21.Документація як складова частина методу бо.

Бухгалтерський облік, відображаючи всі господарські операції безперервно в міру їхнього здійснення, перетворюється на організовану систему накопичення, обробки, зберігання, передачі та використання облікової інформації в управлінні. Обов'язковою передумовою при цьому є складання відповідного документа на кожну операцію, незалежно від її змісту та обсягу. А тому документація в бухгалтерсь кому обліку виступає як спосіб первинного спостереження за всією виробничою та фінансово-господарською діяльністю.

Документацію якнайтісніше пов'язано з рахунками. Тільки документи можуть бути підставою для записів на рахунках бухгалтерського обліку. Від якості документів значною мірою залежить якість бухгалтерського обліку.

Відомо, що кожна господарська операція — це відповідний обсяг економічної інформації. І щоб можна було цю інформацію контролювати, її треба не просто записати на рахунках бухгалтерського обліку, а спочатку оформити документально. Відтак первинний документ стає основним, найважливішим носієм інформації. З моменту оформлення первинного документа починається бухгалтерський облік.

22.Визначення первинного документу, стр-ра і реквізити.

Первинний документ – це спосіб первинного спостереження за всією виробничою та фінансово-господарською діяльністю.

Під час оформлення первинного документа аналізується сама господарська операція з погляду її законності та економічної доцільності, тобто відбувається поточний контроль, що перетворює документацію на засіб суцільного й безперервного спостереження за господарськими операціями, засіб обґрунтування облікових записів.

До первинних та зведених облікових документів ставляться певні вимоги щодо форми та змісту. Так, для кожного документа обов'язковими є такі реквізити:

• назва документа (форми);

• дата й місце складання;

• назва підприємства, від імені якого складено документ;

• короткий виклад змісту та обсягу господарської операції, зазначення одиниці вимірювання;

• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

23.Вимоги до складання документів.

До первинних та зведених облікових документів ставляться певні вимоги щодо форми та змісту. Так, для кожного документа обов'язковими є такі реквізити:

• назва документа (форми);

• дата й місце складання;

• назва підприємства, від імені якого складено документ;

• короткий виклад змісту та обсягу господарської операції, зазначення одиниці вимірювання;

• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

24 Усі бухгалтерські документи до передачі в архів про­ходять належну перевірку й опрацювання за такими етапами: оформлення первинних документів; підготовка звітів матеріально відповідальних та посадових осіб і передача їх до бухгалтерії; приймання звітів; перевірка звітів за формою і по суті; арифметична перевірка; підготовка документів для синтетичних і аналі­тичних записів; рознесення сум господарських операцій в регіст­рах синтетичного й аналітичного обліку; узагальнення даних поточного синтетичного й аналітичного обліку; записи в Головну Книгу; складання оборотного балансу; складання сальдового балансу та інших форм бухгалтерської звітності. На етапі фіксації господарських операцій причетні до цього особи повинні дотримуватись засадних вимог до первинних до-кументів: відповідність документа стандарту; правильність його заповнення; юридична обов'язковість, що забезпечується наявні­стю необхідних підписів.

Результатом господарської опе­рації є первинний документ (накладна, вимога, лімітно-забірна карта, акт приймання-передачі основних засобів тощо) В установлені строки ці документи по­даються до бухгалтерії, де їх звіряють із реєстром чи звітом, звертаючи увагу на правильність оформлення документа та наяв­ність всіх необхідних підписів. Недооформлені документи до об­робки не приймаються і повертаються

Перевірка - Прийняті документи бухгалтерією перевіряються вже по суті, тобто з погляду законності й доцільності господарської операції. Арифметична перевірка — це перевірка правильності визна­чення суми господарської операції, а тому всі арифметичні під­рахунки, що містяться у документі, працівники бухгалтерії пере­віряють суцільним способом. Обробка - Перевірені та прийняті бухгалтерією документи підлягають дальшому опрацюванню — розцінюванню, групуванню та контируванню. Необхідність розцінювання пояснюється тим, що в окремих документах матеріально відповідальні особи простав­ляють тільки кількість відпущених товарно-матеріальних ціннос­тей, а тому в накладних, вимогах, лімітно-забірних картах фахів­ці з обліку вже самі проставляють ціну і визначають суму госпо­дарської операції.

