядку заявки на спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту для працівників, учнів, вихованців; • негайно повідомляє керівництво, профкомітету про кожний нещасний випадок, що стався з працівником, які навчаються або вихованцем; • несе відповідальність згідно з чинним законодавством про працю за нещасні випадки, що сталися з працівниками, учнями, вихованцями під час освітнього процесу в результаті порушення норм і правил охорони праці. Викладач, класний керівник, вихователь: • забезпечує безпечне проведення освітнього процесу; • оперативно сповіщає керівництво освітньої установи про кожний нещасний випадок, вживає заходів щодо надання першої долікарської допомоги; • вносить пропозиції щодо покращення і оздоровлення умов проведення освітнього процесу, а також доводить до відома завідувача кабінетом, керівництва про всі недоліки в забезпеченні навчального процесу, які знижують працездатність учнів, вихованців; • проводить інструктаж учнів, вихованців з безпеки праці під час навчальних заняття; виховних заходів з обов'язковою реєстрацією в класному журналі чи журналі реєстрації інструктажу; • організовує вивчення учнями, вихованцями правил з охорони праці, правил дорожнього руху, поведінки в побуті, на воді і т. д.; • несе відповідальність за збереження життя і здоров'я учнів, вихованців під час навчального процесу; • здійснює контроль за дотриманням правил (інструкції) з охорони праці. Викладач - організатор основ безпеки життєдіяльності: • у своїй роботі керується законами "Про освіту",  "Про цивільну оборону", "Про охорону праці", "Про пожежну безпеку" статутом освітньої установи, Положенням про службу охорони праці; • здійснює освітній процес з урахуванням специфіки курсу "Основи безпеки життєдіяльності", забезпечує дотримання учнями, вихованцями правил безпеки при проведенні освітнього процесу; • бере участь у плануванні заходів з охорони праці, життя і здоров'я учнів, вихованців і працівників; • взаємодіє з зацікавленими установами та організаціями з питань забезпечення безпеки життєдіяльності; • забезпечує зберігання індивідуальних засобів захисту працюючих, учнів, вихованців, удосконалення навчально-матеріальної бази з курсу "Безпека життєдіяльності"; • розробляє план цивільної оборони освітнього закладу, проводить заняття і об'єктові заходи (навчання) з цивільної оборони відповідно до вимог охорони праці; • забезпечує готовність колективних засобів захисту і правильне їх використання; • проводить навчання, консультації, інструктажі працюючих, учнів, вихованців з питань безпеки життєдіяльності; • бере участь у роботі комісії з розслідування нещасних випадків, що сталися з працівниками, учнями, вихованцями, адміністративно-громадського контролю з питань охорони праці; • несе особисту відповідальність за життя, здоров'я учнів, вихованців під час освітнього процесу.

На підприємстві

До початку роботи за укладеним трудовим договором чи при переведенні працівника у встановленому порядку на іншу роботу адміністрація (дирекція) Підприємства зобов'язана: .1. роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; .2. ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; .3. визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; .4. створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна; .5. проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. 6. Адміністрація Підприємства зобов'язана видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному Підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Питання № 7 Небезпечні та шкідливі виробничі фактори трудового процесу.

!!!!!!!!!Специфіка небезпечних та шкідливих факторів у галузі,характеристика та способи захисту. (на це підпитання відповідь не знайшла!!!!!!!!!)

Шкідливі умови праці- це умови праці, що характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, які перевищують гігієнічні нормативи і несприятливо впливають на органи працівника(і чи) на його потомство.

Небезпеки:

1. безпосередні

2. опосередковані

Умови праці:

