1. Узагальнені уявлення про світ і саму людину, її місце в світі, смисл людського життя тощо:

A) світогляд;

B) ідеологія;

C) теорія;

D) рефлексія;

E) самосвідомість.

2. Історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично-перетворююче освоєння світу дані в синкретичній, взаємоопосередкованій єдності:

A) переказ;

B) казка;

C) міф;

D) бувальщина;

E) легенда.

3. Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища:

A) еклектика;

B) синкретизм;

C) єдність;

D) спорідненість;

E) конвергенція.

4. Одна з найбільш широких сфер людської свідомості, якій властиві певні закономірності розвитку і функціонування, а також певний спосіб діяльності з відображуваним у свідомості матеріалом:

A) галузь суспільної свідомості;

B) сфера суспільної свідомості;

C) сектор суспільної свідомості;

D) форма суспільної свідомості;

E) ділянка суспільної свідомості.

5. Форма суспільної свідомості, яка дає теоретичне розв’язання питань світогляду з погляду відношення людини і світу, мислення та буття, духовного і матеріального:

A) філософія;

B) релігія;

C) наука;

D) мораль;

E) політика.

6. Інтелектуальна емоція, що спонукає до орієнтації та дослідження, викликана розбіжністю між очікуваним і дійсним:

A) радість;

B) здивування;

C) ненависть;

D) страх;

E) цікавість.

7. Все, з чим людина має справу, коли воно впливає на її думки і поведінку, на уявлення про себе і своє місце в світі, а особливо ж коли змінює їх:

A) природа;

B) Всесвіт;

C) предмет філософії;

D) об’єктивна реальність;

E) об’єкт.

8. Питання, які так називають тому, що кожне покоління людей шукає відповіді на них і дає свої варіанти їх розв’язання чи нерозв’язання:

A) вічні питання філософії;

B) питання світогляду;

C) життєві проблеми;

D) життєві негаразди;

E) проблеми життєвого вибору.

9. Філософський принцип пояснення світу, який за основу всього існуючого бере одне начало і пояснює різноманітність світу як прояв цього начала:

A) ідеалізм;

B) монізм;

C) матеріалізм;

D) дуалізм;

E) плюралізм.

10. Філософський принцип пояснення світу, який виходить з визнання двох рівноправних, незалежних і самостійних першоначал – духу і матерії, ідеального і матеріального:

A) плюралізм;

B) монізм;

C) деїзм;

D) пантеїзм;

E) дуалізм.

11. Філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини самостійних, рівнозначних сутностей, що не зводяться до єдиного начала:

A) монізм;

B) дуалізм;

C) ідеалізм;

D) плюралізм;

E) матеріалізм.

12. Питання про відношення мислення до буття, свідомості – до матерії, духу – до природи, про те, що з них є первинним і визначальним, що чим породжується:

A) світоглядне питання філософії;

B) визначальне питання філософії;

C) основне питання філософії;

D) кардинальне питання філософії;

E) вирішальне питання філософії.

13 Один з двох головних напрямів у філософії, який вважає первинним і визначальним дух, свідомість, мислення, а природу, матерію, буття – вторинним, вивідним:

A) віталізм;

B) екзистенціалізм;

C) інтуїтивізм;

D) ідеалізм;

E) емпіріокритицизм.

14. Те, на що спрямована діяльність суб’єкта, те, що підлягає діянню й існує поза і незалежно від свідомості суб’єкта:

A) річ;

B) природа;

C) матерія;

D) буття;

E) об’єкт.

15. Носій певного роду діяльності; джерело активності, спрямованої на об’єкт:

A) людина;

B) індивід;

C) суб’єкт;

D) особа;

E) персона.

16. Різновид ідеалізму, який вважає першоосновою світу загальне духовне начало, яке існує поза індивідуальною свідомістю людини і незалежно від неї:

A) соліпсизм;

B) суб’єктивний ідеалізм;

C) емпіріокритицизм;

D) пробабілізм;

E) об’єктивний ідеалізм.

17. Різновид ідеалізму, який вважає первинною, визначальною у світі індивідуальну свідомість або її окремі елементи (відчуття, волю тощо):

A) об’єктивний ідеалізм;

B) соліпсизм;

C) емпіріокритицизм;

D) суб’єктивний ідеалізм;

E) пробабілізм.

18. Крайня форма суб’єктивного ідеалізму, за якою єдиною реальністю є свідомість суб’єкта, його “Я”, а об’єктивна дійсність – продукт свідомості індивіда:

A) соліпсизм;

B) емпіріокритицизм;

C) пробабілізм;

D) інтуїтивізм;

E) емпіріомонізм.

19. Один з двох головних напрямів у філософії, який вважає первинним і визначальним природу, матерію, буття, а дух, свідомість, мислення – вторинним, вивідним:

A) матеріалізм;

B) еволюціонізм;

C) сенсуалізм;

D) детермінізм;

E) номіналізм.

20. Теоретично неусвідомлене переконання людей в об’єктивному, тобто незалежному від людської свідомості, існуванні предметів, явищ природи й закономірностей її розвитку:

A) реалізм;

B) інтуїтивізм;

C) об’єктивний ідеалізм;

D) механістичний матеріалізм;

E) стихійний матеріалізм.

21. Філософське вчення, що заперечує можливість пізнання об’єктивного світу і сутності речей:

A) екзистенціалізм;

B) агностицизм;

C) інтуїтивізм;

D) волюнтаризм;

E) прагматизм.

22. Філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу й існування надійного критерію істини. Його крайньою формою є агностицизм:

A) пробабілізм;

B) інтуїтивізм;

C) ідеалізм;

D) скептицизм;

E) матеріалізм.

23. Механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів; безпринципне запозичення й змішування суперечливих ідей, оцінок, теорій:

A) синкретизм;

B) єдність;

C) еклектика;

D) спорідненість;

E) конвергенція.

24. Найдавніші пам’ятки індійської літератури, написані в кінці 2-го – 1-й половині 1-го тисячоліття до н.е.:

A) Веди;

B) саги;

C) патерик;

D) П’ятикнижжя;

E) Тора.

25. Релігійно-філософські твори, що коментують Веди, філософська частина Вед:

A) Ригведа;

B) Самаведа;

C) Упанішади;

D) Яджурведа;

E) Атхарваведа.

26. В індійських релігійно-філософських системах закон відплати, який при перевтіленнях людини після смерті визначає характер її наступного існування відповідно до моральної поведінки в минулому:

A) рита;

B) карма;

C) тапас;

D) бхакті;

E) дхарма.

27. В індійській філософії та релігії уявлення про спорідненість усього живого і переродження душі в різних тілесних формах (людини, тварини, рослини, бога):

A) мокша;

B) нірвана;

C) карма;

D) сансара;

E) дхарма.

