- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •7. Філософія Мілетської школи.
- •8. Стихійна діалектика Геракліта.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •13. Ідеальна держава Платона.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •19. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії.
- •23. Схоластика: проблема уиіверсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •33. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта ("категоричний імператив").
- •39. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Філософія історії г. Гегеля.
- •40. Філософія марксизму.
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •43. "Філософія життя" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •47. Герменевтика
- •48. Неотомізм
- •49. Філософська антропологія
- •50. Постмодернізм
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •52. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53. Українська філософська думка доби Відродження (хіу-хуі ст.).
- •54. Філософія Сковороди.
- •55. Університетська філософія в Україні хуіп-хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •60. Українська філософія XX ст.
- •61. Система філософії та її структурні складові.
- •63. Картина світу. Філософська картина світу.
- •62. Філософія як вищий теоретичний рівень світогляду.
- •64. Проблема визначення предмету філософії.*
- •65. Основні функції філософії.
- •68. Простір і час (основні характеристики).
- •66. Буття та його основні форми.
- •67. Матерія та її основні форми руху.
- •69. Рух (основні форми та властивості).
- •70. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71. Основні принципи діалектики.
- •72. Категорії діалектики.
- •73. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •74. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •75. Альтернативи діалектики.
- •76. Основні принципи гносеології.
- •77. Суб'єкт і об'єкт у процесі пізнання
- •78. Критерії істини.
- •79. Істина як процес.
- •80. Чуттєве пізнання та його форми.
- •81. Раціональне пізнання та його форми.
- •82. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •83. Емпіричні методи пізнання.
- •85. Інтуїція у процесі пізнання.
- •84. Теоретичні методи пізнання.
- •86. Практика у процесі пізнання.
- •87. Сутність людини та сенс її життя.*
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •89. Проблема людської свободи та відповідальності.*
- •91. Потреби й інтереси у структурі особистості
- •92. Взаємодія природи та суспільства.
- •93. Проблема свідомості у філософії
- •94. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •95. Суспільна свідомість та її структура.
- •96. Правова та моральна свідомість.
- •97. Політична свідомість.
- •98. Естетична свідомість.
- •99. Мораль і політика.
- •100. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •101. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •102.Поняття соціально-історичної практики
- •103. Соціальне прогнозування.
- •104.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •106. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •107. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •110. Філософія культури.
- •108. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •109. Ціннісні орієнтації особистості
- •112. Поняття “наука”(класифікація наук)
- •113. Етичні проблеми науки.
- •114. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •115. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •116. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •119. Проблема походження релігії
- •118. Предмет релігієзнавства.
- •120. Структура релігії.
- •121. Функції релігії.
- •122. Проблема класифікації релігій.
- •124. Язичництво стародавніх слов'ян.
- •125. Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.
- •126. Буддизм як світова релігія.
- •128. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення
- •129. Іслам: основи віровчення і культу.
- •130. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
- •131. Свобода совісті і толерантність.
- •133. Предмет логіки, логічна культура мислення.
- •134. Основні історичні етапи розвитку логіки
- •135. Основні закони формальної логіки.
- •136. Логічна структура поняття (закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття).
- •137. Логічна операція визначення понять. Правила визначення
- •138. Логічна операція поділу понять. Правила поділу.
- •139. Логічні операції з обсягами понять (додавання, множення, віднімання, доповнення).
- •140. Просте судження та його види.
- •141. Види складних суджень.
- •143. Категоричний силогізм: поняття та структура.
- •144. Логічна характеристика доведення.
- •145. Логічна характеристика спростування.
- •146. Правила та можливі помилки в аргументації.
- •147. Дискусія: загальна характеристика
7. Філософія Мілетської школи.
Початковою точкою розвитку Античної філософії був філософський матеріалізм. Матеріалізм в Античній філософії розвивали Емпедокл, Анаксагор, Левкіп, Демокрит, Епікур. З’являється багато матеріалістичних філософських вчень. Детермінізм – вчення, згідно якого все в світі відбувається за визначеною причиною, тобто, все в світі обумовлено. Плюралізм – філософське вчення, яке розглядає в основі буття декілька незалежних начал.
