1. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань. Розподіл травм за ступенем тяжкості.

Усі причини виробничого травматизму і професійної захворюваності

поділяють на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-

гігієнічні, психофізіологічні, економічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання

та інструктажів з питань охорони праці; порушення вимог інструкцій,

правил, норм, стандартів; порушення технологічних регламентів, правил

експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; недостат-

ній технічний нагляд за небезпечними роботами; недостатній контроль

або його відсутність; невиконання заходів щодо охорони праці.

Технічні причини: неспрацьованість виробничого устаткування; недо-

сконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткуван-

ня; недосконалість або відсутність технічних засобів безпеки тощо.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище гранично допусти-

мої концентрації) вміст у повітрі робочих приміщень шкідливих речовин;

підвищений рівень шуму, вібрації; недостатнє освітлення робочих місць;

незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромі-

нювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни

тощо.

Психофізіологічні причини: монотонність праці; помилкові дії пра-

цівника внаслідок втоми через надмірну важкість виконуваної роботи;

напруженість роботи; необережність; невідповідність психофізіологічних

чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці; неза-

доволення роботою; несприятливий психофізіологічний клімат у колек-

тиві тощо.

Економічні причини: низький заробіток; порушення економічних ме-

тодів стимулювання праці й ін.

Визначення ступеня тяжкості травм, отриманих на виробництві,

проводиться з метою віднесення нещасних випадків до таких, що

спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю

потерпілого.

1. Кваліфікуючими ознаками тяжкості травм, отриманих в

результаті нещасного випадку на виробництві (далі - травми), є

характер отриманих ушкоджень, ускладнення та наслідки, пов'язані з

цими ушкодженнями.

2. За ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії:

тяжкі і легкі.

3. До тяжких травм відносяться:

3.1. За характером отриманих ушкоджень: переломи

3.2. Травми, що в гострий період супроводж.: гострою дихальною, серцевою недостатністю

3.3. Травми, які призвели до тяжких наслідків: втрата зору, слуху, мови;

4. До легких травм відносяться:

- ушкодження, що не вказані в п. 3;

- розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності

тривалістю до 60 днів.

2. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повно! відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності та видів їх Діяльності;

- використання економічних методів управління охороною праці проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

- забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій Між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи для Поліпшення умов праці та її безпеки.

Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи.

3. Класифікація виробничого освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу;

штучним, що створюється електричними джерелами світла;

суміщеним, за якого недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучний.

Природне освітлення поділяється на:

бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;

верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;

комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим.

Загальним називають освітлення, за якого світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, у процесі роботи, напрямок світла.

Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

— створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

— не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

— забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

4. Візначення умови праці, класифікація та заходи щодо поліпшення умов праці.

Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на стан здоров'я і працездатність людини у процесі праці.

Класифікація умов праці:

1. Оптимальні умови праці.

2. Допустимі

3. Шкідливі

4. Екстремальні

Основними заходами щодо поліпшення умов праці та охорони здоров’я, що їх планують сільськогосподарські підприємства, є:

1. вивільнення працівників, які зайняті ручною працею і на роботах зі шкідливими умовами праці;

2. удосконалення режиму роботи працівників;

3. поліпшення санітарно-побутових умов праці;

4. запобігання виробничому травматизмові, зниження захворюваності та поліпшення медичного обслуговування.

Додатково:

• атестація робочих місць;

• вимірювання опору ізоляції електропроводки та заземлюючих пристроїв;

• приведення освітленості до санітарно-гігієнічним нормам, заміна перегорілих ламп в кабінетах і здача їх в утилізацію;

• підготовка системи опалення до осінньо-зимових умов роботи: заміна труб, опалювальних приладів, опресовування системи опалення;

• скління вікон.

5. Визначення “праця”. Як класифікується праця.

Праця - це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і вип. її з метою виробництва, матеріальних благ, необхідних для задоволення власних потреб.

6. Назвіть основні положення Закону України “Про охорону праці”.

Складовими охорони праці є законодавство про працю, виробнича

санітарія і безпека застосування різних технічних засобів у виробничих

процесах, включаючи пожежну і вибухову безпеку.

Основні положення з охорони праці в Україні встановлені і регламе-

нтуються Конституцією України, Кодексом законів про працю, Законом

«Про охорону праці», іншими законами України, а також розробленими

на основі і відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з Конституцією України найвищою соціальною цінністю є

людина, її життя, здоров’я і безпека (ст. 3). Стаття 43 гарантує право не

тільки на працю, але і на безпечні умови праці, ст. 49 – право на охорону

здоров’я, медичну допомогу, страхування. У Законі «Про охорону праці»

визначені основні напрямки з практичної реалізації конституційних прав

громадян України. Його дія розповсюджується на всі заклади, підприємс-

тва, організації незалежно від форми власності і діяльності, і на всіх гро-

мадян, які працюють у цих організаціях.

Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівни-

ків, сприяючи ефективності суспільного виробництва і зростанню на цій

основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню

трудової дисципліни. Законодавство про працю встановлює високий рі-

вень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників. Право на

працю реалізується укладанням трудового договору.

Закон «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визна-

чає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоро-

в'я в Україні. Закон надає гарантії соціального забезпечення працівників

при втраті працездатності, одержанні професійних захворювань, інвалід-

ності, забезпечення усіх громадян гарантованим рівнем медико-

санітарної допомоги, а також затверджує здійснення державного нагляду

у сфері охорони здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає правові, економічні

та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України.

Законом встановлено, що забезпечення пожежної безпеки об'єктів покла-

дається на керівників цих об'єктів. Державний пожежний нагляд за ста-

19

ном пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах, незалежно від

форм власності, здійснюється державною пожежною охороною.

Закон України «Про охорону навколишнього середовища» регламен-

тує відносини в галузі охорони праці, захист природних ресурсів, ефекти-

вне використання їх, забезпечення екологічної безпеки, попередження і

ліквідації негативного впливу господарської діяльності людини на навко-

лишнє середовище.__

7. Обставини, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

	Виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні.
	Виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні.
	Проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем.
	Подання необхідної допомоги або рятування людей, запобігання нещасним випадкам з іншими особами протягом робочого та надурочного часу.
	Раптове погіршення стану здоров'я працівника під час виконання трудових (посадових) обов'язків унаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не пройшов медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалась, була протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров'я.
	Вплив на здоров'я працівника шкідливих виробничих факторів, унаслідок якого у нього встановлено професійне захворювання.

8. Права громадян на охорону праці при укладанні трудового та колективного договору.

Трудовий договір

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладенні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я працівників на виробництві. Кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з Діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей. При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

Однією з гарантій є й те, що працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для оточуючих його людей і навколишнього середовища.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань.

Колективний договір

Укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, а також у структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Зміст колективного договору визначають сторони. У ньому передбачаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування оплати праці;

встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (премій, доплат, надбавок та інші);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

9. Права працівників щодо охорони праці.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

10. Охарактеризуйте шкідливі виробничі фактори,причини їх виникнення на виробництві.

Шкідливі фактори – це чинники на виробництві, які призводять до погіршення самопочуття, зниження стану здров’я і працездатності.

Поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать:

рухомі машини та механізми;

пересувні частини виробничого устаткування;

підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;

підвищена чи знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони;

підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації;

підвищені чи знижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря;

небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів;

відсутність чи нестача природного світла;

недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп. Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища може призвести до невиробничої травми -- порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.

11. Характеристика небезпечних речовин, що можуть міститись у повітрі робочої зони, заходи і засоби щодо їх нормалізації.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити необхідну чистоту повітря.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки.

Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками.

Cпирт етиловий Аміак Ацетон Бензин (паливний) Бензол Вуглець оксид Гас (у перерахунку на

вуглець) Карбамід (сечовина) Кислота сірчана Кислота соляна Мастила мінеральні Нафтові

Пил:

— азбестовий

— цементу, апатиту

Ртуть металічна Свинець Синтетичні миючі засоби Спирт метиловий

Небезпечними і шкідливими для здоров’я працівників є такі виробничі фактори, як забрудненість і загазованість повітря, токсичні речовини, інфрачервоне, ультрафіолетове та іонізуюче випромінювання, електромагнітні поля.

