«Нова дегенерація»

       Поетичне літугрупування, існувало у 1991 —1994 pp., складалось з трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області — Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. У 1992 р. літугрупування видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою. Загальна назва цього проекту була також «Нова дегенерація». Передмову написав Ю. Андрухович. Тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літературних практик.

66

Київська школа поезії — літературне угрупування українських поетів покоління після шестидесятників, що існувало в Києві в 1965-1968 роках. До угрупування входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко, Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Назва групи виникла у 1969 році і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Багатьох поетів було виключено з університету. Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун та Михайло Григорів згодом відділилися від групи і часто саме цих чотирьох поетів називають Київською школою^[1]. Для поезії Київської школи характерна модерністська естетика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР.

Зміст   1 Творчі принципи 2 Антології 3 Примітки 4 Джерела 5 Посилання

Творчі принципи

• Повернення до найпервісніших елементів і структур української міфологічної свідомості

• Трансформація давнього міфологічного мислення в образах сучасної поезії

• Повернення до лексичних першоджерел, розвинення їх до поетичних символів

• Зосередження уваги на темах «природа», «людина», «всесвіт»

• Органічність творення без оцінок власних почуттів та почуттів інших

• Деяка недомовленість, що передбачає співтворчість читача

• Відсутність дискурсивної мови

• Пошук і відродження давньої поетичної традиції, що існувала до привнесення в Україну силабо-тонічної системи римованого віршування. Розвиток українського вільного вірша. Верлібр як принцип поетичного творення.^[2]