10. Економічна і соціальна безпека .України та основні шляхи їх забезпечення.

11. Зміст військової політики держави, її структура та функції.

Військова політика держави - система дій держави у військово- політичній сфері шляхом використання засобів воєнної сили для вирішення зовнішньо- та внутрішньополітичних завдань, до яких відносять:

• забезпечення національної безпеки, цілісності та недоторканості державної території,

• забезпечення безпеки власних військово-морських сил,

• захист громадян держави за межами її території у разі загрози їх особистій безпеці.

Для вирішення згаданих завдань створюються спеціально визначені інститути:

- збройні сили,

- урядові та парламентські органи, що займаються питаннями воєнної політики,

- військово-промисловий комплекс,

- спецслужби.

Виконують такі функції:

1. організаційна, що пов'язана з опрацюванням військової політики, втіленням її у життя.

2. науково-технічна, що вимагає проведення заходів спрямованих на під гримку високого рівня забезпечення збройних сил сучасними військово- теїнічиими засобами, а також розвиток ВПК, забезпечення ноу-хау.

3. міжнародна — наявність міжнародних військово-політичних контактів, участь у військових союзах, забезпечення заходів довіри у військовій області, вирішення та попередження конфліктів у військово-політичній сфері міжнародних відносин.

Основні напрями військової політики держави

Військова політика держави багатоаспектна, залежно від тих або інших обставин у якості пріоритетних можуть виступати визначені проблеми. У сучасних умовах у її змісті на перший план висунулися наступні проблеми, які можна розглядати як основні напрями:

- удосконалювання концептуальних і нормативно-правових основ військової політики;

- забезпечення військової безпеки держави і підтримка військово- по.іііичної стабільності у світі;

- здійснення військової реформи і реформування Збройних Сил.

Концептуальні основи військової політики держави складають Концепція національної безпеки і військова доктрина.

12. Зміст етнокультурної безпеки держави та основні загрози їй в сучасному світі.

13. Зміст категорій "національна безпека", "концепція національної безпеки", "політика національної безпеки", "стратегія національної безпеки".

14. Зміст та класифікації загроз національній безпеці держави.

15. Зміст та класифікації загроз регіональній безпеці на сучасному етапі.

16. Зміст, суб'єкти і умови формування системи регіональної безпеки.

17. Інформаційна безпека держави: дефініція, об'єкти і суб'єкти, рівні.

Інформаційна безпека — це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, при якому забезпечується його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, суспільства, держави.

Під інформаційним середовищем розуміють сферу діяльності суб'єктів, пов'язану зі створенням, перетворенням і споживанням інформації. Інформаційне середовище умовно поділяється на три основні предметні частини: 1.створення і розповсюдження вихідної та похідної інформації; 2.формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг; 3.споживання інформації;

та дві забезпечувальні предметні частини: 1.створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій, засобів їхньою забезпечення; 2. Створення і застосування засобів та механізмів інф безпеки.

Розгорнуте формулювання інформаційної безпеки — це стан захищеності інтересів особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері, при якому забезпечується їхнє існування і прогресивний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз.

Залежно від виду загроз інформаційній безпеці інф безпеку можна розглядати:

• як забезпечення стану захищеності особистості, суспільства, держави від впливу неякісної інформації;

• інформації та інформаційних ресурсів від неправомірного впливу сторонніх осіб;

• інформаційних прав та свобод людини і громадянина.

Об'єкти та суб'єкти інформаційної безпеки

Об'єктами інформаційної безпеки можуть бути: свідомість, психіка людей; інформаційні системи різного масштабу і призначення.

До соціальних об'єктів інформаційної безпеки звичайно відносять особистість, колектив, суспільство, державу, світове товариство. До суб'єктів інформаційної безпеки належать:

• держава, що здійснює свої функції через відповідні органи;

• громадяни, громадські або інші організації і об'єднання, що володіють повноваженнями із забезпечення інформаційної безпеки відповідно до законодавства.

Рівні інформаційної безпеки

Інф безпека особистості — це захищеність психіки і свідомості людини від небезпечних інф впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформація, спонукання до самогубства…

Інф безпека суспільства характеризується мірою захищеності суспільства та стійкості основних сфер його життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, військової справи і т. ін.) від небезпечних інформаційних впливів.

Інф безпека держави - захищеність держави від небезпечних інф впливів та здатність держави нейтралізувати такі впливи.

18. Інформаційна безпека України.;

19. Концептуальні та інституційні механізми забезпечення воєнної безпеки в Україні

20. Механізми забезпечення економічної безпеки держави.

21. Механізми забезпечення політичної безпеки держави.

22. Національна безпека держави: поняття та підходи до розуміння.

23. Національна безпека України та механізми її забезпечення в сучасних умовах.

24. Національна ! міжнародна безпека: особливості та взаємозв'язок.

25. Національна-регіональна-глобальна безпека: особливості та взаємозв'язок.

26. Національні інтереси держави в соціальній сфері та загрози соціальній безпеці.

27. Національні інтереси України та їх роль у забезпеченні національної безпеки держави

28. Національні інтереси, національні цінності та національні цілі: зміст, співвідношення та взаємозв'язок з національною безпекою держави.

