Осередок біологічного ураження, правила поведінки в осередку

бактеріалогічного ураження

22. Осередок біологічного ураження

Унаслідок застосування ворогом біологічної зброї утворюється зона

біологічного ураження. Зоною біологічного ураження називається

територія, що потрапила під дію біологічної зброї, і територія, на яку

поширюється біологічна рецентура (переносників інфекції).

На території де після застосування біологічної зброї виникли масові

зараження людей та тварин, називається осередком біологічного ураження.

Для попередження поширення інфекції захворювання в осередку біологічного

ураження встановлюється карантин. Карантин вводиться тоді, коли

встановлено факт застосування біологічної зброї. Карантинний режим

передбачає повну ізоляцію осередка ураження від оточуючого населення. На

зовнішній межі зони карантину встановлюється охорона, організовується

комендатська служба. Забороняється вихід людей, виведення тварин та

винос майна за межі зони карантину. Прдукти харчування, питна вода та

предмети широкого вжитку постачаються. Припиняється робота усіх

підприємств та закладів, крім тих, що мають особливе значення для

народного господарства (робітники та службовці переходять на казармене

становище.

Строк карантину й обсервації встановлюється залежно від інкубаційного

періоду захворювання, з моменту госпіталізації останнього хворого і

закінчення дезінфекції.

2.Правила поведінки в осередку бактеріологічного ураження.

? Одягнути ватно-марлеву пов”язку. Обов”язково проводити щоденне вологе

прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів. Сміття спалювати;

? Суворо дотримуватись правил особистої і громадської гігєни. Ретельно

мити руки з милом. Воду використовувати з перевірених джерел і пити

тільки кип”ячену. Сирі овочі і фрукти після миття обливати окропом;

? Доглядаючи хворого одягнути халат, хустинку і ватно-марлеву пов”язку.

Робітників, які захворіли інфекційним захворюванням, необхідно

ізолювати. У приміщенні, де перебуває хворий, двічі на день робити

вологе прибирання із застосуванням дезінфікуючих заобів;

? Людям, які спілкуються з хворим, категоричного забороняється виходити

з квартири та спілкуватись з іншими;

? У разі госпіталізації хворого зробити у квартирі дезінфекцію,

постільну білизну і посуд кип”ятити протягом 15 хвилин у 2% розчині соди

і замочити на 2 години у 2% розчині дезінфікуючого засобу. Згодом посуд

помити гарячою водою, білизну випрасувати, кімнату провірити.

23. Поняття біологічної зброї та історія її застосування

Біологічні засоби, які є основою осередку ураження, належать до засобів масового ураження людей, тварин, рослин і зараження об'єктів зовнішнього середовища.

Для підриву економіки держави, виведення із ладу людей, знищення поголів'я сільськогосподарських тварин, зменшення продукції тваринництва і рослинництва таке ураження може бути організоване противником у мирний час диверсійним методом, а у воєнний час шляхом застосування біологічної зброї як зброї масового ураження стратегічного призначення.

Історія застосування інфекційних властивостей біологічних речовин для масового поширення смертельних хвороб серед мирного населення і військ противника або захисту певних місць (споруд) бере свій початок з прадавніх часів. Так, ще в II-ІІІ тис. до н. е. в Єгипті для захисту усипальниць фараонів від зазіхань розкрадачів, крім всього іншого, речі у гробниці заражали смертоносними грибками («прокляття фараонів»). Армія Олександра Македонського при облозі фортець за допомогою катапульт закидувала трупи людей і тварин, які померли від інфекційних хвороб, на територію противника.

Наукові розробки біологічних засобів та їх застосування для ураження противника були розпочаті командуванням німецької армії в роки Першої світової війни.

Під час Другої світової війни в Німеччині в секретних науково-дослідних центрах розроблялися методи вирощування збудників небезпечних та інфекційних хвороб людей, сільськогосподарських тварин та способи їх застосування як біологічної зброї.