28. Етичний принцип індійської філософії і релігії, що вимагає незаподіяння найменшої шкоди будь-яким живим істотам; пов’язаний з ученням про переселення душ:

A) карма;

B) ахінса;

C) ріта;

D) дхарма;

E) сансара.

29. В індійській філософії і релігії стан вищого блаженства людської душі, яка звільняється від перевтілень, страждань і зливається з духовною першоосновою світу:

A) ананда;

B) нірвана;

C) пракриті;

D) пуруша;

E) мокша.

30. В індійській ідеалістичній філософії абсолют, який лежить в основі всіх речей, світова душа:

A) Індра;

B) Мітра;

C) Варуна;

D) Агні;

E) Брахман.

31. В індійській ідеалістичній філософії всепроникне суб’єктивне духовне начало, індивідуальна душа:

A) атман;

B) пуруша;

C) прана;

D) манас;

E) віджняна.

32. Поняття давньокитайської філософії, яке означало: в теорії пізнання – “шлях” усіх речей природи, її закономірність; в етиці – смисл життєвого шляху людини, етичну норму; в логіці – підставу, засновок, аргумент:

A) увей;

B) де;

C) ці;

D) дао;

E) фа.

33. Поняття давньокитайської філософії, яке означало слабке, пасивне, негативне, жіноче начало:

A) інь;

B) увей;

C) чжун;

D) ян;

E) сяо.

34. Поняття давньокитайської філософії, яке означало сильне, активне, позитивне, чоловіче начало:

A) ді;

B) лі;

C) ян;

D) де;

E) інь.

35. Головне поняття конфуціанства, моральний закон, який велить: “Чого не бажаєш собі, того не роби й іншим”:

A) лі;

B) сяо;

C) чжун;

D) жень;

E) ді.

36. Один з основних принципів конфуціанства, який вимагав суворої підпорядкованості у суспільстві: “Правитель повинен бути правителем, а підданий – підданим, батько – батьком, а син – сином”:

A) чжун;

B) лі;

C) сяо;

D) чжен мін;

E) ді.

37. Принцип конфуціанства, який вимагав приведення становища розореної й зубожілої родової знаті у відповідність з її іменами й титулами шляхом повернення їй колишньої величі й багатства:

A) жень;

B) лі;

C) сяо;

D) ді;

E) чжен мін.

38. Етичне правило конфуціанства, яке вимагало вірності правителю і своєму пану:

A) жень;

B) лі;

C) чжун;

D) ді;

E) сяо.

39. Етичне правило конфуціанства, яке вимагало пошани до батьків:

A) сяо;

B) лі;

C) жень;

D) ді;

E) чжун.

40. Термін, запроваджений давньогрецьким філософом Анаксімандром для позначення безконечного в просторі і часі, без’якісного матеріального першоначала:

A) атом;

B) монада;

C) кварк;

D) електрон;

E) апейрон.

41. Утруднення у вирішенні проблеми, пов’язаної з суперечністю між даними спостереження і способами мисленого аналізу їх:

A) проблема;

B) позірність;

C) дилема;

D) апорія;

E) протилежність.

42. Поняття, введене давньогрецьким філософом Левкіппом для позначення найдрібніших, далі вже не подільних одиниць буття, з яких складаються всі речі:

A) монада;

B) апейрон;

C) кварк;

D) атом;

E) електрон.

43. В ідеалістичній філософії – духовне первоначало, яке становить суть та першооснову всіх речей (у Платона – нематеріальний прообраз речі):

A) ідея;

B) свідомість;

C) мислення;

D) образ;

E) думка.

44. Термін давньогрецької філософії, який вживався у значеннях “слово”, “смисл”, “судження”, “пропорційність”, “основа”, “розум” і набув значення об’єктивної закономірності, необхідності:

A) закон;

B) гармонія;

C) твердження;

D) зв’язок;

E) логос.

45. У філософії Арістотеля – внутрішня мета руху, закладена у прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формуюче начало:

A) ентелехія;

B) логос;

C) гармонія;

D) ціль;

E) ідея.

46. Ідеалістичне вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети і все в розвитку природи і суспільства доцільне:

A) перспективізм;

B) суб’єктивізм;

C) віталізм;

D) провіденціалізм;

E) телеологія.

47. Напрям в античній філософії 2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до стирання відмінностей між ученнями й школами:

A) синкретизм;

B) еклектика;

C) єдність;

D) спорідненість;

E) конвергенція.

48. Вчення перших християнських теологів, Отців Церкви, які в 2 – 3 ст. заклали основи церковної догматики, теології і філософії християнства:

A) креаціонізм;

B) патристика;

C) апологетика;

D) томізм;

E) теїзм.

49. Середньовічна ідеалістична філософія, представники якої намагалися теоретично обґрунтувати релігійний світогляд:

A) патристика;

B) теїзм;

C) деїзм;

D) схоластика;

E) теологія.

50. Основне положення якого-небудь вчення (наприклад релігії), яке приймається на віру, без доказів і не може бути об’єктом критики:

A) теза;

B) догма;

C) аргумент;

D) засновок;

E) висновок.

51. Релігійно-філософський термін, що позначає витікання, випромінювання з божественного начала всієї різноманітності світу, сходження нижчих форм буття з вищого буття – єдиного непорушного універсального начала:

A) екстраполяція;

B) матеріалізація;

C) еманація;

D) креаціонізм;

E) апологія.

52. Релігійно-ідеалістичне вчення, яке пояснює виникнення органічного й неорганічного світу Божим творенням, заперечує зміну біологічних видів в їхньому історичному розвитку:

A) креаціонізм;

B) телеологія;

C) пантеїзм;

D) номіналізм;

E) реалізм.

53. Об’єктивно-ідеалістичний напрям у середньовічній схоластиці, який вважав, що загальні поняття (універсалії) є не відображенням предметів і явищ матеріального світу в свідомості людей, а реальними духовними сутностями, які становлять субстанцію речей:

A) теїзм;

B) деїзм;

C) пантеїзм;

D) реалізм;

E) патристика.

54. Напрям у середньовічній схоластиці, який вважав, що реально існують лише поодинокі речі, а загальні поняття (універсалії) – тільки імена, знаки, назви, породжені людським мисленням:

A) теїзм;

B) деїзм;

C) пантеїзм;

D) патристика;

E) номіналізм.

55. Філософський термін, який вживали для позначення загальних понять (наприклад стіл, люди) на відміну від одиничних (даний конкретний стіл, дана конкретна людина):

A) універсалії;

B) архетип;

C) ейдос;

D) ідея;

E) первообраз.

56. Галузь християнського богослов’я, що обґрунтовує і захищає віровчення християнства:

A) гомілетика;

B) апологетика;

C) екзегетика;

D) літургіка;

E) теїзм.

57. Богослов’я; сукупність релігійних доктрин; теоретичний виклад, тлумачення й виправдання певних релігійних поглядів:

A) апологетика;

B) гомілетика;

C) екзегетика;

D) літургіка;

E) теологія.