Групування документів — це підготовча робота для їх контирування, тобто складання бухгалтерських проведень. Суть групу­вання полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних до­кументів у групи і визначенні загального підсумку.

Контирування — це процес знаходження кореспондуючих ра­хунків для кожного первинного документа, що становить суть бухгалтерського проведення. Бухгалтерське проведення роблять, як правило, від руки на вільному місці первинного документа. Потім бухгалтерські проведення узагальнюють за кожною одно­рідною групою або на першому документі, або складанням ме­моріального ордера.

Рознесення сум господарських операцій здійснюється в такій послідовності: спочатку розносять рахунки синтетичного, а по­тім — аналітичного обліку.

Складання бухгалтерської звітності є завершальним етапом використання первинних документів: це процес узагальнення да­них поточного обліку і надання користувачам інформації для прийняття рішень. Після цього бухгалтерські документи переда­ються в архів підприємства. Документи в архіві мають зберігатись у закритих шафах так, щоб забезпечити їх належне утримання та швидке знаходження

На кожному підприємстві треба проводити належну роботу з упорядкування потоку документів, прискорення їхнього руху від моменту складання до передачі в архів. А тому підприємства ма­ють скласти графік документообороту - це рух бухгалтерських документів від моменту їх складання або одержання від інших підприємств до їх передачі в архів. Протягом цього часу бухгалтерські документи використовуються не тільки для перевірки й опрацювання, а й для оперативного управління.

25 Усі первинні документи різняться як за формою та змістом, так і за порядком накопичення, обробки, зберігання, передавання та використання для управління. Класифікація — це розподіл, розміщення чогось за однорід­ними групами.

1 За призначенням первинні документи поділяють на розпо­рядчі, виправдні (виконавчі), бухгалтерського оформлення, ком­біновані. До розпорядчих документів відносять накази, розпоряджен­ня, завдання щодо здійснення господарської операції. Накази, розпорядження, завдання — це особлива група документів, яка не фіксує самих операцій, а тільки дає загальний дозвіл на їх здійснення. Названі первинні документи (прибуткові та видаткові касові ордери, рахунки-фактури, накладні, квитанції залізниці, платіжні доручення) є водночас і виправдними (виконавчими) документа­ми, що фіксують економічні та правові відношення між структу­рними підрозділами підприємства, між підприємством і його працівниками, внутрішніми та зовнішніми суб'єктами господа­рювання. Документи бухгалтерського оформлення складаються пра­цівниками бухгалтерії для підготовки облікових записів, їх ско­рочення та спрощення. До них належать різні бухгалтерські до­відки, групувальні та розробні таблиці, розрахунки розподілу непрямих витрат, журнали-ордери, меморіальні ордери, звітні ка­лькуляції і т.п. Документи бухгалтерського оформлення не мають самостійного значення і можуть використовуватись тільки разом з виправдними документами. До комбінованих належать такі документи, які поєднують ознаки кількох груп документів, наприклад, розпорядчих і виправдних, або розпорядчих, виправдних і бухгалтерсько­го оформлення. До комбінованих можна віднести багато докумен­тів, призначених для оформлення руху товарно-матеріальних цінностей, грошей тощо (прибуткові та видаткові касові ор­дери, акти на заміну матеріалів, вимоги на додатковий від­пуск матеріалів, накладні на відпуск матеріалів на сторону, у переробку).

2 За способом відображення господарських операцій документи поділяються на разові та накопичувальні. Разові документи відображають одну господарську операцію і таких більшість (акти, вимоги, накладні, рахунки-фактури, касові ордери та ін.). Накопичувальні документи використовуються протягом пе­вного періоду (тиждень, декада, місяць) для відображення одно­рідних за змістом операцій, що часто повторюються. Після закінчення звітного періоду підбивають підсумки за всіма операціями.

