Питання 2. Вербальне і невербальне спілкування. Типи співрозмовників

Методичні рекомендації

При опрацюванні даного питання зверніть увагу, що зі спілкуванням пов'язані звичні уявлення про люд­ські контакти і відносини, стосунки, які виникають на основі професійних, побутових, творчих та інших спіль­них інтересів. Елементарною функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому, формаль­ному, рівні: за допомогою усмішки, рукостискання, при­язного слова тощо. Однак уже на цьому етапі можливі не­передбачені непорозуміння. У слов'ян, американців прийнято вітатися рукостисканням, лапландці труться носами, жителі Самоа обнюхують один одного, латино­американці обнімаються, французи цілують один одного в щоку, народи Кавказу обнімаються й цілуються, тобто користуються певними знаками — одиницями умовного коду, мовою, яка формувалась віками, комунікативним знаряддям, яке створювали народи і раси. Елементарні мови (наприклад, мова вітальних жестів) варіюються не лише в межах національних культур, а й усередині кож­ної з них: в професійних, станових, статевих чи вікових групах і навіть у сім'ях. Використання елементарних комунікативних засобів може спричинити і взаємне не­розуміння, оскільки смисловий план людського спілку­вання охоплює складні психологічні, моральні, куль­турні та ідейні мотиви, думки, настрої і почуття, якими одна людина обмінюється з іншою.

Ділове спілкування у процесі управлінської діяль­ності виконує комунікативну (обмін інформацією), ін­терактивну (обмін діями), перцептивну (взаємосприйняття і встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню) функції. їх реалізація є передумовою ефективності ділового спілкування. Основою поділу ділового спілкування на види є сту­пінь участі або неучасті у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою виокремлюють вербальне і невербальне ділове спілкування.

Вербальне спілкування. Відбувається воно завдяки використанню усної і писемної мови, що забезпечує формування і відтворення думок, почуттів мовця.

Вербальне (лат. verbum — слово) спілкування — усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями що­до предмета спілкування.

За своєю природою мова є системою знаків, які слу­жать засобом спілкування. Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденно­му спілкуванні), літературну мову (опрацьована майс­трами слова природна мова, яка є мовним еталоном на­роду), письмову мову (фіксування на певних носіях — папері тощо — інформації і прочитання написаного), ус­ну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух). Мова може бути і штучною, необ­хідність якої зумовлена неможливістю використання природної. Такими мовами є азбука Морзе, есперанто, Брайля та ін.

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування. Здійснюється воно шляхом безпосереднього усного контакту між учасника­ми спілкування (спілкування «обличчям до обличчя»). Під час прямого вербального спілкування інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонацій­них засобів (підвищення або пониження тону, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлювання). Крім того, пряме вербальне спілкуван­ня охоплює елементи невербального (жести, міміку, пози тощо).

Розрізняють такі форми прямого вербального спіл­кування: індивідуальне монологічне, індивідуальне діа­логічне, групове монологічне і групове діалогічне.

Формами невербального спілкування є міміка, по­става, жести, умовні сигнали.

Навіть за найбільшого на­магання утриматися від передавання невербальної ін­формації, в тому числі після наполегливих тренувань, індивіду не вдається повністю контролювати свою пове­дінку, оскільки багато виявів невербальної інформації є частиною фізіологічної природи людини. Наприклад, у скрутній ситуації людина пітніє, червоніє, стає метуш­ливою тощо, хоча розуміє, що саме така поведінка де­монструє співрозмовнику її справжню реакцію.

П. Міцич наводить цікаву класифікацію співбесідників. Він опи­сує теоретичні моделі "абстрактних типів" людей і характерні риси їхньої поведінки. Згідно з цією класифікацією існує дев'ять типів співрозмовників (див. рис. 1).

Рис. 1. Типи поведінки людей у спілкуванні:

1 — безглузда людина; 2 — статечна людина; 3 — всезнайко; 4 — балакун; 5 — боягуз; 6 — неприступна людина; 7 — незацікавлена людина; 8 — "велике цабе"; 9 — чомучка

1. Безглузда людина — нетерпляча, невитримана, збуджена; своєю поведінкою несвідомо підштовхує співбесідника до того, щоб він не погоджувався з висловленими тезами та твердженнями. Ма­ючи справу з такою людиною, доцільно не виходити за межі про­фесійного спілкування, треба бути спокійним і спростовувати її твер­дження.

2. Статечна людина — доброзичлива та спокійна під час роз­мови, їй слід давати змогу проявити себе, коли підбиваються підсум­ки зустрічі, обговорюються пропозиції.

3. Всезнайко — людина, у якої завжди і на все є "своя" думка, вона обов'язково хоче її виголосити, не прислуховуючись до думки співрозмовника. Якщо доводиться мати справу з такою людиною, треба трохи збити з неї пиху, спеціально ставлячи складні запитан­ня. Треба також залучати її до обговорення ідей, запропонованих іншими.

4. Балакун — не вміє вислуховувати інших, часто перебиває співрозмовника, не цінуючи його часу. Щоб марно не гаяти час, його треба своєчасно й тактовно зупинити, бо цікавих ідей він однаково не внесе.

5.Боягуз — людина, яка відмовчується, щоб не виставляти себе па посміховисько або не здатися безглуздою. Таку людину варто підтримати, підкресливши, що в неї вірять, до неї прислуховуються.

6.Неприступна людина — має відсутній вигляд; те, що відбувається поза її особою, їй видається не вартим уваги та зусиль. Спілкуючись з такою людиною, краще одразу визнати її знання та досвід, виявити інтерес до неї самої та її справ.

7. Незацікавлена людина — безцеремонно демонструє, що все, що відбувається навколо, ЇЇ аж ніяк не цікавить. Для того щоб вступити з такою людиною в контакт, треба все-таки знайти те, що для неї може мати істотне значення.

8. Люди, яких називають "велике цабе", зовсім не терплять критики. Вони вважають себе кращими від інших, а власні пропозиції єдино правильними. З такими людьми треба бути обережним, не критикувати. Водночас варто показати, що вона така сама людина, як й інші. Добре при цьому використовувати прийом протиставлення па зразок: "Так..., проте".

9. "Чомучка" — не може втриматися, щоб не поставити запитання про все і про всіх. Спілкуючись з такою людиною, доцільно переадресовувати їй її ж запитання. Це змусить "чомучку" розмірковувати над проблемою, яку винесено на обговорення.

Зрозуміло, що наведені класифікації умовні. Однак вони допомагають навчитися самостійно розпізнавати особливості своїх співрозмовників і використовувати це для того, щоб краще і швидше порозумітися з людьми, встановити контакт, досягти успіху під час спілкування, зокрема при проведенні індивідуальних бесід.