- •Лекція 11: «Транспортний комплекс»
- •Роль транспорту в народному господарстві України
- •2. Особливості розміщення і функціонування різних видів транспорту
- •Роль паливно-енергетичному комплексі в народному господарстві України. Його структура.
- •2. Паливно-енергетичний баланс та перспективи його формування
- •2. Структура і сучасний стан розвитку машинобудівного комплексу
- •Лекція 13: «Хіміко-промисловий комплекс»
- •Структура і особливості розміщення підприємств хімічного комплексу.
- •Проблеми та перспективи розвитку і розміщення галузей лісопромислового комплексу
-
Роль паливно-енергетичному комплексі в народному господарстві України. Його структура.
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики.
Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф'яну промисловість. Паливний комплекс є однією з найважливіших складових важкої промисловості.
Основний вид палива в Україні — вугілля, видобуток якого здійснюється в Донецькому, Львівсько-Волинському і Дніпровському вугільних басейнах. При цьому близько 90 % усього вугілля, що добувається в Україні, припадає на Донецький вугільний басейн (табл. 3.4).
Електроенергетика є провідною складовою частини ПЕК, що забезпечує електрифікацію всієї країни на основі раціонального виробництва і розподілу електроенергії. Електроенергетика має важливе значення для економіки країни, що обумовлюється такими перевагами електроенергетики, як відносна легкість її передачі на великі відстані, розподілі між споживачами, а також перетворення в інші види енергії (механічну, теплову, світлову, хімічну та ін.). Відмінною рисою електроенергетики є одночасність її генерування і споживання.
Основи розвитку електроенергетики України було закладено на початку XX ст. в плані Г03ЛР0, в якому були сформульовані основні напрями, найважливішими з який були концентрація виробництва електроенергії і централізація її розподілу.
Основна частина електроенергії виробляється великими електростанціями: тепловими (ТЕС), гідравлічними (ГЕС), атомними (АЕС).
Україна має у своєму розпорядженні значні природні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, пальні гази, торф, сланці, дрова, уранові руди, гідроенергію, внутрішнє тепло землі, вітрову і сонячну енергії, енергію припливів і відпливів. Усі природні паливні ресурси належать до непоновлюваних природних багатств, тому питання їх раціонального використання в інтересах соціально-економічного розвитку країни мають дуже велике і принципове значення.
Щодо поновлюваних джерел енергії слід зазначити, що за винятком гідроенергетики їх використанню в Україні приділяється недостатня увага.
Широке використання паливно-енергетичних ресурсів у всіх сферах економіки привело до створення унікальних за параметрами і довжині засобів передачі енергоресурсів і електроенергії єдиних для України енергосистем.
Основні системи ліній електропередачі (ЛЕП) і трубопровідного транспорту^, Що включають у себе нафто-, газо- і нафтопро-дуктопроводи, Оули сформовані в Україні до початку 1990-х рр. відповідно до концепції розвитку ПЕК СРСР.
Ця концепцій виходила з необхідності першочергового забезпечення енергетичними ресурсами великих промислових і сільськогосподарських регіонів, одним з яких була Україна, і необхідності експорту енергоресурсів у країни Східної і Західної Європи. Така концепція визначила рух основних потоків нафти і газу по території України зі сходу на захід для забезпечення експортних постачань і внутрішніх потреб України.
Про масштаби та роль паливно-енергетичного комплексу в економіці країни діють уявлення такі цифри. Питома вага паливно-енергетичного комплексу в народногосподарському комплексі України за валовою продукцією промисловості збільшилась з 8,9 % у 1990 р. до 27,4 % в 2000 р. (на 18,5 відсоткового пункту), за чисельністю промислово-виробничого персоналу збільшилась з 10,3% до 15,5% (5,2 відсоткового пункту), за основними виробничими фондами збільшилась з 25,6 % до 29,7 % (на 4,1 відсоткового пункту) (табл. 3.5).
Таблиця 3,5
ПИТОМА ВАГА ПЕК У НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ у 1990,1995, 2000 рр., %
|
1990 |
1995 |
2000 |
За валовою продукції промисловості |
8,9 |
24,9 |
27,4 |
За чисельністю ПВП |
10,3 |
13,9 |
15,5 |
За основними виробничими фондами |
25,6 |
27,0 |
29,7 |
Розвиток паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) великою мірою обумовлений впливом науково-технічного прогресу, який сприяє застосуванню передової техніки і технології, інтенсифікації виробничих процесів, реконструкції та модернізації паливо-видобувних і паливо переробних підприємств тощо.
У вугільній промисловості видобуток вугілля здійснюється у складних гірсько-геологічних умовах. Для того щоб успішно протистояти впливу природних чинників, великого значення набуває технічне переозброєння шахт.
Комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів застосування прогресивної технології, перехід на більш досконалі форми та методи організації праці та виробництва повинні поставати негативному впливу гірсько-геологічних умов на роботи галузі.
Лінії у зв'язку з посиленням універсальності використання на енергетичних ресурсів (ПЕР) витрати паливно-енергетичних ресурсів набувають характер узагальнюючого показника в розвитку продуктивних сил.