3 За змістом документи поділяються на первинні та зведені. Первинні відображають господарські операції в момент їх здійснення. Усі документи, якими зафіксовано факти здійснення господарських операцій, для бухгалтерії є первинни­ми. Зведені документи складаються на підставі первинних доку­ментів одного спрямування за відповідний звітний період. До цих доку­ментів належать: звіти матеріально відповідальних та підзвітних осіб (звіти касирів, авансові звіти, звіти комірників, завідувачів складів), розрахунково-платіжні відомості, відомості накопичен­ня витрат на виробництво продукції за її найменуваннями, відо­мості накопичення непрямих витрат та ін.

4 За характером відображення господарських операцій документи поділяються на ма­теріальні, грошові, банківські, розрахункові. Матеріальні призначені для фіксації господарських операцій, пов'я­заних з рухом основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, готової продукції (акти введення в експлуатацію основних засобів, накладні, вимоги, акти щодо лік­відації основних засобів, акти щодо заміни матеріалів та ін.). Для оформлення надходження та витрат коштів застосовують прибуткові й видаткові касові ордери, авансові звіти, звіти каси­рів. Первинні документи цієї групи називають грошовими. Банківські документи призначаються для відображення госпо­дарських операцій, пов'язаних із розрахунками через банк (платіжні доручення, платіжні вимоги, чеки, квитанції, повідомлення банків). Розрахунковими документами оформляють господарські опе­рації з розрахунків із дебіторами і кредиторами, постачальниками і підрядчиками, замовниками, працівниками підприємства, бюд­жетом, органами соціального страхування тощо. До таких доку­ментів належать: акти звіряння розрахунків, рахунки на відван­тажену продукцію, акти приймання виконаних робіт, наряди на роботи, що виконуються, розрахунково-платіжні відомості.

5 За кількістю позицій докумен­ти поділяються на однорядкові (однопозиційні) та багаторядкові (багатопозиційні).

27. В діяльності підпри­ємств відбуваються процеси, що призводять до певної втрати товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), які документаль­но зафіксувати не можна. Це так звані природні втрати цінностей : під час доставки та зберігання — усушка, утруска, випаровуван­ня, розпорошення, розливання. Утрати можуть бути також із суб'єктивних причин: пересортиця, недостача, крадіжка. Ці втрати ТМЦ призводять до невідповідності даних поточного бухгалтерського обліку фактичній наявності майна. Щоб ліквідува­ти цю невідповідність та впевнитись у забезпеченні належного збереження майна, необхідно періодично проводити інвентаризацію.

Інвентаризувати — значить виконувати технічні дії зі складання опису інвентарю, майна. Інвентаризацію проводить спеціальна комісія у складі не менше 3-х осіб, включаю­чи матеріально відповідальну особу. Результати інвентаризації використовуються для підтверд­ження правильності й достовірності даних поточного бухгалтер­ського обліку та як засіб для приведення у відпо­відність даних поточного бухгалтерського обліку з фактичною наявністю майна, коштів, фінансових зобов'язань.

Цілі інвентаризації — виявити фактичну наявність майна, ко­штів, фінансових зобов'язань і привести дані поточного бухгал­терського обліку у відповідність із фактичним станом речей.

Завданнями інвентаризації є:

а) виявлення фактичної наявності основних засобів, нематері­альних активів, незавершених капітальних вкладень, устаткування, виробничих запасів, незавершеного виробництва, коштів, цінних паперів, інших основних, оборотних та позаоборотних активів;

б) установлення надлишків чи недостач цінностей і коштів че­рез порівнювання фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

в) виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість чи застарілі, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;

г) перевірка дотримання умов і порядку зберігання матеріаль­них цінностей та коштів, а також правил утримання й викорис­тання основних засобів;

д) перевірка реальної вартості зарахованих на баланс основ­них засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цін­ностей, цінних паперів, фінансових вкладень, грошових сум у ка­сах, на рахунках банків, коштів у дорозі, дебіторської і креди­торської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат май­бутніх періодів, резервів, фондів, наступних витрат і платежів.

28) Залежно від організації внутрішньогосподарського контролю на підприємствах інвентаризації бувають планові та позапланові: планові — коли вони були передбачені планом контрольно-ревізійної роботи на календарний рік; позапланові пов'язані, як правило, з непередбаченими обставинами — стихійні лиха, кра­діжки, аварії, вимоги судово-слідчих органів тощо.