Пил утворюється внаслідок механічного подрібнення твердих речовин, просіву і змішування пилеутворюючих матеріалів. Серед органічного пилу найбільш поширені бавовняний, вовняний, деревинний, борошняний і т. п., а серед неорганічного — цинковий, залізний, свинцевий, вугільний, кварцовий, наждачний, вапняковий та інші. Найчастіше утворюється змішаний пил.

Хімічні речовини за характером впливу на організм людини поділяються на:

загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);

подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів (хлор, аміак, сірководень, озон);

сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);

канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест); мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини);

що впливають на репродуктивну функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин).

НОРМУВАННЯ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин

є: гігієнічне нормування їх вмісту у виробничій зоні і на робочому місці,

а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, хімічне пере-

творення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення). Потріб-

но, щоб на належному рівні була забезпечена робота колективних (на-

приклад, вентиляція) та індивідуальних засобів захисту людей.

Адсорбція – процес поглинання газів поверхнею твердих речовин

(наприклад, адсорбція газів активованим вугіллям).

Нейтралізація – це перетворення токсичних речовин у нетоксичні

чи малотоксичні речовини за допомогою хімічних реакцій.

- До загальних заходів попередження дії шкідливих речовин на

працюючих належать:

- заміна шкідливих речовин менш шкідливими;

- удосконалення технологічних процесів та устаткування;

- автоматизація і дистанційне керування технологічним процесом;

- герметизація виробничого устаткування, локалізація шкідливих

викидів;

- попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють

у шкідливих умовах, профілактичне харчування;

- використання засобів індивідуального захисту.

12. Методи дослідження виробничого травматизму

Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві.

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Також, економічний, ергономічний та психофізіологічний.

Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за декілька років. Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, характеру отриманих травм, виду обладнання. Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: часу травмування, кваліфікації; спеціальності і віку потерпілого; видам робіт; причинам нещасних випадків та інші. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі ділянки в організації робіт та фактичний стан умов праці в цеху, на підприємстві.

При топографічному методі всі нещасні випадки систематично наносять умовними знаками на плані розташування обладнання у цеху або на ділянці. Накопичення таких знаків на позначці робочого місця або обладнання характеризує його підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.

Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасних випадків і, за необхідності, виконуються відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, що сталися, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.

Економічний метод полягає в визначенні економічної шкоди від заподіяного травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може призвести до нещасного випадку.

При такому аналізі травматизму слід враховувати, що здоров'я і працездатність людини залежать від біологічних ритмів функціонування організму під впливом геліогеофізичних явищ. Дія таких явищ, як іонізація атмосфери, магнітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Місяця та інші, викликає відповідні зміни в організмі людини, що змінюють її поведінку. Це може призвести до зниження сприйняття змін у навколишньому середовищі і до нещасних випадків.

Статистичний, економічний, ергономічний методи аналізу травматизму трудомісткі, тому для більш ефективного використання інформації необхідно застосовувати ЕОМ.

13. Організація проведення позапланового інструктажу.

Відповідно до пункту 6.6 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.05 № 15 позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

- при введенні в дію нових або переглянутих нормативно – правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

- при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

- при порушеннях працівниками вимог нормативно – правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

- при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – 60 днів.

Позаплановий інструктаж з учнями, студентами, курсантами, слухачами проводиться під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно – правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від обставин, що спричинили потребу його проведення.

14. Дайте характеристику засобам індивідуального захисту працівників.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) призначені для убезпечення одно-

го працюючого і можуть стосуватися як галузі техніки безпеки (наприклад,

спеціальний одяг, взуття, шоломи, бронежилети, які захищають від травм),

так і до галузі виробничої санітарії (респіратори, протигази, спеціальні оку-

89

ляри, маски, що захищають від шкідливих виробничих факторів).

Засоби індивідуального захисту поділяються на основні та допоміж-

ні. До основних засобів індивідуального захисту належать:

1) засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори). Проти-

гази за принципом дії поділяються на фільтруючі (ГП-4, ГП-7, ЕО-16) та

ізолюючі (ИП-4, ИП-5, КИП-8, АСВ-2). Фільтруючі протигази забезпе-

чують захист в умовах обмеженого вмісту шкідливих речовин.

Ізолюючі протигази застосовують під час аварії та великих викидів

шкідливих речовин в атмосферу. Респіратори застосовують для захисту

організму від пилу, парів, аерозолів, шкідливих газів. Вони поділяються

на протипилові (ШБ-1 «Лепесток»), протигазові (РПГ-67) та універсальні

2) засоби захисту слуху від інтенсивного шуму – навушники та за-

глушки.

3) засоби захисту очей – захищають очі від твердих частинок, бри-

зок лугів і кислот, іскор, різних видів випромінювання. Для цього засто-

совують спеціальні окуляри, вибір яких залежить від виду робіт;

4) засоби захисту голови і обличчя (маски, щитки, капелюхи, каски,

шоломи

5) засоби захисту шкірного покриву (спеціальний одяг) – видаються

працівникам для захисту тіла від забруднення, механічних впливів, води,

кислот, лугів, підвищених або понижених температур, радіоактивних ре-

човин, нафти, жирів, для захисту від біологічних факторів. Спеціальний

одяг обирається відповідно до класифікації його захисних можливостей.

Це можуть бути захисні костюми, куртки (бронежилети), комбінезони,

халати, фартухи, плащі тощо;

6) засоби захисту ніг – спеціальне взуття, призначене для захисту

від дії вібрації, іонізуючого випромінювання, статичної електрики тощо.

Обирається залежно від його захисних можливостей. Для зовнішніх робіт

під час холодного та перехідного періоду року використовується валяне

взуття, а для робіт з використанням кислот, лугів – гумові чоботи. Під час

роботи у вогких, холодних умовах одягають утеплені гумові чоботи. До

спецвзуття відносять також шкіряні та кирзові чоботи, напівчоботи (на-

півчеревики), бахіли тощо;

7) засоби захисту рук від механічних пошкоджень, опіків, холоду та

інших небезпечних і шкідливих факторів (рукавиці, рукавички, напаль-

ники, дерматологічні засоби (мазі, креми)). Залежно від виду робіт мате-

ріалом, з якого виготовлюють засоби захисту, може бути вовна, льон,

шкіра, шкіряний замінник, гума тощо;

8) засоби запобігання враженню електричним струмом : діелектри-

чні рукавички, боти, чоботи, калоші, виготовлені зі спеціальної діелект-

ричної гуми.

Допоміжні захисні засоби призначенні для захисту персоналу від па-

діння з висоти (запобіжні пояси та страхові канати), для безпечного під-

німання на висоту (драбини, кігті).

15. Система управління охороною праці на підприємстві, обов’язки роботодавця, щодо створення безпечних умов праці.

Система управління охороною праці (СУОП) на виробництві – це

сукупність взаємопов’язаних правових, соціально-економічних, організа-

ційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних рі-

шень, направлених на попередження аварій, нещасних випадків, профе-

сійних захворювань, а також засобів, які забезпечують збереження життя,

здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

Метою впровадження СУОП є безпечні і нешкідливі умови праці

працівників на всіх виробничих процесах. При цьому мусить забезпечу-

ватись не лише своєчасне усунення будь-яких порушень нормативних ак-

тів з охорони праці, але і завчасне попередження можливості їх виник-

нення.

Система управління охороною праці – це багатоступенева, багаторі-

внева система, яка включає наступні рівні управління охороною праці:

42

- міністерство – галузь (керівництво, відділ охорони праці, науково-

технічний відділ);

- об’єднання – комбінати (керівництво, відділ охорони праці, науково-

технічний відділ);

- виробничі підприємства, організації (керівництво, відділ або служба

охорони праці, науково-технічний відділ);

- цеха, відділення, філії (керівництво, інженер з охорони праці, спеціа-

лісти);

- робоче місце (виконавець-керівник лінійних служб, працівники).

Система управління охороною праці керується відповідними зако-

нодавчими і нормативними актами, вона передбачає опрацювання і за-

твердження роботодавцем (керівником) окремих нормативних докумен-

тів: положень та інструкцій з питань охорони праці, які є обов’язковими

для виконання на підприємстві.

Згідно з чинним законодавством роботодавець зобов’язаний створи-ти на робочому місці в кожному структурному підрозділі належні умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити до-тримання вимог законодавства щодо прав працівників з охорони праці.

