Тема 5. Педагогічний процес та його компоненти

Мета: сформувати у студентів уявлення про історичний розвиток наукових поглядів щодо організації педагогічного процесу; знання щодо сутності педагогічного процесу, його цілісності, закономірностей та принципів, функцій, компонентів, рушійних сил, шляхів оптимізації; уміння характеризувати особливості історичного розвитку наукових поглядів щодо організації педагогічного процесу, розпізнання його компонентів, функцій, закономірностей та принципів.

План

5.1. Сутність і компоненти педагогічного процесу.

5.2. Види педагогічного процесу та його функції.

5.3. Рушійні сили педагогічного процесу.

5.4. Закономірності та принципи педагогічного процесу.

5.5. Оптимізація педагогічного процесу.

Література

1. Безрукова В. С. Педагогика. – Екатеринбург, 1998.

2. Васильєв И. Б. Профессиональная педагогика: конспект лекций для студентов инженерно-педагогических специальностей. – 2003. X.–4.1,2.

3. Волкова Н. П. Педагогіка. – К., 2003.

4. Коджаспирова Г. М. Педагогика. – М., 2006.

5. Лозова В. I., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. 11 X., 2002.

6. Подласый И. П. Педагогика. – М., 2005. – Ч. 2.

7. Фіцула М. М. Педагогіка. – К., 2005.

5. 1. Сутність і компоненти педагогічного процесу

У педагогіці навчання і виховання об'єднують у єдиний процес, який називають "педагогічний".

Педагогічний процес – це спеціально організована взаємодія суб'єктів навчально-виховної діяльності, спрямована на розв'язання завдань виховання, навчання та розвитку особистості як цілісної проблеми.

Проблема єдності навчання, виховання і розвитку виникла у кінці XIX – на початку XX ст. і знайшла обґрунтування у працях таких видатних педагогів як І.Ф.Гербарт, П. Ф. Каптерєв, М. П. Блонський, А.С. Макаренко, А.П. Пінкевич, С.Т. Шацький та інші. Особливе місце у розвитку ідеї цілісності педагогічного процесу належить працям з історії та теорії педагогіки П. Ф. Каіггерєва (1849-1922), який виклав її у роботах "Дидактичні нариси" (1895), "Педагогічний процес" (1905) та інших.

У 30-ті рр. XX ст. вітчизняна педагогіка вивчала процеси навчан­ня, виховання та розвитку як відокремлені та самостійні. З середини 60-х рр. XX ст. і далі до ідеї цілісності педагогічного процесу зверталися В. О. Сухомлинський ("цілісна особистість формується цілісно"), Г. С. Костюк, Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, В.В. Краєвський, В.О. Сластьонін та ін. У сучасній науці педагогічний процес розглядається як цілісна педагогічна система, що упорядкована, ієрархізована, керована.

Педагогічний процес включає такі компоненти, тобто складники: цільовий, змістовний, операційно-діяльнісний, оціночно-результативний (табл. 5.1).

Цільовий компонент передбачає визначення мети та основних завдань педагогічного процесу. Значимість мети полягає у тому, що її наявність забезпечує спрямованість педагогічного процесу в майбутнє на основі науково обґрунтованого проектування. Цю особливість підкреслював В. О. Сухомлинський: "Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь - у неграмотну няньку, педагогіка - у знахарство. Необхідно науково передбачати - у цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть".

Сучасна мета педагогічного процесу, який здійснюється у навчальних закладах освіти України – всебічний розвиток особистості, стимулювання її до саморозвитку, самореалізації, формування системи цінностей, загальної культури, якісна підготовка фахівців певної галузі. Метою педагогічного процесу у навчальних закладах вищої (професійної) освіти є забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної та практичної підготовки фахівців різних галузей господарювання.

Всебічний гармонійний розвиток особистості як глобальна ціль навчання, виховання та розвитку була висунута ще давніми філософами, підтримана прогресивними діячами епохи Відродження та розвинена сучасною педагогічною наукою і практикою. A.C. Макаренко писав: "Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру". Сьогодні вимога всебічного гармонійного розвитку особистості диктується об'єктивними чинниками розвитку суспільства, широкими комунікаціями з представниками різних цивілізацій, культур, професій, необхідністю швидкого реагування на зміни в науці, технік. впровадження нововведень, підвищення продуктивності праці за рахунок раціоналізаторства, творчого ставлення до справи. Цим вимогам відповідає система завдань, задекларованих Болонською угодою, що підпорядковані гаслу "Освіта впродовж усього життя", й таким світоглядним принципам людини XXI ст, як: "Єдність у розмаїтті", "Доповнення замість протиставлення" та ін.

Змістовний компонент педагогічного процесу визначає зміст освіти. Основи теорії формування змісту склалися в кінці XVIII – на початку XX ст. Матеріалістична теорія (дидактичний матеріалізм чи енциклопедизм) передбачає транслювання учням якомога більшого обсягу знань. її підтримував видатний чеський педагог Я. А. Коменський, який прагнув створити підручник, що містив би всі необхідні учням знання. Перевантаження фактами змісту сучасної освіти свідчать, що й сьогодні є прихильники цієї теорії. Формалістична теорія (дидактичний формалізм) розглядала навчання лише як засіб для розвитку здібностей та пізнавальних інтересів особистості. Певні теоретичні положення цієї системи, фундаментом яких є ідея про перенесення знань та умінь, напрацьованих у одній сфері діяльності в іншу, були закладені ще Гераклітом, Цицероном, І. Кантом, И.Песталоцці, А. Дістервегом та ін. Обидві теорії глибоко проаналізував видатний вітчизняний педагог К. Д. Ушинський, який утвердив ідею єдності матеріалістичного і формалістичного підходів до відбору змісту педагогічного процесу. Адже навчальний заклад, який здійснює педагогічний процес, повинен і збагачувати людину знаннями, і вчити користуватися цим багатством.

Традиційно вважалося (знаннієвоцентричний підхід), що зміст освіти – це сукупність систематизованих знань умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної діяльності.

В останній час під впливом ідей гуманізації професійної освіти все більше стверджується особистісно-орієнтований підхід до змісту освіти, за якого індивід стає особистістю в міру оволодіння ним змістом соціального досвіду, що знайшло своє відображення у концепції І. Я. Лернера, М.М. Скаткіна, В. В. Краєвського.

Вони обґрунтували, що зміст освіти – це педагогічно адаптована система знань, способів діяльності (умінь і навичок), досвіду творчої діяльності й досвіду емоційно-ціннісного ставлення (табл. 5.1).

Сучасна парадигма формування змісту освіти, що ґрунтується на цілісності, багаторівневості, варіативності та педагогічній майстерності вчителя, найбільш повно була представлена у працях Т. О. Стефановської. У процесі формування змісту вона виділяє чотири рівні:

Таблиця 5.1