- •Залізо-вуглецеві сплави
- •Класифікація вуглецевих сталей
- •Білий чавун
- •Сірі чавуни
- •Сірий чавун (ливарний)
- •Ковкий чавун
- •Високоміцний чавун
- •Теорія термічної обробки металів
- •Перше перетворення – утворення аустеніту
- •Діаграма ізотермічного перетворення аустеніту
- •Перлітне перетворення
- •Мартенситне перетворення
- •Проміжне ( бейнітне) перетворення
- •Розпад мартенситу
- •Вплив легуючих елементів на розпад мартенситу
- •Перетворення залишкового аустеніту
- •Зняття внутрішніх напружень та карбідне перетворення
- •Коагуляція карбідів
- •Механічні властивості сталі після розпаду мартенситу
- •Технологія термічної обробки сталей
- •Відпал і роду
- •Відпал іі роду (фазова перекристалізація)
- •Гартування сталей
- •Відпуск сталей
- •Хіміко – термічна обробка сталі
- •Цементація
- •Цементація в твердому карбюризаторі
- •Газова цементація
- •Структура цементованого шару
- •Термічна обробка після цементації
- •Азотування
- •Ціанування і нітроцементація
- •Леговані сталі
- •Структурні класи легуючих елементів
- •Вплив легуючих елементів на поліморфізм.
- •Фази в легованих сталях
- •Тверді розчини на основі заліза
- •Вплив легуючих елементів на властивості сталі
- •Класи легованих сталей
- •Карбідна фаза у легованих сталях
- •Маркування легованих сталей
- •Автоматні сталі
- •Будівельні сталі
- •Сталі для холодного штампування
- •Сталі, що цементуються (цементовані)
- •Машинобудівні покращувальні сталі
- •Високоміцні сталі
- •Пружинно-ресорні сталі
- •Кулькопідшипникові сталі
- •Зносостійкі сталі
- •Інструментальні сталі
- •Сталі та сплави для різального інструменту
- •Леговані сталі для різального інструменту
- •Швидкорізальні сталі
- •Сталі та сплави для деревообробного інструменту
- •Сталі для вимірювального інструменту
- •Сталі для штампів гарячого деформування
- •Інструментальні спечені тверді сплави
- •Сталі та сплави з особливими фізичними властивостями Магнітні сталі та сплави
- •Сплави із заданим коефіцієнтом теплового розширення
- •Сплави з високим електричним опором.
- •Сплави з особливими властивостями
- •Корозійнотривкі сталі
- •Жаротривкі сталі та сплави
Хіміко – термічна обробка сталі
Хіміко – термічна обробка сталі (ХТО) – процес зміни хімічного складу, мікроструктури та властивостей поверхневого шару деталі.
Зміна хімічного складу поверхневих шарів досягається в результаті їх взаємодії з оточуючим середовищем (твердим, рідким, газоподібним, плазменним), в якому здійснюється нагрів.
У результаті зміни хімічного складу поверхневого шару змінюється його фазовий склад та мікроструктура.
Основними параметрами хіміко – термічної обробки є температура нагріву і тривалість витримки.
В основі будь - якого різновиду хіміко – термічної обробки лежать процеси дисоціації, адсорбції, дифузії.
Дисоціація – отримання насичуючого елемента в активованому атомарному стані в результаті хімічної реакції, а також випаровування.
Наприклад,
Адсорбція – захоплення поверхнею деталі атомів насичуючого елемента.
Адсорбція завжди екзотермічний процес, який приводить до зменшення вільної енергії.
Дифузія – переміщення адсорбованих атомів вглиб виробу.
Для здійснення процесів адсорбції та дифузії необхідно, щоб насичуючий елемент взаємодіяв з основним металом, утворюючи тверді розчини чи хімічні з’єднання.
Хіміко – термічна обробка є основним способом поверхневого зміцнення деталей.
Основними різновидами хіміко – термічної обробки є:
-
цементація (насичення поверхневого шару вуглецем);
-
азотування (насичення поверхневого шару азотом);
-
нітроцементація чи ціанування (насичення поверхневого шару одночасно вуглецем і азотом);
-
дифузійна металізація (насичення поверхневого шару різними металами);
-
сульфідування (покриття поверхні сталі шаром сірки товщиною в декілька мікрон);
Цементація
Цементація - хіміко – термічна обробка, яка полягає в дифузійному насиченні поверхневого шару атомами вуглецю при нагріві до температури 900…950 oС.
Цементацію використовують для сталей з низьким вмістом вуглецю (до 0,25 %).
Нагрів виробів здійснюють в середовищі, яке легко віддає вуглець. Підібрав режими обробки, поверхневий шар насичують вуглецем до потрібної глибини.
Глибина цементації (h) – відстань від поверхні виробу до середини зони, де в структурі є однакові об’єми фериту та перліту (h=1…2 мм).
Ступінь цементації - середній вміст вуглецю в поверхневому шарі (не більше 1,2%).
Більш високий вміст вуглецю призводить до виникнення значної кількості вторинного цементиту, який призводить у поверхневому шарі до підвищеної крихкості.
На практиці використовують цементацію в твердому та газовому карбюризаторі (навуглецьовуюче середовище).
Ділянки деталей, які не підлягають цементації, попередньо покриваються міддю (електролітичним способом) чи глиняною сумішшю.
Цементація в твердому карбюризаторі
Майже готові вироби, з припуском під шліфовку, укладають в металічні ящики і присипають твердим карбюризатором. Використовується деревне вугілля з домішками вуглекислих солей ВаСО3, Na2CO3 в кількості 10…40%. Закриті ящики укладають в піч і витримують при температурі 930…950 oС.
За рахунок кисню повітря відбувається неповне згорання вугілля з утворенням окису вуглецю (СО), який розкладається з утворенням атомарного вуглецю за реакцією:
Атоми вуглецю, що утворилися адсорбуються поверхнею виробу і дифундують вглиб металу.
Недоліком даного способу є:
-
Значні витрати часу (для цементації на глибину 0,1 мм витрачається 1 година);
-
Низька продуктивність процесу;
-
Громіздке обладнання;
-
Складність автоматизації процесу;
Даний спосіб застосовується в дрібносерійному виробництві.