- •Питання для самоконтролю
- •1. Основні завдання й методологічні основи курсу.
- •2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація.
- •3. Мистецтво як центральний елемент художньої культури. Функції мистецтва.
- •4. З історії формування знань про українську культуру.
- •5. Концепція ментальності як один із підходів у вивченні історії культури.
- •6. Факторі формування ментальності (на прикладі українського етносу).
- •7. Витоки української культури. Найдавніші етнічні спільноти на теренах України (трипільська культура, скіфські впливи тощо).
- •8. Найдавніші слов’янські археологічні культури.
- •9. Особливості міфологічних уявлень сло’вян. Міф. Міфологічна модель світу. Відбиття міфологічних уявлень українців у символіці.
- •10. Відображення ранніх релігійних вірувань в українському фольклорі й сучасній культурі.
- •11. Історична трансформація первісних ритуалів і табу. Її відбиття в усній народній і календарній обрядовості українців.
- •12. Чинники культурного розвитку.
- •13. Своєрідність середньовічного світогляду давніх русичів. Її відбиття в літературі.
- •14. Храмове будівництво у Київській Русі. Софія Київська з позиції втілення релігійних уявлень і проявів художньої майстерності.
- •15. Прояви середньовічного канону у давньоруських пам’ятках монументального й станкового живопису. Своєрідність цих пам’яток.
- •16. Ідеал людини, вироблений давньоруською книжною традицією
- •17. Розвиток освіти й книжкової справи у Київській Русі.
- •18. Культура Галицько-Волинського князівства.
- •19. Особливості культурного процесу в Україні у XV-XVI ст.
- •20. Витоки драматичного мистецтва в Україні. Найдавніші жанри (інтермедія, вертеп).
- •21. Влияние идей Ренессанса и Реформации на развитие украинской культуры.
- •22. Деятельность украинских учёных гуманистов.
- •23. Деятельность братств.
- •24. Развитие книгопечатания и образования в Украине в 15-16 веках.
- •25. Історичні умови культурного розвитку України у 17-18 ст.
- •27. Прояви стилю бароко в літературі.
- •28. Бароковий іконопис в Україні.
- •29. Барокова архітектура в Україні.
- •30. Виды парсуны в украинском искусстве.
- •31. Дума як оригінальний жанр народної творчості українців.
- •32. Народна картина «Козак Мамай». Її зміст та символічність образів.
- •33. Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія.
- •34. Рококо і класицизм в українському мистецтві.
- •35. Історичні умови культурного розвитку в Україні у 20 ст.
- •36. Доба романтизму в українській культурі.
- •37. Реалізм як творчий метод: умови виникнення, характерні риси, провідні майстри.
- •38. Імпресіонізм в українській культурі.
- •39. Становлення професійного театру в Україні (19 ст.)
- •40. Історичні умови культурного розвитку в Україні у 20 ст.
- •41. Стильові напрямі в українському мистецтві 20 ст. (модерн, авангард, соціалістичний реалізм, постмодернізм).
- •42. Культурне відродження 20-х-почю 30-х рр. 20 ст.
- •43. Театральна діяльність Леся Курбаса.
- •44. Шістдесятництво як культурне явище.
- •45.Основні історичні етапи розвитку музики в Україні.Сучасна музична культура.
- •46.Основні етапи розвитку української літератури. Сучасна українська література. Жанри,представники.
- •47. Україна в сучасному світовому культурному контексті
23. Деятельность братств.
Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.
Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. Б. діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Б. створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Вони мали свої статути. Витрати Б. покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського Б. важливим джерелом прибутків була друкарня. Б. дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі. Б. захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. Діяльність Б. мала переважно світський характер. З кінця 16 – початку 17 ст. Б. брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів Б. були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, Б. виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу. Боротьба Б. проти засилля церковників, за розвиток світських елементів культури була, по суті, боротьбою проти феодалізму. Будучи насамперед організаціями заможного ремісничо-торгового міського населення (бюргерства), Б. об’єднували навколо себе також представників інших соціальних верств України. Деякі з них приймали до свого складу православне духовенство й православну шляхту, які були невдоволені національно-релігійними утисками. Іноді Б. підтримували і окремі православні магнати та єпископи (зокрема князь К.Острозький). У Б. виявлялися соціальні суперечності між різними групами міщанства, між міщанством, шляхтою і церковною верхівкою. Вплив різних соціальних верств у Б. був неоднаковим. Б. вели боротьбу проти ієзуїтської пропаганди та примусового насадження уніатства в Україні і в Білорусії, підтримували зв’язки з Росією, Молдавією, південними слов’янами. Одночасно Б. розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів.
