13. Своєрідність середньовічного світогляду давніх русичів. Її відбиття в літературі.

14. Храмове будівництво у Київській Русі. Софія Київська з позиції втілення релігійних уявлень і проявів художньої майстерності.

C X ст. майже половина Європейської частини Росії ввійшла до складу феодального Давньоруської держави, де склалася самобутня художня культура з рядом місцевих шкіл (південно-західна, західна, новгородсько-псковська, володимиро-суздальська), що накопичила досвід будівництва і благоустрою міст, створила чудові пам'ятники древнього зодчества, фрески, мозаїки, іконопису.

Її розвиток був перерваний монголо-татарською навалою, привів Древню Русь до економічного і культурного занепаду і до відокремлення південно-західних земель, що увійшли до складу польсько-литовської держави. Після смуги застою на території Росії починає складатися власне російська (Великоросійська) художня культура. У її розвитку відчутніше, ніж в мистецтві Київської Русі, проявилося вплив міських низів, що стали важливою суспільною силою в боротьбі за порятунок від монголо-татарського ярма і об'єднання руських земель. Очолила вже в XIV ст. цю боротьбу великокнязівська Москва синтезує досягнення місцевих шкіл і з XV ст. стає важливим політичним ікультурним центром, де складаються перейняте глибокою вірою в красу морального подвигу мистецтво Андрія Рубльова і розмірна людині у своїй величі архітектура Кремля. Апофеоз ідей об'єднання і зміцнення російської держави втілили храми-пам'ятники XVI ст. З розвитком економічних і суспільних відносин у XVII ст. остаточно ліквідується відособленість окремих областей, і розширюються міжнародні зв'язки, у мистецтві наростають світські риси.

Не виходячи в цілому майже до кінця XVII ст. за рамки релігійних форм, мистецтво відбивало кризу офіційної церковної ідеології і поступово втрачало цілісність світосприймання: безпосередні життєві спостереження руйнували умовну систему церковної іконографії, а запозичені з західноєвропейської архітектури деталі вступали в протиріччя з традиційною композицією російського храму. Але цим почасти підготовлялося рішуче звільнення мистецтва від впливу церкви, що вчинилося до початку XVIII ст. в результаті реформ Петра I.

У цій роботі ми постараємося показати особливості розвитку російського зодчества в XVI - XVII століттях, простежити наступність архітектурних форм і прийомів, а також оцінити роль цього періоду в розвитку російської культури.

1. Храмова архітектура XVI ст.

З кінця XV століття в розвитку російської архітектури, як і в історії культури взагалі, визначився новий етап, обумовлений великими змінами, які відбулися в житті руських земель. Об'єднання країни в єдину державу та прогресуюче зміцнення його сили, повалення монголо-татарського ярма і зростання міжнародного значення та міжнародних зв'язків Росії, посилення спілкування із західноєвропейською культурою, нарешті, значне збільшення матеріальних коштів держави, розвиток ремесла - все це створювало новіматеріальні та ідейні умови розвитку зодчества.

Ознаки нового підйому стали виявлятися у другій половині ХV ст. різноманітне. Перш за все, вони позначилися у збільшенні самого розмаху будівництва і, особливо в інтенсивному відновленні багатьох прийшли до того часу в старий стан ранніх споруд. Утворилися будівельні артілі під «предстательтвом» великих бояр і купців, що виконували замовлення з будівництва та відновлення будинків. Відомі такі великі підприємці, як бояри В. та І. Ховрино, В. Д. Єрмолін. Вдивляючись в будівлі кінця XV ст., В їх форми і прийоми спорудження, можна помітити, що в цей період виразно руйнується колишня місцева чіткість архітектурних «почерків» і як все більше розвивається взаємопроникнення та збагачення різних архітектурних прийомів, властивих раніше лише окремим містам і землям . Тепер, в умовах об'єднується Російської держави, став формуватися і загальросіянин архітектурний стиль, причому провідна роль у цьому процесі належала московським майстрам - за активної участі майстрів інших земель, особливо Пскова, який славився своїм кам'яно-будівельним майстерністю.

До кінця XV ст. Москва стає загальновизнаним політичним, релігійним і культурним центром Русі. Державна централізація під егідою Москви сприяє остаточного звільнення країни від монголо-татарського ярма, розширенню внутрішніх економічних зв'язків, зміцненню політичної єдності російського народу. Зростає міжнародний престиж Московської держави, яке після завоювання Константинополя турками в середині XV ст. стає головним спадкоємцем і зберігачем візантійського православ'я. Політична ідея "Москва - третій Рим" підкріплюється шлюбним союзом великого князя Московського з племінницею останнього візантійського імператора. У новій історичній обстановці набувало особливого значення кам'яне монументальне будівництво в Москві. Місто зміцнювався, архітектурний вигляд столиці повинен був відповідати могутності і міжнародному значенню Російської держави