58. Філософське й богословське вчення середньовічного італійського, філософа-схоласта Фоми Аквінського (1225 – 1274), за яким розум повинен підпорядковуватися вірі, а філософія – бути служницею богослов’я:

A) томізм;

B) теїзм;

C) деїзм;

D) патристика;

E) креаціонізм.

59. Період у розвитку країн Західної і Центральної Європи (14 – 16 ст.), рух спрямований на утвердження гуманістичного світогляду та розвиток світської культури, на звільнення духовного життя з-під впливу релігії і схоластики:

A) Реформація;

B) перебудова;

C) Новий час;

D) секуляризація;

E) Відродження.

60. Релігійно-ідеалістичний погляд, за яким людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій у ньому:

A) антропософія;

B) суб’єктивізм;

C) телеологія;

D) антропоцентризм;

E) антропологія.

61. Система поглядів, за якими центром Всесвіту є нерухома Земля, а Сонце й усі небесні світила обертаються навколо неї:

A) космологія;

B) космогонія;

C) геліоцентризм;

D) геоцентризм;

E) астромантія.

62. Система поглядів, за якими центром Всесвіту є Сонце, навколо якого обертаються планети, в тому числі й Земля:

A) космологія;

B) космогонія;

C) геоцентризм;

D) астромантія;

E) геліоцентризм.

63. Система ідей та поглядів на людину як найвищу цінність, а також практичне ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей:

A) антропософія;

B) суб’єктивізм;

C) гуманізм;

D) антропоцентризм;

E) волюнтаризм.

64. Релігійно-філософське вчення, яке визнає Бога першопричиною світу, але заперечує дальше Його втручання в явища природи й суспільного життя:

A) деїзм;

B) теологія;

C) літургіка;

D) гомілетика;

E) екзегетика.

65. Світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. Визнає існування Бога поза світом і над ним:

A) теологія;

B) літургіка;

C) теїзм;

D) гомілетика;

E) екзегетика.

66. Великий світ, Всесвіт:

A) космос;

B) ейкумена;

C) метагалактика;

D) макрокосмос;

E) природа.

67. Малий світ, людина:

A) індивід;

B) особа;

C) суб’єкт;

D) особистість;

E) мікрокосмос.

68. Система уявлень про природу, яка прагнула дати всеосяжну і цілісну картину світу, але, не маючи потрібних для цього наукових даних, заміняла ще невідомі дійсні зв’язки філософськими роздумами і фантастичними уявленнями:

A) ятрофізика;

B) астрологія;

C) кабалістика;

D) натурфілософія;

E) астромантія.

69. Філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією:

A) теїзм;

B) пантеїзм;

C) теологія;

D) деїзм;

E) натурфілософія.

70. Антифеодальний і антикатолицький рух у країнах Західної та Центральної Європи 16 – 17 ст., який відобразив потреби пристосування релігії до нових суспільних відносин і внаслідок якого виникли протестантські церкви:

A) реформація;

B) перебудова;

C) секуляризація;

D) Відродження;

E) оновлення.

71. Англійський філософ, засновник англійського матеріалізму і експерементуючої науки Нового часу:

A) Рене Декарт;

B) Джордж Берклі;

C) Карл Густав Юнг;

D) Френсіс Бекон;

E) Карл Ясперс.

72. Докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового:

A) еволюція;

B) революція;

C) розвиток;

D) перехід;

E) зняття.

73. Метод дослідження, форма умовиводу, який полягає в переході від загального до окремого:

A) аналіз;

B) синтез;

C) майєвтика;

D) дедукція;

E) ідеалізація.

74. Метод дослідження, форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне:

A) екстраполяція;

B) аналогія;

C) прогнозування;

D) абстрагування;

E) індукція.

75. Напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід:

A) екстраполяція;

B) емпіризм;

C) ідеалізація;

D) абстрагування;

E) аналіз.

76. Напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення):

A) екстраполяція;

B) ідеалізація;

C) абстрагування;

D) раціоналізм;

E) аналіз.

77. Напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань:

A) аналіз;

B) сенсуалізм;

C) синтез;

D) раціоналізм;

E) ідеалізація.

78. Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети:

A) аналіз;

B) синтез;

C) засіб;

D) майєвтика.

E) метод.

79. Кінцева основа всієї різноманітності існуючого, яка для власного існування не потребує нічого, крім самої себе:

A) субстрат;

B) субституція;

C) субстанція;

D) ейдос;

E) форма.

80. Загальна, єдина (переважно пасивна) основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ; речовина або предмет:

A) річ;

B) субстрат;

C) сутність;

D) елемент;

E) ейдос.

81. У вченні Г. В. Лейбніца – абсолютно прості, непротяжні духовні сутності, що лежать в основі будь-якого буття:

A) апейрон;

B) кварк;

C) атом;

D) електрон;

E) монада.

82. Буржуазне соціологічне вчення 17 – 18 ст. про походження і сутність держави, за яким держава виникла внаслідок договору між людьми, що до цього перебували в “природному стані”:

A) теорія суспільного договору;

B) договір про єдність;

C) компромісна угода;

D) теорія суспільної єдності;

E) теорія компромісу.

83. Німецький філософ, засновник німецької класичної філософії:

A) Френсіс Бекон;

B) Іммануїл Кант;

C) Гракх Бабеф;

D) Джордж Берклі;

E) Якоб Беме.

84. Термін, запроваджений І. Кантом для позначення безумовного веління моральної свідомості:

A) наказове твердження;

B) категорична настанова;

C) категоричний імператив;

D) світоглядна основа;

E) світоглядний імператив.

85. Філософське поняття, що позначає знання, набуте з досвіду:

A) істина;

B) абстракція;

C) конкретне;

D) апостеріорі;

E) спекулятивне.

86. Філософське поняття, що позначає знання, наявне в свідомості до досвіду, передуюче досвіду:

A) істина;

B) апріорі;

C) абстракція;

D) конкретне;

E) спекулятивне.

87. У філософії І. Канта – той, що зумовлює можливість пізнання; той, що одвічно притаманний розсудку і зумовлює досвід; не набутий з досвіду:

A) істинний;

B) абстрактний;

C) конкретний;

D) трансцендентальний;

E) спекулятивний.

88. У філософії І. Канта – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання, непізнаванний:

A) істинний;

B) абстрактний;

C) конкретний;

D) трансцендентний;

E) спекулятивний.

89. Те, що осягається розумом на противагу даному в чуттях; у Канта – межове поняття, яке фіксує, що межею пізнання є чуттєвість (бо без неї пізнання неможливе):

A) ноумен;

B) абстракція;

C) спекуляція;

D) ідеальне;

E) раціональне.

90. Виняткове, рідкісне явище; явище, взяте в його цілісності, в єдності з його сутністю; очевидна даність, що осягається інтуїцією; явище, що дане нам у досвіді, сприйняте органами чуттів:

A) емпіричне;

B) конкретне;

C) ідеальне;

D) феномен;

E) інсайт.

91. Внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їхньої природи:

A) іманентний;

B) атрибут;

C) ідеальний;

D) сенсибельний;

E) інтелігібельний.

92. Центральна категорія філософської системи Г. Гегеля, якою позначався духовний деміург, творець світу в його становленні і діяльному саморозвитку:

A) Абсолютна Ідея;

B) Всесвітній Дух;

C) Світова Душа;

D) Життєва Сила;

E) Світова Воля.

93. Одна з центральних категорій філософії Г. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось; є засобом подолання, примирення суперечностей і відтворення їх на вищій основі:

A) суперечність;

B) зняття;

C) спадковість;

D) стрибок;

E) поступовість.

94. Термін, яким позначають ідею про триступінчастість розвитку; у Г. Гегеля складається з тези (вихідний момент), антитези (заперечення тези) і синтезу (заперечення антитези і поєднання рис двох попередніх ступенів на вищому рівні):

A) поступовість;

B) спадковість;

C) тріада;

D) зняття;

E) триєдність.

ТЕМА 5

95. Марксистсько-ленінське філософське вчення, яке дає матеріалістичне пояснення світу, способів його пізнання і перетворення на основі розкриття загальних діалектичних законів його розвитку:

A) механістичний матеріалізм;

B) стихійний матеріалізм;

C) метафізичний матеріалізм;

D) марксизм-ленінізм;

E) діалектичний матеріалізм.

96. Складова частина марксистсько-ленінської філософії, наука про найзагальніші закони і рушійні сили розвитку суспільства, умови та форми їхньої дії в тих чи інших соціально-економічних формаціях:

A) соціологія;

B) історичний матеріалізм;

C) соціоніка;

D) марксистська антропологія;

E) історіософія.

97. Філософсько-соціологічна категорія, що відбиває перетворення діяльності людей та її результатів у самостійну, чужу і пануючу над ними силу:

A) ворожість;

B) суперечність;

C) протилежність;

D) відчуження;

E) сутичка.

98. У марксизмі – історичний тип суспільства, що базується на певному способі виробництва, характеризується специфічною структурою та законами розвитку:

A) історична структура суспільства;

B) суспільно-економічна формація;

C) історична форма суспільства;

D) форма суспільної організації;

E) форма суспільного устрою.

99. Великі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю другої внаслідок відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства:

A) верстви соціальні;

B) групи професійні;

C) спільності етнічні;

D) класи суспільні;

E) групи вікові.

100. У марксизмі – сукупність виробничих відносин, що являють собою основу для всіх інших відносин та явищ свідомості у суспільстві:

A) фундамент;

B) базис;

C) підґрунтя;

D) засади;

E) підвалини.

101. У марксизмі – сукупність ідей, ідеологічних відносин, а також організацій і суспільних інститутів, що підтримують їх (держава, політичні партії, профспілки та інші громадські організації). Виникає і розвивається на основі сукупності виробничих відносин:

A) верхів’я;

B) суспільна свідомість;

C) надбудова;

D) ідеологія;

E) світоглядні основи.

102. Представники суспільної думки в Росії 40 – 50 рр. ХІХ ст., які вважали необхідним і неминучим для Росії західноєвропейський, буржуазний шлях розвитку:

A) революціонери-демократи;

B) реформатори;

C) прогресисти;

D) консерватори;

E) західники.

103. Представники суспільної думки в Росії 40 – 50 рр. ХІХ ст., які дотримувалися уявлень про самобутній шлях історичного розвитку Росії:

A) консерватори;

B) слов’янофіли;

C) революціонери-демократи;

D) прогресисти;

E) реформатори.

104. “…Філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них” (Ленін В. І. ПЗТ, т. 18, с. 120):

A) природа;

B) речовина;

C) дійсність;

D) дух;

E) матерія.

105. Філософський напрям, що протиставляє містиці, твердженням про обмеженість людського розуму переконання у його безмежній силі, здатності пізнавати світ:

A) раціоналізм;

B) скептицизм;

C) фрейдизм;

D) фіхтеанство;

E) феноменалізм.

106. Ідеалістичне філософське вчення, яке твердить про обмеженість можливостей людського розуму в процесі пізнання, протиставить йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання:

A) скептицизм;

B) фрейдизм;

C) фіхтеанство;

D) феноменалізм;

E) ірраціоналізм.

107. Рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання:

A) неконтрольоване;

B) несвідоме;

C) мимовільне;

D) спонтанне;

E) інстинктивне.

108. Активні психічні процеси, які, не будучи в певний момент центром смислової діяльності свідомості, впливають на хід свідомих процесів:

A) неконтрольоване;

B) мимовільне;

C) підсвідоме;

D) спонтанне;

E) інстинктивне.

109. У психоаналізі – сукупність несвідомих інстинктів, потягів, пристрастей, що цілковито основуються на принципі задоволення і спонукають людину до відповідних дій:

A) рефлекси;

B) мимовільне;

C) Его;

D) Ід;

E) Супер-Его.

110. У психоаналізі – середня ланка побудови особистості, яка є посередником між “Воно” та “Супер-Его”, а також регулятором свідомої психічної діяльності у взаємовідношеннях між індивідуумом і навколишнім світом:

A) Его;

B) Супер-Его;

C) Ід;

D) свідомість;

E) самоконтроль.

111. У психоаналізі – найвища ланка побудови особистості, яка виконує функції цензора, що відкидає несвідомі потяги і бажання або допускає їх у свідомість у зміненому вигляді:

A) Ід;

B) Его;

C) Супер-Его;

D) самосвідомість;

E) моральні орієнтири.

112. У психоаналізі – вид відхилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переключення їхньої енергії на досягнення соціальних і культурних цілей:

A) хибність;

B) аномалія;

C) викривлення;

D) анормальність;

E) сублімація.

113. Категорія, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському “Я”, внаслідок якого людина є конкретною неповторною особистістю:

A) несвідоме;

B) екзистенція;

C) Ід;

D) емоція;

E) підсвідоме.

114. Течія в філософії, яка проголошує єдиним джерелом істинного знання емпіричні дані і заперечує пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення в цілому:

A) суб’єктивізм;

B) волюнтаризм;

C) позитивізм;

D) соліпсизм;

E) пробабілізм.

115. Офіційна філософська доктрина католицизму, яка відроджує і модернізує схоластичне вчення Фоми Аквінського, поєднуючи його з ідеалістичними філософськими системами 18 – 20 ст.:

A) раціоналізм;

B) номіналізм;

C) екзистенціалізм;

D) патристика;

E) неотомізм.

116. Релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності Верховної Особи – Бога:

A) персоналізм;

B) екзистенціалізм;

C) позитивізм;

D) неотомізм;

E) феноменалізм.

117. Релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання Божественну Мудрість, а джерелом його – містичну інтуїцію та одкровення:

A) антропософія;

B) теологія;

C) неотомізм;

D) теософія;

E) екзистенціалізм.

