Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
методичні рекомендації до змістовного модуля №1....doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
06.12.2018
Размер:
968.7 Кб
Скачать

Теми доповідей, рефератів і фіксованих виступів:

  1. Домашні промисли та общинні ремесла трипільців.

  2. Пам’ятки трипільського будівництва.

Література

  • Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н.О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: курс лекцій / Навч. посібник.- К.: Либідь, 1993

  • Бокань В. Культурологія: Навч. посібник /За ред. В.М. Пічі.- Львів, 2003

  • Грищенко В.А. Історія світової та української культури.- К, 2002

  • Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти / В.А.Греченко, І.В.Чорний та ін..- К.: Літера ЛТД, 2005

  • Історія української культури. – К.: Наук. Думка,2003.

  • Історія української та зарубіжної культури: навчальний посібник / За ред.. М. Заковича. – К.,2003. – Т. 1-3

Попович М. Нарис історії культури України. – К,1998.

Тема № 3. Скіфо-сарматська культура та культура античних міст полісів. (2 години)

План.

  1. Скіфські племена на українських землях: побут, звичаї і традиції скіфів.

  2. Скіфо-сарматське мистецтво: архітектура, пластика і художні вироби.

  3. Розвиток античної культури і мистецтва на теренах України ІV–VІ ст.. до н. е.

  4. Мистецтво тавро-русинів – складова духовної спадщини народів Півдня України.

1. Скіфські племена на українських землях: побут, звичаї і традиції скіфів.

Скіфи, кочові іранські племена, вторглися у причорноморські степи на межі VІІ–VІ ст. до н. е. Вторглися? А може, прийшли? Як би то не було, з'явилися. І без особливого клопоту зайняли майже всю територію сучасної України. Як сталося, що жорстокі непереможні кіммерійці так легко віддали їм свої володіння й своїх годувальників – осілі землеробські громади? На це питання згодом нам відповість Геродот.

Панували скіфи на українських землях "усього" якихось 300–400 років – з VІ до ІІІ ст. до н. е. А якого наробили галасу! І хочеш-не-хочеш, а таки вправили "нам" розум. Я не випадково взяв слово нам у лапки: хто такі "ми" – це великий знак питання. В усякому разі те, що в жилах сучасних східних слов'ян тече якась частина скіфської крові, однозначно. Олександр Блок, який написав "Так, скіфи ми, так, азіати ми..." був недалекий від істини. Завойовуючи нові території, скіфи не ставили собі за мету знищити або витіснити осілих землеробів. Їм це було не потрібно. Навіть більше, аналіз археологічних матеріалів свідчить про те, що скіфи активно залучали представників автохтонних громад до своєї політичної й соціально-економічної структури. І після свого "зникнення" вони нікуди не поділися – осіли й залишилися на цій землі.

Розпочнемо з "національності". Вважається, що скіфи були іранцями. Так, їхній "іранізм" позначався в способі життя, мові, культурі. Зрештою, у притаманній для Сходу цілковитій покорі вождеві. Але самі скіфи чомусь від свого іранського коріння відхрещувалися – серед усіх їхніх легенд важко знайти такі, що пов'язують їх світогляд із цінностями Сходу. До того ж вони вважали, що походять чи то від Зевса й дочки ріки Борисфен, чи то від сина Геракла – Скіфа. А тому назвати їхній світогляд східним важко.

Та й які вони, врешті-решт, іранці? Можливо вони й були ними до того, як 623 р. до н. е. вирушили в похід на мідян. А як повернулися, то ким стали? За цей час від скіфських дружин і бозна-яких рабів (логічно припустити, що праслов'ян серед них була переважна більшість) виникло ціле покоління – відтоді термін "скіф" вказував на належність не до скіфського етносу, а до скіфської держави. Загалом, це закономірно: і скіф, і римлянин, і американець – не національність, а насамперед ментальність. Чи не так?

Повернімося до скіфів. Що визначало їхній спосіб життя? Розбій і війна. Вони були хоробрими воїнами, талановитими полководцями – не лише силою, але й хитрощами перемагали тих, хто стояв на їхньому шляху. Однак до них цілком можна застосувати й термін "організовані бандити": скіфи володіли Азією впродовж двадцяти восьми років і своїми нахабством і свавіллям усе перевернули там догори ногами. Хіба лише в Азії? А в праукраїнських степах чи не перевернули вони усе "догори ногами"? Вимагали, бачте, з усіх данину, ще й хапали все, що потрапляло до рук. Такий спосіб життя лише зміцнив архетип бідності в менталітеті осілих землеробських племен, які мешкали на спільній з ними території.