З 1940 по 1944 рр. японська армія більше 11 разів застосовувала різні види біологічних засобів проти китайських військ і мирного населення, в результаті чого в ряді міст і районів Китаю спалахнула епідемія чуми.

З 1941 р. США розпочали дослідні роботи для створення і можливого застосування з воєнною метою біологічних засобів. Був відкритий головний військовий науково-дослідний центр у штаті Меріленд, арсенал і завод для виробництва біологічних засобів у штаті Арканзас, випробувальний полігон у штаті Юта та ряд інших об'єктів. Подібні центри були створені і в інших країнах.

Біологічна зброя - це спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, оснащені біологічними засобами і призначені для масового ураження людей, сільськогосподарських тварин, посівів сільськогосподарських культур, псування продуктів харчування, палива і техніки, а також для зараження кормів і води. Біологічними засобами ураження є хвороботворні мікроорганізми - бактерії, віруси, рикетсії, грибки.

Вражаюча дія біологічної зброї ґрунтується на застосуванні насамперед хвороботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їхньої життєдіяльності. У спеціальній літературі зустрічається термін «бактеріологічна зброя», який широко застосовувався раніше, коли основою вражаючої дії такої зброї вважали застосування тільки патогенних мікробів із бактерій. Пізніше основою бактеріологічної зброї стали не тільки бактерії, а й віруси, рикетсії, грибки та шкідники рослин, тому на сучасному етапі більш відповідним є термін «біологічна зброя».

Для псування запасів продовольства, нафтопродуктів, деяких видів військового майна, оптичних приладів та іншого обладнання можна за певних умов застосувати бактерії, грибки, які швидко розкладають нафтопродукти, ізоляційні матеріали, прискорюють корозію металевих виробів, окислення місць паяння контактів електричних схем, що призводить до порушень і виходу з ладу складного електричного й оптичного обладнання.

Застосування біологічних засобів пов'язане з властивостями патогенних мікробів у природних умовах проникати в організм людини і тварини такими шляхами: 1) з повітрям через органи дихання - аерогенний, повітрянокрапельний шлях; 2) з продуктами харчування і водою через травний тракт - аліментарний шлях; 3) через пошкоджену шкіру в результаті укусів заражених кровососних членистоногих (вошей, бліх, комарів, москітів, кліщів) або хворих гризунів - трансмісійний шлях; 4) через слизові оболонки рота, носа, очей, а також через непошкод- жену шкіру - контактний шлях.

З воєнною метою вивчені й запропоновані такі способи бойового застосування біологічних засобів: 1) розпилення біологічних рецептур для зараження приземного шару повітря частинками аерозолю - аерозольний спосіб; 2) розсіювання штучно заражених біологічними засобами кровососних переносників, випуск хворих гризунів, птахів - трансмісійний спосіб; 3) зараження біологічними засобами повітря і води в замкнутих просторах (об'ємах) за допомогою диверсійного спорядження - диверсійний спосіб; 4) використання біологічних боєприпасів (ракет, авіабомб, снарядів, мін).

Аерозольний шлях - один з основних способів зараження. За даними американських авторів, зона вражаючої дії біологічних боєприпасів масою 20 кг, розпилених з літака, досягає 100 тис. км.

Зараження людей і тварин відбувається після контакту із зараженими предметами, технікою, рослинами, кормами, продуктами, хворими людьми і тваринами. Молоко, м'ясо, вовна, шкури, одержані від хворих або уражених тварин, можуть бути джерелами інфекції і одним із шляхів поширення збудника і осередку ураження.

Переносниками збудників хвороб можуть бути комахи і гризуни, які можуть заражатися в навколишньому середовищі (на нечистотах, трупах чи їх рештках) і потім механічно розносити (передавати) інфекцію.