118. Релігійно-містичне вчення, яке ставить місце Бога обожнену людину і твердить, що людині притаманні надприродні якості, завдяки яким вона може безпосередньо спілкуватися зі світом духів:

A) теософія;

B) антропософія;

C) теологія;

D) екзистенціалізм;

E) неотомізм.

ТЕМА 6

119. Вид церковно-історичної літератури, описи життя святих (житія святих):

A) агіографія;

B) патерик;

C) мартиролог;

D) проскомідія;

E) гомілетика.

120. Вчення, яке вважає, що енергії, які виходять від Бога, можуть сприйматися органами чуттів людини. Це досягається через самозаглиблення у свій внутрішній світ та в універсальний світ духовних явищ, наслідком чого є просвітлення:

A) томізм;

B) платонізм;

C) ісихазм;

D) апологетика;

E) екзегетика.

121. Центри освіти та духовного життя в Україні, що виникали, починаючи від XVI ст., з метою збереження православних засад життя та протидії католицькому засиллю:

A) братські школи;

B) просвітницькі центри;

C) освітні гуртки;

D) хати-читальні;

E) колегіуми.

122. Письменники, які у своїх творах у формі обговорення спірних релігійних питань відображали боротьбу українського народу за соціальне і національне визволення:

A) нонконформісти;

B) протестанти;

C) покутники;

D) ораторіани;

E) полемісти.

123. Європейська течія в галузі культурного і суспільного життя, що ставила собі за мету сформувати погляди, які виходили передусім з вимог людського розуму:

A) Відродження;

B) Ренесанс;

C) Просвітництво;

D) Реформація;

E) перебудова.

124. Український філософ-пантеїст; просвітитель-гуманіст, демократ, поет; автор вчення про дві натури і три світи:

A) Юркевич П. Д.;

B) Франко І. Я.;

C) Максимович М. О.;

D) Потебня О. О.;

E) Сковорода Г. С.

125. У вченні Г. Сковороди вид діяльності, що особливо припадає людині до душі, відповідає її природним схильностям та здібностям:

A) споріднена праця;

B) розумова праця;

C) фізична праця;

D) філософські розмірковування;

E) благодійницька діяльність.

126. Прояви в українському національному характері та філософській думці любові до землі, культ землі:

A) барокальність;

B) антеїзм;

C) емоційність;

D) естетизм;

E) сентименталізм.

127. Рухливість, динамізм та певна зосередженість української філософської думки навколо проблем духовного вдосконалення, пов’язаного з глибокою релігійністю:

A) антеїзм;

B) емоційність;

C) естетизм;

D) барокальність;

E) сентименталізм.

128. Одна з провідних особливостей української філософії, що полягає у наданні переваги прямому щирому почуттю над раціональним міркуванням при вирішенні смисложиттєвих проблем:

A) барокальність;

B) антеїзм;

C) естетизм;

D) сентименталізм;

E) емоційність.

129. Особливість української філософії та духовності взагалі, що полягає у цінуванні краси в усіх її виявах:

A) естетизм;

B) антеїзм;

C) барокальність;

D) емоційність;

E) сентименталізм.

130. Зосередженість української філософії на дослідженні серця (почуттів) людини:

A) сентименталізм;

B) емотивізм;

C) кордоцентризм;

D) екзистенціалізм;

E) феноменалізм.

131. Концепція М. В. Гоголя, згідно з якою у боротьбі Бога та диявола за людські душі найнебезпечнішим для людини постає маленьке, непомітне зло:

A) філософія байдужості;

B) філософія небайдужості;

C) філософія примиренства;

D) філософія спокою;

E) філософія непомітного зла.

132. Філософія П. О. Куліша, який закликав повернутися до близькості з природою та простих форм життя:

A) хуторянська філософія;

B) селянська філософія;

C) природна філософія;

D) проста філософія;

E) життєва філософія.

133. Український і російський філософ-ідеаліст; розробив вчення про серце; стверджував, що ідея ні до чого не змушує, а лише є зразком для діяльності:

A) Юркевич П. Д.;

B) Франко І. Я.;

C) Максимович М. О.;

D) Потебня О. О.;

E) Сковорода Г. С.

134. Назва, якою часто позначають філософську концепцію П. Д. Юркевича:

A) філософія мозку;

B) філософія почуттів;

C) філософія серця;

D) філософія розуму;

E) філософія емоцій.

135. Державний устрій, спосіб правління, для якого характерні повний контроль держави над усіма сферами життя суспільства, фактична ліквідація конституційних прав та свобод, репресії:

A) насильство;

B) диктатура;

C) тероризм;

D) тоталітаризм;

E) олігархія.

136. Буржуазна концепція, за якою в ході історичного розвитку поступово зникає відмінність між капіталізмом і соціалізмом, відбувається їхнє зближення, поступове злиття:

A) теорія реформізму;

B) теорія ревізіонізму;

C) теорія злиття;

D) теорія відмінностей;

E) теорія конвергенції.

137. Розроблена В. К. Винниченком світоглядна позиція, за якою людина повинна жити у згоді з собою, з природою, з людьми, з нацією, повинна бути чесною з собою:

A) кордоцентризм;

B) конкордизм;

C) антеїзм;

D) барокальність;

E) естетизм.

138. Вчення, яким обґрунтовував свою державницьку ідею В. К. Липинський, пояснюючи його як віру у наперед визначене вищими силами призначення українського народу здійснити високу справу в історії людства, повести його до більшої досконалості:

A) месіанство;

B) елітаризм;

C) вибраність;

D) егалітаризм;

E) волюнтаризм.

139. Принцип, розроблений Д. І. Донцовим; першою його підставою є зміцнення волі нації до життя, до влади, до експансії, а другою – прагнення до боротьби та свідомість її конечності:

A) український персоналізм;

B) інтегральний націоналізм;

C) месіанізм;

D) експансіонізм;

E) волюнтаризм.

140. Напрям у сучасній філософії, який розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність та має національний колорит: говорить про українську людину, українця:

A) український екзистенціалізм;

B) антропоцентризм;

C) український персоналізм;

D) інтегральний націоналізм;

E) неотомізм.

ТЕМА 7

141. Філософське вчення про буття, його основи, принципи, структуру і закономірності:

A) онтологія;

B) діалектика;

C) гносеологія;

D) праксеологія;

E) антропологія.

142. Філософська категорія, яка позначає все, що реально існує:

A) дійсність;

B) природа;

C) буття;

D) світ;

E) космос.

143. Відсутність, заперечення буття; стосовно до існування окремого предмета – межа, за якою даний предмет ще не існує або вже не існує. Протиставляється буттю взагалі:

A) пустота;

B) порожнеча;

C) вакуум;

D) небуття;

E) спустошеність.

144. Те, що вже існує в собі і для себе, але ще не одержало подальших визначень:

A) невизначене;

B) дещо;

C) безформне;

D) неозначене;

E) неясне.

145. Відсутність, небуття конкретного сущого або ж відсутність буття взагалі. Протиставляється багатоманітності різних дещо:

A) пустота;

B) порожнеча;

C) вакуум;

D) спустошеність;

E) ніщо.

146. У широкому розумінні – все існуюче, тобто матеріальний світ та всі ідеальні утворення:

A) природа;

B) реальність;

C) дійсність;

D) космос;

E) світобудова.

147. Нематеріальне начало, на відміну від матеріального, природного начала:

A) дух;

B) думка;

C) душа;

D) емоція;

E) уява.

148. Філософська категорія для позначення нематеріальної, духовно-образної реальності; суб’єктивний образ об’єктивної реальності:

A) образне;

B) уявне;

C) ідеальне;

D) умоглядне;

E) мислене.

149. Віра в існування душ і духів як надприродних носіїв життя, що управляють усім матеріальним світом:

A) фетишизм;

B) тотемізм;

C) генотеїзм;

D) політеїзм;

E) анімізм.

150. Об’єктивна матеріальна дійсність, яка є об’єктом людської практики і пізнання (частина матеріального світу, з якою взаємодії людина):

A) реальність;

B) природа;

C) матерія;

D) суще;

E) буття.

151. Категорія мислення, яка фіксує відособленість (практичну і теоретичну) одних предметів від інших; об’єкт пізнання й предмет діяльності:

A) простір;

B) час;

C) речовина;

D) річ;

E) межа.

152. Спосіб існування матерії. У найбільш загальному вигляді – це будь-яка зміна взагалі:

A) рух;

B) розвиток;

C) прогрес;

D) регрес;

E) еволюція.

153. Об’єктивна форма існування матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, співіснування (відділеність) і взаємодію матеріальних тіл:

A) час;

B) вимірність;

C) простір;

D) вимір;

E) територія.

154. Об’єктивна форма існування матерії, яка характеризує послідовність, тривалість, ритми і темпи, відокремленість різних станів у змінах і розвитку матеріальних систем і процесів:

A) простір;

B) вимірність;

C) вимір;

D) процес;

E) час.

155. Сукупність дискретних (роздільних, перервних) утворень, що мають масу спокою, просторову обмеженість, хімічні властивості тощо; один з двох основних видів матерії:

A) плазма;

B) речовина;

C) поле фізичне;

D) об’єкт;

E) предмет.

156. Один з двох основних видів матерії, що характеризується неперервністю і відсутністю маси спокою:

A) речовина;

B) плазма;

C) газ;

D) поле фізичне;

E) рідина.

157. Газоподібне середовище, де концентрації позитивних і негативних іонів практично однакові, а хаотичний рух частинок переважає над упорядкованим рухом їх навіть в електричному полі:

A) речовина;

B) плазма;

C) поле фізичне;

D) повітря;

E) атмосфера.

158. Фундаментальні елементарні частинки, з яких побудовано всі відомі й невідомі (але можливі) елементарні частинки:

A) кварки;

B) атоми;

C) електрони;

D) протони;

E) фотони.

159. Фізична величина, яка характеризує знецінювання (розсіювання) енергії, зумовлене перетворенням усіх її видів на теплову і рівномірним розподілом тепла між тілами:

A) ерг;

B) калорія;

C) ерстед;

D) ентропія;

E) джоуль.

160. Ідеалістичне вчення, за яким в організмах міститься особлива нематеріальна надприродна сила, що спрямовує й регулює всі біологічні процеси в них:

A) віталізм;

B) сенсуалізм;

C) волюнтаризм;

D) суб’єктивізм;

E) пробабілізм.

161. Абсолютизація законів механіки, спроба пояснити за допомогою механіки всі явища природи й суспільства; перенесення законів нижчих форм руху на вищі:

A) метафізика;

B) діалектика;

C) емпіризм;

D) механіцизм;

E) сенсуалізм.

162. Сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія:

A) система;

B) порядок;

C) побудова;

D) конструкція;

E) спільність.

163. Внутрішня будова чогось, спосіб зв’язку елементів системи:

A) будова;

B) спільність;

C) структура;

D) конструкція;

E) узгодженість.

164. Певна завершеність, внутрішня єдність об’єкта, його відносна автономність, протиставленість оточенню, пов’язана з внутрішньою активністю, якісна своєрідність об’єкта, зумовлена специфічними закономірностями його функціонування та розвитку:

A) структура;

B) спільність;

C) узгодженість;

D) конструкція;

E) цілісність.

ТЕМА 8

165. Загальна властивість матерії, яка полягає в тому, що за певних умов взаємодії одна матеріальна система через свої зміни, зберігаючи якісну визначеність, відтворює в специфічній для неї формі певні сторони іншої системи, що взаємодіє з нею:

A) відображення;

B) відчуття;

C) сприймання;

D) перцепція;

E) збудження.

166. Здатність живого організму відповідати на вплив зовнішнього середовища або внутрішнього органічного процесу. Є основною і початковою властивістю живих істот:

A) відображення;

B) подразливість;

C) інстинкт;

D) перцепція;

E) афект.

167. Реакція організму людини та тварин на подразнення рецепторів:

A) відчуття;

B) афект;

C) відображення;

D) рефлекс;

E) сприймання.

168. Відображення окремих властивостей предметів і явищ об’єктивної дійсності та станів організму внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуттів:

A) сприйняття;

B) уявлення;

C) поняття;

D) абстракція;

E) відчуття.

169. Спеціалізовані периферичні органи людини і тварин, які сприймають подразнення, що надходять із зовнішнього і внутрішнього середовищ:

A) органи відображення;

B) органи сприймання;

C) органи чуттів;

D) зовнішні органи;

E) органи перцепції.

170. Філософське вчення, за яким здатність відчувати притаманна всій матерії:

A) емпіризм;

B) суб’єктивізм;

C) сенсуалізм;

D) гілозоїзм;

E) панпсихізм.

171. Спосіб відображення світу живою істотою (твариною, людиною) у формі суб’єктивного образу та практичних дій (у людини – насамперед у праці):

A) психіка;

B) мислення;

C) свідомість;

D) емоція;

E) подразливість.

172. Властивий людині спосіб відношення до світу через суспільно вироблену систему знань, закріплених у мові; найвища форма відображення матерії:

A) психіка;

B) перцепція;

C) свідомість;

D) почуття;

E) судження.

173. Система звукових сигналів (знаків) разом з їхніми значеннями, основний засіб спілкування між людьми і форма реального існування свідомості:

A) слово;

B) мова;

C) повчання;

D) проповідь;

E) промова.

174. Опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнання явищ світу, їхньої сутності і зв’язків між ними, здійснюване шляхом відповідних операцій (аналізу і синтезу, абстрагування та інших); найвища форма відображальної діяльності людини:

A) психіка;

B) свідомість;

C) мислення;

D) почуття;

E) судження.