Заможні скіфські царі володіли табунами худоби, мали численних рабів. Але звичайні скіфи багатства не прагнули. Їхній спосіб життя можна назвати "поміркованим аскетизмом" – вони обмежували себе мінімумом речей, необхідних їм для життєдіяльності.

Слово скіф з давньогрецької мови перекладається як "похмурий, недоброзичливий"[4]. Певно, вони такими й були. Гнітюче враження справляє принаймні скіфська кераміка – вона тьмяна, безбарвна. Навряд чи ви хотіли б мати таку в себе на столі. А тому багаті скіфи вважати за краще користуватися грецьким посудом.

Скажемо відверто: "недоброзичливий" – то ще м'яке визначення. Скіф – це символ жорстокості. Римський поет Овідій так пише про скіфів: "Вони навряд чи заслуговують називатися людьми, вони зліші за диких вовків. Вони не бояться закону, право в них поступається силі, а меч перемагає справедливість". Ще можна зрозуміти скіфа, який, вбивши ворога, п'є його кров – у такий спосіб він "всмоктує його силу". Можна виправдати й те, що голови вбитих у бою супротивників скіфський воїн приносить цареві – інакше не одержати йому своєї частки награбованого. Але навіть із огляду на жорстокі звичаї того часу, викликає огиду лише уява про те, як скіф утирається людською шкірою, виготовляє з неї плащі або, здерши її разом з нігтями, майструє чохол для свого сагайдака. За межею людського розуміння є й їхня звичка колекціонувати черепи власноручно вбитих родичів.

Хоча нам легко міряти їх своєю міркою. Якби скіфи побачили, як живемо ми, цікаво – що б вони сказали? Напевно, довго б, дуже довго, сміялися.

Продовжимо. Чи любили скіфи випити? Певною мірою так. Кожний скіфський правитель у своєму краї раз на рік улаштовував свято вина. Однак пити мали право не всі, а лише шановані люди – вбивці. А серійним вбивцям, тобто тим, які особливо відзначилися, даровано привілей випити цілих два кубки. Нам би цих кубків вистачило хіба що на легкий аперитив. Загалом, п'яницями скіфи не були й засуджували еллінів за вакхічний шал. Зате скіфи любили побалуватися наркотиками. Пам’ятаєте, що розповідав Геродот? Конопляне насіння вони кидали на розпечені камені й, насолоджуючись його димом, верещали від задоволення.

Релігійні погляди скіфів, як вважають дослідники, відображені на знаменитій пекторалі з кургану Товста Могила, гордості Національного музею коштовностей України. На ній три рівні: перший – реальний, під ним – "корені життя", й третій – морок демонів. Власне, триярусний розподіл світу присутній в усій індоєвропейській релігії. І навіть у до індоєвропейській, наприклад у трипільській.

Зі слів Геродота, скіфи поважали давньогрецьких богів. Насправді боги у них були свої. Просто Геродот провів, як це було заведено в еллінів, зрозумілу його співвітчизникам аналогію. Ймовірно, скіфський Папай доводився родичем Зевсу, але, може, й перському Ормузду; богиня любові Аргімпаса була аналогом Афродіти, а можливо – і її більш давньої східної попередниці Астарти (Іштар), з культом якої скіфи познайомилися в Сирії. До того ж, щось не дуже віриться, що головною богинею скіфів була Табіті-Гестія – покровителька домашнього вогнища, сімейного щастя, гостинності. Скіфи навіть будинків не мали. А як вони "цінували" гостинність, ми знаємо хоча б із оповіді про сина мідійського царя, якого скіфи подали батьку на вечерю.

І все ж, величезний вплив античності на скіфів очевидний. Власне, в причорноморських степах вони з'явилися лише тоді, коли туди прибули греки. І, живучи з ними пліч-о-пліч, підтримуючи не тільки торговельні, але й сімейні стосунки, створюючи елліно-скіфські поселення, скіфи переймали у греків їхній досвід, традиції, вдачу. І, без сумніву, менталітет. Адже не лише звичайні громадяни, але й царі (Скіл), і навіть племена (калліпіди), заколихані привабливою аурою Еллади, вбирали в себе магію видатної цивілізації, її цінності й архетипи.