Є також специфічний шлях передачі інфекційних хвороб, коли в організмі переносника (комахи, кліща, гризуна) проходять окремі стадії розвитку збудника. Після укусу такою комахою, кліщем, твариною людини або тварини відбувається зараження, наприклад, сказом, туляремією, висипним тифом та іншими хворобами.

Поширення на великій території за короткий час масового захворювання людей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн, частин світу, материки - називають пандемією. Охоплення великих територій ураження хворобою рослин називається епіфітотією, а масове ураження тварин на великих територіях - епізоотією.

На утворення і поширення біологічного осередку ураження впливають такі особливості біологічних засобів:

1) висока ефективність за рахунок масового ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин збудниками особливо небезпечних інфекційних хвороб і шкідниками рослин на великих територіях;

2) можливість проникнення з повітрям у житлові, виробничі й тваринницькі приміщення, протягом якого може статися масове перезараження людей, тварин (від 1 доби до 3 тижнів);

3) здатність тривалий час зберігатися у навколишньому середовищі, в заражених комахах, кліщах, гризунах;

4) можливість застосування з диверсійною метою для зараження продуктів харчування, урожаю, кормів, води для поширення епідемій і епізоотій;

5) складність діагностики захворювань людей, сільськогосподарських тварин та індикації збудників у разі застосування ворогом бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів у складі комбінованих рецептур.

Таким чином, висока бойова ефективність цих засобів обумовлена малою інфекційною дозою, можливістю таємного застосування на великих територіях, труднощами індикації, вибором дії (тільки на людину або на певний вид тварин), сильним психологічним впливом і великим обсягом та складністю робіт з проти- бактеріологічного захисту населення і ліквідації наслідків їх застосування. Щоб досягти найбільшого ефекту дії цих засобів масового ураження людей, можуть бути використані комбіновані препарати, що вміщують збудників декількох хвороб, різних токсинів, а також бактеріальних засобів у поєднанні з отруйними речовинами.

В якості біологічних засобів ураження використовують: 1) бактерії - мікроорганізми рослинного походження (переважно одноклітинні),

що мають розміри в межах 0,5-10 мкм і за сприятливих умов розмножуються простим діленням через кожні 20-30 хв. Вони здатні зберігатися у воді, та грунті від 1 місяця до десятків років, створюючи капсули (спори) стійкі до висихання, високих і низьких температур. Тривалість інкубаційного періоду 1-6 діб. До основних бактеріологічних засобів відносяться збудники чуми, сибірської виразки, бруцельозу, черевного тифу, туляремії, холери, меліоїдозу, правця. Із великої кількості бактерій, знайдених у природі, тільки невелика частина видів викликає захворювання, тобто є патогенними (стафілококи, стрептококи, стовбнякова паличка, холерний вібріон та ін.). Хвороботворність бактерій полягає у їх здатності проникати крізь захисні бар'єри організму й виділяти токсичні речовини, які викликають інфекційні захворювання;

2) віруси - мікроорганізми, що мають розміри в межах 0,08-0,35 мкм і розмножуються тільки на живих тканинах (на відміну від бактерій). Вони добре переносять висушування та заморожування і є збудниками натуральної віспи, жовтої лихоманки, різних видів енцефалітів, лихоманки Денге, пситакозу, грипу, сапу, ящуру та ін. Інкубаційний період вірусних захворювань складає 4-12 діб;

3) рикетсії - це мікроорганізми, які займають проміжне положення між бактеріями і вірусами, живуть у тканинах уражених ними органів, мають розміри в межах 0,3-0,5 мкм. Вони не утворюють спор, але стійкі до висушування і низьких температур (у висушеному вигляді можуть зберігатись до півроку). Є збудниками висипного тифу, плямистої лихоманки Скелястих гір, Ку-лихо- манки, лихоманки Цуцугамуши. Інкубаційний період захворювань складає 4-23 доби;

4) грибки (мікози) - одно- або багатоклітинні мікроорганізми рослинного походження, розміри 3-50 мкм. Спори грибків дуже стійкі до висушування, низьких температур, впливу сонячного світла і дезинфікуючих засобів. Вони викликають такі важкі інфекційні захворювання, як бластомікоз, гістоламоз, нокар- диоз, кокцидіоїдомікоз. Інкубаційний період захворювань складає 5-20 діб.