Сприятливі

Несприятливі

Шкідливі

Небезпечні

Небезпека – центральне поняття безпеки життєдіяльності людини, що об’єднує явища, процеси, об’єкти, здатні в певних умовах завдавати збитків здоров’ю людини. Небезпека властива всім системам, які мають енергію, хімічні, біологічні чи інші небезпечні компоненти. На здоров?я людини, її життєздатність і життєдіяльність великий вплив мають небезпечні і шкідливі фактори. Небезпечний фактор - дія на людину, що в певних умовах призводить до травми, а в окремих випадках - до раптового погіршення здоров’я або смерті. Шкідливий фактор - це фактор дії на людину, який в певних умовах призводить до захворювань або зниження працездатності. До визначальних ознак небезпечних і шкідливих факторів відносяться: можливість безпосередньої негативної дії на організм людини; утруднення нормального функціонування органів людини; можливість порушення нормального стану елементів виробничого процесу, в результаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, травми. Матеріальними носіями шкідливих і небезпечних факторів є об’єкти, що формують трудовий процес і які входять в нього, а також загальножиттєві фактори: фактори оточуючого середовища; предмети праці; засоби праці ( машини, верстати, інструменти, споруди, приміщення, земля, шляхи, канали і т. п.); продукти праці; технологія, операції; дії; природно-кліматичне середовище (гроза, повінь, атмосферні опади, сонячна активність, фізичні параметри атмосфери і т. п.); флора, фауна, люди. Оскільки небезпека – поняття складне з багатьма ознаками, то таксономування їх надзвичайно важливе для організації наукового знання в області безпеки діяльності, дозволяє глибше пізнати природу небезпек. (Таксономія – наука про класифікацію і систематизацію складних явищ, понять і об’єктів). На сьогоднішній день повної таксономії небезпек ще не існує. Можна говорити лише про часткову класифікацію небезпечних і шкідливих факторів: • за походженням вони бувають природні, техногенні, антропогенні, екологічні, змішані (згідно офіційних стандартів їх поділяють на фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні); • за часом дії негативних наслідків поділяються на імпульсні і кумулятивні; • за локалізацією пов’язані з літосферою, атмосферою, гідросферою, космосом; • за наслідками: втома, захворювання, травми, аварії, пожежі, смертельні випадки; • за збитками можуть бути соціальними, технічними, екологічними тощо; • за сферою прояву: побутові, спортивні, дорожньо-транспортні, виробничі, військові тощо; • за структурою бувають прості і похідні, які породжуються взаємодією простих: • за впливом на людину діляться на три групи: активні, пасивно-активні, пасивні. До активних належать фактори, які можуть вплинути на людину завдяки своїй енергії. Вони діляться на такі підгрупи: 1) механічні фактори, що характеризуються кінетичною і потенціальною енергією і механічним впливом на людину. До них належать: кінетична енергія рухомих елементів; потенціальна енергія; шум; вібрація; прискорення; гравітаційне тяжіння; невагомість; статичне напруження; дим, туман, пилюка в повітрі; аномальний барометричний тиск та ін.; 2) термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією і аномальною температурою. До них належать: температура нагрітих і охолоджених предметів і поверхонь, температура відкритого вогню і пожежі, температура хімічних реакцій і інших джерел. До цієї групи належать також аномальні мікрокліматичні параметри, такі як вологість, температура і рухомість повітря, що призводять до порушення терморегуляції організму; 3) електричні фактори: електричний струм, статичний електричний заряд, електричне поле, аномальна іонізація повітря; 4) електромагнітні фактори: радіохвилі, видиме світло, ультрафіолетові та інфрачервоні промені, іонізуючі випромінювання, магнітні поля; 5) хімічні фактори: їдкі, отруйні, вогне- і вибухонебезпечні речовини, а також порушення природного газового стану повітря, наявність шкідливих домішок у повітрі; 6) біологічні фактори: небезпечні властивості мікро- і макроорганізмів, продукти життєдіяльності людей і інших біологічних об’єктів; 7) психофізіологічні: стрес, втома, незручна поза та інші. Підгрупи 1 - 4 часто об’єднують в одну підгрупу - фізичні фактори. До пасивно-активної групи належать фактори, що активізуються за рахунок енергії, носіями якої є людина або обладнання: гострі нерухомі предмети, малий коефіцієнт тертя, нерівність поверхні, по якій переміщується людина і машина, а також нахил і підйом. До пасивних належать ті фактори, які впливають опосередковано: небезпечні властивості, пов’язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищеними навантаженнями на механізми і машини та ін. Формою прояву цих факторів є руйнування, вибухи та інші види аварій. Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії. Потенціалом небезпечний або шкідливий фактор визначається з кількісної сторони, наприклад, рівень шуму, напруга електричного струму, загазованість повітря. Якість фактора відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад, дисперсність пилюки, частотний склад шуму, вид електричного струму. Простір, в якому постійно діють або періодично виникають небезпечні і шкідливі виробничі фактори, називають небезпечною зоною.

8. Засоби індивідуального та колективного захисту від дії небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби колективного та індивідуального захисту.

Засоби захисту працюючих за призначенням поділяються на дві категорії:

• засоби колективного захисту;

• засоби індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту призначені для:

• нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автома­тичний контроль і сигналізація);

• нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне об­ладнання, світлофільтри);

• захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне керування тощо);

• захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);

• захисту від ураження електричним струмом (різні види ого­родження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дис­танційне керування);

• захисту від дії механічних факторів (огородження, автома­тичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);

• захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вен­тиляція та очищення повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);

• захисту від високих і низьких температур навколишнього середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, термоізоляція, дистанційне керування).

Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов'язане із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту, залежно від призначення, по­діляються на такі:

• ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри);

• засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски)

• спеціальний одяг (комбінезони, куртки, штани, костюми, ха­лати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники);

• спеціальне взуття (чоботи, черевики, боти, бахіли)

• засоби захисту рук (рукавиці, рукавички)

• засоби захисту очей (захисні окуляри)

• засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);

• засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки, берети)

• засоби захисту від падіння з висоти тощо (запобіжні пояси, діелектричні килимки, ручні захвати, маніпулятори)

• засоби захисту органів слуху (протишумові шоломи, навушники, вкладиші)

• захисні дерматологічні засоби (різні змиваючі розчини, пасти, креми, мазі).

Спецодяг і спецвзуття мають забезпечувати захист робітника та зберігати його працездатність. Назви спецодягу, спецвзуття мають відповідати назвам небезпечних і шкідливих факторів, від яких вони захищають.

Спецодяг і спецвзуття повинні зберігати свої гігієнічні та екс­плуатаційні властивості протягом усього часу експлуатації при дотриманні умов їх використання та догляду за ними.

9. Мікроклімат навчальних приміщень, його параметри.

У будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються такі функціональні групи

приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети

трудового кавчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні,

приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні,

допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з

технічними приміщеннями тощо.

Класні кімнати (навчальні приміщення) для учнів І-ІV класів слід

розміщувати тільки на першому поверсі в окремому блоці, ізольовано від приміщень

для учнів інших вікових груп.

Якщо в школі існує кабінетна система навчання, то вона потребує розміщення

кабінетів у межах 1-2 поверхів так, щоб перехід в кабінет займав не більше 2 хвилин.

Кабінети з предметів які найчастіше вивчаються у школах, розміщуються для 5-9

класів на першому поверсі, для 10 12 класів на третьому поверсі. Оптимальна

кількість кабінетів - 2-4 на один предмет (залежить від місткості школи). Всі інші

лабораторії та кабінети розміщуються на другому поверсі.

- колір поверхні стін, меблів повинен бути жовтим, зеленим або бежевим (матових пастельних тонів);

- стеля, верхні частини стін, віконні рами та двері повинні фарбуватися у білий колір;

- усі полімерні матеріали, які використовуються при будівництві, реконструкції та оздобленні приміщень, настил підлоги, повинні мати позитивний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;

- навчальні заклади мають бути обладнані системами господарсько-питного і гарячого водопостачання, каналізацією;

- комплектування навчальних класів і кабінетів меблями здійснюється згідно з діючими нормативними документами.

Усі навчальні приміщення загальноосвітніх навчальних закладів повинні мати

природне освітлення. Незалежно від розміщення вікон (збоку, зверху) в навчальних

приміщеннях світло повинно падати на робочі місця зліва. Оптимальний рівень

природного освітлення забезпечується при верхньому і боковому освітленні

приміщень. Забороняється облаштовувати навчальні приміщення так, щоб світловий

потік був спрямований праворуч, спереду від учнів, крім майстерень з обробки

металу, де повинен переважати правосторонній або прямий світлорозподіл.

Штучне освітлення.

В Україні із вересня до травня необхідно підвищувати рівень освітлення

навчальних приміщень за допомогою штучного освітлення. Для освітлення третього

ряду парт слід у навчальних приміщеннях передбачати окреме включення другого

від вікон ряду електроламп.

повітряно-тепловий режим

Класні кімнати та кабінети провітрюють на перервах, а рекреації під час

уроків.

До початку занять і після їх закінчення необхідно здійснювати наскрізне

провітрювання навчальних приміщень

обладнання основних приміщень

Розміщувати меблі у класній кімнаті прямокутної конфігурації слід так, щоб

відстань була:

- між зовнішньою стіною і першим рядом парт 0,6 – 0,7 м (в будівлях із цегли

допускаються 0,5 м);

- між рядами двомісних парт (столів)-не менше 0,6 м;

- між ІІІ рядом парт (столів) і внутрішньою стіною або шафами, які стоять

біля стіни, не менше 0,7м:

- між переднюю партою (столом) і демонстраційним столом не менше 0,8 м;

- від передньої стінки з класного дошкою до передніх столів не менше 2,4

2,6 м.;

- від задніх столів до західної стіни не менше 0,65 м (якщо задня стін

зовнішня - не менше 1,0м);

-від задніх столів до шаф які стоять вздовж заднього краю стіни - не менш

0,8 м;

- від демонстраційного столу до класної дошки - не менше 1,0м;

- між столом викладача і переднім столом учня -не менше 0,5м;

- найбільша відстань останнього місця від класної дошки – 9 м;

- відстань від нижнього краю дошки над підлогою учнів першого класу 0,7

0,8 м, 2-4 класів -0.75-0,8 м, 5-12 – 0,8- 0,9 м.