Давньогрецький мислитель Фалес із Милета висловив ідею, що все відбувається з води й у воду ж звертається. Цей природний початок виявляється єдиною основою всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Хоча ідея Фалеса про "першосущності" представляється нам тепер наївної, але з історичної точки зору вона майже революційна, тому що в положенні "усе з води" була дана "відставка олімпійським богам", тобто в остаточному підсумку - міфологічному мисленню, і прокладений шлях до природного пояснення з. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр убачав першооснову не в якій або конкретній речовині, а в першоречовині - апейроні (що значить "безмежне"). Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря. Великим діалектиком античного миру є Геракліт. Все існуюче, учив він, постійно переходить із одного стану в інше: "все тече, усе змінюється". Виникнення й зникнення, життя й смерть, народження й загибель - буття й небуття - зв'язані між собою, вони обумовлюють і переходять друг у друга. Геракліт же розумів, що поточна ріка, "змінюючись, спочиває". Відповідно до його поглядів, перехід явища з одного стану в інше відбувається через боротьбу протилежностей, що він називав вічним "загальним логосом", тобто єдиним, загальним для всього існування законом. Геракліт учив, що мир, єдиний із усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є й буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється й закономірно гаснучим. Діалектика З, що враховує обидві сторони явища - і його мінливість і його незмінна природа, не була адекватно сприйнята сучасниками й піддавалася вже в античності найрізноманітнішій критиці.
Антична філософія, у якій утримувалися прототипи всіх основних видів світогляду, що розроблялися в усі наступні століття, - це велика творчість людського духу, і тому вона ніколи не втратить свого високого значення в очах мислячого людства.
8. Стихійна діалектика Геракліта.
Глибоке розуміння проблеми протилежностей, їхньої єдності та боротьби, ми знаходимо в творчості іншого видатного мислителя стародавньої Греції – Геракліта.
Геракліт – творець античної діалектики, оригінальний і яскравий філософ. Вчення Геракліта стало одним з величних досягнень древньогрецької культури. Напрямок, яким він очолював в античній філософії, відіграв важливу роль в подальшому розвитку надбань мілетської школи і діалектичного погляду на світ речей і явищ. Філософ виступив на захист своїх попередників (Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена), їх уявлення про матеріальні начала всього існуючого, проти ідеалістичних та антидіалектичних вчень Піфагора і елеатів – Парменіда, Зенона.
Єдиним, матеріальним першоелементом світу Геракліт вважав вогонь, який лежить в основі всіх речей; сама природа є вічно живим вогнем, котрий ніколи не згасає. “Світ, єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає”. Це просто блискучий виклад початків стихійної діалектики.
Стихійна діалектика у Геракліта виявляється в його вченні про рух, зміни, перетворення речей, протилежності та їхню боротьбу.
Всесвіт – плинний, змінний. Він знаходиться у вічному русі, як і всі речі, що нас оточують. Своє уявлення про це Геракліт висловлює в таких судженнях, які стали вже крилатими: “все тече, все змінюється”; “неможливо двічі ввійти в одну і ту ж річку” в один і той же час стосовно одного і того ж суб’єкта, “бо протікає інша вода”.
Глибокі загадки висловлює Геракліт стосовно протилежностей, їх взаємозв’язків, переходів одна в одну. Він один з перших обґрунтував думку про те, що сама гармонія є єдністю протилежностей і висміював тих, хто цього не розумів. Протилежності, за Гераклітом, їх взаємодія, внутрішньо притаманні всім речам світу. Кожна річ – це єдність протилежностей.
Необхідність взаємодії, боротьби протилежностей Геракліт називав “загальним логосом”. Цей “логос” “існує вічно”, “все здійснюється за цим логосом”. Це фактично була догадка філософа про всезагальність протилежностей про сутність самого джерела руху, котрий здійснюється через взаємодію протилежностей і їхню боротьбу.
Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити у філософському вченні Геракліта три фундаментальних положення, котрі мають виключне значення розкриття сутності діалектики та її розуміння:
1. Це судження про зміну, плинність всіх речей і явищ, їх біжучість, взаємопереходу.
2. Це теза про всезагальність внутрішніх протилежностей, котрі притаманні всім речам і явищам, їх єдність і боротьбу.
3. Це уявлення про матеріальний першоелемент всього існуючого – вогонь.