3. Життєвий досвід:

Сьогодні розповім вам про дві родини. Одна проживала в Польші, друга в Німечинні. В цих родинах було двоє хлопців майже одного віку. Звали їх Рудольф і Раймунд. Обоє були з побожних, добрих родин. Вони часто ходили до церкви, а особливо Рудольф: щосуботи бігав до храму, щоб посповідатися і в неділю приступити до Причасття, мріяв стати місіонером. Натомість Раймунд теж був добрим хлопцем, але якось більше прагнув посвятити себе війсковій справі.

Та зовсім по іншому склалося їхнє життя. Рудольф з місіонера став завзятим війсковим-фашистом, який вірно виконував свої службові обов’язки.

З Раймунда виріс святий-монах на ім’я Максиміліан Кольбе. Все своє життя він посвятив Непорочній Діві Марії. Був добрим лицарем в службі для Непорочної.

Сталося так, що ці дві людини зустрілися в концтаборі. Рудольф як той, хто видавав суворі накази, а Максиміліан – засуджений, який віддав своє життя за ближнього.

З цього прикладу можна зробити висновок, що один з них став символом безмірної любові, а другий символом ненависті людини до людини. Обоє прагнули завоювати світ ради своїх ідеалів, йдучи дорогою сліпого послуху.

4. Запис теми: МОРАЛЬНІСТЬ ЛЮДСЬКИХ ВЧИНКІВ

5. Розповідь про спасенне послання:

Людина не випадково з’явилась на світ, Бог покликав її до любові. В Старому Завіті Господь на горі Синай дає вибраному народу Заповіді “Декалог”, по яких вони мають жити та формувати власну совість. Совість – це голос нашого розуму, який нам говорить, що добре, а що погане, що можна робити, а чого потрібно уникати. Через совість Бог промовляє до людського серця та закликає до навернення, до зміни її життя.

а) Джерела моральних вчинків

Моральність людської діяльності залежить від:

• вибраного суб’єкту

• поставленої цілі та наміру

• обставин вчинку

1. Вибраний суб’єкт.

Для людини та її моральності вибраний суб’єкт становить інша людина. Саме ця вибрана людина стає для кожної особистості ідеалом, авторитетом, взірцем, з якого вона бере приклад. Цим авторитетом може бути батько, мати, вчитель, товариш, священик або інша людина. Є таке, добре знане нам прислів’я: “З ким поведешся – того наберешся”. Людина сама приймає рішення, сама вибирає товариство, приятелів.

2. Ціль та наміри.

Наміри є важливим єлементом в вартості моральних вчинків, тому що базується на вільному виборі дій і підкреслюють її ціль. Ціль є першим елементом наміру і вказує на план дій. Намір є зверненням волі до цілі: бере під увагу межу вчинків. Добрий вчинок має ціль допомогти ближньому, але також може бути в ньому замаскована Божа Любов як остаточна ціль всіх наших дій. Ті самі дії можуть мати інші наміри, такі як здобути до себе прихильність, або для власної слави та гордості. Приклад “Святий і злочинець”, який ми розглянули на початку катехези, чудово розкриває наміри та їх реалізацію двох людей. Обоє вони мали мету свого життя, обоє прагнули якнайкраще її зреалізувати. Але нажаль дороги її реалізації були зовсім протилежні: дорога безмежної любові, добра та відданості та дорога зла і егоїзму.

3. Обставини вчинку.

Обставини вчинку спричиняються до збільшення або зменшення морального добра і зла людських вчинків (напр: сума вкрадених грошей). Також вони можуть зменшити або збільшити відповідальність людини (напр: вчинок, скоїний зі страху перед смертю). Обставини не можуть самі з себе змінити моральної якості самих вчинків, не можуть вчинити добрими чи оправдати дії, які самі в собі погані.

(Пропонується урочисте читання Святого Письма: Лк 10, 30-37)

Хто з цих людей вчинив добре? Чому? Ісус розповів цю притчу, відповідаючи на питання вченого Закону: “Хто мій ближній?” З цієї притчі бачимо, що ближній той, хто чинить добро.

б) Поняття доброго вчинку

Що людині легше робити: добро чи зло?

На це питання відповідає св. Павло в послані до римлян (Рим 7, 14-25) “Знаю бо, що живе в мені, тобто в моїм тілі добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені”.

Людині легше робити зло, бо воно походить з грішної натури людини, а для того щоб робити добро – потрібно прикладати зусилля. Потрібно підкорити розум, пізнавальний елемент людини та вільну волю. Завдяки волі, людина може панувати, контролювати і ушляхетнювати свої вчинки. Характерним для людини те, що вона діючи – вибирає. Людина може погодитися на чиюсь пропозицію, але завжди залишається господарем своїх прагнень і вчинків. Тому потрібно постійно контролювати свою поведінку, проводити аналіз морального життя. Цим аналізом є совість.

Добрий моральний вчинок одночасно складаєтьься з доброго суб’єкту, цілі, наміру та обставин. Неморальна ціль нищить наші дії, хоч її суб’єкт сам в собі добрий. Коли, наприклад, молимося та постимо, то ці дії самі в собі добрі, але потрібно задуматись, яка інтенція цього вчинку: може хочемо показати перед людьми які ми набожні та астетичні, а може дійсно чинемо це для Божої слави.

Не можна оцінювати моральні вчинкки людини, беручи під увагу лише наміри та судячи по зовнішніх прикметах. В своїх судженнях часто можемо помилятися, не знаючи людини та її задумів. Єдиним і правдивим Суддею є лише Бог, тільки Він може проникати до глибини людського серця, це лише Він знає всі людські наміри і вчинки. Існують вчинки, які з себе і в собі, незалежно від обставин і наміру, є завжди не дозволеними, вважаючи на їх суб’єкт: вбивство, перелюбство, богохульство.

Не можна робити зло, для того щоб виникло з нього добро. Добрим прикладом цього є твір Достоєвського “Злочин і кара”. Достоєвський в цьому творі, через головного героя Радіона Роскольникова відкриває нову теорію. Він поділяє світ на простих людей та надлюдей. Для нього небуло нічого страшного, якщо прості люди, які не приносять світу нічого доброго, можуть зникнути. Радіон в своїх задумах вважав: якщо він вб’є стару жінку – процентницю, що наживається за рахунок інших людей, то не зробить нічого поганого, а навпаки принесе користь суспільству.

Здається, що ідея Роскольнікова була доброю, адже він прагнув справедливості. Але він помилявся і врешті сам зрозумів, що не можна робити добро шляхом зла.