Вопрос 16

Причини, характер і рушійні сили У 1640-х рр. соціальні і національні суперечності в Україні досягли  найбільшої гостроти. Посилилась експлуатація і сваволя з боку польських магнатів і шляхти. Панщина в

 окремих районах досягла 4—6 днів на тиждень. Суттєво зрослинатуральні податки. Погіршало становище рядового і реєстрового козацтва. Права і привілеї реєстровців постійно обмежувались. Над нереєстровими козаками нависла загроза закріпачення. Важких утисків зазнавали й міщани. Магнати, що володіли містами, змушували виконувати різні повинності, сплачувати данину володареві міста. Порушувалося магдебурзьке право, Соціально-економічні утиски доповнювалися національно-релігійними. Отже, польська політика насильництва і грабежу, експлуатації і розорення українського народу зачіпала економічні, політичні і національні інтереси українського населення — селян, міщан, козаків і козацької старшини, дрібної української шляхти Ця боротьба мала національно-визвольний і антифеодальний характер. Головною рушійною слою були селяни і нижні, верстви міського населення, які згуртувалися навколо козацтва, що очолило цю боротьбу.

Важлими  причинами,  що  робили  можливим  початок  козацького onbqr`mm, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької  Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності,  що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.      Українська  національна  революція у своєму  розвитку  пройшла кілька етапів:      І  етап  (лютий  1648 — серпень 1657 рр.) —  припадає  на  час найбільшого піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.      II  етап  (вересень 1657 — червень 1663 рр.)  —  включає  добу громадянської війни, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.      III  етап (червень 1663 — вересень 1676 рр.) — охоплює  період боротьби за возз'єднання Української держави.      Отже,  у  середині XVII ст. відсутність власної держави,  прог ресуюча  втрата національної еліти, церковний розкол,  полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до  масового  народного  виступу, а слабкість  королівської  влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з  боку Польщі   робили   цей  виступ  можливим.  Народне   повстання,   що розпочалося 1648 р., швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася  у  національну революцію. Боротьба,  що  точилася протягом  1648— 1676 рр. носила національно-визвольний,  релігійний та соціальний характер.

Вопрос 17 Початок Визвольної війни.

Події на Запоріжжі спричинили низку повстань у містах і селах України. Багато повсталих приєдналися до війська Хмельницького. Щоб захистити свій тил із півдня від татар і отримати їх допомогу кіннотою, у лютому 1648 р. Хмельницький уклав воєнний союз з Кримським ханством. Із Криму в Україну прийшов 4-тисячний татарський загін, якому було дозволено брати в полон ворогів Хмельницького (в подальшому Хмельницький мусив миритися і з тим, що татари чинили набіги на його підданих). У квітні 1648 р. Б. Хмельницький вийшов із Січі назустріч польським військам, що намагалися придушити повстання в Подніпров'ї. 19 квітня — 6 травня в урочищі Жовті Води (сучасна територія Дніпропетровської області) повстанці разом із татарами розбили поляків. Під час цієї битви на бік повсталих перейшли реєстрові козаки. 15 травня 1648 ,р. основні сили польського війська були розбиті під Корсунем. Влітку 1648 р. повстання також охопило Поділля і Київщину. Почалася масова втеча польської шляхти на захід. У вересні 1648 р. біля містечка Пилявці на Поділлі військо Хмельницького знову завдало полякам нищівної поразки. 26 вересня повстанці підійшли до Львова і оволоділи горою Високий Замок, а в жовтні почали облогу польської фортеці Замостя. Однак багатомісячний успішний похід військ Б. Хмельницького був припинений. Холодна осінь, нестача провіанту і епідемія чуми не сприяли подальшому розвитку бойових дій. За таких умов гетьман погодився на переговори про перемир'я з новообраним польським королем Яном II Казимиром. Знявши облогу Замостя, залишивши на Волині і Поділлі кілька козацьких загонів, він з військом відійшов на Подніпров'я, де у грудні 1648 р. його урочисто зустрічало населення Києва.

Очолив повстання Б. Хмельницький — видатний політик, полководець, державний діяч. Б. Хмельницький (бл. 1595—1657) народився у родині дрібного православного українського шляхтича на хуторі Суботів під Чигирином (тепер Черкаська область). Навчався спочатку вдома, а потім у монастирській школі у Києві, Львівському єзуїтському колегіумі. Вільно володів польською, російською, латинською та татарською мовами, любив і знав історію. 25-літнім юнаком, як реєстровий козак, разом з батьком брав участь у Цецорській битві 1620 р. Був учасником козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст. У 1637 р. недовго обіймав посаду писаря реєстрового війська, а роком пізніше був обраний сотником Чигиринського полку. У1645—1646 pp. разом із І. Сірком та запорозькими козаками брав участь у Тридцятилітній війні на боці Франції. прикінці січня 1648 р. повстанський загін спільно з запорожцями розгромив польський гарнізон Микитинської Січі, а реєстровці перейшли на бік повстанців. На козацькій раді Б. Хмельницького було обрано гетьманом. Ці події знаменували початок народного повстання. Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали поштовхом до розгортання визвольного руху по всій Україні. Б. Хмельницький розсилав універсали, у яких закликав селян і міщан братися за зброю та виганяти ненависне панство. Почали створюватися великі повстанські загони, які визволили Лубни, Глухів, Любеч та інші українські міста, що спричинило масову втечу шляхти. Наприкінці травня 1648 р. повстанці увійшли до Києва. априкінці життя гетьман намагався добитися консолідації суспільства, стабілізації держави, збереження широкої автономії України. На думку Б. Хмельницького, цього можна було досягти встановленням монархії. Він бачив, що козацька старшина значною мірою діяла розрізнено, часто ставила свої станові та майнові інтереси понад інтереси держави. Тому саме сильна монархічна форма правління могла об'єднати навколо гетьмана всі стани суспільства. Намагаючись встановити спадковість влади, Б. Хмельницький керувався не власним інтересом зберегти її у роду Хмельницьких, а інтересами держави — справою всього життя гетьмана.

