5. Предмет та об’єкти бухобліку.

Предметом бухгалтерського обліку є засоби госпо­дарства і господарські процеси.

Об'єкти бухгалтерського обліку є дуже різноманітними. Це цілий комплекс процесів і операцій, пов'язаних з виробничою та фінансово-господарською діяльністю, збереженням майна, ефек­тивним використанням матеріальних, трудових і фінансових ре­сурсів. Без чітко визначених об'єктів неможлива реалізація пред­мета бухгалтерського обліку.

Об'єктом завжди може бути певний предмет чи певна діяль­ність. Отже, термін «предмет» і термін «об'єкт», як правило, означають те саме.

Синтезовано об'єкти бухгалтерського обліку можна розподі­лити за трьома розділами:

1. Господарські засоби.

2. Джерела утворення майна.

3. Господарські процеси.

Кожний розділ включає відповідну кількість об'єктів, які об'єднані в групи. Таких груп об'єктів у першому розділі — три, у другому — п'ять, що наочно демонструє типова форма балансу, його актив і пасив.

Господарські засоби — це майно підприємств у вигляді засобів виробництва (засоби та предмети праці), засобів у сфері обігу (предмети обігу; кошти; кошти в розрахунках; засоби, що обслуговують обіг), засобів невиробничої сфери.

Джерела утворення майна поділяються на 2 групи:джерела власних коштів (фонди, бюджетне фінансування, резерви, прибуток) та джерела позичкових коштів (кредити, кредиторська заборгованість, зобов’язання за розподілом).

Один із найскладніших видів діяльності кожного підприємст­ва — це процес виробництва, кінцевим результатом якого є ви­пущена продукція, надані послуги, виконані роботи. Процес ви­робництва потребує різноманітних витрат матеріальних, трудо­вих та фінансових ресурсів. З метою раціонального та економно­го їх використання, запобігання непродуктивним витратам, облік продукції, що виготовляється, ведуть за кожним її видом. Поточ­ний облік витрат ведеться в розрізі кожного виду продукції за статтями калькуляції. Ці витрати складаються з прямих і непря­мих витрат. Прямі витрати (матеріали, заробітна плата) відносять на конкретний вид продукції в момент їхнього здійснення. Не­прямі витрати, які пов'язані з обслуговуванням виробництва та управління ним, відносять на конкретні види продукції в кінці звітного періоду розрахунковим способом.

6. Класифікація господарських засобів (активів)

Господарські засоби (за функц. призначенням):

1. засоби вир-ва:

• засоби праці:

• знаряддя праці;

• матер. умови вир-ва;

• предмети праці:

• сировина, матеріали, паливо;

• НЗВ;

2. засоби у сфері обігу:

• продукти праці;

• гроші;

• засоби у розрахунках;

3. засоби невиробн. сфери

Активи:

1. необоротні:

• основні засоби;

• нематер. активи;

• довгостр. фін. інвестиції;

2. оборотні:

• запаси:

• виробн. запаси;

• тварини на вирощ. та відгодівлі;

• НЗВ;

• готова пр-ція;

• товари;

• дебіт. заборгованість;

• поточні фін. інвестиції;

• грошові кошти та їх еквіваленти;

7. Класифікація джерел фінанс. Активів

Активи під-ва форм-ся за рахунок власних або залучених джерел фінансування ресурсів.

Джерела власних коштів:

1. фонди:

• статутний фонд;

• амортиз. фонд;

• спец. фонди;

2. бюдж. фінансування;

3. резерви:

• резерв. фонд;

• резерв сумнівних боргів;

• резерви майб. виплат і платежів;

4. прибуток:

• нерозп. прибуток мин. років;

• нерозп. прибуток звітного року;

Джерела позичк. коштів:

1. кредити;

2. кредит. заборгованість;

3. заборгованість за розподілом:

• зобов’язання з оплати праці;

• зі страхування;

• перед бюджетом;

• інші.

8. Хар-ка процесів госп. діяльності.

Один із найскладніших видів діяльності кожного підприємст­ва — це процес виробництва, кінцевим результатом якого є ви­пущена продукція, надані послуги, виконані роботи. Процес ви­робництва потребує різноманітних витрат матеріальних, трудо­вих та фінансових ресурсів. З метою раціонального та економно­го їх використання, запобігання непродуктивним витратам, облік продукції, що виготовляється, ведуть за кожним її видом.