3 цією метою роботодавець забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх тех-нічним станом, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог гігієни праці, виробничої санітарії.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологіч-ними умовами, роботодавець зобов’язаний видати безплатно за встановле-ними нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індиві-дуального захисту, а також мийні та знешкоджуючі засоби (ст. 8 Закону). Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим до-говором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективно-го договору, а уразі передчасного зношення цих засобів не з вини праців-ника, замінити їх за свій рахунок.

16. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка. Види відповідальності передбачені законодавством, за порушення вимог охорони праці.

Сигнальні кольори слід застосовувати для знаків безпеки поверхонь конструкцій, пристроїв та елементів виробничого устаткування, які можуть служити джерелами небезпеки для працюючих, поверхонь огороджень і інших захисних пристроїв, а також пожежної техніки.

Знаки безпеки слід встановлювати на території підприємств, будівельних майданчиків, у виробничих приміщеннях, на робочих місцях, ділянках робіт і на виробничому обладнанні.

Сигнальні кольори. Призначення і порядок застосування Встановлюють такі сигнальні кольори: червоний, жовтий, синій, зелений. Допустимі кольорові області сигнальних, а також контрастних білого і чорного кольорів, на тлі яких застосовують сигнальні кольори, встановлені в обов'язковому додатку 1.

Смислове значення сигнальних кольорів і номери зразків (еталонів) кольору "Картотеки зразків (еталонів) кольору лакофарбових матеріалів" наведені нижче. Марки лакофарбових матеріалів, кольори яких знаходяться в межах допустимих колірних областей сигнальних, білого і чорного кольорів дані в довідковому додатку.

знаки, що забороняють, – мають форму кола, по периметру якого

нанесено широку червону смугу, а біле поле з нанесеним чорною фарбою

відповідним символом перекреслюється червоною смугою такої ж шири-

ни. Вони призначені для заборони певних дій у визначених місцях або

приміщеннях (заборона палити, гасити водою і т.п.);

Попереджувальні знаки:

Знаки призначені для попередження працюючих про можливу небезпеку. Знаки повинні бути наступними: рівносторонній трикутник з округленими кутами жовтого кольору, звернений вершиною вгору, з каймою чорного кольору шириною 0,05 боку і символічним зображенням чорного кольору.

Розпорядчі знаки:

Знаки призначені для дозволу певних дій працюючих тільки у виконанні конкретних вимог безпеки праці (обов'язкове застосування засобів захисту працюючих, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки та для зазначення шляхів евакуації.

Вказівні знаки:

Знаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, питних пунктів, пожежних постів, пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів сповіщення про пожежу, складів, майстерень.

В Україні встановлені такі види відповідальності за порушення вимог охорони праці:

-Дисциплінарну;

-Адміністративну;

-Кримінальну;

-Матеріальну.

18. Шкідливі виробничі чинники, їх класифікація.

Усі шкідливі речовини можна розділити на токсичні, подразнюючі,

мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, такі, що впливають на

репродуктивну функцію, сенсибілізуючі.

Токсичні речовини взаємодіють з організмом людини, викликаючи рі-

зноманітні відхилення стану здоров’я. До них належать чадний газ, селіт-

ра, концентровані розчини кислот, лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок

дихальних шляхів, очей, шкіри (наприклад, аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду,

зміни спадкової інформації. Це - свинець, радіоактивні речовини тощо.

Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутво-

рення, пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель,

хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему

(спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид

вуглецю, оксид азоту).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну функцію, мо-

жуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець, нікотин, алкоголь тощо.

Сенсибілізатори – речовини, що діють як алергени (формалін, лаки

113

на основі нітро- та нітрозосполук тощо).

Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин, які при-

зводять до враження всіх живих організмів, особливо людей.

Отруйні речовини до організму людини потрапляють через шкіру,

органи дихання, шлунок. Дія шкідливих речовин на працівників нерідко

ускладнюється різними супутніми факторами зовнішнього середовища

(високою температурою повітря, шумом, вібрацією тощо).__

19. Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, рег-

ламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи з охорони

праці. Вони є обов’язковими до виконання і дотримання усіма підприємс-

твами, для яких вони розроблені.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних но-

рмативно-правових актів з охорони праці проводяться спеціально упов-

новаженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охоро-

ною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального

страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами держа-

вного нагляду за охороною праці, а санітарні правила та норми затвер-

джуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої

влади в галузі охорони здоров’я.

Нормативно - правові акти з охорони праці розглядаються в міру

впровадження досягнень науки і техніки, але не рідше одного разу на де-

сять років.

Розгляд та впровадження їх має за мету поліпшення безпеки, гігієни

праці та виробничого середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для

здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відпо-

відний орган державного нагляду за охороною праці, а також звернутись

до нього при необхідності з клопотанням про встановлення строку для

проведення умов праці згідно нормативних вимог. Отримавши згоду або

інше рішення з цього приводу від органу державного нагляду, роботода-

вець зобов’язаний невідкладно повідомити про це заінтересованих пра-

цівників (ст. 29 Закону „Про охорону праці”).

Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ)

колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни ін-

шими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному за-

конодавству України. Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі

охорони праці, укладеної керівними органами урядів держав СНД, стан-

дарти ССБТ надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за

угодженим переліком, що переглядається в міру необхідності з урахуван-

ням національного законодавства держав СНД та результатів спільної ро-

боти, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.

ГОСТ мають п’ять класифікаційних груп, яким наданошифр підсистем:

- організаційно-методичні стандарти – 12.0;

- стандарти _______вимог та норм за видами небезпечних і шкідливих ви-

робничих факторів – 12.1;

- стандарти вимог безпеки до виробничого устаткування – 12.2;

- стандарти вимог безпеки до виробничих процесів – 12.3;

- стандарти вимог безпеки до засобів захисту працюючих – 12.4.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також Державними

стандартами України з питань безпеки праці, Будівельними нормами та

правилами, Санітарними нормами, Правилами улаштування електроуста-

новок, нормами технічного проектування та іншими нормативними акта-

ми.

20. Безпека під час експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки.

Вимоги безпеки при експлуатації кріогенної техніки

Технічне використання низьких температур тривалий час обмежувалось незначною кількістю технологічних процесів. Наприкінці ХХ ст. область використання кріогенної техніки , яка використовує температури нижче 800С значно розширилась.

При використанні кріогенних систем виникає небезпека спалахування кріогенних речовин і вибух кріогенного обладнання використання газів під високим тиском.

Для забезпечення безпеки при протіканні кріогенних процесів велике значення мають конструкційні матеріали, що працюють в умовах низьких температур і високих тисків. При виборі конструкційних матеріалів враховують межу міцності, робоче напруження, межу текучості, ударну в’язкість, втомлювану міцність, хімічну стійкість або інертність і ін. Просочені рідким киснем асфальт або деревина вибухають при ударах.

Кріогенні рідинні гази чинять шкідливу дію на організм людини, особливо на її очі.

При контакті з кріогенними речовинами (киплячим метаном, азотом, киснем і ін.) шкіра стає крихкою (ламкою), руйнується шкіряний покрив, подібно до опіків від високої температури.

Працюючі з кріогенною технікою, повинні мати відповідний костюм, рукавиці і протигаз.

До обладнання, що працює під тиском відносяться парові і водяні котли, компресори і балони зі стиснутим або зрідженими газами.

Порушення правил експлуатації обладнання, що працює під тиском більше атмосферного призводить до вибуху, а відтак до руйнування будівель і травмування людей.

Основними причинами більшості аварій є:

недостатня кваліфікація персоналу;

порушення правил експлуатації, безпеки праці;

низька трудова і технологічна дисципліна;

відсутність нагляду і контролю;

низька якість випробувальних і ремонтних робіт.

Причиною аварій є переповнення або нестача води у паровому котлі. При значному переповненні вода разом з паром потрапляє у паропровід, що стає причиною виникнення гідравлічних ударів такої сили, що призводить до його розриву.

Для спостереження за правильною роботою та безпечною експлуатацією котли обладнують контрольними, контрольно-вимірювальними приладами та приладами безпеки. Для зручного спостереження їх встановлюють на видному місці.

21. Фінансування охорони праці.

