Укладач: Залюбівська О.Б.

Методика педагогічної майстерності

Тема лекції: Основні питання теорії навчання (дидактики)

1. Поняття про зміст освіти.

2. Структура навчального процесу.

3. Закономірності і принципи навчання.

4. Методи і форми навчання.

Від чого залежить зміст освіти? Зрозуміло від рівня розвитку науки, економіки, завдань держави.

А також від розвитку педагогіки як науки, від філософсько-педагогічних ідей, які домінують у суспільстві.

Історично сформулювалося кілька концепцій освіти, чи дидактичних концепцій.

1. Концепція дидактичного енциклопедизму

(Я.А.Коменський, Дж.Мільтон)

За цією концепцією основна мета освіти (яка, зрозуміло, визначає і зміст освіти) у тому, щоб дати якомога більший обсяг знань і досвіду життєдіяльності. “Енциклопедисти” вважали, що чим більшим буде обсяг засвоєного навчального матеріалу, тим глибшим буде розуміння дійсності.

За такою концепцією, зміст освіти виявляється надто перевантаженим інформацією, для засвоєння якої необхідні інтенсивні методи навчання, та дуже велика самостійна робота тих, хто навчається.

2. Концепція дидактичного формалізму (чи формальної освіти)

(Песталоцці (1746-1827) швейцарський педагог, засновник початкової освіти;

Дістервег (1790-1866) німецький педагог, послідовник Песталоцці)

Це, у певному розумінні, протилежна енциклопедичній концепція. Представники цієї концепції роблять акцент не на змісті освіти, а на самому процесі, формі освіти. Тобто, вони розглядають навчання не як передачу готових знань, а як розвиток здібностей, пізнавального інтересу.

Головний принцип концепції дидактичного формалізму – “багато знання розуму не навчає”(Геракліт). Найважливіше: навчити учня правильно мислити (логічно мислити), розвинути уяву, увагу, пам’ять. Такі якості дозволять людині здобути будь-яку інформацію самостійно. Ці якості можна розвинути за допомогою математики, логіки. А також класичних мов: грецької та латини. За такою концепцією працювали в Російській імперії класичні гімназії.

3. Концепція дидактичного прагматизму

Концепція дидактичного прагматизму (утилітаризму, педоцентризму) спрямована на дитину. Вона належить американському філософу і педагогу Джону Дьюї (1859-1952). Дьюї вважав, що навчання має бути лише проблемним: людина починає мислити лише коли стикається з труднощами, проблемами.

За цією концепцією навчання це процес “реконструкції досвіду” учнів, засвоєння видів діяльності. Пріоритет надається не вивченню окремих предметів, а формуванню нових ставлень та типів поведінки через практичні заняття. Навчальний процес пристосовують до суб’єктивно-прагматичних запитів учнів, яким дається свобода у виборі дисциплін. Тобто зміст освіти визначається інтересами і здібностями учня. У навчанні переважають бесіди, дискусії, рольові ігри, конструювання реальних життєвих ситуацій. Така освіта обмежувалась вузьким колом проблем, була не повноцінною і не систематичною. При застосуванні такої концепції у чистому вигляді – порушується взаємозв’язок між пізнанням і практичною діяльністю.

Сьогоднішні дослідження у дидактиці спрямовані на те, щоб зберегти усе краще з попередніх дидактичних систем, синкритизувати дидактичні ідеї.

Сучасна українська дидактика розглядає процес навчання як систему, тобто у навчальній діяльності має поєднуватись: 1) чуттєве сприймання, розуміння і засвоєння знань, практичне застосування набутих знань; 2) має бути подолане протиріччя між теорією і практикою, знаннями і уміннями. Суть навчання не зводиться ні до передачі учням готових знань, ні до самостійного подолання труднощів: ні той ні інший аспект навчання не повинен абсолютизуватися, але розумно поєднуватися. Хоча аналізуючи сучасну українську педагогічну літературу та дерективні документи можна звернути увагу, що помітний акцент робиться на активізації навчального процесу (застосування активних гуманістичних методів навчання, в яких студенти можуть проявити максимальну активність, самодіяльність.

І все ж певні тенденції у сучасній українській освіті проявляються досить чітко.

1. Гуманізація освіти.

Полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності. Орієнтація процесу і системи освіти на всебічний розвиток людини, розвиток особистісного потенціалу, організація освітнього процесу на засадах взаємоповаги викладача та студентів.

Запровадження гуманістично-орієнтованих форм та методів навчання.

2. Гуманітаризація освіти.

Суть гуманітаризації у тому, що освіта, незалежно від її рівня і типу має дозволяти людині вирішувати соціальні проблеми на благо людини, вільно спілкуватися з людьми різних національностей та професій, добре знати рідну мову, культуру, історію, бути економічно і юридично грамотним.

У порівнянні з прагматичним стає вагомим загальнокультурний компонент освіти.

3. Диверсифікація – різноманітність навчальних закладів і освітніх програм.

4. Багатоваріантність – різні умови вибору темпу, способу, рівня освіти.

5. Індивідуалізація – врахування індивідуальних можливостей студентів. Самостійність студента у навчанні.

6. Безперервність освіти – у зв’язку зі швидкозмінними умовами життя людина змушена навчатися на протязі усієї життєдіяльності. Кожен рівень освіти сприймається як частина цілого. Тому актуальною постає концепція випереджаючого навчання, орієнтованого на майбутнє. Головне завдання викладача не стільки давати готову інформацію (тому що ця інформація може застаріти ще раніше, ніж студенти вийдуть з університету), скільки сприяти розвитку творчих можливостей спеціаліста, його здібностей до самостійних дій в різних умовах життя і професійної діяльності.

Структура навчального процесу.

Навчання – це складна цілісна система. Як правило, виділяють такі її [структурні] компоненти:

1. Цільовий компонент.

2. Стимулятивно-мотиваційний.

3. Змістовий.

4. Операційно-діяльнісний.

5. Контрольно-регулювальний.

6. Оцінно-результативний.

Таку схему пропонують усі посібники з педагогіки; вона ґрунтується на управлінському підході до навчання, який у свою чергу винайшла і обґрунтувала російський педагог Тализіна (1975).