Як біологічні засоби ураження найнебезпечнішими для людей є антропозоонозні захворювання і група гострих, особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Антропозоонозні захворювання - загальні для людей і тварин. До них належать бактеріальні - чума, сибірка, туляремія, сап, меліоїдоз; вірусні - пситакоз, енце- фаломієліти, ящур; рикетсійні - Ку-пропасниця, плямиста пропасниця Скелястих rip; мікози - кокцидіоїдомікоз.

Група гострих, особливо небезпечних інфекційних хвороб, які уражають людей, це: вірусні - натуральна віспа, жовта пропасниця, грип; бактеріальні - холера, черевний тиф; рикетсійні - висипний тиф.

Чума - гостре інфекційне захворювання людей і тварин. Інкубаційний період триває 1-3 доби. Поширюється блохами, повітряно-краплинним шляхом, через заражену воду, продукти і корми. Збудник стійкий у навколишньому середовищі. Хворий дуже небезпечний для оточення. Це найбільш заразна і важка хвороба з групи інфекційних, які викликають хвороботворні бактерії. Для чуми характерні висока температура, загальмована свідомість, ураження серцево-судинної системи й різко виражені запальні зміни в лімфатичних вузлах, легенях та інших органах. Основні форми чуми: бубонна, легенева, септична, кишкова і шкірна. Кишкова і шкірна форми чуми як самостійні зустрічаються рідко.

Легенева і кишкова чума без лікування швидко закінчується смертю хворого, а шкірна переходить у шкірно-бубонну. Якщо при цьому хворих не лікувати, може настати смерть.

Якщо своєчасно почати лікування бубонної і шкірної форм чуми антибіотиками, хворі видужують. При лікуванні легеневої форми чуми смертність знижується до 5-15%. Карантин триває 6 діб.

Сибірка - гостре інфекційне захворювання сільськогосподарських тварин і людей. Людина може заразитися нею під час догляду за хворими тваринами, стиканні з предметами, продуктами, шкурами, вовною, зараженими спорами, під час використання зараженого м'яса, а також вдиханні пилу, в якому є спори збудника. Влітку можна захворіти від укусу зараженого ґедзя або мухи-жигалки. Інкубаційний період - 1-3 доби.

Залежно від проникнення збудника в організм сибірка може бути шкірної, легеневої і кишкової форми. Шкірна форма сибірки починається з появи на місці проникнення мікробів червоної плями, яка свербить, потім перетворюється на твердий вузлик, на вершині якого утворюється пухир. Пухир поступово наповнюється кров'янистою рідиною, потім лопається і на його місці з'являється чорна кірка - ділянка мертвої шкіри. Навколо цього місця виникають нові пухирчики, які проходять такий же цикл розвитку. Так утворюється карбункул сибірки.

При легеневій формі розвивається запалення легень внаслідок потрапляння збудника через дихальні шляхи. Симптоми: озноб, температура 40° і більше, тиснення в грудях, кашель, різкий біль, сльозотеча, голос хриплий, нежить. Кашель супроводжується виділенням рідкого кров'янистого мокротиння. Без лікування хвороба часто закінчуються смертю хворого.

Кишкова форма сибірки виникає при зараженні через рот. У хворого тяжке запалення кишкового тракту, частіше тонких кишок, утворюються виразки. Хвороба розвивається гостро: з'являються сильний ріжучий біль у животі, блювота жовчю з домішкою крові, здуття живота, частий кров'яний пронос. При легеневій і кишковій формі температура висока і хвороба на 3-5-ту добу часто закінчується смертю. Для лікування хворим вводять антибіотики. Проти сибірки є вакцини і сироватки. Строк карантину встановлюється на 8 діб.