175. Психічне відображення дійсності у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого смислу предметів, явищ і ситуацій стосовно потреб і прагнень суб’єкта (задоволення, незадоволення, радість тощо):

A) відчуття;

B) воля;

C) мислення;

D) емоція;

E) свідомість.

176. Форма суб’єктивного, безпосереднього переживання людиною взаємовідношень з позитивними чи негативними для неї явищами дійсності. Не тотожна з емоціями, оскільки пов’язана з задоволенням вищих, зокрема духовних, потреб:

A) сприймання;

B) уявлення;

C) мислення;

D) свідомість;

E) почуття.

177. Здатність людини мобілізовувати і цілеспрямовувати свої сили на розв’язання завдань, що постають перед нею і вимагають свідомого подолання суб’єктивних і об’єктивних труднощів та перешкод:

A) воля;

B) зусилля;

C) напруга;

D) старання;

E) силкування.

178. Пізнана і практично використовувана в інтересах людини необхідність; основана на пізнанні необхідності здатність людини діяти відповідно до своїх цілей та інтересів:

A) самостійність;

B) воля;

C) свобода;

D) незалежність;

E) влада.

179. Форма суспільної свідомості, що ґрунтується на вірі в надприродні сили, у можливість впливу їх на долю людини і можливість людини впливати на них, одержувати від них допомогу:

A) релігія;

B) філософія;

C) мораль;

D) мистецтво;

E) наука.

180. Форма суспільної свідомості; сфера діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність:

A) релігія;

B) філософія;

C) мораль;

D) мистецтво;

E) наука.

181. Форма суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її специфікою є те, що вона спирається не на силу державного примусу, а на силу переконання, громадської думки, традицій, авторитетів:

A) релігія;

B) мораль;

C) філософія;

D) мистецтво;

E) наука.

182. Філософське вчення і наука про мораль, теорія моралі:

A) естетика;

B) політологія;

C) соціологія;

D) етика;

E) правознавство.

183. Розділ етики, що вивчає проблеми обов’язку, сферу належного, всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення:

A) аксіологія;

B) етикет;

C) деонтологія;

D) пробабілізм;

E) ригоризм.

184. Форма суспільної свідомості, в якій відбувається естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості – особливого виду діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів:

A) релігія;

B) філософія;

C) мораль;

D) наука;

E) мистецтво.

185. Форма суспільної свідомості; діяльність, пов’язана з відношеннями між класами, націями, соціальними групами, партіями та державами:

A) релігія;

B) філософія;

C) мораль;

D) політика;

E) мистецтво.

186. Форма суспільної свідомості; сукупність норм поведінки, додержання яких забезпечується примусовою силою держави; зведена в закон воля пануючого класу:

A) право;

B) релігія;

C) філософія;

D) мораль;

E) наука.

187. Матеріальні відносини людей до природи і один до одного, що виникають разом із виникненням людського суспільства й існують незалежно від суспільної свідомості та відображаються нею:

A) виробничі відносини;

B) виробнича діяльність;

C) базис;

D) суспільне виробництво;

E) суспільне буття.

188. Духовне життя суспільства, цілісне духовне явище, що володіє певною внутрішньою структурою; ідеї, теорії, погляди, уявлення, якими люди керуються у своїй практичній діяльності:

A) буденна свідомість;

B) теоретична свідомість;

C) суспільна психологія;

D) суспільна свідомість;

E) суспільна ідеологія.

ТЕМА 9

189. Теорія і метод пізнання дійсності шляхом осягнення саморуху предмета на основі його внутрішніх суперечностей:

A) діалектика;

B) метафізика;

C) софістика;

D) майєвтика;

E) герменевтика.

190. Первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки:

A) закон;

B) принцип;

C) правило;

D) аксіома;

E) постулат.

191. Філософський принцип, а також вчення, що стверджує об’єктивну закономірність і причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства й мислення:

A) пробабілізм;

B) емпіризм;

C) раціоналізм;

D) сенсуалізм;

E) детермінізм.

192. Загальне, гранично широке поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення всіх матеріальних, суспільних і духовних явищ:

A) ідея;

B) думка;

C) категорія;

D) судження;

E) міркування.

193. Філософська категорія, що відображає головне, визначальне в предметі, таке, що зумовлене глибинними, необхідними зв’язками й тенденціями розвитку та пізнається на рівні теоретичного мислення:

A) сутність;

B) основа;

C) засада;

D) підстава;

E) закономірність.

194. Філософська категорія, що відображає зовнішні властивості, процеси, зв’язки предмета, які пізнаються безпосередньо в формах живого споглядання. Є зовнішнім розкриттям сутності, формою її виявлення:

A) образ;

B) видимість;

C) фігура;

D) явище;

E) конфігурація.

195. Специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного:

A) розвиток;

B) ріст;

C) поступ;

D) перебудова;

E) піднесення.

196. Поступовий розвиток предмета при збереженні його якості в процесі кількісних змін (на відміну від революції); процес зміни, розвитку, перетворення когось, чогось:

A) прогрес;

B) регрес;

C) ріст;

D) перебудова;

E) еволюція.

197. Тип, напрямок розвитку, що полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого:

A) регрес;

B) еволюція;

C) прогрес;

D) революція;

E) поступовість.

198. Тип, напрямок розвитку, що полягає у переході від вищого до нижчого, від більш досконалого до менш досконалого:

A) еволюція;

B) прогрес;

C) революція;

D) регрес;

E) поступовість.

199. Філософська категорія, що відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі відношення між явищами:

A) основа;

B) засада;

C) підстава;

D) правило;

E) закон.

200. Одна з двох сторін предмета, явища, процесу, які взаємно виключають і взаємно обумовлюють одна одну:

A) антитеза;

B) протилежність;

C) протиріччя;

D) полюс;

E) контроверза.

201. Взаємодія протилежностей, їхня єдність і боротьба:

A) контроверза;

B) протиріччя;

C) розбіжність;

D) суперечність;

E) розлад.

202. Філософська категорія, що характеризує предмети і явища з погляду відносної байдужості до їхньої якості, відображаючи ступінь розвитку притаманних їм властивостей і виражаючись величиною, числом:

A) міра;

B) кількість;

C) розмір;

D) діапазон;

E) масштаб.

203. Істотна визначеність об’єкта, невіддільна від його буття, тотожна з його буттям, яка відрізняє його від інших об’єктів; виражає цілісну характеристику об’єкта і не зводиться до простої суми його властивостей:

A) якість;

B) позірність;

C) атрибут;

D) модус;

E) акциденція.

204. Співвідношення між якістю і кількістю, коли при збереженні даної якості кількісні характеристики не можуть вийти за певні межі, а при збереженні (змінах) кількості у певних межах не змінюється якість:

A) розмір;

B) діапазон;

C) міра;

D) масштаб;

E) обсяг.