Мікроклімат виробничих приміщень характеризується температурою, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, а також тепловим випромінюванням від нагрітих обладнання, машин, предметів праці. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників.

Визначальним метеорологічним елементом є температура повітря, дія якої може посилюватися або послаблюватися іншими факторами. Посилення несприятливого впливу одного фактора дією інших факторів характеризується як їхня синергічна взаємодія. При антагоністичній взаємодії несприятливий вплив одного фактора послаблюється іншим, що діє в цей час.

Мікроклімат виробничих приміщень зумовлюється технологічним процесом і певною мірою зовнішніми метеорологічними умовами. Цехи, в яких тепловиділення від обладнання, матеріалів, людей, сонця перевищують 20 ккал на 1 м3 за годину, відносяться до гарячих. Як правило, основними при цьому є теплові випромінювання від нагрітих поверхонь обладнання і матеріалів. Так, 500-тонна мартенівська піч віддає 15 млн ккал/год, з яких 10 млн ккал припадає на випромінювання. Теплове навантаження складає 250—300 ккал на 1 м3 за годину. Біля 100 ккал на 1 м3 за годину становлять тепловиділення в сушильних цехах заводів будівельних матеріалів, на деяких дільницях виробництва штучного волокна, капрону, в легкій, нафтопереробній, харчовій промисловості.

Виконання роботи в умовах теплового випромінювання і високих температур викликає різко виражені фізіологічні зрушення в організмі працюючих. Їхня працездатність в таких умовах знижується на 50 %. Фізіологами встановлено, що температура 22°С є тією межею, за якою починається прогресивне зниження працездатності. Так, при підвищенні температури до 26°С вона зменшується на 4 % з кожним градусом, а при подальшому її підвищенні до 30°С — на 6 %. А. В. Васильєвою виділені три температурних режими: від 0 до 25°С; від 25 до 35°С і від 35 до 50°С. Кожному режиму властивий певний характер зрушень фізіологічних функцій працівника. При першому режимі ці зрушення знаходяться в зоні допустимих показників; при другому відмічаються підвищені показники, а при третьому — парадоксальні реакції.

В умовах, коли температура повітря дорівнює або перевищує температуру тіла працівника, віддача тепла організмом відбувається шляхом випаровування вологи. Так, при виконанні важкої фізичної роботи при високій температурі повітря кількість виділеного поту може сягати 1,0—1,5 л/год.

Разом з водою організм втрачає солі і вітаміни, в зв’язку з чим він не справляється з віддачею тепла і наступає перегрівання — теплова гіпертермія. Ознаками її є підвищення температури, сильне потовиділення, спрага, збільшення частоти дихань і пульсу, задишка, головний біль, запаморочення. Перегрівання організму може виявлятися в трьох формах: легкій і середній гіпертермії, тепловому ударі (важка форма гіпертермії) і судомній хворобі. Тепловий удар супроводжується раптовою втратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40—41°С, слабим частим пульсом, припиненням потовиділення. Судомна хвороба характеризується порушенням водно-солевого обміну, судомами м’язів, кінцівок, діафрагми, потовиділенням, згущенням крові.

Наявність у виробничих приміщеннях холодних поверхонь також негативно впливає на працівника, оскільки збільшує віддачу тепла з поверхні його тіла. В таких умовах теплоутворення не компенсує втрату тепла і у працівника знижується температура, з’являється слабість і сонливість. Переохолодження призводить до розладу обміну речовин органів, найбільш віддалених від серця, — пальців рук, ніг, носа, а також до зниження опірності організму до різних захворювань. Найбільш поширеними при цьому є захворювання периферійної нервової системи (радикуліти, невралгії), загострення суглобового і м’язового ревматизму, плеврит, бронхіт та ін.

Теплова рівновага працівника залежить також від вологості повітря, тобто вмісту у повітрі водяних парів. Найсприятливішою для організму є відносна вологість повітря від 35 до 60 %. Якщо вологість менша 35 %, то повітряне середовище характеризується сухістю, яка посилює випаровування води з поверхні шкіри. При підвищенні вологості повітря (понад 60 %) випаровування поту утруднене. Так, при температурі 25°С в умовах дуже сухого повітря організм втрачає через шкіру і легені 75,4 г вологи за годину, а в умовах дуже вологого повітря — лише 23,9 г/год.