25. Десята божа заповідь

А. Хід катехези:

1. Вступна молитва:

“Отче наш…”

2. Повторення змісту розповіді за допомогою питань:

а) Пригадаймо зміст запису з попередньої катехези.

б) Пригадування змісту розповіді за допомогою запитань:

1. З кого ми повинні черпати Істину? – Ми повинні черпати Істину з Бога, бо Він джерело Істини.

2. Через кого найбільш об’явилась істина? – Істина найбільш об’явилася через Ісуса Христа, який сказав про себе: “Я на те народився і на це прийшов, щоб свідчити про Істину”.

3. Хто першими завсідчили про Істину, якою є Ісус? – Першими засвідчили апостоли і св. Стефан. Своїм життям і апостольською діяльністю вони свідчили про вірність Богу.

4. Яке значення має істина в житті людини? – Завдяки істині спілкування між Богом і людьми відбувається в вільності, щирості і любові.

5. Як людина повинна відноситися до засобів масової інформації? – суспільство має право на інформацію основану на правді, свободі і справедливості.

6. Назвіть і виясніть гріхи проти правди? –

• неправда – це свідомо виражений фальш, може бути тяжким гріхом, якщо має на меті шкодити справам ближніх;

• наклеп – це брехня, націлена на безчещення;

• наклеп, лихослов’я, знеславлення – є виразом ущемлення честі і репутації іншої особи;

• всяке виявлення чужої інтимності – ображає любов і справедливість і є важкою провиною.

7. Яким чином маємо винагороджувати за гріхи проти істини? – У випадках знеславлення – має бути публічне винагородження, також інші винагородження, часом і матеріальні.

в) Перевірка домашнього завдання.

3. Життєвий досвід:

Пропонується провести бесіду на таке запитання:

В людини виникло сильне бажання, прагнення володіти тим, що йому не належить. І, наприклад, таке почуття заволоділо тобою. Скажи, як оціниш це своє прагнення, порівнюючи його з Ісусом, що сказав з хреста “прагну”?

4. Запис теми: ДЕСЯТА БОЖА ЗАПОВІДЬ

5. Розповідь про спасенне послання:

а) Визначення неправидного прагнення “мати”

Знову ще одна заборона. Чому знову не можна, і до того ж так категорично – “не пожадай”? Тому що це не можна сказав людині Бог.

Що ж Бог забороняє цією заповідю: захланністю і бажанням привласнити чуже майно, забороняє те, що веде до егоїзму, що родиться від незмірного прагнення багатства і могутності, яке він дає. “А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель” (1 Тим 6, 9). Несправедливо привласнюючи власність ближнього – це кража. Господь забороняє не лише брати, але й бажати того, що належить ближньому. “Око скупого не сите тим, що має – скнарість висушує геть його душу” (Сир 14, 9), - це споконвічний досвід людства. Бог забороняє хотіти здійснювати несправедливість, яка причинила б шкоду земним благам ближнього і протирічить заповіді любові до ближнього. Ця заповідь відноситься до помислів серця. Христос пояснює, що той, хто пожадав, вже згрішив в своєму серці і “уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину" (Мк 7, 23). Неправедний вчинок – це результат; гріх здійснився в той момент, коли наша воля згодилась на нього, це здійснюється в нашому серці. Тому ап. Павло говорить: “щоб ми лихого не пожадали” (1 Кор 10, 6) бо це походить не від Бога “бо все, що в світі, - пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, - не від Отця…” (1 Йн 2, 16). “Не пожадай” Закону означає не зменьшити, а виключити цю несправедливість зі свого життя.

б) Оцінка неправедного прагнення “мати”

Невиконання заповіді – порушення справедливості, встановленої Богом. Християнину необхідно визначити своє відношення до майна як свого, так і того, що йому неналежить. Христос застерігає людину в притчі про нерозсудливого багатія (читання Святого Письма: Лк 12, 13-21). З цього бачимо, що наше майбутнє залежить від правильного спрямування наших бажань, правдиве розуміння цінностей, наших ідеалів.

В ієрархії християнських цінностей і ідеалів на першому місці стоїть Христос. В Ньому відкрита правда про людину, якою вона повинна бути. Як Ісус відноситься до тих, хто захоплюється багатством? В притчі про сіяча Він говорить, що в таких людей Слово Боже буває без плоду “посіяне в терні”.