Холера - гострозаразне кишкове захворювання людини. Зараження відбувається через воду, продукти, комах, розпилення в повітрі. Інкубаційний період триває 1-5 днів. Збудник у воді зберігається до одного місяця, у продуктах - 4-20 днів. Захворювання характеризується важким отруєнням мікробними токсинами, виснажливими проносами і блювотою, різким зневодненням організму. Хворий швидко худне, з'являється синюшність, температура падає до 35° і нижче, настають судороги і затьмарення свідомості. Смертність становить до 30%. Строк карантину - 6 діб.

Черевний тиф - гостре інфекційне захворювання внаслідок проникнення збудника хвороби у шлунково-кишковий тракт із зараженими водою і продуктами. У навколишнє середовище збудник з хворого організму виділяється із сечею і калом, може зберігатися від кількох днів до кількох місяців, особливо довго на харчових продуктах. Інкубаційний період - 7-23 дні.

Захворювання супроводжується високою температурою, загальною інтоксикацією, болючістю у ділянці живота, проносом, затьмаренням свідомості, висипом на шкірі грудей і живота у вигляді дрібних рожевих цяточок. Якщо не проводити лікування, смертність досягає 20%. Для профілактики застосовують вакцину.

Висипний тиф - гостре інфекційне захворювання людей. Зараження від хворого до здорового передається вошами. У хворого висока температура, сильний головний біль і висип, біль у всьому тілі. Збудник рикетсії зберігається у висушеному вигляді до 3-4 тижнів. Смертність без лікування - до 40%, при лікуванні - 5%.

Натуральна віспа - гострозаразне епідемічне захворювання людини. Зараження відбувається через дихальні шляхи, пошкоджену шкіру і слизові оболонки, при контакті з хворою людиною і зараженими предметами, інкубаційний період 13-14 днів. Хвороба починається гостро з ознобу, підвищенням температури до 40°. На 4-5-й день захворювання на обличчі й тілі з'являються вузлики, які перетворюються на пухирці, потім вони нагнивають кров'ю (чорна віспа). Пухирці підсихають, утворюються кірочки, які відпадаючи залишають після себе сліди у вигляді віспинок. Смертність досягає 40%, серед вакцинованих - до 10%. Карантин становить до 17 днів.

Кокцидіоїдомікоз - глибокий мікоз - уражує людей і тварин. Інкубаційний період триває 8-45 днів. Хворий дуже небезпечний для оточення. Важко піддається лікуванню.

Біологічне зараження продуктів, кормів і води хвороботворними мікробами або їх токсинами може стати джерелом ураження людей і сільськогосподарських тварин. Картопля, овочі, фрукти, риба, м'ясо, молоко можуть бути заражені збудниками холери, чуми, туляремії, ящуру, меліоїдозу, черевного тифу, дизентерії, сапу, сибірки та інших небезпечних хвороб.

Незахищені продукти, корми і вода найбільш інтенсивно заражаються збудниками хвороб у разі застосування їх у вигляді аерозолів. Можливе зараження виділеннями хворих людей і тварин, комахами (паразитами), гризунами - переносниками інфекційних захворювань, зараженими предметами догляду за хворими. Характер, ступінь зараження продуктів, кормів і води, глибина проникнення в них хвороботворних мікробів залежать від виду збудників, шляхів їх надходження в продукти, корми і воду, щільності зараження, виду продуктів, кормів, їхньої вологості, температури, часу та умов зберігання.

Збудники багатьох інфекційних хвороб швидко розмножуються, особливо таких, як холера, сибірка, черевний тиф. Наприклад, потрапляючи у воду навіть на невеликій ділянці річки, вони можуть заразити її далеко за течією. Зараження невеликих і непроточних водойм, незахищених колодязів може призвести до важких захворювань людей і тварин і стати причиною утворення осередку біологічного ураження.

