Різновиди систем:

• Мікросистема (рос. микросистема, англ. microsystem, нім. Mikrosystemen) – матеріальна система з мікрочасток (атомів, нуклоєів).

Макросистема −

• Відкрита система — система, яка постійно обмінюється речовиною, енергією та інформацією із зовнішнім середовищем (Л. Фон Берталанфі).

• Закрита система – система, яка не має постійного обміну речовиною, енергією та інформацією із зовнішнім середовщем.

Властивості систем пов’язані:

1. З цілями та функціями:

1) ефект синергії — односпрямованість (або цілеспрямованість) дій компонентів посилює ефективність функціонування системи;

2) пріоритет інтересів системи більш широкого (глобального) рівня перед інтересами її компонентів (ієрархічність);

3) емерджентність — цілі (функції) компонентів системи не завжди збігаються з цілями (функціями) системи;

4) мультиплікативність – як позитивні, так й негативні ефекти функціонування компонентів у системі мають властивість множення, а не додавання;

5) цілеспрямованість — діяльність системи підпорядкована певній цілі;

6) альтернативність шляхів функціонування і розвитку;

7) робастність – здатність системи зберігати часткову працездатність (ефективність) при відмові її окремих елементів чи підсистем.

2. Зі структурою:

1) цілісність – первинність цілого щодо частин: появи у системи нової функції, нової якості, органічно випливають зі складових її елементів, але не властивих жодному з них, взятому ізольовано;

2) неадитивності – принципова несвідомість властивостей системи до суми властивостей складових її компонентів;

3) структурність – можлива декомпозиція системи на компоненти, встановлення зв’язків між ними;

4) ієрархічність – кожен компонент системи може розглядатися як подпорядковна система (підсистема) більш широкої глобальної системи.

3. З ресурсами, енергією, інформацією та особливостями взаємодії із зовнішнім середовищем:

1) комунікативність – існування складної системи комунікацій із середовищем у вигляді ієрархії;

2) взаємодія і взаємозалежність системи та зовнішнього середовища;

3) адаптивність – прагнення до стану стійкої рівноваги, яке передбачає адаптацію (пристосування) параметрів системи до мінливих параметрами зовнішнього середовища (проте „нестійкість” не у всіх випадках є дисфункціональним для системи; вона може виступати й як умови динамічного розвитку);

4) надійність – функціонування системи при виході з ладу однієї з її компонент, збереженість проектних значень параметрів системи протягом запланованого періоду;

5) інтерактивність (від англ. interaction — „взаємодія”) — понятя, котре роскрмває характер і ступінь взаємодії между об’єктами. Використовується у галузях: теорія інформації, інформатика та програмування, системи телекомунікацій, соцічологія, промисловий дізайн тощо.

Нині среди фахівцівс перелічених галузейвідсутнє конкретне узгоджнене визначення поняття цього тнрміну. Тим не менше, зазначений термин, узагальнено, можна визначити так: „Інтерактивність — це принцип організації системи, при котій мета досягається інформаційним обміном елементів цій системи.

Ступінь інтерактивності — це показник, котрий характеризує, наскільки швидко і зручно користувач може досягти своєї мети.

Елементами інтерактивності є всі елементи системи, що взаємодіє, за допомогою її елементів відбувається взаємодія з іншою системой/людиною (користувачем).

6) інтегративність – наявність системоутворювальних, системозберігаючих чинників;

7) еквівалентність – здатність системи досягати станів, котрі не залежать від вихідних умов і визначаються лише параметрами системи;

8) спадковість – здатність, одна з основних властивостей передавати з покоління в покоління спадкові ознаки, збереження та відтворення у нащадків основних ознак зовнішньої та внутрішньої побудови, фізико-хімічних особливостей і життєвих функцій батьків;

9) розвиток – характеризує зміну стану системи у часі. Зазначене поняття допомагає пояснити складні термодинамічні та інформаційні процеси у природі та суспільстві;

10) порядок – у широкому смислі слова – гармонічний, очикуваний, перебачуваний стан або розміщення чого-небудь;

11) самоорганізація – термін, який вживається для визначення процесів виникнення складних структур при відсутності нав’язаного зовнішньою дією порядку. Самоогранізація виникає у відкритих нелінійних, неврівноважних системах. Одним із проявів самоорганізації вважається виникнення та існування життя. Процеси самоорганізації вивчає сучасний міждисциплінарний розділ науки — синергетика. До прикладів самоорганізації належать виникнення автоколивань і періодичних структур на зразок комірок Бенара, автохвилі, бі- та мультістабільність тощо.

Классификациї систем: