Самостійна робота №1 Розділ 1. Загальна характеристика галузі конституційного права України

Тема: Поняття та предмет галуззі конституційного права

1. Конституційно – правові норми: поняття, види та особливості.

Після проголошення незалежності України в загальній теорії права, як і в конституційному праві, тривалий час продовжують застосовуватися методологічні підходи до оцінки норм права, напрацьовані радянською юридичною наукою, хоча ці оцінки перестали задовольняти реальні потреби теорії та практики національного конституційного права.

Аналіз визначень норми конституційного права в сучасній вітчизняній науці конституційного права дозволяє констатувати факт, що ця категорія продовжує існувати в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і виключним суб”єктом нормотворення державу. Досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість такого підходу. Нині повноцінними суб”єктами конституційної нормотворчості в Україні є Український народ, Українська держава та суб”єкти місцевого самоврядування. Адже український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому громадяни України проголосували за підтвердження вищою юридичної сили Акта проголошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Радою Української РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості з боку Українського народу та держави. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб”єктів, наділених відповідною компетенцією.Учасниками конституційної нормотворчості є і суб”єкти місцевого самоврядування, що уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення.

Сказане вище вимагає кардинального переосмислення поняття, ознак, видів і структури конституційно-првової норм, виходячи з реалій сьогодення. Насамперед є достатні підстави дати принципово нове визначення норми конституційного права.

Норма конституційного права (від лат. Norma– „керівний початок”, „правило”, „зразок”) – це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб”єктами місцевого самоврядування правило поведінки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що передбачені чинним законодавством. Норма конституційного права, будучи первинним складовим елементом системи конституційного права, відображає зміст і сутність цієї галузі в цілому.

Цій категорії властиві як загальні видові ознаки (кваліфікації) норми права, так і спеціальні родові ознаки (кваліфікації), властиві виключно нормі конституційного права. До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як:

По-перше, загальнообов”язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов”язковою для всіх суб”єктів конституційного права без винятку.

По-друге, норми конституційного права є багатофункціональними нормами, остільки ці норми встановлюють чи санкціонують і охороняють, гарантують правило поведінки, що регулює суспільні відносини.

По-третє, норма конституційного права має формально-визначений характер, тобто норма конституційного права, прийнята державою чи суб”єктами місцевого самоврядування конкретним приписом, має письмову, документальну форму. Така форма дає можливість усім суб”єктам конституційного права ясно і точно зрозуміти її зміст і сутність. Формальний характер норми конституційного права також визначається чітко визначеним колом суб”єктів конституційної нормотворчості та процедурою розроблення, обговорення, прийняття, вступу в силу, зміни і скасування конституційно-правової норми.

По-четверте, норма конституційного права має загальний характер і регулює відносини не в окремому випадку суспільних відносин, а щодо того чи іншого виду дій, відносин чи осіб, тобто норма конституційного права поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасниками правовідносин, передбачених цією нормою. Норма конституційного права не припиняє свого існування в разі її використання в кожному окремо взятому випадку.

По-п'яте, норми конституційного права на відміну від інших соціальних норм охороняються державою від порушень, а в разі правопорушення держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

До спеціальних ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації: по-перше, публічний характер норм конституційного права. Норми конституційного права в силу того, що конституційне право як галузь традиційно належить до публічного права, є нормами публічного права. З іншого боку, норми конституційного права є публічними в силу їх доступності всім і кожному, чому значною мірою сприяє не лише відкритий і прозорий характер об'єктивізації конституційно-правових норм у чинному конституційному законодавстві України, а й популяризація Конституції України.

По-друге, пріоритетне значення норм конституційного права в національній системі права в силу того, що ці норми регулюють найважливіші суспільні відносини — політичні та інші, тобто відносини у сфері політичної влади, влади народу, влади держави, влади місцевого самоврядування. Саме політичні та інші найважливіші відносини як предмет конституційного права зумовлюють його чільне місце в системі національного права.

По-третє, пріоритетний імперативний характер конституційно-правових норм, який пояснюється впливом імперативного методу правового регулювання, що властивий конституційному праву як галузі національного права, з огляду на характер приписів, що містяться в нормах конституційного права. Норми конституційного права містять чітко визначене правило поведінки.

По-четверте, інтегративний характер норм конституційного права. Конституційно-правові норми є визначальними і системоутворюючими для інших галузевих норм права. Приписи, що містяться в нормах конституційного права, одержують своє логічне продовження в норма цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, трудового, фінансового та в інших галузевих нормах права. Особливе значення для системи норм національного права мають конституційні норми-принципи, норми-дефініції, норми-завдання, яких багато міститься в Розділі І Конституції України.

