9

Практична робота № 4 “Державна інформаційна політика”

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, що представляє собою сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, що здійснюють збор, форму­вання, поширення і використання інформації, а також системи регулю­вання суспільних відносин, що виникають при цьому. Інформаційна сфера є системоутворюючим чинником життя суспільства, активно виливає на стан політичної, економічної, оборонної й інших складових безпеки держави.

Головні напрямки і предмет діяльно­сті держави в інформаційній сфері визначаються державною інформаційною політикою [infopolicy] (від грец. — ми­стецтво керувати державою) або політикою забезпечення інформаційної безпеки держави, або державною політикою інформаційної безпеки. Слід зауважити, що всі три визначення не являються тотожними, хоч і використовуються часто як синоніми. Це порівняння більш відноситься до другого і третєго визначень, які являються складовими від першого.

**Таким чином, державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації (стаття 6) .

Основною метою інформаційної політики є створення умов для ефе­ктивного і якісного інформаційного забезпечення стратегічних і опера­тивних завдань соціального і економічного розвитку держави. В той же час політика забезпечення інформаційної безпеки держави, або державна політика інформаційної безпеки має на меті забезпечення захисту інтересів України в інформаційній сфері, як однієї з умов ефективного проведення державної інформаційної політики.

Відповідно, інформаційна безпека — стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, за якого не допускається (або зводиться до мінімуму) завдання шкоди особі, суспільству, державі через: неповноту, несвоєчасність, недостовірність інформації; несанкціоноване поширення та використання інформації; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки функціонування інформаційних технологій.

Об'екти інформаційної безпеки підрозділяються на соціальні і технічні. Соціальними об'єктами інформаційної безпеки є особа — її права тз свободи в інформаційній сфері; суспільство —його духовні цінності, засади солідарної діяльності; держава — її конституційний лад, суверенітет, ефективне функціонування. Технічними об'єктами інформаційної безпеки є інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура, інформаційні технології.

Інформаційний простір України — середовище, в якому здійснюються продукування, зберігання та поширення інформації, і на яке розповсюджується юрисдикція України.

Інформаційна інфраструктура — сукупність систем, що забезпечують: продукування, накопичення, зберігання та поширення інформаційної продукції; виробництво засобів виробництва інформаційної продукції та їх поширення; виробництво інформаційних технологій; сервісне обслуговування елементів інфраструктури; підготовку кадрів.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є (стаття 6):

забезпечення доступу громадян до інформації;

створення національних систем і мереж інформації;

зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

забезпечення ефективного використання інформації;

сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

створення загальної системи охорони інформації;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

В Україні розроблений проект Концепції національної інформаційної політики.

Метою Концепції є створення умов для побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства як органічного сегмента глобального інформаційного співтовариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова та вільний доступ до інформації.

Дія цієї Концепції поширюється на суспільні відносини у сфері інформаційної діяльності, на формування і здійснення збалансованої інформаційної політики як складової частини соціально-економічної політики держави з пріоритетом національних інтересів України, та стратегії розвитку і використання національних інформаційних ресурсів. Дія Концепції не поширюється на інформаційні відносини, що виникають у процесі побутового спілкування, літературно-мистецької та науково-творчої діяльності, на зміст інформації, що є продуктом художньої творчості.

На думку експертів, після доопрацювання — із залученням представників державних структур, громадських організацій, науковців і фахівців — проект Концепції міг би бути внесений Комітетом з питань свободи слова та інформації на розгляд Верховної Ради.