24. Епідемія (від грец. epi- — «серед» і demos — «народ») — тип захворювання, яке є новим для даної популяції протягом періоду збереження імунної «пам'яті» та розповсюджується зі швидкістю, що значно перевищує очікувану, засновуючись на нещодавньому попередньому досвіді (тобто числі нових випадків за одиницю часу).

На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з епідемією туберкульозу. Щороку в Україні виявляють понад 37 тисяч хворих на туберкульоз, понад 10 тисяч осіб помирають від цієї хвороби, стільки ж стає інвалідами.

Водночас епідемія ВІЛ/СНІД в Україні досягла масштабів, найнебезпечніших у Європі. Рівень захворюваності на ВІЛ серед населення становить 1,3%, постійно зростає кількість нових інфікувань ВІЛ і рівень смертності від ВІЛ/СНІДу. Щодня в Україні 87 осіб інфікується ВІЛ та близько 50 помирає від захворювань, викликаних СНІДом. Порівнюючи перші шість місяців 2010 року та відповідний період 2009 року, кількість зареєстрованих нових випадків інфікування ВІЛ зросла на 6%, а кількість смертей зросла на 30%.

Термін епідемія використовується коли захворювання охоплює значні регіони. В разі надзвичайно широкого розповсюдження епідемії (кілька країн, чи навіть на кількох континентах) часто вживають термін пандемія.

Пандемія (від. гр. παν «пан» — все + δήμος «демос» — народ) — епідемія, що характеризується поширенням інфекційного захворювання на території усієї країни, територію сусідніх держав, а в окремих випадках і багатьох країн світу. Характеризується відсутністю імунітету в людства, або сироватки. Серед інфекційних захворювань, які набирали мастшабу пандемії чума, холера, грип.

Для тварин замість терміну «епідемія» часто використовується термін епізоотія. Хвороба, що розповсюджується протягом епідемії, може бути як інфекційною, так і неінфекційною.

Епіфітотія — широке вибухоподібне розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на даній території.

