Тема 3. Сутність моралі, її структура та функції.

План

1. Природа та сутність моралі.

2. Мораль та інституційна регуляція. Функції моралі.

3. Структура моралі. Моральна свідомість та категорії етики.

4. Моральна практика.

5. Історичні типи моралі.

Література:

1. Лозовой В.О. Етика. К., 2004 р. С. 47-80.

2. Тофтул М.Г. Етика. К., 2005 р. С.76-130, розділ 3.

1. Природа та сутність моралі.

Пізнати природу моралі означає, насамперед, з’ясувати, звідки ж походить мораль, яким феноменом вона є – природним чи надприродним? Є два основних підходи щодо визначення природи моралі.\

1. Ідеалістичний (трансцендентний) підхід. Концепції, що визнають джерелом моралі надприродне начало, називаються креаціоністськими (лат. creatio - творення), або супрнатуралістичними (лат. supra - надприродний). Це - Це ідеалістичні, релігійні концепції, в яких джерелом моралі вважається Бог, або якась певна надлюдська, надприродна сутність:

2. Емпірично-натуралістичний підхід. Концепції, що визнають мораль природним феноменом, називаються натуралістичними (лат. nature - природа). Вони ґрунтуються на вагомих раціональних аргументах, теоретичних умовиводах і доведеннях, що базуються на людському досвіді і практиці. До них відносять:

а) антропологічні (antropos - людина) – за якими мораль розуміється як чисто людський природний задаток (як мова, свідомість, здатність прямо ходити і т.д.).

б) соціально-історичні - за якими мораль має суспільну природу і є результатом колективного, суспільного способу життя.

в) космологічні – за якими мораль – це космічний світопорядок, рівновага, закон Логос.

Отже, мораль - це соціальний інститут, який виконує в суспільстві певні функції та слугує задоволенню потреб суспільства та людини, що забезпечують їхні існування та розвиток.

У всі часи вчені по-різному тлумачили сутність моралі:

- як досвід житейської мудрості;

- як виконання божих заповідей, що забезпечують безсмертя особистості;

- як забезпечення чеснот у взаєминах людей;

- як інститут (лат. institutum – устрій, установа), який приборкує тваринні інстинкти людини;

- як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;

- як вимогу суспільної користі;

- як суспільна вимога, що накладає на людину необхідні обов’язки.

На сьогодні найбільш загальним є визначення сутності моралі є:

Мораль – це сукупність вимог, принципів, норм щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства.

2. Мораль та інституційна регуляція. Функції моралі.

Мораль як різновид практично-духовного способу освоєння світу регулює поведінку людини і суспільні відносини поряд з правом, політикою, релігією, мистецтвом, філософією, наукою, але має свою специфіку.

Щоб з’ясувати специфіку моралі, слід зазначити, що існує в цивілізованому суспільстві дві принципово різні форми нормативної регуляції, що доповнюють одна одну – інституційна та позаінституційна.

Інституційна (лат. institutum – устрій, установа) – це історично усталена форма організації й регулювання суспільного життя, це утворення, що має опредметнену форму і цілеспрямовано створене для поєднання індивідів і регуляції їхніх дій у межах чітко окреслених функцій.

Кожна з форм духовності має відповідні соціальні інститути (наприклад, політика – має політичні партії, електорат (виборці); право – має суди, адвокатури, прокуратури і т.д.), в той час як мораль - не має ніяких інститутів і установ, вона звертається до голосу совісті людини.

Мораль є позаінституційною формою регуляції міжлюдських стосунків, так як вона не має жодних установ, які б виробляли, видавали моральні норми і правила та слідкували за їх дотриманням, а також передбачали штрафні санкції за їх невиконання, вона ґрунтується на людському сумлінні.

Звичай паралельно із мораллю є ще однією позаінституційною формою регуляції міжлюдських відносин, яка виникла спонтанно. Звичай – це вид суспільної дисципліни, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватись люди. Проте між мораллю і звичаєм є принципова відмінність. Принцип звичаю звучить так: “роби так, як роблять усі”.

‘Принцип моралі ґрунтується на іншій засаді:“роби так, як мусять, як повинні робити всі”. Таким чином, мораль у порівнянні зі звичаєм вводить принципову різницю між тим що є і тим, що має бути як належне.

Специфіка моралі визначається як тим, що вона є позаінституційною формою регуляції між людських стосунків, так і основними своїми властивостями:

- імперативність – (лат. іmperativus – владність, повеління, вимога) – це наказова форма вираження моральних норм, приписів і вимог, це вимога орієнтуватися на встановлені суспільством стандарти поведінки. Мораль велить, наказує як саме слід належно ставитися до людей, суспільства, його інституцій, до природи та самого себе.

- нормативність – вираження моральної необхідності у дотриманні відповідних норм, правил, вимог, заборон, що програмують поведінку людини, спрямованість її дій.

Через а) норми-заборони (табу) та б) норми-зразки, що є двома сторонами єдиних моральних вимог, мораль визначає межі неприпустимого та бажаного у поведінці людини.

- оцінювальність моралі – це її здатність до схвалення чи засудження (осуду) явищ соціальної практики, дій, вчинків, поведінки людей, чим встановлюється відповідність чи невідповідність їх вимогам панівної моралі і цінностям з позицій добра чи зла, справедливості чи несправедливості і т.д. Способи оцінок: усна, друкована; публічна, приватна; інтерес чи апатія, ігнорування чи захоплення, визнання чи упередженість.

Функції моралі.

Роль моралі у суспільстві визначається тими функціями, які вона виконує:

- регулятивна – за допомогою моральних вимог, норм, правил, приписів мораль виступає особливим способом впливу на поведінку людини, сприяє упорядкованості суспільства, забезпечує його стабільність.

- світоглядна – мораль допомагає у формуванні суспільного ідеалу, у розумінні процесів, що відбуваються, у з’ясуванні людиною свого місця у світі, у призначенні людини, у визначенні людиною мети і сенсу свого життя;

- орієнтаційна – мораль допомагає людині орієнтуватися в житті як системі цінностей – визначати сенс життя, обирати власний життєвий шлях, розрізняти добро та зло;

- оцінювально-імперативна – мораль осмислює дійсність такою, якою вона має бути, тобто як ідеальну модель належного; наслідком такого осмислення є відповідні повеління, вимоги;

- комунікативна (або функція спілкування) – за допомогою моралі можливе продуктивне спілкування, примирення сторін конфлікту, пошук компромісів;

- пізнавальна – завдяки моралі людина одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє їй суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність. За допомогою моралі людина здатна оцінити власні дії та дії інших.

- виховна – полягає у свідомому, цілеспрямованому впливі на людину, у вихованні на загальнолюдських та конкретно-історичних цінностях; за допомогою моралі передається досвід наступним поколінням, вибудовуються загальнолюдські цінності;

- гуманізуюча – мораль створює орієнтир людяності, надає людині повнокровність існування (олюднення індивідів через моральну практику);

- моральної соціалізації – включення людини в суспільство шляхом засвоєння нею моральних норм і правил співжиття.