3. Правова охорона ґрунтів. Рекультивація земель. Консервація земель.

Правова охорона ґрунтів є складовою правової охорони земель. Всі передбачені земельним законодавством вимоги щодо раціонального використання та охорони земель стосуються використання та охорони ґрунтів. Однак охорона ґрунтів має ряд особливостей.

Ґрунтом називають видозмінені під впливом живих організмів поверхневі шари земної кори (суходолу), котрі відрізняються від гірських порід своїм складом, перш за все значним вмістом органічних речовин (гумусу) і мають важливу відмінність — родючість, тобто здатність постачати рослинам необхідні для їх росту поживні речовини, воду і повітря.

охорона ґрунтів має ряд особливостей, які знайшли відображення у правовому регулюванні їх охорони та використання. Наявність таких особливостей проявляється, по-перше, у забезпеченні підвищеної правової охорони земель, покритих цінними в екологічному, економічному, сільськогосподарському та соціальному аспектах видами ґрунтів, та, по-друге, у правовій регламентації використання земель, пов'язаного з відокремленням ґрунтового покриву від материнської основи та його перенесенням на інші землі.

Перша особливість правової охорони ґрунтів проявилася у введенні в земельне законодавство категорії особливо цінних земель. Згідно зі ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель належать: 1) ділянки сільськогосподарського та іншого призначення з особливо цінними видами ґрунтів, а саме: чорноземи нееро-довані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра й осушені незалежно від глибини; ко­ричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; 2) землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; 3) землі природно-заповідного фонду; 4) землі історико-культурного призначення.

Підвищений рівень правової охорони особливо цінних земель проявляється у встановленні законодавством загальної заборони на використання таких земель не за їх основним цільовим призначенням.

Друга особливість правової охорони ґрунтів обумовлена тим, що ґрунти як природна субстанція може бути відділена від материнської основи, що, ймовірно, негативно позначиться на їх природних властивостях, перш за все на виконанні ґрунтами екологічної, сільськогосподарської та інших функцій. У зв'язку з цим ЗК України (ст. 168) проголосив ґрунти об'єктом особливої охорони та встановив спеціальний порядок проведення діяльності, пов'язаної з порушенням ґрунтового покриву земель. Так, власники та користувачі земельних ділянок не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.

Рекультивація земель — це комплекс організаційних, технічних, біотехнологічних та правових заходів, здійснюваних з метою відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та про¬дуктивності порушених земель. Запровадження рекультивації земель пов'язане з розширенням видів та масштабів суспільної діяльності, здійснення яких супроводжується порушенням ґрунтового покриву земельних ділянок. Йдеться про такі види діяльності, які неможливо здійснювати без порушення верхнього шару ґрунту: возведення будівель і споруд, розвідування покладів корисних копалин, їх видобування відкритим способом тощо. Разом із тим, порушення цілісності ґрунтового покриву не тільки погіршує властивості землі як засобу сільськогосподарського виробництва, просторового базису для розселення людей та розташування об'єктів їх виробничої діяльності, а й завдає значної шкоди довкіллю. Тому діяльність, пов'язана з порушенням ґрунтового покриву земельних ділянок, регламентується нормами права. ЗК України, прийнятий 25 жовтня 2001 р., проголошує ґрунти земельних ділянок, незалежно від їх власнісного статусу чи цільового призначення, об'єктом особливої охорони. Це означає, що, по-перше, права власників земельних ділянок та землекористувачів щодо розташованого на їх ділянках ґрунтового покриву обмежуються законом. Зокрема, вони не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. По-друге, у разі отримання дозволу на проведення діяльності, пов'язаної з порушенням верхнього шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані забезпечити зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та його нанесення на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей. При цьому нанесення знято¬го шару ґрунту на земельні ділянки повинно забезпечувати не тільки механічне повернення його на попереднє місце, а й відтворення чи поліпшення гідрологічного режиму земельних ділянок, їх рельєфу та екологічного стану ґрунтів і материнських порід. Громадяни та юридичні особи, які невиконують вимоги законо¬давства щодо рекультивації земельних ділянок, притягуються до юридичної відповідальності.