2 Повна інвентаризація охоплює всі місця зберігання ТМЦ, кош­тів (грошей), інших основних і оборотних засобів, джерел утво­рення майна, тобто її проводять одночасно в усіх матеріально від­повідальних осіб; часткова інвентаризація охоплює окремі групи або види майна чи окремі джерела його утворення (наприклад, кошти, пальне, транспортні засоби, цінні папери тощо) і проводи­ться тільки у відповідних матеріально відповідальних осіб.

3 За методом проведення : суцільна інвентаризація — це перевірка фактичної наявності всіх без винятку цінностей, що перебувають у відповідному місці зберігання — складі, коморі, дільниці тощо; вибіркова інвентаризація охоплює тільки окремі цінності — зде­більшого це якісь дефіцитні чи надто коштовні речі.

4 Повторні й додаткові інвентаризації проводяться, як прави­ло, через незадовільне проведення основних. Вони можуть при­значатись рішенням керівництва підприємства, керівної організа­ції, правоохоронних органів

5 Місячні, квартальні, піврічні та щорічні інвентаризації прово­дяться в міру потреби, з розпорядження керівництва підприємства.

На кожному підприємстві (господарстві) для проведення інвентаризації створюється центральна інвентаризаційна комі­сія в такому складі: голови (заступник керівника підприємства) і членів комісії (головний бухгалтер, представник громадської організації та інші працівники апарату). Ця комісія відповідає за своєчасну і якісну інвентаризацію. На місцях зберігання то­варно-матеріальних цінностей за потребою створюються робочі інвентаризаційні комісії, які під керівництвом центральної ко­місії зобов'язані у присутності матеріально відповідальної осо­би виявити і підрахувати в натурі (зважуванням або обмірю­ванням) фактичну наявність всіх цінностей. Результати інветаризації записують до інвентаризаційного опису встановленої форми.

Перед початком інвентаризації від матеріально відповідальної особи беруть розписку в тому, що всі документи на оприбутку­вання і витрачання цінностей здано до бухгалтерії і ніяких не-оприбуткованих чи неописаних цінностей у неї немає.

Якщо серед цінностей, які інвентаризуються, є предмети, що не належать підприємству, а тимчасово зберігаються в ньому, їх також слід проінвентаризувати і внести до інвентаризаційного опису, а в примітці зазначити, що вони не належать господарству. На виявлені при інвентаризації зіпсовані чи непридатні матеріальні цінності складають акт, в якому зазначають ступінь непридатності, а також причини й осіб, з вини яких були зіпсовані цінності.

Інвентаризаційні описи підписує робоча інвентаризаційна комісія і матеріально відповідальна особа, яка до підпису має за­значити, що матеріальні цінності, перелічені в цій відомості, прийняті на відповідальне зберігання і жодних претензій до ін­вентаризаційної комісії у неї немає. Підписані інвентаризаційні описи здають для перевірки до бухгалтерії, потім їх розглядає і за­тверджує центральна інвентаризаційна комісія, а після цього їх повертають до бухгалтерії.

Загальні питаня порядку проведення інвен. визначені Полеженням про бухгалтерські звіти та Основними положеннями про інвентарізацію

Усі висновки та пропозиції щодо регулювання різниці між показниками обліку та даними інвентаризації інвентаризаційна комісія фіксує у протоколі. Результати інвен. попередньо розглядає головний бухгалтер, який складає висновок та передає керівникові. Керівник приймає остаточне рішення про порядок урегулювання результатів інвен. Відображення в обліку кінцевого результату відбувається шляхом оприбуткування надлишків та відбиття кінцевої нестачі за рахунок відповідальних осіб.

29 Для взаємопов'язаного вивчення стану та зміни стану господарських фактів у часі та просторі у бухгалтерії засто­совують докази у формі реєстру. Реєстр — це або окремі книги, або окремі аркуші паперу (картки, відомості).

В реєстрах господарські факти запи­суються за двома ознаками: хронології та системності.