У 2-й пол. 17 – 18 ст. у зв’язку з дальшим зміцненням феодальних відносин, роль Б. в суспільно-політичному житті зменшувалася. В Галичині і на Правобережжі вони підпадали під вплив духовенства, на Лівобережжі виконували переважно релігійно-побутові функції. Б. існували при деяких сільських і міських церквах. У 19 ст. Б. не займалися громадсько-політичними і культурними справами, хоч зберегли деякі обряди та звичаї, властиві Б. 17 ст. Наприкінці 19 – на поч.20 ст. деякі діячі православної церкви створили клерикальні організації, які крім назви не мали майже нічого спільного з колишніми Б., хоч покликалися на їхні традиції. У деякій мірі давніші цілі й завдання перебрали на себе українські братські організації, і католицькі, і православні, в еміграції, поширюючи свою діяльність на досить широкі ділянки, однак в інших – не станових і не в цехових рамках.
Распространённой версией возникновения православных братств является теория их происхождения на основе цеховой организации, следы которой имеются в исторических работах и до сих пор. Эту теорию, выдвинул ещё в 1870-х гг. на IV археологическом съезде Скребницкий и развил М.О. Коялович. Они полагали, что "братства... вышли из цехового устройства горожан Западной Европы, но придали этому началу свои самостоятельные черты". С тех пор эта теория, благополучно пережившая своих отцов, продолжает жить в отечественной историографии. Но наиболее популярной теорией о возникновении религиозноых братств с ХIХ века является гипотеза о влиянии на этот процесс Магдебургского права. Братства размещались и были сильны преимущественно в тех городах, где существовало Магдебургское право. Даже короли, которых не устраивало существование братств, не могли их запретить, как учреждения, попадающие под защиту этого права.
Участниками братств становились лица всех сословий: в братствах состояли князья Острожский, Скумин, Соколинские, Полубенские, Сангушки, Масальские и др. Возникали новые братства в Минске, Орше, Могилёве, Бресте и других городах. Некоторые существовали самостоятельно, некоторые примыкали к братствам уже существующим. Особенно сильны были в борьбе за Православие братства: в Галиции - Львовское, в Литве - Виленское Свято-Троицкое, в Белоруссии - Могилевское, на Волыни- Луцкое. Существенным недостатком Православной церкви в XVII был о почти полное отсутствие образовательной базы: мало книг, учителей, школ, низкий уровень подготовки православных священников. Таким образом, посещая школы то протестантов, то иезуитов, православные утрачивали ревность к своей церкви и увлекались чуждыми учениями. «Наши единоверцы не могут постоять за Божию Церковь,- писал Константин (Василь) Острожский,- нет проповедников Божьего слова, нет учителей; повсюду глад слышания слова Божия, частое отступничество». Потому основным направлением деятельности православных братств было развитие культуры и просвещения. Не щадя средств, братства открывали школы, учреждали типографии, издавали сочинения, в которых доказывали истину Православия, ложь унии и указывали на предстоящие православным опасности и на средства спасения от них, основывали новые монастыри, взамен отнятых у них униатами. Православные братства сыграли важную роль в развитии образования и культуры, сохранили традиции православной церкви. Православные братства существуют и по сей день. К примеру, Братство св. апостолов Петра и Павла (Львов), Свято-Никольское православное молодёжное Братство (Минск), Молодежное братство во имя св. прав. Иоанна Кронштадтского. Они, как и века назад, способствуют сохранению и преумножению духовной и светской культуры православных народов.