Визнавали скіфи багатьох богів. Але святилища ставили лише одному – покровителю війни Арею. Саме він був їхнім головним кумиром. Тільки йому вони приносили найпочесніші, зокрема й людські, жертви, поклоняючись єдиному своєму фетишу – мечу. До речі, зверніть увагу на те, що сьогодні стирчить над куполами Києво-Печерської лаври. Щиро радий, що менталітет киян, яким цей фетиш наче більмо в оці, не збігається зі скіфськими "поняттями" тих, хто його туди втулив.

Ні театрів, ні бібліотек, ні художніх галерей у скіфів не було. Що ж їм усе це тягати за собою на возах? Але "золото скіфів" – безперечний світовий феномен. Такі шедеври могли замовляти грецьким майстрам люди з вишуканим художнім смаком, високою ерудицією, мудрістю.

На тлі безумовного верховенства в релігійних поглядах скіфів меча-Арея привертає увагу такий цікавий нюанс: на скіфських золотих виробах найчастіше зображена богиня любові – Аргімпаса. Ось, виявляється, кого насправді шанували скіфські царі та їхні піддані.

Воїни – народ невибагливий, хворіти не звичний. Певно, тому у скіфів таке своєрідне ставлення до медицини. Греки лікувалися, дотримуючись завітів Гіппократа, праслов'яни – травами й іншими народними засобами. Як же оздоровлювалися скіфи? Відрубуванням голови. За їхніми уявленнями, лише цей засіб серед усіх ліків найбільш дієвий. Причому від усіх хвороб! А тих "лікарів", які помилково призначали цю фізіотерапевтичну процедуру, заштурхували в купу хмизу й спалювали. Як то кажуть, жорстоко, але справедливо.

На останок, окреслюючи основні віхи ментальності скіфів, звернімося до їхнього обряду поховання. Так ведеться – чим вищий начальник, тим помпезніше погребіння. Нормально. Але навіщо ж при цьому відрізати собі вуха, робити надрізи на тілі, дряпати до крові чоло, проколювати руки? Гаразд, ховали вони разом із царем наложницю, кухаря, конюха, охоронця, вісника й інших украй необхідних на тім світі помічників. А через рік, для чогось, знову виконували похоронний обряд: відбирали п'ятдесят найвродливіших юнаків, п'ятдесят кращих коней і, самі знаєте, що з ними робили. Простих небіжчиків скіфи сорок днів возили для того, щоб з ними попрощалися всі родичі. Дозвольте, але сорок днів... на сонці... Що ж, скіфи – народ не бридливий.

Загалом, що ж це виходить: крім військової дисципліни, хоробрості, кмітливості, невибагливості, високого художнього смаку царів, у скіфському менталітеті більше нічого хорошого немає? Лише погане: жорстокість, свавілля, брутальність, нахабність, похмурість, недоброзичливість, пристрасть до колекціонування черепів?..

Є, крім цього, у скіфському менталітеті те, що гідне найвищої поваги.

Скіф – це символ свободи, незалежності, непокори чужинцям. Ментальність скіфа – це ментальність орла, птаха сильного, безжалісного, вільного.

Скіф ніколи не лишав на полі бою пораненого товариша, а того, хто потрапив у полон, визволяв ціною власного життя. Скіф ніколи не залишав у біді свою родину, свій народ, свою країну. Він органічно не міг бути зрадником.

Скіф не залишав нахабу без відповіді, і чинив так, щоб той до кінця своїх днів цю відповідь згадував.

І, судячи з величезної кількості золотих зображень Афродіти-Аргімпаси, у скіфів було все гаразд з коханням.

Ментальність українців бодай у чомусь схожа на скіфську?

Повною мірою світогляд скіфа виявився в ментальності козака-запорожця. По суті, це один образ – жорсткий, гордий воїн із розвинутим почуттям власної гідності. Йому начхати на закон – він вільний, незалежний, невибагливий, не підкоряється чужим авторитетам, не боїться вступити у бій із супротивником, що переважає його силою й числом. Він – найманець, член військового протодержавного формування. Головна його робота – чатування, війна, походи у чужі, в тому числі й далекі, краї. Перемагає він не так силою, як тактикою й кмітливістю. Він вірний товариш, не звичний хворіти, багатий після набігів, але багатство своє не цінує, тринькає й пускає "на вітер". Він безжалісний, "дикий", жорстокий, славу й честь здобуває в битвах, і ганьба чекає на легкодухого. Він справляє вакхічні містерії, а здійснивши їх, охоплений вакхічною несамовитістю. І зрештою він вельми ласий до жінок, однак зовні виявляти свою романтичну вдачу вважає вчинком, не гідним воїна.