2. Завдання і методи державної політики

Найважливішим обов'язком всіх органів державного управління повинно бути формування і ефективне використовування ІР, що відображають і забезпечують їх діяльність. Декларативно цю вимогу виражено у Законах України «Про інформацію» (від 02.10.1992 р., остання редакція від 22.07.2005, Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації), «Про науково-технічну інформацію» (від 25.06.1993, остання редакція від 06.01.2004, Закон визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є створення в Україні правової бази для одержання та використання науково-технічної інформації. Законом регулюються правові і економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадян, які мають право на одержання, використання та поширення науково-технічної інформації. Дія Закону не поширюється на інформацію, що містить державну та іншу охоронювану законом таємницю), «Про державну таємницю» (від 21.01.94, в рдакції від 19.02.2004, Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України), «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»... Конструктивно вона повинна бути розкрита в постановах уряду Української держави і нормативних документах інших найвищих органів державної влади, що визначають функціональні обов'язки підлеглих їм організацій.

В сукупності ці норми повинні створити систему державної політики в області ІР, яка передбачатиме:

• координацію діяльності з формування ІР;

• визначення повноважень і відповідальності відносно ІР органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ;

• порядок фінансування і фінансової звітності по створенню і. веденню ІР;

• організацію реєстрації ІР та їх обліку як майна;

• контроль за використанням ІР і наданням їх в користування;

• контроль захисту і збереження ІР.

Для вирішення перерахованих завдань держава може застосовувати різні механізми і методи, серед яких наступні:

• правові;

• адміністративні (організаційні);

• економічні;

• інформаційне забезпечення;

• науково-технічна політика;

• стандартизація.

Державна політика по відношенню до недержавних ресурсів реалізується в основному правовими методами. До обов'язків держави як власника державних інформаційних ресурсів входять багато додаткових функцій:

• забезпечення повноти створення первинних і похідних інформаційних масивів і продуктів, що становлять державні ІР, на основі інформації, одержуваної або створюваної в результаті здійснення професійної діяльності;

• надійне зберігання і захист цих продуктів;

• надання державних ІР (за винятком ресурсів обмеженого користування) у вільний доступ громадянам і організаціям;

• оптимізація витрат бюджетних засобів на формування, використання, ведення і захист ІР;

• координація діяльності різних відомчих і регіональних структур, а також організацій недержавного сектора при формуванні ІР;

• створення умов для ефективного використання ІР в діяльності органів влади і державних установ.

Одним з основних інструментів державної політики є регулювання за допомогою нормативно-правових актів. Це регулювання в основному направлене на вирішення наступних проблем, пов'язаних з ІР:

• питання володіння і розпорядження, включаючи виняткові права;

• формування ресурсів;

• використання ресурсів, надання їх в доступ користувачам, забезпечення прав громадян на доступ до інформації;

• захист і збереження ресурсів;

• захист прав громадян в області створення і використання ресурсів, що містять персональні дані;

• захист від розповсюдження шкідливої інформації;

• організація державного нагляду за діяльністю в галузі інформаційних ресурсів.

Розвиток нормативно-правової бази припускає як розробку нових і корекцію чинних законодавчих актів, так і активізацію діяльності з реалізації вже прийнятих, в тому числі за допомогою підзаконних актів різного рівня.