І. За характером запису реєстри поділяються на хронологічні, системні й комбіновані. Хронологічними називаються такі облікові реєстри, в яких господарські операції фіксуються в міру їх виникнення, тобто в календарній послідовності їх здійснення (реєстраційний журнал операцій (форма 6.2), журнал обліку надходження вантажів, журнал відвантаження і реалізації товарів тощо).Ці реєстри використовуються для перевірки документів, що надійшли до бухгалтерії, для контролю за їх рухом і своєчасним виконанням робіт, відображених у них, а також для визначення обсягу виконаної роботи за певний відрізок часу

У системних облікових реєстрах подають і обліковують гос­подарські операції за системними ознаками. Усі облікові реєстри (за будь-якої форми обліку), в яких розміщені синтетичні й аналітичні дані, є систе­матичними обліковими реєстрами.

Комбіновані — це такі реєстри, в яких поєднано хронологічні та системні облікові реєстри. Комбінований реєстр дає змогу від­бивати господарські процеси одночасно в хронологічному і сис­темному порядку за один робочий прийом, мати відомості про обсяг виконаної роботи у зазначених розрізах.

II. За змістом облікові реєстри поділяються на реєстри аналі­тичного, синтетичного обліку та комбіновані. В аналітичних облікових реєстрах здійснюється облік за аналі­тичними даними. Будь-який обліковий реєстр (незалежно від фор­ми обліку) з аналітичними даними є аналітичним обліковим ра­хунком.

У синтетичних облікових реєстрах проводиться облік за син­тетичними рахунками. Будь-який обліковий реєстр із синтетич­ним рахунком є синтетичним обліковим реєстром — Головна книга, журнали-ордери і т.ін.

Облікові реєстри , де поєднується облік за синтетичними та аналітичними даними. за змістом називаються комбінованими.

III. За зовнішнім оформленням облікові реєстри поділяються на бухгалтерські книги, реєстратори, окремі листки, картки, ві­домості

Бухгалтерські книги — найбільш надійний спосіб зберігання облікових реєстрів синтетичного, й особливо аналітичного обліку. У реєстраторах зручно зберігати облікові реєстри. Це дає змогу використовувати обчислювальні машини для запису­вання господарських операцій до облікових реєстрів, а решту — для оперативного контролю та управління.

IV. Будова облікових реєстрів дуже різноманітна і залежить від багатьох обставин. За будовою облікові реєстри поділяються на одноколонкові та багатоколонкові (табличні). Табличні, у свою чергу, поділяються на дво- і односторонні, табличні та шахові

Таблична, а особливо шахова побудова облікових реєстрів, найраціональніша. Такі реєстри використовують для складання різних зведень і групувань даних поточного обліку за певний від­різок часу, в них вдало поєднується синтетичний і аналітичний облік господарських операцій.

30. Під формою обліку розуміють систему взаємозв'язку встанов­лених облікових регістрів певної форми і змісту, призначених для відображення наявності й руху засобів підприємства, джерел їх утворення та процесів господарської діяльності, а також спо­соби запису операцій в облікових регістрах. Кожна форма обліку завжди передбачає відповідне групуван­ня господарських операцій та дотримання встановленої послідо­вності їх відображення, порядок ведення (запису) в регістрах синтетичного й аналітичного обліку. Отже, будь-яка форма відо­бражає відповідну технологію облікового процесу.

Головними ознаками, що відрізняють одну форму обліку від іншої, є:

— зовнішній вигляд, будова та кількість облікових регістрів;

— поєднання регістрів хронологічного, систематичного, син­тетичного й аналітичного обліку;

• послідовність і способи запису господарських операцій у облікових регістрах.

Будь-яка форма бухгалтерського обліку має відповідати таким вимогам:

— забезпечувати повноту й реальність відображення в обліко­вих регістрах здійснюваних господарських операцій, контроль за наявністю та рухом засобів підприємства та ефективністю їх ви­користання;

—сприяти раціональному розподілу облікових робіт між окремими працівниками для своєчасного їх виконання;

— забезпечувати необхідні дані про виконання встановлених завдань щодо кожного господарського підрозділу та підприємст­ва в цілому;

- забезпечувати належну економічність, тобто узгодження витрат на ведення обліку з обсягом діяльності підприємства;

- забезпечувати необхідні дані для складання звітності, здійснення аналізу та контролю.

