3. Специфіка мотивації електоральної поведінки

Основні два питання, які необхідно прояснити при розгляді цієї проблеми, такі: чи дійсно існує відмінність у мотивації електоральної поведінки при застосуванні різних виборчих систем? І, коли насправді існує, то чим, якими факторами вона пояснюється?

У своєї праці «Кандидаты на Украинский Олимп: социально-политические аспекты президентских выборов» Ю.П. Сурмін аналізував мотивацію, який запропонував такі її аспекти (табл. 1).

Таблиця 1

Основні аспекти перемоги кандидата на виборах Президента України

Назва аспекту	Характеристика аспекту
1. Інституціональний	Орієнтація соціальних і політичних інститутів на даного кандидата, формування спеціальних інститутів, які відображають ідеологію, імідж та інтереси кандидата
2. Ментальний	Формування в суспільній свідомості впевненості в тому, що саме цей кандидат найбільшою мірою відповідає національним інтересам, потребам і ментальності народу, є його єдиним лідером, вартим підтримки, без якого країна не може вирішити посталі перед нею проблеми
3. Факторний	Дія активних факторів, здатних забезпечити перемогу
4. Регіональний	Ставлення до кандидата різних регіонів країни. Рівень відповідності кандидата специфічним запитам регіонального електорату
5. Процесуальний	Розгорнення процесів, які приводять до перемоги

Розгляд проблеми мотивації електоральної поведінки при використанні в сучасній Україні різних виборчих систем (мажоритарної, змішаної, пропорційної) продемонстрував таке: незважаючи на те, що за двадцять років незалежності країни в процесі побудови системи вільних демократичних виборів застосовувалися всі три, жодна з них не була реалізованою навіть наполовину, кожна із цих систем не може вважатися ідеальною й має свої недоліки.

Мажоритарний принцип виборів передбачає формування системи мотивації електоральної поведінки за такими ознаками:

1. персоніфікований характер передвиборної боротьби кандидатів, які в деяких випадках використовують свою партійну належність;

2. орієнтація виборця на особистісні характеристики кандидата, до яких належать такі основні риси соціотипу, як ділові й професійні якості, досвід управлінської роботи, достатній рівень місцевого патріотизму, здатність представляти інтереси виборців з огляду на їх соціальні риси й, у деяких випадках, етнічні особливості;

3. орієнтація виборця на бажані особливості емотипу кандидата (характер, стан здоров’я, здатність вислухати, уміння говорити тощо);

4. орієнтація виборця на місце кандидата в системі координат “свій↔чужий”.

Дещо іншою є система мотивації електорату при пропорційному принципі виборів. Як і при мажоритарній системі, на підставі спільної мотивації формується певний базовий електорат, преференції якого віддаються певній політичній силі (при мажоритарній системі – певному кандидату).

Пропорційна система, яка передбачає голосування за партійними списками, вимагає чіткого ідейно-політичного позиціонування електорату, без якого всі інші складові мотивації втрачають необхідну усталеність. Вона передбачає відповідність партій не тільки за назвою, а й за сутністю – соціальній стратифікації суспільства, яка викликає стратифікацію партійну.

Наступні чинники системи мотивації електоральної поведінки громадян в умовах реальної пропорційної системи виборів в Україні:

1. мотиви особистих симпатій до лідера певної політичної сили;

2. мотиви підтримки “реальних справ” партії (наприклад, бютівська програма “повернення вкладів” або програма регіоналів щодо зближення з Росією);

3. мотиви підтримки програмних гасел певної партії (найяскравішими, хоч і протилежними прикладами є гасла комуністів і “свободівців”);

4. мотиви суто емоційної індивідуальної ідентичності з певними партіями (козацькі партії, партія пенсіонерів, партія Захисників Вітчизни тощо).

Аналізуючи матеріали численних досліджень, як наших колег з київських центрів (КМІС, “Демократичні ініціативи”, “Софія”, “Центр Разумкова”, УІСД), Дніпропетровського центру “Соціополіс”, ЦНПД «Соціо», ми можемо зробити висновок, що мотивація електоральної поведінки виборців за умов пропорційної й мажоритарної систем має більше розбіжностей, ніж спільних рис.

Щодо основних факторів, які впливають на подібну відмінність (краще казати про те, що вони її формують), то, на наш погляд, можна виділити такі:

• по-перше, різні за масштабом і рівнем змісту вибори (загальнонаціональні чи місцеві), які визначають пріоритети електорату;

• по-друге, спрямованість електоральної поведінки виборців на окрему особистість кандидата чи політичну силу;

• по-третє, різні рівні позиціонованості окремих кандидатів і політичних партій та блоків;

• по-четверте, різні за змістом технології впливу на виборців (часто буває так, що деперсоніфіковані технології “пропорційних виборів” не спрацьовують на місцевих виборах, наприклад поразка В. Кальцева в Запоріжжі в 2010 р.);

• по-п’яте, різні співвідношення раціональних та емоційних мотивів в умовах мажоритарної й пропорційної систем.

Розглядаючи змішану систему виборів хотілось би зазначити, що саме вона спонукає політичних лідерів і просто заможних громадян розмірковувати над доцільністю створення своїх “кишенькових” партій. Ті ж партії, що відчувають свою нездатність переступити бар’єр, або блокуються з близькими за соціально-економічними й політичними позиціями партіями, або висувають своїх представників до мажоритарних округів (як це, наприклад, сталося з аграріями, приклад яких у 1998 р. мав дійсно трагічний характер), а далі на цій основі будують свою парламентську тактику.

Саме змішана система дає змогу враховувати інтереси центру й регіонів, центральної та регіональної еліт, реалізовувати електоральні спрямування різних груп виборців, враховуючи характер їхньої мотивації. Таким чином, ця система частково знімає конфлікт мотивації електоральної поведінки, роблячи її більш збалансованою між раціональним й емоційним сегментами.