Галицько-Волинське князівство за наступників Данила.

Після смерті Данила Галицько-Волинське князівство пере­йшло до рук його брата Василька. В Галичині княжили си­ни Данила: Лев — у Галичі й Перемишлі, Мстислав — у Теребовлі, Шварно — у Белзі та Холмі. Наприкінці XIII ст. на Галицько-Волинську землю знову натиснула Золота Орда: хани вимагали участі князів у своїх похо­дах та сплати данини. Ординці грабували міста і села. Особливо спустош­ливим був перехід у 1288 р. орди хана Телебуги, який ішов у похід на Польщу. Під Володимиром-Волинським і Львовом татари «чинили велике насильство», людей «одних повбивали, інших гра­бували і коней віднімали...». Лев Данилович та Василько були не в змозі дати відсіч Орді. 1270 ро­ку Василько помер, передавши перед смертю Волинь своє­му синові Володимирові.

Володимир Василькович мало займався зовнішньополі­тичними справами і залишив по собі пам'ять як покровитель освіти і культури. Лише в середині 70-х років Володимир здійснив похід на ятвягів. У 1289 р. він помер, а незабаром померли Лев (у 1301 р.) і Мстислав Даниловичі. Галицька та Волинська землі знову об'єдналися в руках Юрія Львовича. З метою зміцнення свого становища Юрій у 1303 р. добився утворення галицько-волинської митрополії. Люб­лінську землю втримати не вдалося, і вона знову відійшла до Польщі. Помер Юрій у 1308 р. Після смерті Юрія Галицько-Волинське князівство пе­рейшло до його синів Андрія і Лева,, і вони правили спіль­но. Андрій і Лев налагодили союзні зв'язки з польським королем Владиславом Локетком і з хрестоносцями, однак їм довелося тривалий чає воювати з Литвою та ординцями. Війна з Литвою була невдалою,—внаслідок її були втра­чені Дорогичинська та Берестейська землі. В одному з вій­ськових походів (ймовірно, проти татар) Андрій і Лев за­гинули в 1323 р. Династія Даниловичів припинилася.

Боярство в 1325 р запросило на галицько-волинський стіл мазовецького князя Болеслава Тройденовича, одруженого на сестрі Андрія і Лева Юрійовичів Марії. Він проводив самостійну внутрішню та зовнішню політику, воював з Польщею і водночас намагався нала­годити добрі відносини з Ордою та Литовським князівст­вом. Смерть Юрія-Болеслава стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської землі: вона відкрила шлях до прямих втручань у справи князівства з боку сусідніх дер­жав.

Заключення

Останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав (1323—1340). Його було отруєно внаслідок боярської змови у 1340 р. Зі смертю Юрія II у внутрішні справи Галицько-Волинської держави знову почали втручатися іноземці. У 1340 р. Волинь підпала під владу Литви, а у 1349 р. Галичина — під владу Польщі. Але боротьба Литви з Польщею за володіння Галичиною та Волинню тривала довгих 40 років.

Існування Галицько-Волинського князівства мало велике історичне значення. Воно стало спадкоємцем Київської Русі, боролося за об'єднання земель, сприяло розвитку господарства, міст, торгівлі і культури. Галицько-Волинське князівство виступило на захист населення південно-західних земель від навали монголо-татар, підняло авторитет українських земель на міжнародній арені, особливо в умовах феодальної роздробленості.

Розвиток Київської Русі у XII—XIII ст. відбувався шляхом зміцнення вотчинного господарства. У цей період завершилося формування головних рис феодалізму, але не у всій державі, а в окремих вотчинах та князівствах.

Результатом завоювань монголо-татар стало створення величезної держави — Золотої Орди зі столицею Сарай на Волзі. У 70-х pp. XIV ст., внаслідок феодальної роздробленості, Золота Орда розпалася. Розгром Тимуром (Тамерланом) — середньоазійським полководцем — військ монголо-татар у 1391 та 1395 pp., пограбування Сараю остаточно покінчили з політичною єдністю Золотої Орди. У другій половині XV ст. вона розпалася на Казанське, Астраханське ханства, власне Велику Орду та Кримське ханство.

Наслідками навали монголо-татар на князівства Київської Русі були руйнація багатьох міст, занепад ремесел і торгівлі, демографічні втрати. На довгий час були розірвані етнічні зв'язки східних слов'ян колишньої Київської Русі. Це посилило у подальшому процес формування українського, білоруського та російського народів.