По-п'яте, різноманітність норм конституційного права. Галузь конституційного права містить у своєму складі багато різновидів правових норм. Фактично, конституційно-правові норми представлені всіма можливими для правових норм конструкціями.

По-шосте, прямий характер дії норм конституційного права. Будучи об'єктивізованими, в першу чергу в Конституції України, конституційні норми мають особливий порядок дії. Відповідно до ч. З ст. 8 Основного Закону норми Конституції України є нормами прямої дії. В законодавчому значенні така пряма дія означає, шо на виконання норм Конституції України видаються інші закони, прямо передбачені конституційними положеннями, а в правозастосовчому значенні пряма дія норм Конституції України означає, що всі суб'єкти конституційного права керуються в своїй діяльності насамперед нормами чинної Конституції.

По-сьоме, норми конституційного права є нормами вищої юридичної сили. Будучи об'єктивізованими в системі джерел конституційного права (Конституція України, акти всеукраїнських референдумів, закони України та інші конституційні нормативно-правові акти), вони мають вищу юридичну силу по відношенню до іншого національного галузевого законодавства.

По-восьме, нормам конституційного права притаманна особлива система гарантій. На норми конституційного права поширюється все коло загальних і спеціальних гарантій, що існує в державі для забезпечення дії національного права. До того ж існує особливий механізм гарантій захисту конституційно-правових норм, реалізація якого покладається на Конституційний Суд України.

По-дев'яте, норми конституційного права мають особливий характер структури та властивостей структурних елементів.

Норми конституційного права, маючи визначені спільні ознаки, суттєво різняться між собою за предметом і методом правового регулювання, юридичною силою, територією і місцем дії, суб'єктами нормотворення, особливостями якісних ознак структурних елементів тощо. Залежно від виду, норма конституційного права набуває тих чи інших якісних юридичних властивостей. З метою більш глибокого пізнання юридичної природи конституційно-правових норм їх необхідно класифікувати відповідно до того чи іншого критерію.

Основними критеріями класифікації норм конституційного права є: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; суб'єкти нормотворення; територія дії; час дії. Зазначені критерії дають цілісне уявлення про різновиди норм конституційного права.

Передусім норми конституційного права класифікуються за предметом (змістом) правового регулювання. Ця класифікація норм конституційного права в цілому збігається з класифікацією інститутів конституційного права. За змістом слід виділяти норми, що регулюють основи конституційного ладу України, громадянство в Україні, права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні, форми безпосередньої демократії в Україні, парламентаризм в Україні, інститут президентства в Україні, інститут виконавчої влади в Україні, інститут судової влади в Україні, інститут конституційної юстиції в Україні, інститут контрольно-наглядової влади, територіальний устрій України та місцеве самоврядування в Україні. Особливим змістом наділені норми конституційного права, що об'єднуються в інститути загальної частини галузі конституційного права.

За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми конституційного права — це абсолютно визначені норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії». Диспозитивні норми конституційного права — це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конституційного права. Наприклад: «Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією» (ч. 1 ст. 72).

За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми. Матеріальні норми конституційного права — це норми, що містять установи, права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів конституційного права. Ці норми визначають принципи конституційного права, основні дефініції конституційного права, правовий статус суб'єктів конституційного права тощо. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування».

Процесуальні норми конституційного права — це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні норми на відміну від матеріальних містять виключно конкретні правила поведінки для чітко визначеного кола суб'єктів конституційного права. Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру складення присяги перед вступом на посаду народного депутата України. Норма, закріплена в цій статті, деталізує, що присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом, а відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Норми конституційного права класифікуються за їх юридичною силою. Об'єктивовані в джерелах конституційного права норми різняться за своїм впливом на конституційно-правові відносини. Вищу юридичну силу мають норми виражені насамперед в Конституції України, актах всеукраїнського референдуму та конституційних законах, а також конституційних нормативно-правових актах Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місцевого самоврядування.

За конкретизацією правового припису норми конституційного права поділяються на норми загального та конкретного змісту. Такий критерій асоціюється з колом суб'єктів, на яких поширюється дія норм конституційного права.

Приписи, що містяться в нормах загального змісту, поширюються на всіх суб'єктів конституційного права. До норм конституційного права загального змісту належать норми-принципи і норми-визначення (дефініції).

Норми-принципи конституційного права містять керівні початки, що визначають сутність і зміст не лише конституційного права, а й інших галузей національного права. Прикладом нор-ми-принципу є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Ця норма-принцип поширюється на всіх учасників конституційно-правових відносин і знаходить своє втілення в системі національного права та законодавства.

