3.Професійна підготовка, підвищення кваліфікації та атестація прокурорів. –е спец інструкція по молодм спеціалістам . В 2х слова могу рассказать., если надо.

2.1. З метою формування висококваліфікованого кадрового складу органів прокуратури України постійно вивчати професійні та організаторські здібності прокурорів і слідчих, практикувати їх психологічне тестування, у першу чергу кандидатів на керівні посади, а також претендентів для вступу до Національної академії прокуратури України та на стажування в органах прокуратури. Результати психологічного тестування використовувати під час проведення атестацій, вирішення питань щодо зарахування до кадрового резерву та заміщення вакансій.

2.2. На посади керівників прокуратур та структурних підрозділів висувати найбільш підготовлених працівників, які мають системні професійні знання, опанували основні напрями прокурорсько-слідчої діяльності, успішно виконують службові обов’язки, проявляють ініціативу, діловитість, підвищують свій професійний рівень, як правило перебувають у кадровому резерві.

Призначення на посади заступників прокурорів обласного рівня, міськрайпрокурорів провадити після проходження навчання у Національній академії прокуратури України та за результатами перевірки підготовленості кандидатів до виконання обов’язків за цими посадами, з урахуванням висновків управління внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України.

2.3. В органах прокуратури створюється кадровий резерв для висунення на керівні посади, заміщення посад у структурних підрозділах центрального, обласних апаратів та Національній академії прокуратури України.

Головному управлінню кадрового забезпечення, керівникам органів прокуратури забезпечити ефективне функціонування єдиної системи підготовки і підвищення кваліфікації прокурорів і слідчих, яка включає цільову підготовку у базових вищих навчальних юридичних закладах, стажування молодих спеціалістів та інших працівників, які не мають досвіду практичної роботи, самостійне навчання, проведення постійно діючих семінарів, науково-практичних конференцій, стажувань у структурних підрозділах, кабінетах криміналістики, навчання в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України.

4.Незалежність прокурора: міжнародні та європейські стандарти.

У континентальних державах Західної Європи, де прокурори діють при судах, їх статус найчастіше прирівнюється чи наближається до статусу суддів, хоча разом вони не складають єдину організацію. Подібність статусу підкреслюється об'єднанням прокурорів і суддів у професійне співтовариство, яке називається "магістратурою".2 Так, відповідно до Конституції Італії магістратура включає як суддів, так і прокурорів, що обираються за конкурсом і можуть вільно переходити від виконання функцій державного обвинувача до виконання функцій судді.3 У Франції посадові особи прокуратури також дуже близькі до суддівського корпусу (ті й інші називаються магістратами), тому що вони одержують однакову підготовку й у ході своєї кар'єри нерідко переходять, як і в Італії, із прокурорів у судді і назад. Однак статус магістратів у Департаменті прокуратури відрізняється від статусу суддів. Їх посади не постійні, і вони підлеглі міністру юстиції, у той час як судді призначаються Президентом Республіки після схвалення їх кандидатур Вищою судовою радою. Публічні прокурори призначаються Радою міністрів, без будь-якої участі Вищої судової ради.4 У Нідерландах прокурори разом із суддями складають "суддівський корпус". У Греції статус прокурорів і суддів однаковий, а обов'язки визначені в одному кодексі (Кодексі судового співробітництва і статусу судових працівників). Прокурори мають функціональну й особисту незалежність.5 У Німеччині прокурори, на відміну від суддів, вважаються цивільними (державними) службовцями і зобов'язані виконувати вказівки своїх начальників. Однак повноваження щодо формулювання таких вказівок дуже обмежені.

У ході радикальних правових реформ у ряді колишніх соціалістичних країн також прийняте рішення наблизити статус прокурора до суддівського, що повинно сприяти посиленню незалежності інституту прокуратури. Так, у Румунії, відповідно до Закону про організацію суддівської справи 1992 р., професійний статус прокурорів характеризується стабільністю: прокурори призначаються відповідно до тієї ж процедури, що і судді; строк їх перебування на посаді не обмежений певним терміном.

