Правило використання ресурсів фірмою

Фірма, що максимізує прибуток повинна вводити в дію додаткові одиниці змінного фактора до того моменту, доки виторг від граничного продукту певного фактора не буде дорівнювати граничним факторним витратам цього фактора:

MRP_K = MRC_K;

MRP_L = MRC_L

Якщо MRP > MRC, то фірма буде збільшувати попит на певний фактор виробництва, а якщо MRP < MRC,то фірма буде - скорочувати попит на певний фактор виробництва.

Правило мінімізація витрат

Кожна фірма прагне мінімізувати витрати. Витрати будуть мінімальними, коли для факторів виробництва, що використовуються (для спрощення будемо вважати, що використовуються тільки К — капітал і L — праця), має місце така рівність:

,

МР_К - граничний продукт капіталу;

Р_К - ціна одиниці капіталу;

MP_L - граничний продукт праці;

Р_L - ціна одиниці праці.

Оскільки споживання додаткової одиниці і праці і капіталу створюють однаковий граничний доход, то справедливою буде рівність:

MRP_K - гранична доходність капіталу;

MRP_L - гранична доходність праці.

В умовах досконалої конкуренції:

MRС_К=P_К;

MRС_l=P_l;

Тоді:

В умовах досконалої конкуренції :

-крива попиту на фактори виробництва співпадає з кривою граничної доходності MRP (рис.1) (ціна продукту дорівнє граничному доходу);

-граничні факторні витрати MRC дорівнюють ціні певного фактора виробництва і співпадає з кривою пропозиції (S) фактора виробництва;

Рис. 1. Попит на фактори виробництва в умовах досконалої конкуренції.

В умовах недосконалої конкуренції на ринку факторів виробництва попит на виробничі ресурси визначається монопольною владою. Існують різні умови використання монопольної влади на ринках праці, капіталу, природних ресурсів.

В загальному вигляді крива пропозиції в умовах недосконалої конкуренції має додатній нахил. Крива MRC знаходиться вище кривої пропозиції S, тому що кожна додаткова одиниця ресурсу потребує вищої ціни.

Рис.2. Рівновага ринку факторів виробництва в умовах недосконалої конкуренції.

Фірма, що максимізує прибуток, досягає рівноваги (точка Е на рис 2), коли виконується рівність:

MRP = MRC.

Точка рівноваги Е знаходиться на кривій пропозиції під точкою А перетину

кривих граничної дохідності і граничних факторних витрат.

2. Праця як фактор виробництва. Індивідуальна пропозиція праці. Аналіз впливу оплати праці на індивідуальну пропозицію.

Серед усіх економічних ресурсів, що використовуються у виробництві товарів та послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

 суб’єктом ринку праці є практично кожна працездатна людина;

 винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;

 проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктом політичної боротьби та державної політики.

Кожен власник робочої сили вирішує для себе:

• Скільки працювати?

• Де і в якій сфері працювати?

Відповідь на перше запитання дозволяє визначити загальний обсяг пропозиції на ринку праці. Відповідь на друге запитання дозволяє визначити кількість пропозиції праці певної кваліфікації у різних галузях.

Для ринку праці характерним є значний вплив на його стан неекономічних факторів,але в мікроекономіічній моделі конкурентного ринку праці єдиним фактором який впливає на попит і пропозицію праці , вважається заробітна плата рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.

Досконало конкретному ринку праці притаманні такі властивості:

 у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника.

 існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;

 ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремої фірми пропозиція праці є абсолютно еластичною. Рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC= W

де W – заробітна плата, грош. од.

Фірма наймає працівників доти, доки збільшення граничного виторгу перевищує граничні факторні витрати. Рівновага відповідає умові:

MRP_{L =} MRC_{L =} W

Пропозиція праці окремим індивідом

Рішення кожної людини про необхідність і тривалість своєї праці залежить від багатьох факторів (наявність сім'ї, дітей, боргових та кредитних зобов'язань та ін ), але головним є фактор оплати праці. Причому обсяг роботи, що бажає виконувати індивід, буде залежати не віл номінальної, а від реальної заробітної плати.

Реальна заробітна плата-це номінальне значення заробітної плати W, поділене на рівень цін Р, визначає кількість товарів та послуг, які можна придбати на свою заробітну плату.

Кожен робітник робить вибір між працею і дозвіллям.

Рис.3. Вибір між працею і дозвіллям:

H - кількість годин дозвілля на добу;

I - денний доход робітника;

U - крива байдужості при виборі праця-дозвілля.

Лінія бюджетного обмеження показує всі комбінації „доход-дозвілля”, коли погодинна заробітна плата дорівнює W.

І= W(24-H), де

І - денний доход робітника;

W - заробітна плата за одну годину;

Н - кількість годин дозвілля;

(24 — Н) — кількість годин праці в день.

У даному випадку ми абстрагуємося від так званого позаробочого часу, коли робітник не знаходиться в сфері виробництва, але час, який він витрачає (на транспорт, підвищення кваліфікації та ін.) не можна віднести до дозвілля.

Коли ринкова заробітна плата дорівнює W гр.од. на годину, робітник одержує W грошових одиниць доходу за кожну годину дозвілля, від якої він відмовився задля роботи. Кількість годин роботи залежить від розміру заробітної плати та індивідуальних уподобань по відношенню до праці і дозвілляю. Індивідуальні уподобання визначаються кривими байдужості (U₁, U₂, U₃). Робітник знаходиться у стані рівноваги в точці Е, де лінія бюджетного обмеження АВ є дотичною до кривої байдужості U₂. В цій точці

MRS_HI = W,

де MRS_HI - гранична норма заміщення дозвілля доходом;

W - заробітна плата на І годину.

Тобто робітник працює - (24-Н₁) години, заробляє - I грошових одиниць на добу.Отже, доход робітника на добу буде дорівнювати:

I₁=W(24-H₁).

При підвищенні заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення.

З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу.

Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата: якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер.

Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю.

Ефект доходу, таким чином спрямований протилежно до ефекту заміщення: збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж збільшення робочого часу має свої природні обмеження. Коли ефект доходу починає перевищувати ефект заміщення, це обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці.

Три етапи підвищення зарплати :

W

W₄

N

W₃

W₂

W₁

0 f₁ f₃ f₂ F

Рис.4. Лінія індивідуальної пропозиції праці

• На першому етапі збільшення заробітної плати з W₁ до W₂ веде до збільшення кількості робочого часу з f₂ до f₂ - ефект зміщення перевищує ефект доходу.

• На другому етапі збільшення зарплати від W₂ до W₃ не відображає на збільшенні тривалості робочого дня – ефект заміщенн дорівнює ефекту доходу.

• На третьому етап підвищення зарплати від W₃ до W₄ веде до скорочення робочого дня з f₂ до f₃ – ефект зміщення менше ефекту доходу.