Чинним законодавством передбачено, що фінансування охорони праці

здійснюється роботодавцем, але фінансування профілактичних заходів з

охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних

програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним

захворюванням, передбачається поряд з іншими джерелами фінансування,

визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які

використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не

менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на

охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і ста-

новлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Серед стимулюючих заходів, передбачених Законом, слід відзначити:

- визначення можливості запровадження пільгового оподаткування

цільових витрат на заходи щодо охорони праці;

- започаткування принципів диференціації внесків на державне со-

ціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профза-

хворювань із застосуванням заохочувальних тарифів для підприємств з

належною організацією роботи і високим рівнем охорони праці (і навпаки

– збільшення тарифів для підприємств з незадовільним станом умов і

безпеки праці);

- заходи індивідуального заохочення працівників за активну роботу

та ініціативу у вирішені проблем охорони праці (повинні відображатися у

колективному договорі і включати підвищення розміру заробітної плати,

призначення премії, в тому числі запровадження спеціальних премій за

досягнення в галузі безпеки праці, разових за конкретно виконану роботу,

винахідництво і раціоналізаторські пропозиції; різні види морального за-

охочення).

Кошти фонду охорони праці підприємства використовуються лише на ви-

конання комплексних заходів, забезпечуючи досягнення встановлених норма-

тивів з охорони праці, узгоджених з місцевими органами Держпромгірнагляду,

а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Ці кошти повинні витрачатись на ремонтні й інші роботи, пов’язані з під-

тримкою основних фондів (включаючи інженерно-технічні засоби безпеки; за-

соби колективного та індивідуального захисту працюючих) в належному тех-

нічному стані, на придбання спецодягу, молока, мийних засобів; надання

передбачених пільг і компенсацій працюючим, упорядкованість та озеленення

території, а також на природоохоронні заходи.

61

Витрачати кошти, передбачені на заходи по охороні праці, на інші цілі за-

бороняється (ст. 162 КЗпП).

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної

чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману

працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що

затверджується Кабінетом Міністрів України.

22. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці

Громадський контроль за дотриманням законодавства з охорони праці здійснюють (ст. 46 Закону):

- професійні союзи – в особі виборних органів і представників;

- трудові колективи – через обраних ними уповноважених у разі відсутності профспілки на виробництві.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог з охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці (ст. 42 Закону).

Для виконання цих обов'язків власник за свій рахунок організовує навчання і звільняє уповноваженого з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк зі збереженням за ним середнього заробітку.

Уповноважені трудових колективів діють відповідно до типового положення, затвердженого Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за узгодженням з профспілками.

Права уповноважених з питань охорони праці:

Уповноважені з питань охорони праці мають право:

- безперешкодно перевіряти стан безпеки й гігієни праці, дотримання працівниками нормативних актів з охорони праці на об'єктах підприємства або виробничого підрозділу, колективом якого вони обрані;

- вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником відповідного структурного підрозділу підприємства) пропозиції з усунення виявлених порушень нормативних актів з охорони праці, здійснювати контроль за реалізацією цих пропозицій;

- жадати від майстра, бригадира або іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у випадку створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

- вносити пропозиції про притягання до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти з охорони праці;

- брати участь у перевірках стану безпеки й умов праці, проведених посадовими особами органів державного нагляду й громадського контролю за охороною праці, міністерства, відомства, об'єднання, підприємства, місцевих органів державної виконавчої влади;

- бути обраним до складу комісії з питань охорони праці підприємства;

- бути представниками трудових колективів з питань охорони праці в районні (міських), міжрайонних (окружних) і товариських судах.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або залучення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності передбачаються колективним договором.

Особи, які перешкоджають діяльності уповноважених з питань охорони праці, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України.

Уповноважений з питань охорони праці може бути відкликаний до закінчення терміну дії своїх повноважень у випадку незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу.

23. Пожежна безпека і пожежна профілактика.

Пожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних

заходів, спрямованих на гарантування безпеки людей, запобігання по-

жежам, обмеження їх поширення, а також створення умов для успіш-

ного гасіння пожежі.

У процесі розробки профілактичних заходів запобігання пожежам

враховується протипожежний стан об'єкта, тобто кількість пожеж та зби-

тки від них, число займань, а також травм, отруєнь і загиблих людей, рі-

вень реалізації вимог пожежної безпеки, рівень боєготовності пожежних

підрозділів, а також стан протипожежної агітації і пропаганди.

Пожежна безпека – стан об'єкта, за якого виключається можли-

вість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей

небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних

цінностей. Одним із основних факторів забезпечення пожежної безпеки

є пожежна профілактика.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта передбачає створення систе-

ми попередження пожеж та протипожежного захисту. Велике значення

при цьому мають організаційно-технічні заходи, які умовно можна поді-

лити на:

а) організаційні (організація пожежної охорони, навчань, інструкта-

жів та ін.);

б) технічні (суворе дотримання правил і норм, визначених чинними

нормативними документами, при реконструкції приміщень, технічному

переоснащенні виробництва, експлуатації електромереж, опалення, осві-

тлення та ін.);

в) заходи режимного характеру (заборона паління та застосування

відкритого вогню в недозволених місцях та ін.);

г) експлуатаційні (своєчасне проведення профілактичних оглядів,

ремонтів устаткування тощо).

З метою попередження пожеж, їх поширення та боротьби з ними усі

працівники підприємств, установ й організацій проходять навчання та ін-

структажі з питань пожежної безпеки. На об’єктах з підвищеною пожеж-

ною небезпечністю обов’язковим є навчання.

24. Стажування (дублювання) та допуск працівників до самостійної роботи.

Стажування – набуття особою практичного досвіду виконання виробничих завдань і обов’язків на робочому місці підприємства після теоретичної підготовки до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом досвідченого фахівця.

Дублювання – самостійне виконання працівником(дублером) професійних обов’язків на робочому місці під наглядом досвідченого працівника з обов’язковим проходженням протиаварійного і протипожежного тренувань.

Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажування(дублювання), а також тривалість стажування(дублювання) визначаються керівником підприємства відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці. Тривалість стажування (дублювання) залежить від

стажу і характеру роботи, а також від кваліфікації працівника.

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих працівників пройти стажування протягом не менше 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести

змін. Стажування або дублювання проводиться, як правило, під час професійної підготовки на право виконання робіт з підвищеною небезпекою у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці.

Допуск до стажування (дублювання) оформлюється наказом. У наказі

визначається тривалість стажування (дублювання) та вказується прізвище

працівника, відповідального за проведення стажування (дублювання).

Керівнику надається право своїм наказом звільняти від проходження

стажування (дублювання) працівника, який має стаж роботи за відповід-

ною професією не менше 3 років або проводиться з одного підрозділу до

іншого, де характер роботи та тип обладнання, на якому він працювати-

ме, не змінюються.

Стажування (дублювання) проводиться за програмами для конкрет-

ної професії, які розробляються на підприємстві відповідно до функціо-

нальних обов’язків працівника, і затверджуються керівником підприємс-

тва(структурного підрозділу). Воно здійснюється на робочих місцях

свого або іншого подібного за технологією підприємства. У процесі ста-

жування працівники повинні виконувати роботи, які за складністю, хара-

ктером, вимогами безпеки відповідають роботам, що передбачаються фу-

нкціональними обов’язками цих працівників.

У процесі стажування (дублювання) працівник повинен: закріпити

знання щодо правил безпечної експлуатації технологічного обладнання,

технологічних і посадових інструкцій та інструкцій з охорони праці;

Оволодіти навичками орієнтування у виробничих ситуаціях у норма-

льних і аварійних умовах;

Засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і обладнання та

методи безаварійного керування ними з метою забезпечення вимог безпе-

ки праці.

Після закінчення стажування (дублювання) та при задовільних ре-

зультатах перевірки знань з питань охорони праці нака-

зом(розпорядженням) керівника підприємства або керівника структурно-

го підрозділу працівник допускається до самостійної роботи, про що

робиться запис у журналі реєстрації інструктажів, у протилежному випа-

дку, якщо працівник не оволодів необхідними виробничими навичками

чи отримав незадовільну оцінку з проти аварійних та протипожежних

тренувань, то стажування(дублювання) новим наказом може бути продо-

вжено на термін не більше двох змін.

25. Розподіл травм за ступенем тяжкості.

1. Кваліфікуючими ознаками тяжкості травм, отриманих в

результаті нещасного випадку на виробництві (далі - травми), є

характер отриманих ушкоджень, ускладнення та наслідки, пов'язані з

цими ушкодженнями.

2. За ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії:

тяжкі і легкі.

3. До тяжких травм відносяться:

3.1. За характером отриманих ушкоджень: переломи

3.2. Травми, що в гострий період супроводж.: гострою дихальною, серцевою недостатністю

3.3. Травми, які призвели до тяжких наслідків: втрата зору, слуху, мови;

4. До легких травм відносяться:

- ушкодження, що не вказані в п. 3;

- розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності

тривалістю до 60 днів.

26. Порядок проведення інструктажыв для працівників.

Усі працівники, які приймаються напостійнучи тимчасову роботу і при подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби - іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов'язки і який в установленому цим Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт, атакожз урахуванням вимог орієнтовногоперелікупитань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуальноз окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановийі цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер).

Первинний, повторний,позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань увиглядіусного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань,уміньі навичокщодобезпечноговиконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника на протязі 10 днів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажу та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, кого ували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.У разівиконанняробіт, що потребують оформлення наряду-допуску,цільовийінструктажреєструєтьсявцьому наряді-допуску, а в журналі реєстраціїінструктажів - не обов'язково.

Перелік професій та посад працівників, які звільняються відпервинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за узгодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесіякихнепов'язаназбезпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.

27. Комісія з питань охорони праці підприємства.

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб рішенням

трудового колективу може створюватись комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників власника, профспілки, спеціалістів з

охорони праці тощо. Рішення комісії мають дорадчо-рекомендаційний

характер.

Загальні збори (конференція) трудового колективу затверджують

Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розро-

бляється за участю сторін на основі Типового положення.

Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю, між-

галузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці, Поло-

женням про комісію з питань охорони праці підприємства.

Основними завданнями комісії є:

- захист законних прав та інтересів працівників у сфері праці;

- підготовка рекомендацій власнику та працівникам щодо профіла-

ктики травматизму, професійних захворювань, практичної реалізації

державної політики з охорони праці на підприємстві;

- вироблення пропозицій щодо внесення до колективного договору

окремих питань з охорони праці та ін.

Комісія має право:

50

- порушувати питання до власника, профспілки щодо регулювання

відносин у трудовому колективі у сфері охорони праці та розробляти уз-

годжені рішення з конкретних питань праці;

- одержувати від служб підприємства необхідну інформацію з пи-

тань охорони праці;

- здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з пи-

тань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці, виконання

відповідних програм і колективного договору;

- вільного доступу на всі дільниці виробництва та обговорення з

працюючими питань охорони праці.

Комісія може брати участь у розв’язанні конфліктів, пов’язаних з

охороною праці, у розслідуванні нещасних випадків, в обговоренні пи-

тань охорони праці з власником, профспілкою.

Члени комісії виконують свої обов’язки, як правило, на громадських

засадах.

28. Організація проведення первинного інструктажу.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

який виконуватиме нову для нього роботу;

відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Проводиться з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:

до початку трудового або професійного навчання;

перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

29. Загальні відомості про процес горіння. Причини виникнення пожеж на підприємствах торгівлі.

Горіння – складний фізико-хімічний процес з'єднання горючої речо-

вини з окислювачем, яке супроводжується виділенням тепла і випроміню-

ванням світла.

Розрізняють такі різновиди горіння: спалах, займання, самозаймання,

самоспалахування, тління.

Спалах – швидкоплинний процес згоряння парів горючої речовини, що

має місце при її контакті з відкритим джерелом вогню і супроводжу-

ється короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і

стійкого горіння.

Займання – початкова форма горіння, який виникає від джерела вог-

ню.

Самозаймання – процес горіння речовини, що виникає при високій 213

температурі ____________без контакту з відкритим джерелом вогню.

Самоспалахування – це самозаймання, що супроводжується появою

полум'я.

Тління – безполуменеве горіння горючої речовини у твердій фазі з

видимим випромінюванням світла із зони горіння, але при відсутності

полум'я та ударної хвилі.

Основними причинами пожеж на підприємствах є такі:

необережне поводження з вогнем у побуті; порушення пожежних норм і правил у технологічних процесах виробництва;

неправильне облаштування систем опалення, вентиляції, електроустаткування;

порушення норм і правил зберігання пожежоне-безпечних несумісних матеріалів;

порушення правил користування електрообладнанням;

невиконання протипожежних заходів щодо обладнання пожежного водозабезпечення, улаштування пожежної сигналізації, забезпечення первинними засобами пожежогасіння; використання відкритого вогню факелів, паяльних ламп, паління у заборонених місцях; погане знання персоналом основ пожежної безпеки;

порушення вимог протипожежного інструктажу під час виконання робіт.

Таким чином, абсолютна більшість пожеж виникає безпосередньо з вини людей.

Причиною пожежі також може стати коротке замикання и електричних мережах, струмові перевантаження проводів та електричних машин, великий перехідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, електричні іскри.

При короткому замиканні величина струму в струмо-провідних частинах електричних апаратів та машин досягає великих значень, внаслідок чого можливий не тільки перегрів, але й займання ізоляції, розплавлення струмопровід-них частин, жил кабелів та проводів.

Найбільш поширеними причинами пожеж на виробництві є такі джерела запалювання, як іскри, що виникають під час роботи двигунів внутрішнього згоряння та електричних двигунів. Вони являють собою розжарені частинки пального або окалини у газовому потоці, які виникають внаслідок неповного згоряння чи механічного винесення горючих речовин та продуктів корозії. Температура такої частинки досить висока, але запас теплової енергії є невеликим, тому що іскра має малу масу. Іскри, у тому числі й іскрові розряди статичної електрики, здатні запалити тільки речовини, достатньо підготовлені для горіння, наприклад, газо- та пароповітряні суміші, осілий пил, волокнисті матеріали. Накопиченню і формуванню зарядів статичної електрики сприяє відсутність або неефективність спеціальних заходів захисту, створення електроізоляційного шару відкладень на поверхні заземлення.

Джерелом запалювання горючих речовин може бути електрична дуга або електрична іскра у вигляді крапель металу, що утворюється під час короткого замикання електропроводки, під час електрозварювальних робіт, при плавленні ниток розжарювання електричних ламп загального призначення.

30. Економічне та соціальне значення охорони праці.

Поліпшення умов та охорони праці стає одним з важливих напрямків

підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, а це, у

свою чергу, сприяє зростанню якості та продуктивності праці, підвищен-

ню соціально-економічних показників виробництва, зменшенню коштів

на витрати від травматизму, професійних захворювань і аварій.

Але сьогодні близько 38% від загальних захворювань людей в Украї-

ні пов'язані з дією небезпечних і шкідливих факторів у процесі праці. Не-

задовільний стан охорони праці негативно відбивається на економіці

держави – щорічна загальна сума витрат на фінансування відшкодування

заподіяної шкоди потерпілим на виробництві та інших виплат, пов’язаних

з незадовільними умовами праці, становить понад 1 млрд. грн.

Враховуючи зазначені обставини, 29 вересня1999 р. в Україні був

прийнятий Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху-

вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю-

вання, які спричинили втрату працездатності». Цим Законом визначені

7

правові основи та економічний механізм загальнообов’язкового соціаль-

ного страхування громадян від нещасного випадку, зокрема в разі повної,

часткової або тимчасової втрати працездатності. Окрім того, він створює

правове поле, фінансові й організаційні механізми для успішного розв'я-

зання наступних завдань: запобігання нещасним випадкам і професійним

захворюванням, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на

виробництві, компенсації збитків внаслідок ушкодження здоров'я в про-

цесі праці.

Основними принципами соціального страхування від нещасного ви-

падку Закон проголошує:

- обов'язковий порядок страхування всіх працівників, а також учнів

та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних на-

вичок;

- сплату страхованих внесків тільки роботодавцями;

- своєчасне та повне відшкодування шкоди потерпілим;

- надання державних гарантій застрахованим у реалізації їх прав;

- диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану

безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності

на кожному підприємстві;

- економічну зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні

умов і безпеки праці.

До працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які за-

охочення за активну участь та ініціативу у здійснені заходів щодо підви-

щення безпеки та поліпшення умов праці.

У статті 7 Закону «Про охорону праці» закріплено, що працівники,

зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безоплатно

забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або

рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають

право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скоро-

чення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільго-

ву пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенса-

ції, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору робото-

давець повинен, не пізніше як за два місяці, письмово інформувати пра-

цівника про зміни виробничих умов та розміри пільг і компенсацій, з

урахуванням тих, що надаються йому додатково.__

31. Гігієна праці, її значення.