У державах Латинської Америки прокурори володіють, як правило, самостійним статусом, що характеризується наявністю, з одного боку, значних гарантій, а з іншого боку — обмежень. Так, наприклад, у Бразилії основи статусу прокурорів закріплені конституційно. У відповідності зі ст. 128 Конституції закони Республіки і штатів повинні передбачати у відношенні членів Прокуратури наступні гарантії: а) одержання довічного призначення після двох років перебування на посаді; утрата посади тільки після остаточного і не підлягаючому оскарженню рішення суду; б) незмінюваність, крім як через державні інтереси, за допомогою рішення відповідного колегіального органа Генеральної Прокуратури, прийнятого двома третинами її членів із забезпеченням відповідної захисту; в) неможливість зниження заробітної платні. Ті ж закони повинні включати заборони на: а) одержання під будь-яким приводом винагород, відсотків чи судових витрат; б) юридичну практику; в) участь у комерційних компаніях; г) виконання, навіть у випадку тимчасового звільнення з посади, будь-яких суспільних обов’язків, за винятком викладацької діяльності; д) заняття політичною, партійною діяльністю, за винятком випадків, встановлених у законі.

Значною своєрідністю відрізняється правовий статус посадових осіб, аналогічних прокурорським працівникам, у країнах англо-американської системи права. У числі його особливостей насамперед варто назвати відсутність певних заборон і обмежень, що передбачені для прокурорів в інших країнах. Так, правовій системі США невідомо правило деполітизації прокуратури. На відміну від професійних чиновників західноєвропейської прокуратури, американські атторнеї є активними політичними фігурами, що займають посади за допомогою виборчих кампаній, передвиборчих зборів. Крім того, місцевим атторнеям дозволено займатися адвокатською практикою. Законодавство лише деяких штатів забороняє атторнеям поєднувати свої посадові обов'язки з приватною адвокатською практикою. В Ірландії за Генеральним атторнеєм також зберігається право займатися приватною практикою.

Законодавство більшості країн передбачає особливий порядок притягнення прокурорів (іноді й інших працівників прокуратури) до кримінальної відповідальності, а також елементи їхньої недоторканності.

Так, у законодавстві країн СНД і Балтії містяться, як правило, спеціальні статті, присвячені недоторканності прокурорських працівників. У більшості випадків під недоторканністю прокурорських працівників розуміється особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, провадження з кримінальних справ, особливий порядок застосування деяких слідчих і оперативних заходів, в тому числі арешт, затримання, обшук, прослуховування телефонних переговорів. Відповідні гарантії поширюються, як правило, на прокурорів (їх заступників, помічників) і слідчих прокуратури (Вірменія, Киргизія, Молдова, Росія, Узбекистан, Туркменістан), іноді також на стажерів прокуратури (Азербайджан, Грузія), радників прокуратури (Грузія). В Бєларусі гарантії недоторканності поширюються на всіх працівників прокуратури, які мають класний чин (військове звання), а також стажерів прокуратури, в Латвії — лише на прокурорів, в Казахстані — тільки на Генерального прокурора.

В західних країнах наявність гарантій недоторканності прокурорів визначається значною мірою моделлю прокуратури. Там, де прокуратура розглядається як частина судової влади (незалежно від адміністративного підпорядкування), прокурори мають таку ж недоторканність, як і судді. Іноді недоторканність прокурорів прирівнюється до депутатської недоторканності. У Конституції Парагваю прямо зазначено, що прокурори мають ті ж обмеження й імунітет, що і судді. За Конституцією Болгарії судді, прокурори і слідчі користуються недоторканністю народних представників. Вища судова рада приймає у визначених законом випадках рішення про позбавлення недоторканності судді, прокурора чи слідчого. У Румунії, де прокуратура входить до складу Міністерства юстиції, прокурори як члени магістратури мають імунітет від кримінального переслідування. У Польщі прокурори також користуються імунітетом і не можуть переслідуватися судом чи в адміністративному порядку без згоди на те відповідного дисциплінарного комітету або бути затриманими без згоди свого керівництва. Конституція Югославії установлює, що Союзний прокурор користується недоторканністю, так само як і союзний депутат. Отже, у світі не існує єдиної моделі прокуратури як з організаційної, так і з функціональної точки зору. Це пов'язано не тільки з особливостями соціального і політичного устрою різних країн. Різноманіття пояснюється також тим, що подібні функції, що так об'єктивно необхідні в будь-якому сучасному суспільстві, можуть реалізовуватися через різні правові інститути і механізми відповідно до національних правових традицій.