2. Реформи Столипіна

Попри всі недоліки реформа 1861 р. (відміна кріпосного права) була значною історичною подією і внесла радикальні зміни в розвиток економіки країни. З кінця 70-х років в Україні починається швидкий розвиток гірничодобувної, металургійної промисловості. її центрами стали Донбас, Східна та Південна Україна. Царизм створив сприятливі умови для інвестування іноземного капіталу. Англійські, бельгійські, німецькі, французькі капіталісти завозили нову техніку,впроваджували ефективні технології, а царський уряд, особливо його військове відомство, робили великі замовлення, забезпечуючи ринок збуту. У 1867 р. Україна виробляла 0,3% чавуну всієї імперії, а в 1897 — 40,7%, витіснивши з першого місця Урал. В цей час Донбас забезпечував 70% всеросійського видобутку вугілля. Східна Україна перетворилася в один із найбільших регіонів важкої промисловості Російської імперії. У 1900-1917 pp. процес індустріалізації продовжувався: удосконалювалися існуючі заводи і будувались нові.

Швидко зростала легка промисловість, перш за все ті галузі, які здійснювали переробку сільськогосподарської сировини: виробництво цукру, олії, спирту, тютюну та ін. Якщо в середині XIX ст. цукрова промисловість мала кілька десятків підприємств, то на кінець вона нараховувала більше двохсот крупних заводів і забезпечувала цукром всю Російську імперію. Спиртова промисловість посідала перше місце. На промисловий розвиток позитивний вплив мало залізничне будівництво. Залізнична мережа зв´язувала міста з центром Росії, з портами Чорного моря.

Значних змін зазнало сільське господарство України. В його розвитку основними фігурами поряд з поміщиками стають багаті селяни і капіталісти. Вони визначали агротехнічний прогрес галузі, запровадження посівів технічних культур, піднесення рівня його товарності, зростання валової кількості продукції. У сільському господарстві відбуваються процеси регіональної спеціалізації.

Основною галуззю сільськогосподарського виробництва залишається землеробство, в якому поступово збільшується вирощування пшениці, переважно на експорт, особливо на Півдні і Лівобережжі. Там також зростають посіви соняшника, кукурудзи, коноплі, тютюну, винограду. Важливими в структурі рільництва залишаються жито, ячмінь, овес, просо та гречка. Цукровий буряк стає найбільш поширеним на Правобережжі, де також вирощувалися традиційні жито, ячмінь, а також хміль, садові культури.

Швидко зростала внутрішня та зовнішня торгівля. Продовжувала розвиватися мережа ярмарків і базарів. Поряд з цим з´являється система магазинів, у тому числі універсальних, особливо у великих промислових центрах України. Запрацювали різноманітні біржі та інші посередницькі структури. Особливістю торгових взаємозв´язків української економіки була її орієнтація як на російський ринок, так і на європейський та близькосхідні країни через чорноморські порти. Великі зміни відбуваються у сфері соціальних відносинах між сільськогосподарськими виробниками.

У 1881 р. були скасовані обмеження на переселення, і українські селяни рушили до Сибіру й Тихого океану. Поряд із цим бідняцьке селянство все більше втягувалося в бунти, протести, революційні рухи Російської демократичної революції 1905-1907 pp.

Після революції царизм, поряд з репресіями проти селянства, розгорнув реформування соціальних відносин на селі. Прем´єр П. Столипін, намагаючись зберегти царизм і поміщицьке землеволодіння, запропонував ряд законопроектів, затверджених Державною думою та царем. Згідно із законами, селяни звільнялися від опіки общин, мали право виходу на хутори, отримували дешевий кредит. Але для українських селян найважливішою частиною реформ Столипіна була державна підтримка їх переселення до Сибіру та Далекого Сходу. Найбідніша частина їх, намагаючись отримати значні земельні наділи в малонаселених просторах східних регіонів імперії, великими масами переїздили туди, зазнаючи великих труднощів. Царська бюрократія бездушно поставилася до переїзду величезних мас селян, залишивши їх на новому місці напризволяще. Багато селян загинуло, багато, розорившись і у всьому зневірившись, поверталася назад у свої села, де у них не залишилось ніякого майна і де вони були зайвими. Це призвело до подальшого загострення соціальної ситуації. Напередодні Першої світової війни українське селянство, більш ніж наполовину бідняцьке та безземельне, було в морально-політичному плані готове до нових революційних боїв. Ускладнювалася також соціальна структура міста. Внаслідок бурхливого розвитку промисловості швидко зростали робітничий клас та буржуазія, соціальна група купців та дрібних торговців і зменшувалася роль ремісництва.

Білет 5