Зборівська битва розпочалася 15 серпня. Кінні козацькі й татарські загони перейшли річку та несподіваним ударом з тилу і флангів атакували королівські війська. У польських лавах почалася паніка. Розтягнуті на вузькій та багнистій дорозі, польські полки, не маючи змоги допомагати один одному, потрапляли в оточення й гинули. Передову частину польських військ, де знаходився король, козаки також атакували. Рятуючись, поляки спорудили табір у передмісті Зборова. Частина польського війська як резерв залишалася в місті.

У ніч проти 16 серпня Хмельницький перегрупував війська і щільно оточив польський табір та містечко Зборів. Зранку цього дня українські полки одночасно штурмували Зборів, греблю та мости на Стрипі, щоб розірвати зв'язок між Зборовом і королівським табором. Коли, нарешті, місто було здобуте, козаки всі сили спрямували проти королівського табору. Польський король керував обороною особисто. Та на другу добу облоги, вночі, поширилися чутки, що він виїхав із табору. Польські вояки почали масово тікати. Ті, що залишилися, були в безнадійному становищі.

борівський мирний договір, укладений під тиском обставин, не відповідав фактичним успіхам Національно-визвольної війни. Проте він мав виняткове значення для піднесення ідеї української державності, бо вперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька держава. Це давало змогу гетьманському урядові продовжувати боротьбу за незалежність. -під Красного частини Калиновського рушили на Вінницю, маючи намір зробити її опорним пунктом подальшого наступу, і вже наприкінці лютого розпочали облогу. Проте повстанці на чолі з полковником Іваном Богуном укрилися в колишньому католицькому монастирі під Вінницею і вистояли перед переважаючими силами ворога, завдавши йому дошкульних втрат. Тим часом підійшла сподівана допомога від гетьмана України, яку вів уманський полковник Йосип Глух. При відступі через Буг виникла паніка у польському війську, чим скористалися українські повстанці. Їхні удари відчутно послабили армію Калиновського. Воєнні дії припинилися майже до літа. ерестецька битва. Вирішальна битва між основними силами польської та української армій сталася 28 червня — 10 липня 1651 р.поблизу містечка Берестечка на Волині. Це була найбільша битва Національно-визвольної війни за чисельністю вояків, які брали в ній участь. Загальна кількість польського війська становила 150 тис, а з урахуванням озброєної та здатної до бою челяді значно перевищувала 200 тис. Військо Богдана Хмельницького становило 60 тис. козаків, 40 тис. селян, міщан та обозних слуг, а після приєднання 100 тис. татар сягало 200 тисяч. Місцем для битви було обрано межиріччя Стиру й Пляшівки. Перші сутички спалахнули зранку 28 червня. тже, Берестецька битва була для козаків невдалою. Проте навряд чи можна вважати її катастрофою. Адже не було капітуляції, а ядро української повстанської армії прорвало блокаду і було готове до продовження боротьби.

Повернувшись із полону на початку липня, Богдан Хмельницький та Іван Виговський швидко провели мобілізаційні заходи, і вже через два місяці українська армія зупинила просування потужного польсько-литовського війська в районі Білої Церкви. Це змусило Миколу Потоцького піти на переговори. 28 вересня 1651 р. в Білій Церкві було укладено мирний договір, за яким територія гетьманського врядування обмежувалася Київським воєводством. До Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Магнати і шляхта отримували свої довоєнні маєтки. Козацький реєстр зменшувався з 40 до 20 тисяч

Перший молдавський похід Богдана Хмельницького. З метою досягнення воєнно-політичної ізоляції Польщі Богдан Хмельницький на початку 1650-х pp. прагнув зав'язати відносини з придунайськими країнами — Валахією, Трансільванією, а надто з Молдавією. Влітку 1648 р. гетьман удавався до спроб схилити молдавського господаря Василя Лупу до встановлення добросусідських відносин із Гетьманщиною. Батозька битва (1—2 червня 1652 р.). Коли українські війська стали підходити до молдавських кордонів, їм назустріч виступив на чолі 60-тисячної армії великий коронний гетьман Калиновський. Польські загони розташувалися табором біля гори Батіг на Брацлавщині (сучасна Вінниччина), на лівому березі Південного Бугу. Перемога козацького війська під Батогом була переконливим реваншем за поразку під Берестечком. Вона сприяла розгортанню повстання на Брацлавщині та Чернігівщині проти відновленої тут польської влади. Загарбники мусили рятуватися й залишали землі Гетьманщини, західні кордони якої знову встановилися по берегах р. Случі, як передбачав Зборівський договір 1649 р. Отже, унаслідок нового спалаху визвольної боротьби у червні 1652 р. відновилася влада гетьманського уряду, й козацька Україна знову здобула незалежність, Білоцерківський договір утратив чинність. Жванецька облога. Воєнні дії тривали й на території України. Батозька перемога не означала швидкого завершення війни проти Польщі. Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти — до Кам'янця-Подільського і став табором під містечком Жванець, що на шляху від Кам'янця-Подільського до Хотина, між річками Жванчик і Дністер. Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в тривалу облогу у жванецькому замку, рештки якого збереглися і донині. Невдовзі у польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці.

15 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за Кам'янецькою угодою не бралися до уваги, бо передбачене тією угодою відновлення умов Зборівського договору вже не влаштовувало українців. Отже, попри вдалі воєнні дії наслідки Жванецької кампанії для Української гетьманської держави виявилися вкрай несприятливими.