0гілив енергетичного чинника на розміщення промисловості насамперед виявляється стосовно енерго- і паливомістких виробництв великих споживачів палива відносять металургійні і хімічні заводи. Значним споживанням електроенергії характеризуються алюмінієві, електрометалургійні, хлорні, нікелеві, виробництва. Великі витрати тепла характерні для переробних заводів, заводів з виробництва ізопрену, металургійних комбінатів та ін. Для цих підприємств величини енергетичної складової в капіталовкладеннях близька до витрат створення основного виробництва. Частка енергетичної в собівартості продукції таких виробництв може досягти 40—50 % (наприклад, виробництво синтетичних волокон, синтетичного каучуку, феросплавів, синтетичного аміаку, фосфору). рішення цих виробництв тяжіє до джерел енергії, тепла і видобутку палива, оскільки при цьому досягається істотне здешевленні основної продукції.
Водночас, треба підкреслити, що науково-технічний прогрес показує характер впливу енергетики на розвиток і розміщення господарства. Так, можливості передачі електроенергії на все більші відстані за допомогою ліній електропередачі (ЛЕП) з мінімальними територіально не прив'язують промислові підприємства до джерел електроенергії (електростанцій). Це призводить до перегляду принципів розміщення окремих виробництв.
Таким чином, галузі, які виробляють паливо і енергію, мають новоутворююче значення, на базі їх формуються територіаль-Ц0.ВІиробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці. Вплив його тим більший, чим ,потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсо палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв формує спеціалізацію господарства району.
Цілями розвитку паливно-енергетичного комплексу України визначено в Національній енергетичний програмі (НЕП) України. В її основу покладено схвалену Верховною Радою Концепцію розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 р.
На жаль, жодна з прийнятих програм розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження та власне Національна енергетична програма України не виконується в повному обсязі. Проблеми з енергопостачанням, які склалися в країні, зумовлюють необхідність розробки нової Енергетичної програми України, яка б дала змогу, по-перше, зупинити поглиблення енергетичної кризи і, по-друге, забезпечити енергетичну безпеку України в умовах переходу до сталого розвитку.
Таким чином, головне завдання розвитку паливно-енергетичного комплексу — це ефективне і надійне забезпечення потреб країни в енергії високої якості з прийнятними техніко-економічними показниками за рахунок нарощування власного видобутку (виробництва) палива, проведення реструктуризації паливно-енергетичного комплексу під контролем держави, реалізації програм з енергозбереження, диверсифікації джерел паливо забезпечення, особливо щодо природного газу та нафти.
Враховуючи потребу України в нафті, нафтопродуктах і природному газі та найбільш оптимістичні прогнози щодо їх власного видобутку, можна очікувати, що Україна залишиться імпортером цих ресурсів і на перспективу.
Потреба України в нафтопродуктах за різними оцінками становить 24—28 млн т на рік, природного газу — 85 млрд м3.
Отже, і в перспективі Україна задовольнятиме свою потребу в нафті (нафтопродуктах) на 80—90 % за рахунок імпорту, а в природному газі більш як на 50 %.
Доцільно зазначити, що рівень забезпеченості України власними первинними ПЕР є досить високим (51 %). Згадаємо, що в Японії цей показник становить лише 7 %, в Італії — 17 %, для більшості країн світу цей показник не перевищує 50 %, що зумовлено сучасними світовими економічними закономірностями.
Проблема полягає в тому, що велика частка імпорту ПЕР (більш ніж 70 %) здійснюється з території однієї країни (Росії). Вважається, що коли з однієї країни імпортується до 20 % необхідного ресурсу, то це проблема економічна; якщо 30 % — то це стає проблемою політичною; якщо понад 40 % — переростає в проблему державної безпеки. Як бачимо, для України рівні обсягів імпорту ПЕР з території однієї країни значно перевищують рівні, що становлять загрозу не тільки для енергетичної незалежності, а й для державної безпеки взагалі. Таким чином, в країні існує гостра необхідність диверсифікації джерел імпорту нафти і газу, яка зумовлена чинниками економічної доцільності та державної безпеки.
Створення умов для надходження в Україну нафти з Азербайджану, Казахстану та країн Близького Сходу має для нашої країни стратегічне значення.
Диверсифікація джерел постачання нафти також може бути вирішена шляхом побудови Одеського нафтового терміналу та танкерного флоту. Побудова нафтового терміналу потужністю 40 млн т дасть можливість не тільки забезпечити сирою нафтою НПЗ України, а й здійснювати транзит нафти в Західну Європу через нафто-продуктопровід Одеса — Броди.
Значно складнішою є проблема диверсифікації джерел постачання природного газу, бо її вирішення пов'язане з дуже великими капіталовкладеннями та низкою політичних проблем.
Можливими джерелами додаткового надходження газу в Україну є родовища Туркменістану, Північного моря та Алжиру. Існують проекти щодо реалізації цих можливостей.
Альтернативним регіоном постачання газу в Україну є також Близький Схід. Сьогодні в Ірані не знаходять виходу понад 36 млрд м3/рік газу. З усіх потенційних споживачів газу Україна знаходиться ближче всіх до Ірану (на 1600 км ближче Німеччини — найбільш реального західного споживача близькосхідного газу).