«Культура та цивілізація .Глобальні проблеми людства»

Мета: Вивчення матеріалу попередніх тем засвідчило, що людина може набути власне людських якостей лише шляхом включення в соціально-культурні процеси. Проте в 20-21 cт. явище культури несподівано опинилося в центрі гострих культурологічних, соціологічних та філософських дискусій. Врешті з з’ясувалося, що це явище є надзвичайно складним, а по відношенню до людини та суспільства - майже все охоплюючим. Але саме в культурі концентруються найперші прояви та найважливіші досягнення людини. При цьому розвиток культури приводить до появи цивілізаційного процесу. Але цивілізація і культура вступають між собою у складні відношення, елементом яких постає і проблема зв 'язків національних культур та світової культури. Філософське осмислення цього кола питань є необхідним для розуміння сучасного суспільства.

ПЛАН:

1. Поняття культури, її зміст і головні сфери.

2.Поняття цивілізації.

3. Глобальні проблеми людства.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Петрушенко стр.250-264. 2.Надольний стр.572-610

1. Поняття культури, її зміст і головні сфери

Одним із найбільш популярних і поширених у роздумах про вічні філософські проблеми є слово "культура". Вивченням культури займаються різні науки – історія, археологія, соціологія, антропологія, етнографія, мистецтвознавство. Нараховується декілька сотень визначень культури, десятки теоретичних концепцій та моделей культури.

Найбільш загальним визначенням культури є таке: культура – це все те, що створила людина, сукупність результатів матеріальної і духовної людської діяльності. Але це надзвичайно широке визначення, воно не враховує розмаїття моделей культури. Розглянемо основні з цих моделей:

"Натуралістична" модель (Вольтер, Руссо, Гольбах). Її представники розуміли культуру як одну зі сходинок природної еволюції, що втілює розвиток здібностей "природної" людини. Вони ЗВОДИЛИ культуру до предметно-речових форм її прояву. Завдяки культурі людина стає вищою ланкою в ланцюгу розвитку природи. Німецькі просвітники пов'язували поняття "культура" з особистісним розвитком людини, в центр своєї уваги ставили моральне виховання.

"Класична" модель культури (характерна для XIX ст.). Вона є своєрідним результатом звільнення людини від жорсткої залежності від природного та божественного світів. Тут людина виступає як розумна динамічна істота, яка розвиває свої духовні здібності і є творцем культури. В основі цієї моделі лежать принципи гуманізму, раціоналізму та історизму.

У класичній моделі культура виступає як суто духовне утворення. Це головна, суттєва, визначальна сфера розвитку людини. Про матеріальний аспект культури тут мова не йде. В цілому, класична модель культури у філософії ідеалістична.

У марксистській філософії класична модель культури отримала матеріалістичне тлумачення. Культура розуміється не лише як духовна проблема виховання та освічення індивіда, а також як проблема створення необхідних матеріальних умов для всебічного розвитку людини. При цьому стверджується, що культура є не лише сукупністю результатів трудової діяльності суспільства, а й самим процесом людської діяльності.

У XX ст. виникає криза класичної моделі культури. Криза була викликана, в основному, такими причинами. По-перше, стало очевидно, що у вивченні культури недостатньо посилатися лише на точну наукову об'єктивність. Слід враховувати переживання, смисли, тлумачення, інтереси суб'єктів культури в її дослідженні. По-друге, класична модель втілювала ідеологію європоцентризму, тобто неєвропейські форми культури сприймалися як недорозвинені, неповноцінні. Але бурхливе розширення зв'язків з неєвропейськими культурами, криза колоніалізму показали "некоректність" такого ставлення до цих культур.

"Некласична" (модерністська) модель. Ця модель спрямовує увагу на повсякденне життя людини. Культурну реальність розглядають як культуру окремої особистості, етносу, соціуму, які взаємодіють між собою, і сприймається ця культурна реальність людиною в процесі переживання, а не раціонального осмислення.

Для некласичної моделі характерні песимізм, ідея абсурдності, "темноти" світу, пріоритет особистого над суспільним у житті людини, тенденції небажання упорядкування світу

тощо.

Постмодерністська модель. Ця модель пов'язана з думкою, що світ немовби чинить опір впливу на нього людини, що порядок, який існує в Світі, "мститься" людським спробам творчо його переробити, перевести з "нерозумного" стану в "розумний" (класична модель культури). Відмова від перетворення світу спричиняє відмову від спроб його систематизації. Звідси випливає висновок: світ не тільки не піддається людським зусиллям, ай не уміщається ні в які теоретичні схеми.

Поняття "культура" не можна виразити лише шляхом виділення сукупності її ознак, як це спостерігається в кожній з розглянутих моделей культури. Необхідно враховувати її тлумачення залежно від конкретного аспекту розгляду культури, тобто конкретного підходу до осмислення культури.

Аксіологічний (ціннісний) підхід полягає у зосередженості уваги на сфері буття людини, яку можна назвати світом цінностей. Саме до цього світу, на думку прихильників підходу, і прийнятне поняття культури. Культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей, складною ієрархією ідеалів і смислів та їх реалізація в інтересах певного суспільного організму. Головними проблемами аксіологічного підходу є розуміння природи цінностей, їх походження та загальнозначущість.

Діяльний підхід. Культуру розуміють як діалектичний процес реалізації в єдності об'єктивних і суб'єктивних моментів, передумов і результатів. Вона виступає способом регуляції, збереження, відтворення і розвитку суспільства, це "технологія виробництва та відтворення людини і суспільства", основа творчої активності людини, механізм пристосування особистості в суспільстві. Культура – це свого роду "технологія" людської діяльності.