Гігієна праці – галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає

стан здоров’я працівників у виробничих умовах і на цій основі обґрунто-

вує комплекс заходів і засобів щодо збереження і зміцнення здоров’я

працівників, профілактики несприятливого впливу виробничого середо-

вища і трудового процесу.

У системі законодавчих актів щодо гігієни праці ключове місце посі-

дає Закон України «Про забезпечення санітарного епідеміологічного бла-

гополуччя населення». Стаття 7 цього Закону – «Обов'язки підприємств,

установ, організацій» – передбачає розробку і здійснення адміністрацією

підприємств санітарних та протиепізоотичних заходів щодо умов праці

стосовно рівнів чинників виробничого середовища; інформацію санітар-

но-епідеміологічної служби щодо надзвичайних подій і ситуацій, що ста-

новлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування збитків.

Забезпечення санітарного благополуччя досягається такими заходами:

- гігієнічна регламентація та державна реєстрація шкідливих чин-

ників виробничого і навколишнього середовища;

- державна санітарно-гігієнічна експертиза проектів технологій, ді-

ючих об'єктів на відповідальність їх санітарним нормам;

- включення вимог безпеки щодо здоров'я до державних норматив-

них актів;

- ліцензування видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпе-

кою для здоров'я людей;

- гігієнічне обґрунтування проектів, будівництв, розробки, виготов-

лення та використання нових засобів виробництва та технологій;

- пред'явлення гігієнічно обґрунтованих вимог до житлових, діючих

засобів виробництва та технологій тощо;

- обов'язкові медичні огляди певних категорій працівників і ін.

Нормативними актами з гігієни праці є постанови та положення (но-

рми), затверджені МОЗ України, наприклад Положення про медичний

огляд працівників певних категорій.

У системі заходів із забезпечення безпеки праці велике значення мають

запобіжний і поточний санітарні нагляди, які здійснюють установи та за-

клади Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Основними завданнями гігієни праці є, зокрема, такі:

- вивчення впливу на людину небезпечних і токсичних речовин, що

викидаються в навколишнє середовище внаслідок технологічних проце-

сів, роботи устаткування, та розроблення заходів захисту від них;

- вивчення впливу шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на

організм людини і розроблення заходів захисту від цих чинників;

- вивчення освітленості робочих місць та розробка заходів і засобів

з його нормалізації;

- розробка методів і засобів контролю умов праці;

- розробка та впровадження індивідуальних засобів захисту;

- розробка та обґрунтування вимог до санітарно-побутового забез-

печення працівників.

32. Джерела, класифікація, і характеристики вібрації.

Класифікація, джерела і визначення вібрації

Вібрація – це механічні коливання в області дозвукових і звукових ча-

стот, що генеруються у пружних тілах або тілах, що знаходяться під

дією перемінного фізичного поля, які сприймаються людиною як по-

штовхи; це процес поширення механічних коливань у твердих тілах.

Механічні коливання тіл з частотою менше 20 Гц сприймаються ор-

ганізмом людини як вібрація, а коливання з частотою від 20 Гц до 8000

151

Гц – одночасно як вібрація і шум, понад 8000 Гц – як тепло. Джерелом ві-

брації є динамічно неврівноважені деталі машин, механізми та їх робочі

органи, різні виробничі процеси. Залежно від джерела виникнення вібра-

ції поділяються на транспортні, транспортно-технологічні і технологі-

чні. На організм людини вібрація передається лише через тверді тіла. За

способом передачі вона може бути загальною (передається всьому тілу

через опірні поверхні) і локальною (передається через руки або ноги си-

дячої людини).

Вібрації поділяються також за напрямком дії на вертикальні та гори-

зонтальні.

Своєчасне виявлення тієї чи іншої різновидності вібрації дає змогу

виробити найбільш ефективні заходи для нейтралізації її негативної дії у

виробничій системі.

Вібрація характеризується частотою коливань (Гц), амплітудою зсуву

(м), коливальною швидкістю (м/с), коливальним прискоренням (м/с2). За

часовими характеристиками основних показників розрізняють постійну і

непостійну вібрацію.__

Характеристика вібрацій

Умовно всі найскладніші вібрації або коливання можна подати як суму

простих. Найпростішими з коливань є гармонійні коливання, що

здійснюються за синусоїдальним законом. Основними параметрами вібрації,

що здійснюються за синусоїдальним законом, є:

1. Амплітуда вібропереміщення - Хm.

2. Амплітуда коливальної швидкості - Vm.

3. Амплітуда коливального прискорення - Am.

4. Період коливань - Т.

5. Частота - f, пов'язана з періодом співвідношенням f=1/T.

33. Назвіть методи і форми пропаганди питань з охорони праці.

Пропаганда охорони праці передбачає:

- створення куточків, кабінетів з охорони праці;

- проведення днів охорони праці;

- демонстрування навчальних фільмів, плакатів, інших відео ма-

теріалів з охорони праці;

- проведення оглядів, круглих столів, семінарів з охорони праці

тощо.

Мета пропаганди - переконати працюють у необхідності заходів безпеки, допомогти їм у виробленні свідомого ставлення до правил і норм, зацікавити у виконанні заходів, тобто пропаганді охорони праці, в основному має виховне значення.

До структурних елементів системи пропаганди відносяться:

- Інформаційний фонд;

- Джерела;

- Методи;

- Установи;

- Організаційні форми;

- Інформаційні та технічні засоби пропаганди.

Елементи взаємопов'язані між собою.

Інформаційний фонд пропаганди охорони праці - соціальна інформація з охорони праці, що міститься в матеріальних джерелах інформацію (кіно, магнітна плівка, грамплатівки, папір і т.д.).

Інформація може бути: аудіовізуальної - кінофільми, телепередачі і т.д.; візуальної - діапозитиви, діафільми, фотознімки, плакати; аудіоакустіческой - радіопередачі, магнітофільми.

Методи пропаганди базуються на способах і прийомах - переконання, роз'яснення, вплив на свідомість, почуття, вчинки людей з метою вироблення культури безпеки.

Установи пропаганди - школи, технікуми, вузи, школи підвищення кваліфікації, кабінети з охорони праці на підприємстві, куточки охорони праці.

Організаційні форми - лекції, семінари, доповіді, виступи на виробничих нарадах або конференціях, радіо-і телепередачі, виставки з охорони праці, екскурсії в передові господарства, тематичні вечори, організація кутків з охорони праці.

Інформаційні засоби - популярні брошури, пам'ятки, плакати, вимоги та інструкції, стандарти ССБТ, кінофільми, діафільми, видеомагнитофильмов, діапозитиви і т.д.

34. Організація навчання з питань охорони праці на підприємстві.

Однією з важливих форм організації роботи по забезпеченню безпечних умов праці є ознайомлення робітників та службовців з правилами по охорони праці.

Навчання, інструктування та перевірки знань з питань охорони праці спрямоване на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яке проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти і здійснюється відповідно до Законів України "Про охорону праці", та "Про освіту", "Державної програми навчання та підвищення кваліфікації працівників, населення України з питань охорони праці на 2001-2005 роки” та “Типового положення про навчання з питань охорони праці», вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, наказів керівників підприємств про навчання з питань охорони праці.

Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу повинні проходити навчання і перевірку знань.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці покладається на керівника підприємства, в структурних підрозділах (цеху, дільниці, лабораторії, майстерні тощо) - на керівників цих підрозділів, а контроль - на службу охорони праці.

Відповідальність за дотримання навчальних планів і програм навчання з питань охорони праці, використання в повному обсязі відведеного для цього навчального часу, якість навчання в закладах освіти працівників, студентів, учнів та вихованців несуть керівники відповідних закладів освіти.

Допуск до роботи без навчання, інструктування і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

Перевірка знань працівників з питань охорони праці проводиться за тими нормативними актами про охорону праці, додержання яких входить до їх службових обов'язків.

Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким керівником підприємства доручена організація цієї роботи.

На підприємствах для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом (розпорядженням) керівника створюються постійно діючі комісії. Головами комісій призначаються заступники керівників підприємств, в службові обов'язки яких входить організація роботи з охорони праці, а в разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх очолюють керівники відповідних підрозділів чи їх заступники. До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної, виробничих і технічних служб, представники органів державного нагляду за охороною праці та профспілок. .