25. Оцінка радіаційної обстановки. Методи прогнозування Радіаційна обстановка складається на території адміністративного району, населеного пункту чи об'єкта в результаті радіоактивного зараження місцевості і всіх розташованих на ній предметів і вимагає вживання визначених заходів захисту, що виключають чи зменшують радіаційні втрати серед населення. Радіаційна обстановка може бути виявлена й оцінена методом прогнозування. Це так називана передбачувана, чи прогнозована, обстановка. Під оцінкою радіаційної обстановки розуміється рішення основних задач по різних варіантах дій формувань, а також виробничої діяльності об'єкта в умовах радіоактивного зараження, аналізу отриманих результатів і вибору найбільш доцільних варіантів дій, при яких виключаються радіаційні втрати. Оцінка відбувається за результатами прогнозування наслідків застосування ядерної зброї і за даними радіаційної розвідки. Оскільки процес формування радіоактивних слідів триває кілька годин, то попередньо проводять оцінку радіаційної обстановки за результатами прогнозування радіоактивного зараження місцевості. Ці дані дозволяють завчасно, тобто до підходу радіоактивної хмари до об'єкта, провести заходи щодо захисту населення, робітників, службовців, підготовці підприємства до переходу на режим роботи в умовах радіоактивного зараження, підготовці протирадіаційних укриттів і засобів індивідуального захисту. Вихідні дані для прогнозування рівнів радіоактивного зараження: час здійснення ядерного вибуху; координати здійснення ядерного вибуху; вид і потужність вибуху; напрямок і швидкість середнього вітру. Тільки достовірні дані про радіоактивне зараження, отримані органами розвідки за допомогою дозиметричних приладів, дозволяють об'єктивно оцінити радіаційну обстановку. На об'єкті розвідка ведеться постами радіаційного спостереження, ланками і групами радіаційної розвідки. Вони встановлюють початок радіоактивного зараження, вимірюють рівні радіації й іноді визначають час наземного ядерного вибуху. Отримані дані про рівні радіації і часу вимірів заносяться до журналу радіаційної розвідки і спостереження. По нанесеним на схеми рівням радіації можна провести границі зон радіоактивного зараження. Ступінь небезпеки і можливий вплив наслідків радіоактивного зараження оцінюються шляхом розрахунку експозиційних доз випромінювання, з обліком яких визначаються: можливі радіаційні втрати; припустима тривалість перебування людей на зараженій місцевості; час початку і тривалість проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт на зараженій місцевості; припустимий час початку подолання ділянок радіоактивного зараження; режими захисту робітників, службовців і виробничій діяльності об'єктів і т.д. Методика оцінки радіаційної обстановки Основні вихідні дані для оцінки радіаційної обстановки: час ядерного вибуху; від якого відбулося радіоактивне зараження; рівні радіації і час їхнього виміру; значення коефіцієнтів ослаблення радіації і припустимих доз випромінювання. При виконанні розрахунків, зв'язаних з виявленням і оцінкою радіаційної обстановки, використовують аналітичні, графічні і табличні залежності, а також дозиметричні і розрахункові лінійки. Таблиця 1 При вирішенні задач по оцінці радіаційної обстановки звичайно приводять рівні радіації на 1 годину після вибуху. При цьому можуть зустрітися два варіанти: коли час вибуху відомо і коли воно невідомо. Для розрахунків можливих експозиційних доз випромінювання при діях на місцевості, зараженої радіоактивними речовинами, потрібна інформація про рівні радіації, тривалості перебування людей на зараженій місцевості і ступені захищеності. Ступінь захищеності характеризується коефіцієнтом ослаблення експозиційної дози радіації Кпосл значення якого для будинків і транспортних засобів приведені в Таблиці 1. У штабах ЦО маються таблиці, по яких за рівнем радіації, часу після вибуху і часу перебування визначається експозиційна доза випромінювання. У Таблиці 2 приведені експозиційні дози випромінювання тільки для рівня радіації 100 Р/год на 1 годину після ядерного вибуху. Щоб визначити експозиційну дозу випромінювання для іншого значення рівня радіації на 1 годину після вибуху, необхідно знайдену по таблиці експозиційну дозу, отриману за зазначений час перебування з початку опромінення після вибуху, помножити на відношення P1/100, де P1 - фактичний рівень радіації на 1 годину після вибуху. Таблиця 2 По численним даним, зібраним у Хіросімі і Нагасакі, відзначені наступні ступені враження людей після впливу на них однократних доз випромінювання: 1100 - 5000 Р – 100% смертність протягом одного тижня; 550 - 750 Р – смертність майже 100%; невелика кількість людей, що залишилися в живих, видужує на протязі приблизно 6 місяців;

400 - 550 Р – всі уражені занедужують променевою хворобою; смертність близько 50%; 270 - 330 Р – майже всі уражені занедужують променевий хворобою; смертність 20%; 180 - 220 Р – 50% уражених занедужують променевою хворобою; 130 - 170 Р – 25% уражених занедужують променевою хворобою; 80 - 120 Р – 10% уражених почуває нездужання й утома без серйозної втрати працездатності; 0 - 50 Р –- відсутність ознак поразки. Якщо ж період опромінення буде більше чотирьох діб, то в опроміненому організмі починають протікати процеси відновлення уражених кліток. Ефективність впливу на організм людини однократної дози випромінювання з часом після опромінення складає через: 1 тиждень – 90%, 3 тижня – 60%, 1 місяць – 50%, 3 місяці – 12%. Наприклад, якщо люди були опромінені експозиційною дозою 30P три тижні назад, то залишкова доза радіації складає 30 Х 0,6 = 18 Р. Таким чином, знаючи можливі дози випромінювання і ступінь поразки ними людей, можна визначити ймовірні втрати серед населення. Під режимом захисту робітників, службовців і виробничої діяльності об'єкта розуміється порядок застосування засобів і способів захисту людей, що передбачає максимальне зменшення можливих експозиційних доз випромінювання і найбільш доцільні їхні дії в зоні радіоактивного зараження. Режими захисту для різних рівнів радіації й умов виробничої діяльності, користаючись розрахунковими формулами, визначають у мирний час, тобто до радіоактивного зараження території об'єкта. Визначення припустимого часу початку подолання зон (ділянок) радіоактивного зараження виробляється на підставі даних радіаційної розвідки по рівнях радіації на маршруті руху і заданій експозиційній дозі випромінювання. Для полегшення рішення задач по оцінці радіаційної обстановки для рівнів радіації від десятків до тисяч рентгенів у годину розробляють можливі режими проведення СНАВР і виробничої діяльності для кожного об'єкта, що оформляють у виді таблиць і графіків і використовують для прийняття рішень в умовах безпосереднього радіоактивного зараження території об'єкта.

