3)«Маргінальний» характер семіотичних об’єктів. (1 лекция)

Інколи об’єкти семіотики називаються маргінальними (=відхилення від норми)

Маргіналії є автономними щодо основного тексту. Пізніше – присутні в тексті, але не мають ніякого відношення до нього.

Маргінальний світ людини – нова реальність. Наприклад, уявний світ людини середньовіччя в книжці, або тексти, з якими ми вже втратили зв'язок. Тоді необхідна критика мови, щоб виокремити зміст. Барт: «Предмет семіотики – мовне сміття» (масова культура). Є ще й маргіналізація об’єкту – наприклад, заставка Джоконди в мобільному.

4) «Розуміння» як семіотична проблема (ю. Лотман).

Ю.Лотман у праці "Всередині мислячих світів" наводить таку логічну послідовність для отримання повідомлення:                                          Подібного роду схема може репрезентувати модель передачі повідомлення від однієї семіотичної системи до іншої. Проблемою в даній ситуації виступає адекватність передачі повідомлення. Лотман зазначає, що "якщо побачити в адекватності передачі повідомлення основний критерій оцінки ефективності семіотичних систем, то доведеться визнати, що всі мовні структури, які виникли природним шляхом, побудовані досить погано. Для того, аби досить складне повідомлення було сприйнято з абсолютною ідентичністю, потрібні умови, які в природній ситуації є практично недосяжними: для цього потрібно, щоб адресант і адресат користувались повністю ідентичними кодами, тобто фактично, щоби вони в семіотичному відношенні були представниками ніби подвоєної однієї і тієї ж особи, оскільки код включає не лише визначений двовимірний набір правил шифрування - дешифрування повідомлення, але володіє багатовимірною ієрархією. Навіть твердження, що обидва учасники комунікації користуються однією і тією ж природною мовою <…>, не забезпечує тотожності коду, оскільки потрібна ще єдність мовного досвіду, тотожність об'єму пам'яті. А до цього слід долучити єдність уявлень про норму, мовну референцію і прагматику" [3, 157]. Тому повна адекватність переданого та отриманого повідомлення уможливлюється лише за використання штучних формалізованих мов, коефіцієнт виражальної здатності яких є надзвичайно низьким порівняно з природними мовами. Завдяки сталій кодифікаційній системі уможливлюється точний переклад та його дешифрування, у результаті якого отримаємо вихідний текст:                                  Текст 1 та текст 2 є симетричними відносно заданої кодифікаційної системи та незалежно від кількості циркуляцій є семантично константними. При комунікації природними мовами подібне дешифрування, а тим паче, циркуляція текстів у комунікаційних процесах ніколи не дасть в результаті вихідного тексту повідомлення. Ю.М. Лотман наголошує, що "ближчим до реального процесу циркуляції повідомлень є той випадок, коли перед передавачем виявляється не один код, а деякий множинний простір кодів k1, k2, …, kn , кожен з яких - складна ієрархічна побудова і допускає породження деякої множини текстів, рівним чином їй відповідних. Асиметрична спрямованість, постійна потреба вибору роблять у цьому випадку переклад актом породження нової інформації і реалізують творчу функцію як мови, так і тексту" [4, 159]. Сама неможливість адекватного перекладу, за якого зворотний переклад дав би текст, ідентичний вихідному, є основною детермінантою творення нової інформації та семантичного збагачення тексту при комунікаційному процесі.                                          Після декодування вихідного тексту (Т1) різними семіотично активними кодовими системами (k1, k2, ..., kn) з'являються асиметричні тексти (Т12, Т22, ..., Тn2), причому спостерігається подвійна асиметричність: у діахронному плані - щодо вихідного тексту, а в синхронному плані - щодо інших, "сусідніх" декодованих текстів. Розглядаючи комунікацію в контексті проблеми розуміння, належну увагу слід звернути на процес декодування вихідного тексту, а відтак розуміння, можливість переказати смисл сприйнятого та зрозумілого тексту, синхронно інтерпретуючи його.