Інші види правочинів.

1) Умовні правочини (ст. 212 ЦК) – це правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини

Умова – це обставина, щодо якої невідомо, настане вона або ні. Тобто умова, на відміну від строку, характеризується невизначеністю змісту.

Умови можуть бути:

А) відкладальні

Б) скасувальні

Відкладальні - настання або зміна прав та обов'язків відкладається на майбутнє та ставиться у залежність від настання обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Скасувальні - припинення прав та обов'язків за правочином пов’язується з настанням обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Права та обов’язки за такими правочинами виникають з моменту їх здійснення.

2) Фідуціарні правочини (від латин. fiducia – довіра) – правочини, які ґрунтуються на особливо довірчих відносинах між сторонами, тобто засновані на особливій довірі сторін. Договір доручення – ст. 1000 ЦК, договір управління майном – ст. 1029 ЦК. Втрата довіри дає можливість кожній із сторін розірвати договір в односторонньому порядку.

3) Біржовий правочин (ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу» від 10.12.1991р.).

Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня;

г) місце вчинення правочину – біржа;

д) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

2. Умови дійсності правочину. Державна реєстрація правочину.

Умови дійсності правочину – це сукупність вимог, визначених законом, додержання яких є необхідним для дійсності правочину.

Всі умови дійсності правочину поділяються на:

1. загальні – ті, яким має відповідати будь-який правочин;

2. спеціальні – ті, які встановлені для певних видів правочинів.

Загальні умови дійсності правочину закріплені в ст. 203 ЦК:

1 умова. Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства (ст. 4 ЦК), а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Під змістом правочину (ст. 628 ЦК) розуміють сукупність умов, що складають правочин .

2 умова. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки правочин є вольовим актом, здійснювати його може особа, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто та, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

3 умова. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Воля – це внутрішнє бажання особи досягти певної поставленої мети, тобто психологічний процес. Волевиявлення – це зовнішнє вираження волі, завдяки чому вона стає доступною для сприйняття іншими особами.

4 умова. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Форма правочину – це спосіб фіксації волевиявлення його сторін.

Види форм правочину (ст. 205 ЦК):

1. усна

2. Письмова: а) проста; б) нотаріально посвідчена.

Усні правочини вчиняються шляхом вираження волі словами.

Правочини, які можуть вчинятися усно (ч.1 ст. 206 ЦК):

1. правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі.

Встановлюється загальне правило – якщо для правочину не встановлена законом обов’язкова письмова форма, а також він не потребує нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, то правочин може вчинятися в усній формі.

Письмова форма правочину (ст. 207 ЦК).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. А також, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р.

Отже, головним при вчиненні правочину у письмовій формі є те, що обраний сторонами спосіб фіксації їх волі дозволяє встановити особу, від якої виходить документ.

Обов’язкові реквізити письмового документу (ч.2 ст. 207 ЦК):

1. підписи сторін правочину.

2) правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Письмова форма може бути: а) простою (ст. 208 ЦК)

б) нотаріально посвідченою (ст. 209 ЦК)