205. Процес кількісних змін у межах міри при збереженні даної якості:

A) перехід;

B) поступовість;

C) рух;

D) динаміка;

E) переміщення.

206. Процес переходу кількісних змін у якісні, що починається з досягненням об’єктом, який змінюється, меж міри; перехід до нової якості:

A) рух;

B) динаміка;

C) переміщення;

D) стрибок;

E) перелом.

207. Поняття діалектики, яке передбачає не тільки знищення чогось, але й збереження певних його сторін, зняття, як умову наступного розвитку:

A) заперечення;

B) стрибок;

C) суперечність;

D) контроверза;

E) протиріччя.

208. Спільна дія органів або систем, яка перевищує просту суму окремих дій цих органів чи систем:

A) динамізм;

B) взаємодія;

C) синергізм;

D) підсилення;

E) підкріплення.

209. Протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їхнім внутрішнім зв’язком і розвитком, в застиглому, незмінному стані, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху:

A) еристика;

B) евристика;

C) софістика;

D) майєвтика;

E) метафізика.

210. Хитромудре використання у спорі та доведеннях усяких логічних і словесних вивертів, невірних доводів, що подаються як істинні. Для цього свідомо застосовуються хибні аргументи, безпідставність яких замасковано зовнішньою, уявною правильністю:

A) діалектика;

B) метафізика;

C) еристика;

D) софістика;

E) евристика.

Тема 10

211. Вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання:

A) гносеологія;

B) онтологія;

C) діалектика;

D) аксіологія;

E) герменевтика.

212. Процес цілеспрямованого активного відображення світу в свідомості людей; специфічна, вища форма відображення дійсності:

A) уявлення;

B) дослідження;

C) пізнання;

D) інтеріоризація;

E) усвідомлення.

213. Форма духовного засвоєння результатів процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їхньої істинності:

A) уявлення;

B) знання;

C) сприйняття;

D) поняття;

E) судження.

214. Чуттєве відображення предметів та явищ об’єктивної дійсності в сукупності притаманних їм властивостей та особливостей при безпосередній дії їх на органи чуття:

A) уявлення;

B) інтеріоризація;

C) дослідження;

D) сприймання;

E) усвідомлення.

215. Чуттєво-наочний узагальнений образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється в свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуттів:

A) ідея;

B) архетип;

C) ейдос;

D) сприймання;

E) уявлення.

216. Творча здатність людини (поряд з інтуїцією та мисленням), що полягає у створенні нових образів, ідей у наочно-чуттєвій і абстрактній сферах:

A) ідея;

B) поняття;

C) уява;

D) судження;

E) умовивід.

217. Мислене відкидання частини властивостей, зв’язків об’єкта пізнання з метою його спрощення, виділення у самостійні об’єкти тих сторін, зв’язків, що зацікавили людину і є предметом пізнання:

A) абстракція;

B) ідея;

C) ідеалізація;

D) моделювання;

E) індукція.

218. Форма мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об’єктів у вигляді думки про їхні загальні та специфічні ознаки. У мові виражається словом (звичайно іменником у називному відмінку) або словосполученням:

A) ідея;

B) судження;

C) уявлення;

D) умовивід;

E) поняття.

219. Основна форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність у предметів, явищ, процесів тих чи інших ознак, властивостей, зв’язків або відношень між ними:

A) поняття;

B) ідея;

C) судження;

D) уявлення;

E) умовивід.

220. Спосіб логічного зв’язку висловлювань, за допомогою якого з наявних положень (засновків) можна одержати нове положення (висновок) і оцінювати його істинність за істинністю засновків:

A) поняття;

B) уявлення;

C) теорія;

D) концепція;

E) умовивід.

221. Наукове і взагалі будь-яке припущення; спосіб побудови імовірного, проблематичного знання, коли формується одна з можливих відповідей на питання, що виникло в ході дослідження:

A) уявлення;

B) здогад;

C) гадка;

D) гіпотеза;

E) ідея.

222. Система вірогідних наукових знань про якусь сукупність об’єктів, вища, найдосконаліша форма організації наукового знання:

A) гіпотеза;

B) концепція;

C) теорія;

D) доктрина;

E) ідея.

223. Найвища форма пізнання й мислення, яка не тільки відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення. Виявляє найсуттєвіші риси і закони об’єктивних процесів і створює цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості:

A) ідея;

B) поняття;

C) думка;

D) переконання;

E) судження.

224. Знання, що відповідає дійсності, відображення об’єкта таким, яким він є сам по собі, поза і незалежно від людини та її свідомості:

A) імовірність;

B) правда;

C) істина;

D) переконання;

E) принцип.

225. Суб’єктивна форма істини; поєднання об’єктивного знання і особливостей відображення людини чи групи людей, тобто суб’єкта пізнання:

A) імовірність;

B) переконання;

C) принцип;

D) достовірність;

E) правда.

226. Мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації:

A) еталон;

B) критерій;

C) класифікатор;

D) визначник;

E) цінник.

227. У марксизмі – критерій істини; матеріальна чуттєво-предметна цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння природних та соціальних об’єктів та становить загальну основу, рушійну силу людського суспільства і пізнання:

A) діяльність;

B) творчість;

C) експеримент;

D) виробництво;

E) практика.

228. Форма і спосіб сприйняття інформації, норм, цінностей, ідеалів, коли вони не будучи даними власним досвідом, приймаються як очевидні факти чи характеристики дійсності, сущого і належного:

A) сподівання;

B) очікування;

C) віра;

D) переконання;

E) правда.

229. Філософська категорія, яка означає, що відповідність знання об’єктові та знання цієї відповідності виступають для суб’єкта як повністю встановлені:

A) вірогідне;

B) придатне;

C) правдиве;

D) істинне;

E) правильне.

230. Філософська категорія, яка характеризує кількісну сторону можливості, об’єктивний ступінь її зумовленості, отже й здатність стати дійсністю:

A) позірне;

B) гадане;

C) мислене;

D) умовне;

E) імовірне.

231. Безпосереднє, однобічне, неадекватне відображення сутності предметів і явищ у їхніх зв’язках з іншими предметами і явищами. Не є породженням свідомості, а відбиває реальні відношення речей, їхню сутність та реальні умови спостереження:

A) ілюзія;

B) уява;

C) образ;

D) видимість;

E) ейдос.

232. Термін, що позначає тип теоретичного знання, яке виводиться без звернення до досвіту, за допомогою рефлексії і спрямоване на осягнення граничних основ буття:

A) спекулятивне;

B) уявне;

C) раціональне;

D) образне;

E) ідеальне.

233. Реально існуючий об’єкт (окрема річ чи система речей) як цілісне утворення у єдності всіх його сторін, зв’язків і відношень, єдине ціле у всіх його часткових і особливих проявах, єдність у багатоманітності:

A) предмет;

B) феномен;

C) конкретне;

D) визначене;

E) певне.