Одною з найпростіших форм бухгалтерського обліку є Журнал-Головна Також існують такі види форм : журнально-ордерна (найпоширеніша),меморіально-ордерна, машинно-орієнтовані (автоматизовані).

31. Одною з найпростіших форм бухгалтерського обліку є Журнал-Головна.

В цьому регістрі поєднується журнал реєстрації операцій і головна книга. Кожна господарська операція одноча­сно реєструється і відображається на відповідних синтетичних рахунках, для кожного з яких відводять два стовпички — для запису дебетових і кредитових оборотів. Головною перевагою цієї форми обліку є її простота та наочність.

Першим рядком у Журналі-Головній записують сальдо на по­чаток місяця в розрізі синтетичних рахунків. Після відображення всіх господарських операцій підраховують обороти за рахунками та виводять сальдо.

Аналітичний облік за цієї форми ведеться в книгах чи на карт­ках. За допомогою оборотних відомостей встановлюється взаємозвязок між синтетичними та аналітичними рахунками. Підсумки оборотних відомостей звіряють з оборотами та сальдо за відпові­дним синтетичним рахунком. Журнал-Головна є джерелом даних для складання балансу

Проте в разі значної кількості операцій виникає необхідність їх попереднього групування, встановлення кореспондуючих ра­хунків. Крім того, цю форму можна ефективно застосовувати, якщо використовувати рахунки вміщуються на одному розвороті книги, тобто коли їх не більше 20. Зараз такий регістр, але під на­звою «Книга обліку господарських операцій», успішно викорис­товується малими підприємствами.

32. Меморіально-ордерна форма обліку передбачає обов'язкове скла­дання, оформлення меморіальних ордерів на кожний документ чи групу однорідних документів. В ордері вказують зміст запису, поси­лання на відповідні документи, кореспондуючі рахунки та відповідні суми

Ця форма обліку передбачає наявність цілої системи регістрів: реєстраційного журналу, Головної книги, карток чи допоміжних книг аналітичного обліку. Взаємозв'язок цих регістрів та послі­довність запису в них і становить суть вказаної форми обліку. Вона дає можливість розподілити облікову роботу між окремими виконавцями з урахуванням рівня їхньої кваліфікації.

Документи, узагальнені в меморіальному ордері, реєструються в реєстраційному журналі, де, власне, і здійснюється хронологіч­ний запис усіх операцій. У цьому журналі відображаються дані ок­ремо за кожним меморіальним ордером із зазначенням його за­гальної суми. Загальний підсумок цього журналу відбиває обсяг господарської діяльності підприємства і використовується для конт­ролю за повнотою відображення операцій на синтетичних рахун­ках. Він повинен дорівнювати дебетовому і окремо кредитовому обороту за всіма синтетичними рахунками.

Реєстраційний журнал служить також для контролю за збереженням меморіальних ордерів та доданих до них документів.

Після цього облікові записи проводять у систематичному регістрі синтетичного обліку — в Головній книзі (табл. 9.4). Тут відображають кожний меморіальний ордер із вказівкою його номера та суми за відповідним рахунком. У Головній книзі обороти на кожному синтетичному рахунку (як на дебетті, так і на кредиті) відображаються в розрізі кореспондуючих рахунків. Після закінчення місяця на підставі Головної кни­ги складають оборотну відомість за синтетичними рахунками (оборотний баланс), підсумок якої звіряють з підсумком реєстраційного журналу.

Аналітичний облік за цієї форми, як правило, ведеться в картках, коли для кожного рахунка передбачено окрему картку. У кінці місяця на підставі аналітичних рахунків складають оборотну відомість, підсумок якої звіряють з наведеними в обо-ротному балансі оборотами та сальдо за відповідним синтетичним рахунком. Меморіально-ордерна форма відрізняється простотою побудови облікових регістрів, пристосуванням їх до особливостей відповідних об'єктів

33. Найбільш поширеною нині є журнально-ордерна форма обліку. Основним принципом, на якому базується журнально-ордерна форма обліку, є нагромадження й систематизація даних безпосе­редньо в облікових регістрах з первинних і зведених документів. Для здійснення цих процесів застосовують три спеціальні об­лікові регістри: журнали-ордери, допоміжні відомості, розроб-лювальні таблиці.

