![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Відповіді до білетів
- •2. Рух опору
- •2. Переяславська Рада
- •3. Голодомор 1932-1933рр.
- •2. Литовсько-польські унії
- •3. Війна з Польщею у 1654-1657 рр.
- •Виникнення козацтва
- •Реформи Столипіна
- •3.Битва під Берестечком та її наслідки
- •2.Українська національна революція: передумови і початок повстання
- •3.Розгром Запорізької Січі
- •2.Утворення та діяльність Української Центральної Ради
- •3.Сталінські репресії
- •3. Державотворення незалежної України (до 2004 р.)
- •2.Антиукраїнська політика Петра і
- •3.Хрущовська відлига
- •2.Революція 1905-1907 рр. Та реакція в Україні
- •3. Церква в незалежній Україні
- •2.Поділ земель України між Росією і Польщею
- •3.Зміни у культурному житті незалежної України
- •2.Універсали Центральної Ради
- •IV Універсал
- •3.Нацистська окупація
- •2.Загибель Центральної Ради.
- •3.Розпад срср
- •2.Початок Другої світової війни
- •3.Зовнішня політика незалежної України
- •2.Велика Вітчизняна війна. Бойові дії в Україні
- •3.Помаранчова революція 2004р.
2.Революція 1905-1907 рр. Та реакція в Україні
Початок XX ст. характеризувався значним загостренням в Російській імперії соціально-економічної та політичної ситуації, що переростала в революційну кризу. Царизм, щоб запобігти революції, відволікти увагу народу від внутрішніх проблем, розширити свої колоніальні володіння на Сході, вів у 1904-1905 pp. війну з Японією. Однак і на цей раз антидемократичний, антинародний, напівфеодальний царський режим програв війну, що прискорило революцію. Вона вибухнула в січні 1905 p.. охопивши і Україну. Ще раніше, в 1902 p., почалися селянські виступи з вимогами землі, ліквідації поміщицького землеволодіння. їх підтримали робітничі страйки та демонстрації.
Під тиском національного руху царизм у 1904 р. розглядає питання про скасування заборони на українську мову, запитує думку Академії наук в цьому питанні, а також Київського і Харківського університетів. Всі вони рішуче висловилися за скасування обмежень у використанні української мови. Але поки уряд розмірковував і зважував всі «за» і «проти» загальноросійський страйк і збройні виступи народу в жовтні 1905 р. змусили царизм видати Маніфест (17 жовтня 1905 р.), в якому декларувалися свободи і право, в тому числі права вільно видавати мовами народів Росії літературу, пресу, використовувати національні мови в школі.
Особливо посилюються репресії в кінці 1905 — на початку 1906 років, коли зазнало поразки збройне повстання робітників та інтелігенції Харкова, Донбасу, Москви, спрямоване на знищення царизму і встановлення республіки. В Україні це повстання було значною мірою підтримане селянством. Його активною силою була студентська молодь, особливо студентство Харкова та Києва. Спираючись на армію яка в основній своїй масі підтримувала репресії царизму, уряд придушив повстання. Ця поразка була початком поразки революції. Слід підкреслити, що разом з царизмом, фактично в одному таборі, виявилися зрусифіковані українські поміщики, які хоч і не створили своїх українських «чорних сотень» і монархічних партій, проте подавали широку підтримку уряду, а не революції.
В Східній Україні з 1907 р. політичне життя занепадає, переходять у підпілля політичні партії практично зникли громади. Знову викорінюється українська мова в школах і вузах. Про необхідність її заборони відкрито говорить царська влада, особливо прем´єр-міністр П. Столипін. Заборонялися всілякі культурницькі заходи, навіть відзначення ювілею Тараса Шевченка, що викликало загальне обурення в Україні.
Перша світова війна, яка розпочалася в серпні 1914 p., була жорстоким винищенням народів в інтересах правлячих імперіалістичних кіл багатьох держав світу. Для України вона несла нові випробування. Україна залишалася розділеною між Росією і Австрією, які тепер воювали між собою. В армії цих країн мобілізовувалися мільйони українських громадян, які мусили убивати одне одного і гинути за чужі їм інтереси.
Царизм, скориставшись війною, почав забороняти українські видання, книги, культурні організації, арештовував і відправляв у заслання українських діячів. Зазнав переслідувань і був засланий до Симбірська М. Грушевський. У ході війни практично було призупинено культурне життя Східної України. Київська цензура, спираючись на закони військового часу, не пропускала статті в газетах українською мовою, і навіть російською, якщо йшлося про життя України.
Військові дії в Західній Україні проходили з перемінним успіхом. Війна кілька разів прокотилася жорстоким валом по всій її території. Внаслідок затяжних і тяжких боїв там було зруйновано сотні сіл, десятки містечок, знищено 650 шкіл, близько півмільйона житлових і господарських будинків, загинули десятки тисяч мирних жителів. Масово гинули від голоду та епідемій жінки, діти, люди похилого віку. Десятки тисяч людей, рятуючись від репресій, стали біженцями — без даху над головою, без допомоги, кинуті властями і в Росії, і в Австрії напризволяще. Перша світова війна поглибила трагедію позбавленого державності та роз´єднаного українського народу, різко погіршила його і без того гірку долю.
У травні 1915 р. у Відні зібралися галицькі політичні діячі та відновили свій представницький орган — Загальну Українську Раду. Вона почала сміливіше висувати ідеї української державності: проголосила своєю метою незалежність Східної України після очікуваної поразки Росії, а також широкої автономії для Галичини. Проте подальші поступки Відня полякам у Галичині підштовхнули її в 1916 р. до саморозпуску.