Перед перевіркою знань працівників з питань охорони праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації. Для навчання рекомендується застосування комп'ютерних тренажерів, інших технічних засобів, у разі їх наявності.

Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва складають члени комісії з перевірки, узгоджує служба охорони праці і затверджує керівник підприємства.

35. Організація проведення стажування та дублювання.

Стажування – набуття особою практичного досвіду виконання виро-

бничих завдань і обов’язків на робочому місці підприємства після теоре-

тичної підготовки до початку самостійної роботи під безпосереднім кері-

вництвом досвідченого фахівця.

Дублювання – самостійне виконання працівником(дублером) профе-

сійних обов’язків на робочому місці під наглядом досвідченого праців-

ника з обов’язковим проходженням протиаварійного і протипожежного

тренувань.

Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажу-

вання(дублювання), а також тривалість стажування(дублювання) визначаються керівником підприємства відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці. Тривалість стажування (дублювання) залежить від стажу і характеру роботи, а також від кваліфікації працівника.

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструк-

тажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керів-

ництвом досвідчених, кваліфікованих працівників пройти стажування

протягом не менше 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести

змін. Стажування або дублювання проводиться, як правило, під час про-

фесійної підготовки на право виконання робіт з підвищеною небезпекою

у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці.

Допуск до стажування (дублювання) оформлюється наказом. У наказі

визначається тривалість стажування (дублювання) та вказується прізвище

працівника, відповідального за проведення стажування (дублювання).

Керівнику надається право своїм наказом звільняти від проходження

стажування (дублювання) працівника, який має стаж роботи за відповід-

ною професією не менше 3 років або проводиться з одного підрозділу до

іншого, де характер роботи та тип обладнання, на якому він працювати-

ме, не змінюються.

Стажування (дублювання) проводиться за програмами для конкрет-

ної професії, які розробляються на підприємстві відповідно до функціо-

нальних обов’язків працівника, і затверджуються керівником підприємс-

тва(структурного підрозділу). Воно здійснюється на робочих місцях

свого або іншого подібного за технологією підприємства. У процесі ста-

жування працівники повинні виконувати роботи, які за складністю, хара-

ктером, вимогами безпеки відповідають роботам, що передбачаються фу-

нкціональними обов’язками цих працівників.

У процесі стажування (дублювання) працівник повинен: закріпити

знання щодо правил безпечної експлуатації технологічного обладнання,

технологічних і посадових інструкцій та інструкцій з охорони праці;

Оволодіти навичками орієнтування у виробничих ситуаціях у норма-

льних і аварійних умовах;

Засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і обладнання та

методи безаварійного керування ними з метою забезпечення вимог безпе-

ки праці.

Після закінчення стажування (дублювання) та при задовільних ре-

зультатах перевірки знань з питань охорони праці нака-

зом(розпорядженням) керівника підприємства або керівника структурно-

го підрозділу працівник допускається до самостійної роботи, про що

робиться запис у журналі реєстрації інструктажів, у протилежному випа-

дку, якщо працівник не оволодів необхідними виробничими навичками

чи отримав незадовільну оцінку з проти аварійних та протипожежних

тренувань, то стажування(дублювання) новим наказом може бути продо-

вжено на термін не більше двох змін.

36. Вплив мікроклімату на людину. Параметри, якими характеризується мікроклімат.

На підприємствах на самопочуття, стан здоров’я людини впливає мікроклімат виробничих приміщень, який визначається дією на організм людини температури, вологості, рухомості повітря і теплового випромінювання. Виробничий мікроклімат, як правило, відрізняється значною мінливістю, нерівномірністю по горизонталі та вертикалі, різноманітністю сполучень температури, вологості, рухомості повітря, інтенсивності випромінювання залежно від особливостей технології виробництва, кліматичних особливостей місцевості, конструкцій споруд, організації повітрообміну із зовнішнім середовищем.

Параметри мікроклімату справляють безпосередній вплив на самопочуття людини та його працездатність. Зниження температури за всіх інших однакових умов призводить до зростання тепловіддачі шляхом^ конвекції та випромінювання і може зумовити переохолодження організму.

Підвищення швидкості руху повітря погіршує самопочуття, оскільки сприяє підсиленню конвективного теплообміну та процесу тепловіддачі при випаровуванні поту.

При підвищенні температури повітря мають місце зворотні явища. Встановлено, що при температурі повітря понад ЗО °С працездатність людини починає падати. За такої високої температури та вологості практично все тепло, що виділяється, віддається у навколишнє середовище при випаровуванні поту. При підвищенні вологості піт не випаровується, а стікає краплинами з поверхні шкіри.

Недостатня вологість призводить до інтенсивного випаровування вологи зі слизових оболонок, їх пересихання та розтріскування, забруднення хвороботворними мікробами.

Вода та солі, котрі виносяться з організму з потом, повинні заміщуватися, оскільки їх втрата призводить до згущення крові та порушення діяльності серцево-судинної системи. ;

Зневоднення організму на 6% викликає порушення розумове діяльності, зниження гостроти зору. Зневоднення на 15...209 призводить до смертельного наслідку.

Втрата солі позбавляє кров здатності утримувати воду та виклика порушення діяльності серцево-судинної системи. За високої температурі повітря і при дефіциті води в організмі посилено витрачаютьс: вуглеводи, жири, руйнуються білки.

Для відновлення водяного балансу рекомендується вживати підсолену (0,5% NaCl) воду (4...5 л на людину за зміну), білково-вітамінний напій. У жарких кліматичних умовах рекомендується пити охолоджену питну воду або чай.

Тривалий вплив високої температури у поєднанні зі значною вологістю може призвести до накопичення теплоти в організмі і до гіпертермії — стану, при котрому температура тіла піднімається до 38...40 °С. При гіпертермії, як наслідок, тепловому ударі, спостерігається головний біль, запаморочення, загальна слабкість, спотворення кольорового сприйняття, сухість у роті, нудота, блювання, потовиділення. Пульс та частота дихання"прискорюється, в крові зростає вміст залишкового азоту та молочної кислоти. Спостерігається блідість, посиніння шкіри, зіниці розширені, часом виникають судоми, втрата свідомості.

За зниженої температури, значної рухомості та вологості повітря виникає переохолодження організму (гіпотермія). На початковому етапі впливу помірного холоду спостерігається зниження частоти дихання, збільшення об'єму вдиху. За тривалого впливу холоду дихання стає неритмічним, частота та об'єм вдиху зростають, змінюється вуглеводний обмін. З'являється м'язове тремтіння, при котрому зовнішня робота не виконується і вся енергія тремтіння перетворюється в теплоту. Це дозволяє протягом деякого часу затримувати зниження температури внутрішніх органів. Наслідком дії низьких температур є холодові травми.

37. Стомлення, його причини та психофізіологічні механізми.

Проблема стомлення є вельми складним науково-практичним питан-

ням, яке досліджують представники різних наук – фізіологи, психологи та інші спеціалісти.

Втома – сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психічному

стані людини, які з’являються внаслідок напруженої чи тривалої діяльно-

сті і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Стан

втоми залежить від звички людини до фізичного та розумового напру-

ження. Якщо таких звичок немає, то втома може настати на самому поча-

тку роботи. Суб’єктивне відчуття втоми називається змореністю (стомленістю).

Стомлення проявляється в різних сферах. Тому розрізняють технікоекономічні, фізіологічні, психологічні й медичні ознаки стомлення.

До числа техніко-економічних ознак утоми входять зниження виробітку, зростання браку й інше. До фізіологічних ознак – зменшення витривалості, тремтіння у пальцях, подовження часу зорово-моторної реакції, зростання температури шкіри голови і рук, інші показники.

Психологічні ознаки втоми – це відчуття змореності, загальмованість

психічних процесів, інші ознаки. Медичними показниками стомлення є

травматизм і виробничо обумовлені захворювання.

Стомлення за своєю біологічною суттю є нормальним фізіологічним

процесом, який супроводжується певними змінами функціонального стану і виконує захисну роль в організмі, оберігаючи його від надмірного перенапруження і можливого, у зв’язку з цим, ураження і виснаження.

Перенапруження визначається як несприятливий, граничний між нормою і патологією функціональний стан окремих фізіологічних систем або органів, зумовлений надмірними або тривалими навантаженнями або напруження цих систем або органів. У результаті перенапруження знижується резистентність організму людини до різноманітних несприятли-

вих впливів.