Основними обліковими регістрами журнально-ордерної фор­ми обліку є журнали-ордери. Це комбіновані регістри синтетич­ного, а в багатьох випадках і аналітичного обліку. Поєднання в одному регістрі накопичувального журналу опе­рацій і меморіального ордера визначило й саму назву форми —журнально-ордерна. Журнали-ордери побудовано з урахуван­ням максимального спрощення, прискорення обробки і групу­вання необхідних облікових даних з метою їх узагальнення і контролю за виробничо-фінансовою діяльністю, їх розраховано також і на використання шахового принципу відображення опе­рацій. При цьому на кредиті та дебеті кореспондуючих рахунків операції відображаються записом лише однієї суми, тобто за одним заходом. Записи в журналах-ордерах здійснюються за кредитовою озна­кою в кореспонденції з відповідними дебетуючими рахунками.

Така будова регістрів з використанням шахового принципу дає можливість значно скоротити дублювання записів і розкрити суть операції (через кореспонденцію), виявити помилкові та не­законні записи. Кожний журнал-ордер призначено для нагрома­дження лише кредитового обороту на одному або кількох синте­тичних рахунках у кореспонденції з дебетовими рахунками. Де-/бетові ж обороти визначають в Головній книзі за кожним рахун­ком у порядку рознесення даних журналів-ордерів у цю книгу.

Раціональна побудова журналів-ордерів передбачає об'єднан­ня обліку в одному регістрі за рахунками, що відображають од­норідні господарські операції, які зв'язані між собою. Це дає мо­жливість зосередити облік за всіма синтетичними рахунками ли­ше в незначній кількості журналів-ордерів. Залежно від важли­вості об'єктів, рахункових зв'язків, можливостей поєднання син­тетичного й аналітичного обліку рахунки розподіляють між окремими журналами-ордерами.

Крім журналів-ордерів, важливими регістрами є також відомості. У деяких з них відображають лише дебетові обороти за певним ра­хунком з метою спрощення контролю і щоб не роз'єднувати доку­менти (відомості № 1—4), на підставі яких зроблено записи. Решту відомостей призначено для ведення аналітичного обліку, водночас деякі з них використовують і для нагромадження кредитових оборо­тів для дальшого їх відображення в журналі-ордері.

Розроблювальні таблиці призначено для групування даних у розрізах, необхідних для відображення їх в журналі-ордері та аналітичному обліку.

Будова регістрів журнально-ордерної форми уможливлює мак­симальне враховування особливостей об'єкта, що його обліковують у даному регістрі, передбачення статей аналітичного обліку та ін. Усе це дає змогу безпосередньо за даними облікових регістрів здій­снювати контроль, складання періодичної та річної звітності без складних перегрупувань, вибірок, оскільки самі регістри побудовано з урахуванням вимог звітності. Не менш важливе й те, що журналь­но-ордерна форма відповідає вимогам здійснення як обліку, так і контролю за виконанням завдань, доведених підрозділам

34. характер­ною рисою автоматизованої форми обліку є забезпечення- в автоматичному режимі складання облікових регістрів у розрізах, необхідних для практичного вико­ристання облікової інформації

Найважливішою передумовою застосування автоматизованої форми обліку є розробка та впровадження програми реєстрації та обробки облікових даних, починаючи з первинних документів, пристосованих до обробки на ЕОМ, опрацювання систем доку­ментообігу, кодів та відповідних машинограм.

Автоматизований обліковий про­цес включає: документування відповідних операцій, реєстрацію та обробку облікових даних за місцем здійснення операцій та об'єктами обліку, узагальнення облікової інформації, її автома­тизоване групування відповідно до потреб підприємства для управління та складання звітності за заданою програмою.