2. Особливості поведінки олігополіста.

Складність побудови моделі олігополії зумовлена двома основними причинами.

1) олігополія має багато проявів. Існує «жорстка олігополія», коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і «розмита» або «м'яка», за якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній змові, а можуть приймати рішення самостійно.

Можливі дві основні форми поведінки фірм в умовах олігополії: некооперативна і кооперативна. За умов некооперативної поведінки кожна фірма самостійно вирішує проблему визначення ціни і випуску товару. Кооперативна форма передбачає спільне проведення економіч­ної політики.

2) наявність всезагального взаємозв’язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів є головним фактором невизначеності.

Головна складність у побудові моделі поведінки олігополії – це обмеження, з якими стикається фірма. Крім загальних обмежень – витрат виробництва і попиту – олігополіст має специфічне обмеження: дії конкуруючих фірм. Залежність поведінки фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком.

Фактично неможливо оцінити попит і граничний виторг для олігополістичної фірми, а без цих даних навіть теоре­тично неможливо визначити ціну і обсяг виробництва, які максимізують прибуток.

Проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною у дослідженні поведінки олігополістів. Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор.

Правила вироблення гравцями рішень називаються стра­тегією. Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.

Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу з нераціональним суб’єктом, застосовується стратегія максиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. «Дилема олігополістів» відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.

Розглянуту ситуацію часто називають «дилемою ув'язнених». Дилема ув'язнених - це класичний приклад з теорії ігор. Суть його в тому, що двох злодіїв тримають в різних камерах, спілкування між ними неможливе. Вони можуть зізнатись чи не зізнатись у спільному скоєнні крадіжки. Якщо вину ви­знають обидва заарештованих, кожен одержить 5 років ув'язнення. Якщо не зізнається жоден, то вину буде важко довести, і вони можуть розраховувати на 2 роки ув'язнення. Якщо ж один визнає себе винним, а другий - ні, то пе­рший буде засуджений на рік, а другий на 10 років. Кожен ризикує бути зрадженим. В цьому випадку з двох можливих стратегій - зізнаватись чи не зі­знаватись - обирається стратегія максиміну: варіант з мінімальним виграшем. Тому очевидно, що обидва зізнаються.