Після процесу виробництва та розподілу настають процеси обміну і споживання. На кожному з цих процесів виникають від­повідні витрати, пов'язані з доведенням виготовленого продукту до споживача. Ці витрати іменуються витратами на збут і в поточ­ному бухгалтерському обліку накопичуються на окремому ра­хунку. До таких відносять матеріальні, трудові і фінансові витра­ти.

Процеси, пов'язані з реалізацією продукції, обліковуються на окремому синтетичному рахунку № 90 «Собівартість реалізації». На цьому рахунку накопичуються дані про фактичну собівартість реалізованої продукції та про виручку від реалізації. Порівнюючи виручку від реалізації продукції з її фактичною собівартістю, ви­значають фінансовий результат, який може бути прибутковим чи збитковим.

Процеси невиробничого споживання — це процеси спожи­вання засобів господарства у невиробничій сфері: установах, ор­ганізаціях, закладах науки, освіти, культури, охорони здоров'я* тощо. У цих галузях відбуваються процеси, пов'язані з нараху­ванням заробітної плати, стипендій, пенсій, споживанням матері­алів, палива, продуктів, медикаментів тощо.

9.Заг. хар-ка методу бухобліку та його складових частин.

Метод бухгалтерського обліку — це система засобів, яка забез­печує суцільне, безперервне і взаємозв'язане відображення (в гро­шовій оцінці) об'єктів бухгалтерського обліку з метою збереження майна, контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та управління підприємством.

Більшість методичних засобів бухгалтерського обліку реалізу­ється для здійснення фахівцями бухгалтерського обліку його конт­рольної функції.

Основу методу бухгалтерського обліку становлять його елементи, тобто складові самого предмета бухгалтерського обліку. До них належать: документація та інвентаризація, рахун­ки та подвійний запис, оцінка й калькуляція, баланс та звітність.

Документація — це сукупність первинних документів, при­значених для накопичення необхідної інформації. У документації відображуються всі об'єкти бухгалтерського обліку; вона забез­печує ведення поточного обліку на кожному підприємстві неза­лежно від форм власності та підпорядкованості.

Інвентаризація проводиться на всіх ділянках виробничої та фінансово-господарської діяльності і є не просто засобом пере­вірки фактичної наявності активів та зобов'язань, а важливим ін­струментом забезпечення достовірності поточного бухгалтерсь­кого обліку та звітності. Об'єкти і періодичність прове­дення інвентаризації визначаються керівником підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно із зако­нодавством.

Рахунки. Бухгалтерський рахунок — це спосіб групування і поточного обліку наявності та використання активів, зобов'язань і капіталу. Залежно від того, що обліковується на рахунках, вони поділяються на активні й пасивні. Активні рахунки призначено для обліку активів незалежно від того, де їх розміщено. Пасив­ні — для зобов'язань і капіталу.

Процес відображення госпо­дарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку відбува­ється з обов'язковим дотриманням принципу подвійного запису. Суть подвійного запису полягає в тому, що кожна господар­ська операція записується двічі — один раз за дебетом і один раз за кредитом; запис за дебетом одного із кореспон­дуючих рахунків зумовлює запис за кредитом інших рахунків чи навпаки.

Калькулювання — це спосіб визначення собівартості проду­кції, робіт, послуг. Воно має суттєве значення в діяльності під­приємства і застосовується там, де безпосередньо відбуваються процеси виробництва. Виготовлення будь-якого виду продукції, надання будь-якого виду послуг чи виконання робіт не можна розпочинати доти, доки попередньо не буде визначено, яких ви­трат це потребуватиме.

Бухгалтерський баланс — це метод групування й відобра­ження в грошовій оцінці активів, зобов'язань і капіталу на відпо­відну дату (як правило, на перше число кожного місяця). Баланс будується у формі таблиці і складається з двох частин: лівої, що називається активом; правої, що називається пасивом. В активі наводиться склад і розміщення майна — необоротних активів, оборотних активів, витрат майбутніх періодів; у пасиві — склад і розміщення власного капіталу, забезпечення наступних витрат і платежів, довгострокових та поточних зобов'язань, доходів майбутніх періодів.