По-третє, згідно зі ст. 166 ЗК України землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь повинен використовуватися ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.

За відсутності в Україні спеціального правового акта з питань рекультивації земель остання здійснюється відповідно до законодавства колишнього СРСР, яке не суперечить законодавству України.

Згідно із зазначеними державними стандартами рекультивація земельної ділянки складається з двох частин: технічної рекультивації та біологічної рекультивації. Технічна рекультивація є першим етапом відновлення ґрунтового покриву зе¬мельних ділянок. Вона передбачає здійснення таких робіт, як засипання деформованої поверхні материнськими породами, планування, очищення, вирівнювання поверхні порушеної ділянки та деяких інших. Біологічна рекультивація є завершальним етапом відновлення ґрунтового покриву земельної ділянки. В межах біологічної рекультивації проводяться роботи щодо нанесення знятого раніше шару родючого ґрунту на порушену земельну ділянку в певній послідовності, визначеній проектом рекультивації земельної ділянки. Кінцевим результатом рекультивації порушеної земельної ділянки має бути приведення її в стан, придатний для використання в сільському, лісовому господарстві або інших галузях економіки.

Важливим напрямом охорони земель сільськогосподарського призначення України є консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених угідь.

Згідно із ЗК України (ст. 171) до деградованих земель належать: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими ґрунтами, ґрунтами з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудне¬ними хімічними речовинами ґрунтами тощо. Малопродуктивни¬ми землями вважаються сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за при¬значенням є економічно неефективним.

Техногенно забрудненими є землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До техногенно забруднених земель належать також землі радіаційно небезпечні та радіоактивно за¬бруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо (ст. 169 ЗК України).

Консервація земель передбачає тимчасове виведення дегра-дованих, малопродуктивних і техногенно забруднених сільськогосподарських угідь із сільськогосподарського використання, проведення на таких угіддях комплексу робіт з відновлення їх родючості (головним чином, залуження або заліснення) та повер¬нення їх у сферу сільськогосподарського виробництва. Земельне законодавство зобов'язує власників і користувачів земельних ділянок вживати заходів щодо збереження якості сільськогосподарських угідь та підвищення їх родючості у процесі використання таких земель. Тому консервація земель здійснюється лише щодо тих земель, відновлення продуктивних та екологічних властивостей яких у процесі їх сільськогосподарського використання неможливе. Тому консервації підлягають лише ті деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. А що стосується техногенно забруднених земельних ділянок, то консервації підлягають землі, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я (ст. 172 ЗК України).

Крім власників та користувачів землі, з ініціативою проведення консервації тих чи інших земельних ділянок можуть виступити місцеві землевпорядні та природоохоронні органи.

У випадку ініціювання консервації земельної ділянки її власником чи користувачем він має подати заяву або клопотання до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) за місцем розташування земельної ділянки, в якій зазначаються причини необхідності проведення консервації земель. Зокрема, причиною для проведення консервації земельної ділянки може бути: а) порушення поверхні земельної ділянки унаслідок землетрусів, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) еродованість земельної ділянки, її перезволоження з підвищеною кислотністю або засоленістю, а також забрудненість ґрунту хімічними речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для здоров'я людей; в) малопродуктивність земельної ділянки, ґрунти якої характеризуються негативними природними властивостями та низькою родючістю; г) радіаційна небезпечність земельної ділянки, її радіоактивна забрудненість або забрудненість важкими метала¬ми та іншими хімічними елементами земель тощо.

До заяви або клопотання про ініціювання консервації земельної ділянки її власник чи користувач повинні додати: 1) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку; 2) викопіювання із земельнокадастрового плану орієнтовних меж земельної ділянки, яка пропонується до консервації; 3) агрохімічний паспорт земельної ділянки (за наявності); 4) матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.