Семіотичний підхід. Оскільки культура є суспільним утворенням, то принципово важливим для її розуміння є розгляд, аналіз ролі знакових систем, що забезпечують соціальну спадкоємність. Крім того, символи, знаки є тими засобами реалізації цінностей та смислів культури, які найбільш доступні для вивчення.

Структуралістський підхід. Культуру розглядають як сукупність соціальних елементів – носіїв ціннісних відносин, що регулюють людську діяльність, тобто сім'ї, шлюбу, звичаїв, символів, текстів ТОЩО, Але особистісний фактор тут не враховується.

"Соціологічний" підхід. Культуру тлумачать як соціальний інститут, що дає змогу розглядати суспільство як стійку цілісність, відмінну від природи. Культуру розглядають з погляду її функціонування в конкретній системі суспільних відносин та інститутів, що визначають ролі і норми поведінки людей у суспільстві.

Гуманітарний підхід. При цьому підході зосереджується увага на вдосконаленні людини як духовно-морального суб'єкта культури. Культуру розуміють як процес, що поєднує всі види людської творчості і який регулюється людиною як членом колективу. Вона охоплює всі сторони життя людини, виступає як процес відтворення людини в усьому розмаїтті її властивостей і потреб.

Всі ці підходи заслуговують на увагу. Адже у кожному з них увага звертається на певний суттєвий аспект культури. Але зберігається необхідність у формуванні узагальненого розуміння культури, тобто у філософському розумінні.

Філософія вивчає культуру не як особливий об'єкт, що досліджується поряд із природою, суспільством, людиною, а як всезагальну характеристику світу як цілого. Культура відображає прагнення до безмежності й універсальності людського розвитку. Для філософії культура – це увесь світ, в якому людина знаходить себе.

При розгляді цього питання теми треба відмітити, що культуру також можна умовно поділити на матеріальну і духовну. Кожен із цих видів культури має своє специфічне виробництво.

І матеріальне, й духовне виробництво спрямовані на перетворення світу і самої людини. Їх метою їх є реалізація сутнісних сил людини як суб’єкта соціального буття. Поняття "духовне виробництво" запроваджено у соціальну філософію К. Марксом для визначення складової суспільного виробництва - виробництва ідей, знань, художніх цінностей. Він виділив складний зв’язок між матеріальним і духовним виробництвом, показав їх діалектичну єдність, і в той же час відносну самостійність.

Матеріальне виробництво створює засоби для духовного виробництва. Наприклад, паперово- целюлозна промисловість виробляє папір для написання і друкування книжок; фабрики музичних інструментів створюють засоби для виробництва музики тощо. Але існують суттєві відмінності між духовним та матеріальним виробництвом. Зокрема:

1) якщо в матеріальному виробництві можуть брати участь усі працездатні люди, то .духовним виробництвом займаються талановиті, спеціально підготовлені люди: вчені, композитори , художники , письменники, священики, тощо.

Але разом з тим усі всі люди споживають духовні цінності, вступаючи у духовні відносини.

2) якщо результатом матеріального виробництва є конкретні речі, то результатом духовного виробництва є формування абстрактних образів і абстрактних понять ( наприклад, у наукових, філософських, релігійних текстах, картинах, театральних виставах, мелодіях і т.д.)

Культура — надзвичайно складне утворення: існують різні її типи, форми, рівні. Різноманітні етнічні, національні форми культури. 1.В кожній національній культурі є не дві (як це вважалося за ленінською схемою), а більше культур (чи точніше субкультур), бо кожна соціальна група, відмінна від інших за своїми класовими, професійними, релігійними та іншими ознаками, створює в чомусь «свою» особливу культуру. Специфічні риси властиві зокрема молодіжній субкультурі, оскільки молодь відрізняється від інших вікових груп за своїми соціально-демографічними, психологічними характеристиками. При вираженому «конфлікті поколінь», в основі якого звичайно лежать соціальні суперечності, швидкість перебігу історичного часу, динамізм суспільного життя, різні якісні зміни, ця молодіжна субкультура може набути рис «контркультури», яка протистоїть офіційній культурі «істеблішменту» (англ. establishment — «установа»), відзначається негативізмом стосовно панівних, а інколи — загальноцивілізаційних цінностей. 2.Розрізняють культури «елітарну» (фр. elite — найліпша, обрана частина, верхівка) і масову. Ця протилежність, звичайно, відображає істотні соціальні відмінності між групами населення, які розрізняються за способом життя, рівнем освіти. Але існування різних рівнів культури властиве будь-якому суспільству, і розуміти відношення між ними тільки як антагоністичне було б неправомірним. Наука, філософія, високе мистецтво неоднаковою мірою доступні всім і кожному. їх сприймання і розуміння вимагають спеціальної підготовки, власних цілеспрямованих зусиль. Проте й буденні знання, «простий» здоровий глузд, народні звичаї й народна творчість, казки, пісні, частівки, «лубочний» живопис і т.д. теж потрібні, становлять культурну цінність. Розрив між рівнями культури негативно впливає на кожен з них: елітарна культура замикається всобі, стає ніби «делікатесом» для посвячених, відривається від народних коренів, масова ж культура зазнає шкоди у своїй якості, орієнтується на примітивний смак, може просто стати вульгарною.