Норми-дефініції містять нормативне закріплені визначення основних юридичних категорій конституційного права, їх існування обумовлюється необхідністю чіткого і однозначного визначення основних понять конституційного права. Зокрема, норма-дефініція закріплена в ст. 75 чинної Конституції: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України». Ця норма закріплює поняття українського парламенту та його основні ознаки.

Конкретні за змістом норми права (а це більшість конституційних норм) безпосередньо визначають права і обов'язки суб'єктів конституційного права, умови їх реалізації, відповідальність за їх порушення тощо. Для конкретних за змістом норм конституційного права характерним є чітке визначення суб'єкта чи кола суб'єктів, на яких поширюється дія конституційного припису. Наприклад: «Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98 Конституції України).

Особливим різновидом конкретних норм є так звані спеціальні норми конституційного права, які передбачають спеціальні процедури для окремо взятих ситуацій і для чітко визначених суб'єктів. Прикладом може бути нормативне положення, закріплене в ст. 109 Конституції України: «Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України».

Норми конституційного права також класифікуються за властивостями їх складових елементів. Так, за формою вираження характеру диспозиції виділяють такі норми конституційного права: уповноважуючі, зобов'язуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми конституційного права — це норми, що визначають права суб'єктів конституційного права, надані ним для здійснення можливих визначених дій. Наприклад: «Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності» (ст. 86 Конституції України).

Зобов'язуючі норми конституційного права — це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо здійснення обов'язкових визначених дій. Зокрема, такі норми визначають обов'язки людини і громадянина України: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66 Конституції України).

Забороняючі норми конституційного права — це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від визначених дій. Наприклад: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі» (ч. 2 ст. 78 Конституції України).

Норми конституційного права слід розрізняти за характером їх санкцій. Санкції, що містяться в нормах конституційного права, можуть бути прямими і бланкетними. Прямі санкції містяться в самому правовому приписі й визначають міру юридичної відповідальності суб'єктів за порушення конституційно-правової норми. Санкції норм конституційного права мають здебільшого політичний характер — визнання виборів чи референдуму недійсними, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, усунення з поста Президента України, резолюція недовіри Кабінету Міністрів України, дострокове припинення повноважень народного депутата України та ін. Наприклад, ч. 2 ст. 90 Конституції України закріплює положення про те, що Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Як правило, прямі конституційні санкції застосовуються в сукупності з іншими галузевими санкціями — адміністративного, кримінального та цивільного права.

Норми конституційного права можуть містити і бланкетні, або непрямі санкції, що конкретизуються в галузевих санкціях. Бланкетні санкції виражаються в формулах «обмежуються законом», «захищаються законом», «захищаються державою» тошо. Так, ч. 2 ст. 42 Конституції України встановлює: «Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом».

Норми конституційного права також слід розрізняти за суб'єктами нормотворення. Слід розрізняти три основних суб'єкти конституційного нормотворення: Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

За територією дії прийнято розрізняти загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми. Дія норми за територією залежить від предмета правового регулювання, суб'єкта нормот-ворчості, юридичної сили норми та кола суб'єктів, на які поширюється дія норми.

Загальнодержавні норми конституційного права — це норми, що діють на території всієї держави і є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів права. Ці норми об'єктивізуються в нормативно-правових актах всеукраїнського референдуму, Верховної Ради України, Президента України та інших органів держави. Зокрема, такі норми містяться в Законі України «Про громадянство України».

Місцеві, або локальні, органи мають імперативну силу на території певного регіону. Такі норми закріплені в актах суб'єктів місцевого самоврядування (територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування). Наприклад, у постановах місцевих рад з конституційно-правових питань. Прийнято розрізняти особливий різновид місцевих норм конституційного права — норми, видані суб'єктами конституційної правотворчості Автономної Республіки Крим.

За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права. Час дії норми конституційного права визначається безпосередньо в самому правовому приписі.

Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, то ж цілком логічно, що більшість цих норм є постійними. З врахуванням особливої значущості норм конституційного права, щозакріплені в розділах І, III, XIIКонституції України, в статтях 155—156 передбачено жорстку процедуру внесення змін і доповнень до зазначених розділів.