Виникнення втоми обумовлено багатьма причинами, які можуть бути

неоднаковими при різній діяльності людини. В одних випадках зниження

працездатності залежить від зменшення енергетичних запасів, в інших

цей фактор не має жодного значення.

Зниження працездатності при втомі обумовлюється змінами у прове-

денні нервових імпульсів через синапси у центральній нервовій системі й

у м’язах.

У працюючих м’язах також можуть знижуватись запаси енергетич-

них речовин. Опріч того, стомлююча робота призводить до зниження ак-

тивності ферментів, які каталізують хімічні реакції.

Таким чином, причини стомлення складні і різноманітні.

Втома після важкої, але потрібної людині праці супроводжується по-

зитивним емоційним станом.

Розрізняють фізичне і розумове стомлення. Крім того, виділяють пе-

100

рвинну втому, яка розвивається досить швидко, на початку робочого дня і

є ознакою недостатнього закріплення трудових навичок. Вона переборю-

ється у процесі праці, в результаті чого виникає «друге дихання» – значне

підвищення працездатності. Розрізняють вторинну, або таку, що повільно

розвивається, втому – власне стомлення, яка виникає приблизно через

2,5-3 години від початку роботи та для зняття якої необхідний відпочинок.

У зв’язку зі змінами психічного стану ряд психофізіологів пропону-

ють виділяти три стадії втоми. На першій стадії прояв відчуття стомлено-

сті є незначним, продуктивність праці не знижена; друга стадія характе-

ризується значним зниженням продуктивності праці та вираженими

психічними змінами (дефекти пам'яті і мислення, ослаблення волі, ви-

тримки, самоконтролю); третя _______стадія оцінюється як гостра перевтома.

38. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами. Санітарно-захисні зони підприємств.

Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені — через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів

Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від значення нормативу.

Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.

Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом

Сучасне виробництво повинно орієнтуватись на безвідходні техноло-

гії, які не забруднюють навколишнього середовища хімічними, фізични-

ми, біологічними відходами. В іншому випадку, у разі неможливості

впровадження безвідходних технологій, створюються санітарно-захисні

зони (СЗЗ), які відокремлюють шкідливе виробництво від жилої забудо-

ви. Для промислових підприємств, залежно від характеру та потужності

виробництва, санітарні норми передбачають 5 класів СЗЗ:

I клас - 1000 м (виробництва переважно хімічної промисловості);

II клас - 500 м (виробництва хімічної та металургійної промисловос-ті);

III клас - 300 м (гірничо-збагачувальні комбінати, виробництва буді-

вельних матеріалів);

IV клас - 100 м (підприємства текстильної, легкої, харчової промисло-

вості тощо);

V клас - 50 м (великі друкарні, меблеві фабрики і ін.).

Використання СЗЗ регламентується санітарними нормами проекту-

вання промислових підприємств.

Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, що сприятиме кра-

щому захисту навколишнього середовища від шуму, газів, виробничого

пилу тощо.

Визначають величину СЗЗ залежно від концентрації шкідливих речо-

вин в атмосферному повітрі. СЗЗ мають дві межі. Внутрішня межа грани-

чить з виробничим майданчиком. Зовнішня межа встановлюється на такій

відстані від виробничого майданчика, яка забезпечує гранично допустиму

концентрацію та гранично допустимий рівень шкідливих чинників в ат-

мосферному повітрі.

Розміри СЗЗ для сільськогосподарських підприємств визначаються

чинними санітарними нормами промислових підприємств. Так, для ферм

великої рогатої худоби розмір СЗЗ становить 300 м, птахофабрик – 1000

м, свинокомплексів – 2000 м, для складів зберігання мінеральних добрив

і пестицидів – 200 м, теплиць і парників з біологічним підігрівом – 100 м,

сховищ фруктів й овочів – 50 м.

39. Поняття про виробничу санітарію, її задачі.

Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

До організаційних заходів належать:

• дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

• проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;

• забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо.

Технічні заходи передбачають:

• систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;

• розробку та конструювання обладнання, що вилучає виділення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;

• забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря виробничого середовища;

• улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;

• забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та інфразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.

Таким чином, запобігання професійних захворювань і отруєнь здійснюється через здійснення комплексу організаційних і технічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного середовища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих.

40. Мікроклімат робочої зони. Нормування та контроль параметрів мікроклімату.

Нормальне теплове самопочуття (комфортні умови), відповідні до даного виду роботи, забезпечуються при дотриманні теплового балансу, внаслідок чого температура внутрішніх органів людини залишається постійної й рівної ~ 36,6 0C ( 0,5 0C).

При зміні температури повітря, швидкості його руху й вологості, при наявності поблизу людини нагрітих поверхонь, в умовах фізичної роботи і т.д. ці співвідношення суттєво змінюються.

Значне відхилення метеорологічних умов робочої зони від оптимальних може бути причиною ряду фізіологічних порушень, в організмі працюючих, привести до різкого зниження працездатності й навіть до професійних захворювань.

У самому загальному виді дія метеоумов на організм людини можна охарактеризувати в такий спосіб:

• температура повітря дуже впливає на самопочуття людини й продуктивність праці.

• висока температура повітря (30 - 35 0С) у виробничих приміщеннях при збереженні інших параметрів викликає швидку стомлюваність працюючого, перегрівши організму й велике потовиділення.

У важких випадках наступає тепловий, а при роботі на відкритім повітрі - сонячний удар. Можлива судорожна хвороба, що є наслідком порушення водно-сольового балансу, що й характеризується слабістю, головним болем, різкими судорогами переважно в кінцівках.

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою

комплексу заходів і засобів колективного захисту, які включають будівельно-планові, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та інші. Для профілактики переохолоджень та дії високої температури використовують засоби індивідуального захисту.

Оптимальні мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів

мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину

забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активації механізмів теплорегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної норми.

Основними заходами і засобами нормалізації параметрів мікроклімату на виробництві є

- будівництво приміщень і споруд згідно вимог державних будівель-них норм і правил.

- удосконалення технологічних процесів та устаткування.

- раціональний режим праці та відпочинку

- застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів.

- раціональна вентиляція, кондиціонування повітря та опалення приміщень.

До систем центрального опалення належать: водяне, парове, панельне, повітряне та комбіноване.

Водяне опалення відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам і тому широко використовується на багатьох підприємствах різних

галузях промисловості.

Парове опалення ефективно використовується на великих підприємствах, де одна котельна забезпечує швидкий необхідний нагрів приміщень.

Панельне опалення доцільно застосовувати адміністративно-

побутових приміщеннях.

Повітряне опалення – це подача нагрітого повітря від єдиного

джерела тепла.

До місцевого опалення належать пічне та повітряне опалення, а та-

кож опалення місцевими газами та електричними пристроями.

41. Робоче місце та робоча зона, санітарно гігієнічні вимоги до них.

Робо́че мі́сце — це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших чинних норм і оздоблена необхідними засобами для трудової діяльності.

Робоча зона – простір, обмежений по висоті 2 м над рівнем підлоги

чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або непо-

стійного (тимчасового) перебування працівників.

Види робочих місць

Залежно від рівня механізації праці виконавців розрізняють три види робочих місць:

робочі місця ручної праці, де один або декілька виконавців виконують операції за допомогою різних знарядь праці;

механізовані робочі місця, де виконавець впливає на предмет праці за допомогою механізованого інструмента або машини, праця котрих визначається і спрямовується робітником;

автоматизовані робочі місця, де робота здійснюється механізмами, виконуючими усі технологічні операції у заздалегідь встановленій послідовності. Роль виконавця тут – регламентувати робочий процес згідно із заданою технологією.

Організація робочого місця

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення їх в певному порядку. Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця.

Планування робочого місця

5.1.1 В приміщеннях видавництв, де робота пов’язана з нервово-емоційним напруженням, параметри повітря мають бути оптимальними за ГОСТ 12.1.005-88.

Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень видавництв наведені в таблиці 4.

5.1.2 Концентрації шкідливих речовин в повітрі приміщень видавництв не повинні перевищувати гранично-допустимих норм, наведених в таблиці 5.

5.1.3 Працюючі ВТП інтенсифікують аероіонїзацію повітря. Оптимальним в зоні дихання працівника вважається вміст легких аероіонів обох знаків від 1,5х100 до 5х1000 в 1 см2.