З Євангелії бачимо, що сам Ісус вільний від будь-яких захоплень речами і ніколи не брав собі того, що йому не належить. Важко уявити, що Ісус відбирає, а не віддає. Єдина Його цінність – це Бог Отець; Ісус цілковито належить Йому “Все Моє Твоє…”. Саме ця цілковита відданість, яка походить з досконалої любові та веде до добровільної смерті на хресті, дає Йому правдиву вільність, в якій не має жодної залежності чи рабства. Ця відданість Ісуса вчить кожну людину “Не збирайте собі скарбів на землі” (Мт 6, 19) тому, що “де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт 6, 21). Християнин знає, що все дане Богом, тому до всіх створених речей потрібно відноситись як до Божого дару, зберігаючи гідність людини і її власність.

в) Заздрість як гріх

Люжині важко контролювати своє прагнення, це походить з її природи, з її недоліків “З нутра бо, з серця людини виходять недобрі намисли” (Мк 7, 21-22)… так говоив Ісус про наші недоліки, в тому числі і про заздрість. Коли ми виконуємо всі свої примхи, то противимось спасаючому діянню Бога, “Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. Ви убиваєте, завидуєте…”, “Хіба не знаєте, що дружба світу цього – то ворожнеча проти Бога?” (Як 4, 2.4). Апостол Павло говорить, що заздрісні достойні смерті і не наслідують Божого Царства.

Заздрість – один з головних гріхів, вона шкодить не лише ближньому, але і тому хто володіє нею; вона розбиває людське серця так, цій людині важко дивитися на щастя та радість іншої людини. Така людина часто бажає зла, робить його, тобто робить смертельний гріх. Коли заздрість живе в людині, вона вбиває любов, скромність, щедрість, не дозволяє Божій благодаті діяти в людині.

Часто заздрість основується на гордині, нищить покірність, заздрісний не приймає до уваги, що “Господь противиться гордовитим”. Св. Августин вважав заздрість “диявольським гріхом”, через заздрість диявола смерть війщла в світ.

Тому “не пожадай” Закону потрібно розуміти і як “не заздри” тому, що і гордість і заздрість мають в собі смертоносне жало і людина повинна протистояти цим недолікам.

г) Необхідність усвідомлення духа Євангельської убогості

Невідповідність між Божим Законом “законом розуму” і “тим, що робить полоненним гріховного закону” вирішив Христос, Він вказав на ціль, засоби і необхідність виходу з цього полону. “Живіть духом” – закликав ап. Павло, знаючи слова Ісуса – звільнись від всіх пут і йди за Мною. Перед людиною виникає вибір: вибрати щедрість або егоїзм, вибрати земні скарби або

небесні “не накопичуйте скарбів на землі”. В цьому світі ніщо не вічне, нічого не можемо взяти з собою у вічність, тому набагато важливіше нагромаджувати небесні, вічні скарби. Людина повинна уміти розрізняти земні і вічні цінності. Мєйстер Екхарт не розуміє тих людей, які “хотять володіти малою частиною тоді, коли їм обіцяють все”. Христос також говорить про духовну вбогість, за допомогою якої людина відкривається на небесні, постійні скарби. “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне” (Мт 5, 3). Ці слова промовив Ісус в Нагірній проповіді, вони відкривають нам скарби, багатство, яким хоче нас обдарувати Господь. Чому ж “убогі” блаженні?

- убогі це ті, хто неприв’язується нерозумно до земних багатств;

- ця убогість, в якій духовні цінності перевищують земні – дух вільний від залежності;

- така убогість – це взаємозалежність з Христом, яка збагачує, освячує і є дорогою до Євангельської досконалості.

Християнин не бажає стратити вічне життя своєї душі, не хоче скривдити свого Спасителя, а буде намагатися співпрацювати з чеснотами, які дає Святий Дух. Тому християнин і “розпинає” гріх пожадання “Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями” (Гал 5, 24), “А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею (Рим 8, 27).

Прагнення справжніх цінностей робить нас вільними і рішучими слідувати за Христом.

Пропонується читання Святого Письма: Йн 19, 28.

Веливе Христове “прагнення”. Чи це було прохання, докір, страждання? Як це пролунало в всесвіті? Неможливо це зрозуміти, але потрібно повірити в те, що маємо віддати все, до останнього, віддати своє серце Христу.

Які ж людські вимоги, прагнення до Христа, що витерпів страшні муки, що прославив людську природу своїм Воскресінням? Людина має зрозуміти, що встановлення справедливості необхідно саме для неї і ця справедливість вимагає від християнина відріктися гріха в ім’я Ісуса Христа, щоб для неї Христове “прагну” не звучало докором і стражданням.