Тимчасові норми конституційного права діють певний період у чітко визначених хронологічних межах, після чого їх дія припиняється. Такі норми знайшли своє концентроване вираження у Розділі XVКонституції України — «Перехідні положення». Зокрема, п. 13 Положень зазначає, що протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією України зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

В окремих випадках час дії норм конституційного права обмежується іншими, не хронологічними умовами, при досягненні яких норма втрачає свою дію. Наприклад, п. 10 Положень передбачає, що в містах Києві та Севастополі виконавча влада здійснюється відповідно до ст. 118 Конституції України до прийняття законів, які визначають особливий порядок здійснення виконавчої влади у цих містах. На сьогодні вже прийнято Закон України «Про столицю України міс-то-герой Київ», а отже — перехідна норма, викладена в п. 10 щодо Києва, втратила свою чинність.

Виключні норми конституційного права — це правила поведінки, що набувають сили імперативної норми, призупиняючи повно чи частково дію інших конституційних норм за умови введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану. Прикладом виключної конституційної норми є ст. 22 Закону України «Про надзвичайний стан», що передбачає запровадження таких заходів, як встановлення особливого режиму в'їзду й виїзду, а також обмеження свободи пересування територією, де запроваджено надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів і їх огляд; посилення охорони громадського порядку, а також об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства; заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів; заборона страйків.

2. Структура конституційно – правової норми.

Під структурою правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Визначені умови реалізації норми права прийнято називати «гіпотезою». Саме правило називається «диспозицією», а визначення міри державного примусу, що застосовується у випадку порушення норми права, — «санкцією».

Гіпотеза норми конституційного права — це елемент структури норми, що визначає зміст правила поведінки, яке виражається в мірі дозволеної і належної поведінки суб'єктів конституційного права. Через гіпотезу норми конституційного права абстрактне правило поведінки конкретизується щодо часу, місця, обставин і кола суб'єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези конституційно-правової норм містяться в статтях 29, 80, 82, 87, 111 та інших Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визначає, що Президент України може бути усунений з поста парламентом у порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Тобто, ця конституційна норма діє лише по відношенню до Президента України за умови вчинення ним державного або іншого злочину.

Диспозиція норми конституційного права — це елемент її структури, що визначає саму модель правила поведінки і містить правовий припис про дії суб'єктів конституційного права в умовах, що передбачені гіпотезою. П.О.Недбайло визначав державно-обов'язковий характер за диспозицією правової норми. Це положення найбільш рельєфно виявляється на прикладі саме диспозиції конституційно-правової норми, оскільки правомірність поведінки суб'єктів конституційного права забезпечується заохоченням і примусом з боку держави. Диспозиція норм конституційного права міститься в статтях 80, 82, 115, 137 та інших Конституції України.

Санкція норми конституційного права — це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб'єктів конституційного права. Санкції норм конституційного права містяться в статтях 56, 60, 62, 81, 111 та інших Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми конституційного права мають санкції.

Не можна погодитися з твердженням А.Ф.Апта та А.А.Кєненова про те, що норма є правовою лише за умови включення до її складу санкції. Попри відсутність санкцій у багатьох нормах конституційного права, вони не втрачають юридичних властивостей правової норми.

Структура норми конституційного права має свої особливі ознаки. По-перше, структура норми конституційного права не завжди представлена гіпотезою, диспозицією та санкцією одночасно. В нормах конституційного права часто відсутня гіпотеза або санкція. В окремих випадках норми конституційного права можуть містити виключно диспозицію (наприклад, статті 1, 2, 3, 5, 7, 15, 20 та інші Конституції України).

По-друге, елементи конституційно-правової норми часом важко вичленити в конкретно об'єктивованій нормі права. Вони не завжди чітко структуровані. У багатьох статтях Конституції України (більшість статей Розділу II«Права, свободи і обов'язки людини і громадянина») гіпотеза та диспозиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле.

По-третє, санкціям конституційного права властивий ряд особливостей, що обумовлюються специфікою предмета конституційного права. Санкціям конституційного права властиве профілактичне, організуюче та виховне призначення. В окремих випадках застосування конституційних санкцій можливе лише одночасно з санкціями інших галузей права (статті 34, 47, 50, 52-56, 80, 81, 105, 111 Конституції України).

По-четверте, норма конституційного права нетотожня статті конституційного нормативно-правового акта. Одна конституційна норма може бути об'єктивованою у кількох статтях. В той же час одна стаття може вміщувати декілька конституційно-правових норм (ст. 20 Конституції України).

Всебічне з'ясування категорії «конституційно-правова норма» є обов'язковою запорукою ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності у галузі національного конституційного права.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте визначення конституційно – правової норми.

2. Що таке структура конституційно – правової норми.

3. Які ознаки конституційно – правової норми.

4. Що таке гіпотеза.

5. Що розуміють під санкцією.