Якщо власник чи користувач деградованої, малопродуктивної чи техногенно забрудненої земельної ділянки не ініціює її консервацію добровільно, то відповідний землевпорядний чи природоохоронний орган може звернутися до нього з вимогою про консервацію земельної ділянки. У такому випадку Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель видає власнику чи користувачу земельної ділянки вказівку (припис), а Державна екологічна інспекція — припис про припинення госпо¬дарського використання ділянки та її консервацію. Після отримання вказівки або припису власник землі або землекористу-вач-орендар зобов'язаний протягом ЗО днів ініціювати проведен¬ня робіт з консервації земель.

Якщо деградовані, малопродуктивні й техногенно забруднені земельні ділянки розташовані на землях запасу, подання про їх консервацію здійснює місцевий орган земельних ресурсів або природоохоронний орган.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. На підставі заяви або клопотання про консервацію земельної ділянки, поданих власником землі, землекористувачем або землевпорядним чи природоохоронним органом, відповідна державна адміністрація видає розпорядження (сільська, селищна, міська рада приймає рішення) про створення комісії з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. До складу комісії залучаються власник чи користувач земельної ділянки, а також представники Кримського республіканського або обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції та землевпорядної організації, які мають ліцензію на проведення землевпорядних робіт, місцевого органу земельних ресурсів та природоохоронного органу. Комісія повинна провести обстеження земельної ділянки у натурі (на місцевості) та підготувати матеріали і висновок про доцільність консервації земель та подати ці матеріали до відповідної державної адміністрації, сільської, селищної чи міської ради. За результатами обстеження земельної ділянки у натурі (на місцевості) складається звіт про її стан та надаються пропозиції щодо її консервації.

Орган влади, якому подані матеріали та висновок про консер¬вацію земельної ділянки, повинен протягом ЗО днів розглянути їх та видати розпорядження (рішення) про консервацію земель державної або комунальної власності. Однак якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності, розпорядження

(рішення) про її консервацію приймається на підставі договору з власником земельної ділянки.

Обов'язковою умовою проведення консервації земель є розроблення проекту консервації земельної ділянки. Для підготовки проекту власник земельної ділянки повинен укласти з землевпорядною організацією, яка має ліцензію на виконання землевпорядних робіт, договір на його розробку. Якщо власником земельної ділянки є держава чи територіальна громада, то договір на розробку проекту консервації земельної ділянки укладає з землевпорядною організацією відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Після схвалення проекту консервації земельної ділянки державною землевпорядною експертизою він підлягає виконанню. Воно розпочинається з того, що землевпорядна організація, яка його підготувала, визначає межі земельної ділянки, яка підлягає консервації, в натурі (на місцевості) складає акт про перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість). Акт підписують представники землевпорядної організації, замовника та місцевого органу земельних ресурсів.

Реалізовуючи проект консервації земельної ділянки, її власник чи користувач повинні здійснити залуження чи заліснення ділянки. Залуження полягає у її засіванні насінням багаторічних трав, а заліснення — у закладенні деревних насаджень. Використання земельної ділянки, що перебуває у стані консервації, для вирощування сільськогосподарських культур забороняється. Однак за наявності земель запасу власник земельної ділянки може звернутися із заявою (клопотанням) до відповідної державної адміністрації, сільської, селищної чи міської ради про виділення рівноцінної земельної ділянки взамін ділянки, що перебуває у стані консервації, якщо ділянка стала екологічно небезпечною, економічно неефективною, техногенно забрудненою не з вини її власника чи користувача.

Після закінчення строку консервації земельної ділянки комісія, до складу якої входять представники відповідної державної адміністрації, сільської, селищної чи міської ради, місцевого органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, Кримського республіканського або обласного державного проектнотехнологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості про¬дукції; власника земельної ділянки, проводить обстеження за-консервованих земель у натурі, (на місцевості) і вносить до відповідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію щодо повернення земель до попереднього використання, продовження термінів консервації або про здійснення інших заходів щодо їх раціонального та екологічно безпечного використання.