29. Нетрадиційні підходи до дослідження проблем безпеки: конструктивізм, постмодерні. і, фемінізм.

30. Об'єкти і суб'єкти екологічної безпеки, її головні ознаки та критерії.

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особистості, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

Основні критерії :

індивідуальні (медичні або санітарно-гігієнічні) - покликані обмежувати вплив негативних факторів на людину;

генетичні - покликані зберігати генофонд і обмежувати зростання частоти генетичних хвороб у першому і/або наступних поколіннях. Генетичні критерії безпеки є частиною індивідуальних;

соціальні - покликані обмежувати дію небезпечного фактора на групи індивідуумів;

психологічні - відображають ступінь сприйняття/несприйняття суспільством або групою індивідуумів рівня техногенного або природно-техногенного ризику;

економічні - покликані забезпечувати сталий довготривалий економічний розвиток;

технічні - покликані обмежувати виникнення аварій і катастроф;

біологічні - покликані зберігати біорізноманіття видів;

екологічні - покликані обмежувати негативний вплив екологічних процесів з метою збереження структурної стійкості екосистем;

ландшафтні і географічні - критерії, що обмежують негативний екологічний вплив на водозбірні басейни, грунти та інші географічні елементи;

ресурсні – покликані обмежувати і регулювати інтенсивнісь використання відновлюваних і невідновлюваних прир ресурсів;

політико-інформаційні – передбачають інформованість та участь населення в процесі ухвалення рішень щодо потенційно небезпечних технологій, доступ до будь-якої інформації щодо цих технологій;

моральні й правові покликані формувати нові моральні категорії і цінності, пов`язані з розумінням необідності подальщого існування цивілізації.

Нині основну роль критеріїв безпеки виконують норми, правила та регламенти.

Головні риси:

- Екологічна безпека виявляється у локальних, регіональних і глобальних масштабах як екологічні лиха, кризи і катастрофи.

- Екологічна безпека передбачає розумне задоволення екопотреб будь-якої людини та сусп загалом у всіх виявах життєдіяльності, гарантію проживання в еколог чистому та сприятливому для життєдіяльності серед.

- Усі аспекти національної безпеки міцно пов'язані між собою, і розв’язання переважної більшості проблем екол безпеки можливе тільки в комплексі з іншими аспектами нац безпеки.

- Екол безпека не може реалізовуватися лише в ім'я суб'єкта екосистеми (сусп) на шкоду об'єкту (навк сер). Екол безпека є таким типом розвитку сусп, який реалізується лише в інтересах як суб, так і об'єкта.

- Екологічну безпеку неможливо формувати через ущемлення екол прав інших груп населення як всередині екосистеми, так і поза нею.

- Ефективна екол безпека має грунтуватися на фундаментальних еколого-соціальних та біосферних закономірностях, що мають комплексний характер і тісно пов'язані з різними сферами суспільного життя.

31. Об'єкти і суб'єкти національної безпеки держави та їх класифікації.

32. Основні механізми забезпечення економічної безпеки держави.

33. Основні принципи і підходи до забезпечення національної безпеки.

34. Основні рівні безпеки: зміст та взаємозв'язок.

35. Основні шляхи та моделі забезпечення регіональної безпеки.

36. Основні шляхи, принципи та підходи до забезпечення воєнної безпеки держави.

37. Особливості концепцій міжнародної безпеки.

38. Параметри, складові та принципи функціонування системи регіональної безпеки.

39. Політична безпека в структурі національної безпеки України

39. Поняття "економічна безпека" держави і основні підходи до її розуміння.

39. Поняття екологічної безпеки держави та її місце в структурі національної безпеки.

Екологі́чна безпе́ка — це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпеки для здоров'я людини.

Екологічна безпека складається з екологічного аудиту, моніторингу, прогнозу розвитку екологічної ситуації, екологічного менеджменту, Екологічна проблема.

Екологічна безпека складається з двох компонентів – природної та техногенної безпеки, які виступають у тісній взаємодії.

Порушення стабільного функціонування екосистем може призвести до їх критичного стану, а далі - надзвичайних ситуацій і екологічних катастроф. Суспільство повинно навчитись управляти цими процесами на різних рівнях: держави, регіону, міста, галузі або окремого підприємства.

Екологічна складова національної безпеки як комплексна проблема стосується економіки країни та її соціальної сфери. Конкурентоспроможність країни залежить від екологічного фактору. В свою чергу виснажені ресурси та їх нераціональне використання роблять країну залежною від зовнішніх сил, що призводить до втрати національного суверенітету. Від здоров’я нації та раціональної системи господарювання залежить перспектива країни. На сьогодні позитивний імідж країни потребує ефективної природоохоронної політики. Протягом тривалого часу національна безпека тлумачилася як достатня захищеність від можливості зовнішнього, силового втручання однієї держави у справи іншої. У сучасних умовах сформувалися нетрадиційні чинники, які суттєво впливають на стан національної безпеки і яким дуже важко протидіяти, насамперед – це інтенсивне забруднення навколишнього середовища та порушення рівноваги в екосистемах.

Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об’єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв’язків людини з навколишнім природним середовищем.

Екологічна проблема — це зміна природного середовища в результаті антропогенних дій, що веде до порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.

Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, оскільки негативна зміна в природі оцінюються щодо умов існування людини.