28. основні положення міжнародного права з питань захисту людей норми захисту цивільних осіб У мирний час величезних людських втрат, збитків економіці і навколишньому середовищі. На території України розміщена велика кількість потенційно-небезпечних об'єктів. До них відносяться підприємства нафтової, газової та хімічної промисловості, підприємства, які застосовують і виготовляють радіоактивні, сильнодіючі, пожежно- і вибухо-небезпечні речовини. Техногенна небезпека є найбільш характерною і значною за питомою вагою серед загального кола випадків. Підтвердження цьому катастрофа на ЧАЕС, аварії на Стебницькому калійному комбінаті, на газо і продуктопроводах та транспорті. Якщо враховувати, що на України можливі як техногенні так і природні ризики, то з метою запобігання, а також усунення їх можливих наслідків у країні створена і діє потужна система захисту населення і економіки від надзвичайних ситуацій, стає зрозумілим велике значення, яке набуває система цивільного захисту сьогодні. Адже, науково-технічний прогрес, з одного боку, покращує життя людей, а з іншого - підвищує ризик виникнення аварій і катастроф, тому формуванням цивільного захисту все частіше доводиться ліквідовувати їх наслідки. Чорнобильська катастрофа, інші надзвичайні ситуації об'єктивно довели необхідність докорінних змін у призначенні цивільного захисту, формах його функціонування, забезпечення, фінансування та в інших сферах. Ці проблеми вирішуються шляхом кадрової реорганізації цивільної оборони, переміщення акцентів її організаційної структури, сил і засобів відповідно до нового призначення. Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949р. і які мають силу до цього часу. “Про поліпшення долі полонених хворих у діючих арміях”; “Про поліпшення долі полонених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію”, “Про поводження з військовополоненими”, “Про захист цивільного населення під час війни ”. В умовах сучасних воєн Женевські Конвенції завжди спроможні надати жертвам увесь необхідний захист. Тому 8 червня 1977 року, за ініціативою МКЧХ (Міжнародного комітету червоного хреста) в Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції було прийнято два додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949 року. За основу Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок іншої причини потрібно поважати, надавати захист, від наслідків війни, а також усім хто потребує надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд. Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті, та коли військові зобов'язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об'єкти, а також вести свої воєнні дії відповідно до загально визначених правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські та додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування. Перша та Друга Женевські Конвенції забезпечують захист полонених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх повинні підбирати, поводитись з ними гуманно та надавати їм максимально можливих та у найкоротші терміни медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан. У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і власне поранення. Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спалено без належного попереднього пізнавання та користування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного огляду. Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися з повагою до поранених , хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, якщо вони належать до ворожої сторони , а також не повинно допускати актів насильництва до них цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених та хворих без різниці між ними, за що вони неповинні зазнавати ні поранення, ні переслідування. Навпаки, цим особам належить визнавати підтримку в їхніх діях. Окрім питань захисту хворих та поранених , Перша і Друга Женевські Конвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного персоналу, обладнання та споруд.