63. Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнни період. Голод 1946-1947рр.

Втрати Радянського Союзу в роки другої світової   війни   виявилися   надзвичайно великими.   Людські   жертви,   як   серед військовослужбовців, так і мирних жителів, становили приблизно 27 млн. чоловік. Крім того, було знищено 1710 міст І селищ, 70 тис. сіл, 32 тис. підприємств. Поголів'я худоби скоротилося майже на половину. У вересні 1945 р. сума прямих втрат, спричинених війною, досягла 679 млрд. крб., що в 5,5 раза перевищило національний доход СРСР 1940 року. Економіка країни в роки війни працювала для потреб фронту, й тепер потрібно було перевести десятки тисяч підприємств на мирні рейки. Складні питання відбудови народного господарства стали предметом гострих дискусій у 1945— 1946 рр. під час обговорення проекту четвертої п'ятирічки. Врешті, гору взяли ті, хто наполягав   на   поверненні  економічного розвитку до довоєнної моделі. Проект плану було розроблено Із врахуванням досвіду перших    п'ятирічок.    1947—1948    рр. відзначалися  досить  високими  темпами зростання промислового виробництва. Ще показовішими в цьому відношенні були 1949 — 1950 рр. Однак у 1951—1954 рр. темпи розвитку   промисловості   загальмувалися. Складнішим  було  становище  в  галузі сільського господарства. 1946 р. в деяких регіонах, зокрема в Україні,  внаслідок жорстокої посухи й серйозних прорахунків в управлінні колгоспами розпочався голод. У 1947 р. становище залишалося складним, але поступово колгоспи вийшли з кризи, хоч темпи    зростання    сільськогосподарського виробництва були надзвичайно низькими. Великими втратами обернулася гро шо ва реформа 1947 р. для тих верств населення, зокрема селянства, які зберігали гроші не в ощадних касах, а в себе вдома, й не змогли вчасно принести їх на обмінні пункти в банки. Третина грошової маси так і залишилася не реалізованою.   У   країні   пожвавилися демографічні процеси. В 1946 ~ 1953 рр. близько 8 млн. сільських жителів мігрувало до міст, залишивши свої оселі. Приплив на підприємства некваліфікованої робочої сили призвів до зниження продуктивності праці й послаблення  трудової  дисципліни.   Зате кваліфіковані робітники та міська молодь дістали змогу вчитися. В 1947— 1953 рр. майже 4 млн, чоловік закінчили виші й середні учбові заклади. Для багатьох категорій трудівників  номінальна  платна  щороку зростала на 8%. Матеріальне становище жителів міст поступово поліпшувалося, хоча життєвого рівня 1928 р. було досягнуто лише у 1954-му. Проблема прав людини залишалася однією з найсерйозніших у радянському суспільстві, де цілі народи було не лише позбавлено   елементарних   прав,   а   й депортовано. 26 червня 1946 р. газета "Известия" опублікувала указ про заслання до  Сибіру й Середньої Азії нібито за колективну зраду чеченців, інгушів та кримських татар. і фактично ж ще в 1943— 1944 рр. було депортовано близько 200 тне. кримських татар, 400 тис. чеченців, 100 тис. інгушів, 140 тис. калмиків, 80 тис. карачаєвців і 40 тис. балкарців. Упродовж наступного десятиріччя дискриміновані народи офіційно ніби й не існували.  У повоєнний період відновилися репресії проти діячів науки та культури, деяких представників партійного апарату, а також військових. За підозрою в причетності до так званої "ленінградської справи", сфабрикованої 1949 р., було заарештовано близько 2 тис. комуністів та членів їхніх сімей. У січні 1953 р. репресивно-каральний апарат сфабрикував "справу лікарів". Групу відомих ученнх-мсдиків   єврейського   походження звинуватили в умисному отруєнні пацієнтів та інших злочинах. Ця справа набула широкого міжнародного резонансу й призвела до тимчасового розриву дипломатичних відносин між Ізраїлем та СРСР. Компанію репресій, спрямовану   проти   творчої   інтелігенції, представників літератури та мистецтва, очолив сам секретар ЦК ВКП(б) А. Жданов, тому згодом її назвали "ждановщиною". Контроль за ідейно-політичною спрямованістю творів літератури І мистецтва здійснювався шляхом політичної цензури, поліцейського нагляду, розвінчуввльних    рецензій    в    просі, обвинувачувяльних вироків у доповідях на нарадах представників творчої інтелігенції. 14 серпня 1946 р. ЦК партії завдав нищівного удару журналам "Ленинград" і "Звезда" (перший отримав догану, а другий було закрито).   Нещадної   критики   зазнали публікації А. Ахматової та  М. Зощенка. 4 вересня нова постанова ЦК викрила як "безідейні" фільми видатних кінорежисерів С. Езенштейна і В. Пудовкіна. Невдовзі дійшла черга до музики, театру та інших жанрів мистецтва. В червні 1947 р. було засуджено "Історію західної філософі'Г Г. Олександрова, а а лютому 1948-го — творчість композиторів С. Прокоф'єва, А. Хачатуряна та В. Мураделі. У період "ждановщнни" було заборонено такі перспективні напрями в науці, як кібернетика, квантова    фізика,   теорія    імовірності, статистичний аналіз в соціології та інші. "Ждановщнна" стала широкомасштабною компанією наступу на демократичні сили та  інакомислячих.

Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946—1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Причини голодомору

Третій радянський голод в Україні тоталітарна «партія-держава» СРСР скоїла після Другої світової війни, фронти якої двічі пройшли українською землею. Стан сільського господарства після закінчення Другої світової війни був дуже складний. Було пограбовано і зруйновано близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів і МТС, тисячі сіл, з яких понад 250 розділили долю Хатині. Різко скоротилося поголів'я худоби. Коней залишилося 30% довоєнної кількості, великої рогатої худоби — 43%, овець і кіз — 26%, свиней — 11%. Значно постраждали тракторний і комбайновий парки. Розорене війною сільське господарство, яке потребувало допомоги, аби стати на ноги, ще більше було підірване засухою. У січні 1946 року М. С. Хрущов, виступаючи на нараді передовиків сільського господарства, сказав: Такого стихійного лиха в Україні не було 50 років. Території, охоплені засухою, були більшими, ніж у 1921 році й наближалися за розмірами до лихої пам'яті 1891 року. 1946 рік відкинув ще далі назад зруйноване під час війни сільське господарство України. Середня урожайність зернових культур у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектару. У південних областях вона була ще нижчою — лише 2,3-2,9 ц. Валовий збір усіх зернових в Україні становив 531 млн. пудів, або втричі зменшився порівняно з 1940 роком, і був меншим навіть, ніж у голодному 1921 році. У цьому році багато колгоспників нічого не одержали на трудодні. Крім того, в роки війни були розорені їхні підсобні господарства. 43% колгоспників не мали корів, а 20% — узагалі ніякої худоби. Це ще більше ускладнило їхнє становище. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки. Влада Радянського союзу на чолі з диктатором Йосипом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні «переваги» соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювалися «резерви зерна», а також постачався хліб майбутнім союзникам — країнам новостворюваного «соціалістичного табору». Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, відбулося викачування хліба із села. Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік — 340 мільонів пудів хліба виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 року 23 областям України: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та іншим було підвищено. Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже в усій Україні голод, що швидко поширювався. Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Сталінській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам'янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та іншим областям. Таким чином для України план хлібозаготівель було збільшено до 362 млн. 750 тис. пудів. Незважаючи на жорстку дію вертикалі: центр — республіка — область — район — сільрада — колгосп, діяльність партійно-командного апарату, десятків тисяч спеціальних уповноважених з хлібозаготівель, зерно до державної «комори» надходило не тими темпами, на які розраховував центр. При тотальній викачці з українського села усього вирощеного план було виконано на 62,4 %. Й. Сталін та його найближче оточення: В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович вбачали у невиконанні плану не недорід і голод, а незадовільну роботу партійних організацій, радянських органів, голів колгоспів і самих колгоспників, звинувачуючи їх в «антибільшовицькому ставленні до політики хлібозаготівель», «саботажі», «розкраданні», «розбазарюванні» хліба тощо. Українські селяни, на думку «вождя народів» та можновладців, потребували перевиховання як такі, що перебували на окупованій території і «зазнали впливу чужої ідеології». Такого роду звинувачення викликали репресії до обласних та районних партійних і радянських керівників, голів колгоспів і безпосередньо колгоспників. Директиви-постанови центру дозволяли видавати колгоспникам на трудодні лише 15 % від зданого зерна при умові виконання колгоспом плану хлібозаготівель.

Тим часом голод набирав все більших масштабів. Однак замість допомоги з боку держави населення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару. Під приводом «економії у витрачанні хліба» за союзними та на їх виконання республіканськими партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 р. з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3 млн. 500 тис. людей, з них близько 2 млн. 900 тис. сільських жителів, з лихом голоду селяни були залишені наодинці. У містах пайкового хліба було позбавлено багато утриманців і дітей, найбільше — у Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Ворошиловградській, Одеській областях. Партійно-радянська еліта постачалася через систему закритих спецрозподільників.